Януковичі

Віктор Янукович

Людина з сумнівним минулим, антигерой Помаранчевої революції, двічі прем’єр-міністр, його уряди не досягли особливих успіхів в економічній та інших сферах, зате відзначилися популістською соціальною політикою й роздаванням стратегічних державних об’єктів своїм. За останні роки Віктор Федорович здобув “славу” поціновувача української та російської літератур. Окрім поетеси Анни “Ахметової” та письменника Ісаака “Бебеля”, він виявився шанувальником “українського поета” Антона Павловича Чехова. А до списку неологізмів, окрім поняття “проффесор”, кандидат у президенти додав нове значення слова “геноцид”.

Під час зустрічі з виборцями у Львові лідер ПР охарактеризував їх так: “Тут зібрався найкращий геноцид країни!” Після зауваження помічників Януковича — мовляв, мабуть, мається на увазі не геноцид, а генофонд, він додав: “І генофонд теж”…

Рінат Ахметов

Найбагатша людина країни, головний спонсор Партії регіонів страшенно не любить, коли в ЗМІ згадують про його тернистий шлях до першого мільярда. Щойно якесь поважане закордонне видання називає його колишнім бандитом — одразу в суд. Зокрема днями французька газета Le Figaro надрукувала спростування раніше опублікованих тверджень про кримінальне походження статків “скандального українського олігарха”.

Рінат Ахметов упевнений, що за будь-яких умов він почуватиметься комфортно: ­“Я в Украине всегда чувствовал себя, чувствую и буду чувствовать в безопасности”

Микола Азаров

Стояв біля витоків Партії регіонів. Основний ідеолог її економічної політики, голова Державної податкової адміністрації України в 1996—2002 роках, віце-прем’єр-міністр та міністр фінансів у першому та другому урядах Віктора Януковича. Перебуваючи при владі, “відзначився” жорстким податковим тиском на малий та середній бізнес в Україні, зазнавав жорсткої критики, зокрема за неповернення мільярдних оборотів у вигляді податку на додану вартість тощо.

Відомий також як людина, котра так і не спромоглася хоча б трішки вивчити державну мову: нечасті намагання Азарова читати з папірця українською викликають у слухачів серцеві напади…

Є найбільшим в уряді Януковича лобістом проросійської політики. Виступає за поглиблення економічної співпраці з Росією та інтеграцію України до Єдиного економічного простору, один із поборників російської мови в Україні.

У вітчизняний політичний лексикон міцно ввійшло сумнозвісне поняття “азаровщина”, яке для економістів означає систему, що шкодить розвитку бізнесу (відсутність системного підходу, командно-адміністративний стиль управління економікою, податковий тиск, розпорядження бюджетними грішми як своїми власними), а для патріотично налаштованих українців асоціюється з нехтуванням державною мовою й насадженням російської.

Зараз претендує на посаду прем’єр-міністра за президента Януковича.

Вважає кримінальне минуле лідера Партії регіонів “судовою помилкою”: “Я тоже, как Янукович, воспитывался у бабушки, без отца, заступиться было некому. И я точно так же мог загреметь: милиция тогда сильно не разбиралась, хватала первого попавшегося…”

Борис Колесников

Близький друг Ріната Ахметова, дуже впливова людина у Партії регіонів, відомий як один із найбільших захисників російської мови в Україні. Є він і затятим прихильником ідеї федералізації України. Під час президентських виборів 2004 року брав участь, тоді ще як голова Донецької облради, у скандально відомому Всеукраїнському з’їзді народних депутатів і депутатів місцевих рад у Сєверодонецьку на Луганщині — зібранні прибічників кандидата Віктора Януковича, де лунали заклики до сепаратизму. В результаті Колесников опинився поміж фігурантів карної справи, порушеної Генеральною прокуратурою за фактом замаху на територіальну цілісність та недоторканність України. Проте офіційного звинувачення на його адресу висунуто не було.

2005 року колишній співвласник донецького торговельного центру “Білий лебідь” Борис Пенчук звинуватив Колесникова у вимаганні в нього акцій центру. Тодішній голова Донецької облради провів чотири місяці у слідчому ізоляторі. У серпні 2005-го Колесникова звільнили, кримінальну справу закрили “за відсутністю складу злочину”. Через три роки під слідство потрапив сам Пенчук за звинуваченнями у наданні неправдивих свідчень проти Колесникова (отримав вісім років ув’язнення). Він публічно заявив, що свідчення проти Колесникова підписав під тиском керівника МВС Юрія Луценка. Відтоді Партія регіонів періодично пригадує Луценкові цю історію, намагаючись притягти його до відповідальності…

Колесников контролює групу “Конті”, одного з найбільших в Україні виробників кондитерських виробів.

