Євген Захаров: “Омбудсменом стане той, кого визначить Банкова”

15 березня, за словами голови Верховної Ради Володимира Литвина, парламент голосуватиме за уповноваженого з прав людини. Термін перебування на цій посаді чинного омбудсмена регіоналки Ніни Карпачової сплив 8 лютого (на цей пост вона обиралася тричі: у 1998, 2003 і 2007 роках). З джерел було відомо, що Партія регіонів має намір посадити в це крісло лояльнішу фігуру. Зокрема, очікувалося, що кандидатом в омбудсмени біло-блакитні висунуть колишнього генпрокурора Геннадія Васильєва. Однак днями з’явилася інформація про те, що ПР підтримає претендента з незаплямованою репутацією, що вкрай важливо для омбудсмена, а саме Валерію Лутковську, яка нині є урядовим уповноваженим Європейського суду з прав людини. Натомість трохи раніше незалежні правозахисники та опозиція висунули на зазначену посаду Євгена Захарова, голову правління Української Гельсінської спілки з прав людини. Це друга спроба Захарова, у 2007 році його підтримала недостатня кількість депутатів. Пра­возахисник розповів Тижню, на що сподівається тепер та про ситуацію з правами людини в Україні.

- Коли вирішили йти в уповноважені?

— Коли дізнався, що головним кандидатом може бути провладний політик, екс-генпрокурор Геннадій Васильєв. На мене колеги стали тиснути, щоб висувався, як п’ять років тому. Я погодився. Правоохоронцям, які є головними порушниками прав людини, не можна давати таку посаду. Це нонсенс! Уся Європа сміятиметься. Не розумію, навіщо це мільйонерові Васильєву.

- Вас називають кандидатом від опозиції, чи це справді так?

— Ми захищаємо людей і робимо це поза політикою. Так, опозиція зібрала за мене підписи швидко, бо я працюю, щоб припинити політичні переслідування, зокрема й опозиціонерів. Але у 2005-му від Колеснікова було звернення, хоч потім не перетелефонували. Ми допомагали комуністам, соціалістам, правим, лівим. У парламентах цивілізованих країн омбудсмена обирають більшістю у дві третини. Це фігура, яка має влаштувати і більшість, і опозицію. В Україні — проста більшість, але й це питання політизують.

- Як оцінюєте свої шанси?

— Невисоко. Уповноваженим стане той, кого визначить Банкова. Закон висуває шість вимог. Якщо чотири з них — питання довідок, то дві оціночні. Це високі моральні якості та досвід правозахисної роботи. Оцінює їх Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. П’ять років тому голоси розділилися. Регіонали не підтримали мене. Потім один вибачався. Тодішній голова комітету комуніст Леонід Грач виступав “за”, як і Карпачова, котра, мабуть, була впевнена в перемозі. Хоча голосування в парламенті кілька разыв переносили. Було вагання.

- Ніна Карпачова — ефективний омбудсмен?

— Карпачова стала депутатом від ПР навесні 2006 року і залишилася уповноваженим. Від зарплати депутата відмовилася, але голосувала. Це незаконно. Вона пробивна і фанат своєї справи. Якось Кучмі зателефонувала: “Пане президенте, у нас є президент в Україні чи немає?” І це її стиль. Має успіх там, де інші не мали б. За це можна багато пробачити. Але того мало. Бракує чіткої позиції із системних проблем. Є дискримінаційна пенсійна реформа: хтось матиме менше, бо пізніше вийшов на пенсію. Є порушення права чорнобильців на соціальний захист — незаконне зменшення виплат. Є суди, які позбавлені незалежності. Права людини ширші, ніж ми звикли розуміти, це коло свобод суспільства. Голос уповноваженого, який захищає їх від експансії держави, повинен лунати гучніше.

