Імітація парламентської діяльності — ноу-хау сучасного рейдера

Інколи складається враження, наче сценарій сесійного засідання запозичується із якогось гангстерського бойовика. Вибиті зуби, поламані кінцівки, розтрощене устаткування, підроблені документи, димові завіси — ось далеко неповний перелік обставин, аксесуарів і видатків сучасної законотворчої діяльності українського парламентаря.

Бракує хіба що вогнепальної зброї…

Утім, навіть найбільш драматичні й емоційні замальовки “з-під куполу”, якими звикли ділитися зі споживачами мас-медіа парламентські журналісти, не здатні відтворити всієї палітри зловживань службовим становищем з боку окремих нардепів і цілих політичних сил при підготовці до розгляду деяких резонансних законопроектів.

Адже, перш ніж їх розглянути в сесійній залі — на очах телеглядачів і журналістів, вони мають щонайменше бути ухвалені засіданні профільного комітету.

Якщо проти закону, але дуже кортить…

Непогано ілюструє вищезгадану тезу один із рейдерських нападів нинішнього заступника голови “освітнього” комітету Максима Луцького “іже с товаріщі” на чітко виписаний в законі порядок законопроектів до розгляду в сесійній залі, що відбувся влітку минулого року.

Схоже, надто поспішав тоді кум Табачника допомогти нинішньому керівнику Міносвіти протягти проект закону, яким мали бути впроваджені 11-річна освіта і примусове навчання дітей 5-річного віку у дитсадках — хоча місць у них досі бракує.

Відтак, не чекаючи на такі “дрібнички”, як експертиза проекту з боку науково-експертного управління або ухвалення парламентом Рекомендацій парламентських слухань із даного питання, четверо депутатів від ПР і КП — Луцький, Личук, Зубець, Самойлик — імітували 16 червня 2010 року засідання комітету і рекомендували Верховній Раді ухвалити проект № 6518, зареєстрований лише два дні тому.

“Ініціативна четвірка” мало переймалася відсутністю кворуму, хоча будь-яке рішення комітету набуває легітимності за наявності кворуму — не менше 6 із 10 (!) народних депутатів, більшість із яких і гадки не мала про рейдерські наміри колег.

“Прийняте” рішення оперативно розмножили і наступного ж дня розповсюдили серед депутатів.

Довелося голові комітету пану Полохалу персонально звертатися до спікера із вимогою “не брати фальшивку до уваги”. А принагідно призначити час і місце легітимного засідання комітету, де за участі експертів мало бути прийняте адекватне рішення.

З експертами і колегами рейдери 30 червня спілкуватися бажання не виявили, а тиждень потому політична кон’юнктура вже не потребувала легітимного висновку — проект було прийнято 6 липня без нього.

Два тижні глава держави над законом розмірковував …і підписав.

Попри грубі порушення чинного законодавства, допущені при його підготовці, і дискредитацію законотворчого процесу в цілому.

“Невидимі” рейдери, або гра в “хованки” від журналістів

З огляду на кінцевий успіх літнього рейдерського “кидка”, а також тимчасову непрацездатність Володимира Полохала, який зліг з інсультом після марних спроб запобігти беззаконням у комітеті, “команда” Максима Луцького на початку 2011 року ще раз вдалася до вже перевірених рейдерських схем.

Цього разу “підтримки комітету” потребував проект закону “Про вищу освіту” (№7486-1) — не менш одіозний і вбивчий для галузі. За оцінкою ректора Могилянки Сергія Квіта, у разі його ухвалення, він здатний лише прискорити деградацію українських науки і освіти.

Поспіх у проштовхуванні проекту пояснювався просто — крім усього іншого проект містив низку положень, категорично неприйнятних для студентів — зокрема, зняття будь-яких обмежень на збільшення розміру плати за навчання контрактників. Автори розраховували, що в канікулярний та сесійний період студенти не дуже й протестуватимуть, навіть якщо помітять підступ.

Розгляд даного проекту було передбачено порядком денним засідання Комітету, призначеного на 12 січня на 14:30. У вказаний час окрім мене на засіданні опинилися ще троє нардепів, а також журналіст. Очевидна відсутність кворуму (4 з 10) не збентежила депутатів Луцького та Самойлик, що демонстративно вдалися до розгляду низки питань відповідно до порядку денного.

У підсумку “спрацювали” мої протести “плюс” присутність журналіста — засідання перенесли на наступний день, 13 січня.

Але наступного дня в обумовленому місці депутатів не побільшало. Максим Луцький помітно нервував — схоже, присутність журналістів не входила в його плани — а далі оголосив про перенесення засідання на 50 хвилин пізніше у цьому ж місці. Втім, марно — представники мас-медіа чекали на появу Максима Луцького і Катерини Самойлик. Вони більше не поверталися…

А далі почалося найцікавіше. Найбільш допитливих спостерігачів цього дійства керівник секретаріату Комітету з питань освіти Чижевський запевнив у тому, що вони просто “не помітили” нардепів, які нібито в обумовленому місці і вказаний час встигли прийняти рішення про підтримку законопроекту 7486-1.

Уявляєте? “Невидимі” шестеро членів комітету: Луцький, Самойлик, Жванія, Курило, Зубець, Личук прокралися повз журналістів і співробітника держохорони, що з даного приміщення не виходили (!), і потай візували резонансне рішення. При цьому, щонайменше Давид Жванія до приміщенні Ради того дня взагалі не потрапляв!

Цього разу не вдалося, а наступного?

Особливої довіри подібні байки за наявності тверезих свідків в мене не викликали — тому на п’ятницю домовилася про зустріч із головою Верховної Ради Литвином. А принагідно зареєструвала депутатський запит на його ім’я із вимогою вжити заходів щодо осіб, відповідальних за фальсифікацію рішення комітету.

Розмова зі спікером парламенту, що відбулася в п’ятницю за півгодини до сесійного засідання й оголошення запиту, дещо обнадіяла. Як виявилося зі слів пана Литвина, він не менше за решту збентежений дискредитацією засад парламентаризму і беззаконнями, що творяться наразі у ВР.

Голова запевнив, що тема вищої освіти і доля даного конкретного законопроекту йому категорично не байдужа, пообіцяв провести відповідне службове розслідування з даного питання і докласти зусиль, “аби закон було прийнято для людей, а не чиновників”.

У підсумку, попри сподівання команди Табачника скандальний проект на сесії у п’ятницю розглянуто не було. Побоювання розголосу змусило їх відмовитися від форсування подій. Принаймні, на якийсь час...

Найбільше мені в даній ситуації шкода керівника секретаріату комітету, який фактично, став співучасником злочину. Схоже, Самойлик разом із Луцьким відбудуться недоторканістю, а роль цапа-відбувайла дістанеться йому. Але ж має хоч колись держчиновник навчитися діяти відповідально — хоча б у межах чинного законодавства.

Леся ОРОБЕЦЬ