Уповноважений мусить звертати особливу увагу на політичні справи. І це не тільки Тимошенко й Луценко. Коли тривають суди, омбудсмен не має права втручатися. Але може давати оцінку в щорічному звіті. Ще одна сфера, про яку не говорять, — “шпигунські” справи СБУ. Остання щодо академіка Володимира Стрєлка. Його звинувачують у передачі американцям “конфіденційної інформації, яка є власністю держави”. Цього поняття вже немає в законі! Таких справ дедалі більше, і вони показують нерозуміння того, що рухає прогрес у науці й технологіях. Свобода інформації є критичною для розвитку країни. В Україні один омбудсмен. Потрібно більше: з питань захисту прав позбавлених волі, етнічних меншин, яких у нас понад 130. Треба створити посади спеціалізованих та регіональних омбудсменів і передати їм частину повноважень, працювати з правозахисниками. Країні потрібен уповноважений з питань захисту персональних даних і свободи інформації. В Угорщині є людина, яка поєднує захист цих двох цінностей, що перебувають у колізії. У Німеччині в кожній землі є комісари з питань захисту персональних даних, етнічних меншин, омбудсмен з прав військовослужбовців. Також потрібне активне інформування про права людини, про компетенцію уповноваженого. Люди мають знати, як, куди, у яких випадках звертатися.

- Зараз багато говорять про порушення прав людини, закладені в проект Кримінально-процесуального кодексу. Яка ваша оцінка цього документа?

— Добре, що його ухвалили в першому читанні. Там багато хорошого, а погане можна змінити перед другим. Є шанси отримати прогресивний закон. Це переписаний на 85% проект Нацкомісії зі зміцнення демократії 2009 року, щоправда, гірший за оригінал. У проекті конкурують два підходи. Перший — змагальний, європейський, де є рівність сторін, а докази оцінюють лише в суді. Другий, що діє нині, — концепт інквізиційного процесу, де захист має значно менше прав. Тому зараз у нас 0,2% виправдувальних вироків, частину з яких ще скасовує апеляційна інстанція. Результат — роздутий статус підозрюваного, з яким роблять, що хочуть. Конкурують підходи — конкурують норми. Якщо це не усунути, кодекс не працюватиме. Прокурори і слідчі перехопили багато повноважень суду. Потрібно їх забрати. А суд присяжних? Це карикатура. Суд, у якому двоє суддів і троє присяжних, а не 6—12 осіб, — підміна понять.

Натомість є і позитивні зміни в згаданому законопроекті. З’явився домашній арешт як запобіжний захід замість СІЗО. Зменшили до року термін попереднього слідства. Рішення про затримання має схвалити слідчий суддя. Проект оперує поняттям кримінального проступку. Це незначні злочини, які не передбачають таких запобіжних заходів, як домашній арешт, застава та утримання під вартою. Введення цього поняття — еволюційний крок уперед. Наступний — виділення близько сотні злочинів, які є кримінальними проступками. До них логічно додати адмінправопорушення з позбавленням волі до 15 діб. Згодом виокремити Кодекс про кримінальні проступки, зробити спрощене слідство і розгляд у суді. До 30% нинішнього тюремного населення — ті, хто вперше скоїв неважкий злочин, — не потрапить за ґрати.

- Ви, як правозахисник, бачите суспільство зсередини. Наскільки воно змінилося за останній час?

— Зараз воно більш розкуте і зріле, ніж 5—10 років тому. Але ситуація гірша. Хіба було таке, щоб посадили дев’ятьох членів уряду ні за що? Або щоб ув’язнили за те, що відрізав голову бюсту Сталіна? Поки що опір розділений, кожен за свої інтереси. Але, якщо так буде і далі, ці групи  об’єднувати­муться.

Біографічна нота

Євген Захаров, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи. Брав участь у дисидентському русі 1970—1980-х. Автор 11 наукових робіт із прикладної математики та проектування електричних машин (1976—1985), понад 150 праць на правозахисні та супутні теми в Україні, Росії, Литві, Німеччині, Франції, США, Данії, Польщі (1987—2004).

1952 — народився в Харкові.

1975 — закінчив механіко-математичний факультет Харківського університету, диплом із відзнакою.

1988—1992 — кореспондент газети “Експрес-хронiка”.

1990 — заступник голови Харківської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих.

1989—1992 — співголова Харківського “Меморіалу”.

1989 — член Московської Гельсінської групи.

1992 — співголова Харківської правозахисної групи.

1995 — член Української секції Міжнародного товариства прав людини