Позицію щодо російської мови не змінює: “Я не вижу в этом вопросе никакого заискивания перед Россией. Речь идёт о демократических ценностях. Много людей в Украине говорят на русском языке, считая его родным. Значит, мы должны обеспечить его статус как государственного”

Сергій та Андрій Клюєви

Брати-бізнесмени Клюєви (асоціюють із корпорацією “Укрпідшипник”, що об’єднує компанії в кольоровій металургії, харчопромі, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, деревообробці, машинобудуванні) під час президентських виборів 2004 року керували тіньовим штабом Віктора Януковича. Саме їм приписують авторство винаходу транзитного сервера, за допомогою якого фальшувалися результати голосування. Крім того, братам закидають причетність до організації бійки під ЦВК 23 жовтня, коли перевдягнені в цивільне міліціонери побили пікетувальників, які протестували проти утворення Центрвиборчкомом чотирьохсот додаткових виборчих дільниць у Росії. Проте Клюєви це заперечують і називають чорним піаром.

Андрій Клюєв уже кілька років є офіційним переговірником від Партії регіонів із БЮТ і до останнього часу не відкидав можливості створення спільної коаліції з “тверезомислячими” представниками блоку.

Андрій Клюєв не приховує політичних симпатій регіоналів: “У Виктора Балоги есть партия “Единый центр”, около десяти депутатов парламента, к которым мы периодически, когда нужно утверждать необходимые стране законопроекты, обращаемся за помощью. Вот такое сотрудничество возможно. Почему нет?”

Ганна Герман

Одне з найхарактерніших облич Партії регіонів, віддана поборниця й захисниця інтересів Віктора Федоровича, його тлумач, перекладач і літконсультант. Саме вона в 2004 році, на посаді прес-секретаря прем’єра Януковича, доклала найбільше зусиль до відмивання його іміджу, поширюючи свою інтерпретацію судимостей політика. З того часу авторитет Герман у Партії регіонів помітно зріс. Заступник голови партії з квітня 2008 року, сьогодні вона є однією з ключових осіб у виборчому штабі Віктора Януковича. За чутками, Герман може очолити Секретаріат президента Януковича або ж отримати міністерський портфель.

Проте був у житті Ганни Герман й інший період. Журналіст за фахом, до приєднання до команди Януковича у травні 2004 вона обіймала посаду голови Київського бюро “Радіо Свобода”, паралельно вела на опозиційному до Януковича “5-му каналі” програму “Час пік” і вважалася прихильником швидше помаранчевих ідей.

Ще в 2004-му Ганна Герман пояснила журналістам, що змусило її так різко змінити позицію: “Я працюю з кимсь лише доти, доки мені це цікаво... Я завжди дорого коштувала, і ви це знаєте. “Радіо Свобода” платило мені великі гроші. І всюди, де я буду працювати, я буду працювати за добрі гроші”

Сергій Льовочкін

Чи не найбільш наближена до лідера ПР людина, яка контролює “доступ до тіла” Януковича. Сергій Льовочкін належав до оточення екс-президента Леоніда Кучми. Стрімкою політичною кар’єрою значною мірою завдячує зв’язкам нині покійного батька Володимира Льовочкіна, який обіймав посаду голови Держдепартаменту з виконання покарань і був другом Леоніда Кучми. 1999 року Льовочкіна-молодшого запросили до групи консультантів і радників тодішнього президента. З 2002-го він перший помічник президента Кучми, призначений на посаду на противагу голові Адміністрації президента Вікторові Медведчуку, а з 2006 року — член команди Віктора Федоровича. Є близьким до Дмитра Фірташа, співвласника газового посередника РосУкрЕнерго, і вважається одним із лобістів заснування компанії. Проте останній факт Льовочкін заперечує. Його прізвище також фігурувало поміж причетних до так званого транзитного сервера, створеного 2004 року для фальсифікації результатів президентських виборів.

Рік тому став одним із фігурантів скандалу в ПР, заявивши, що деякі його однопартійці (зокрема, Нестор Шуфрич) “здають” партію Блоку Тимошенко. За словами Льовочкіна, до цього сценарію був причетний Віктор Медведчук, який, мовляв, таким чином намагається повернутися у владу.

У внутрішньопартійному скандалі із соратниками не церемонився: “Во время такого разговора мне есть что сказать. Например, о том, что за нынешней болтовнёй стоят лица, причастные к грязным технологиям и проигранному суду в 2004 году. Лица, которые сдавали партию Банковой в 2005 году, прикрываясь депутатскими мандатами. Лица, которые были задействованы в скупке депутатов и в развале Верховной Рады в 2006—2007 годах, лица, загрязнённые коррупцией и корыстолюбием в 2007 году, которые перекупали депутатов из коалиции БЮТ — НУ—НС, а затем на украденные при этом деньги покупали себе особняки в Дубаи…”

Василь Джарти

Василю Джарти, екс-першому заступникові голови Донецької облдержадміністрації, приписують організацію “теплої” зустрічі Віктора Ющенка у Донецьку в жовтні 2003-го. Місто зустріло лідера “Нашої України” і його соратників білбордами із зображеннями Ющенка у фашистській формі, а зал, замовлений для проведення з’їзду помаранчевих, виявився зайнятим іншими. Організаторські здібності Джарти високо оцінило керівництво Партії регіонів, і вже через два роки він очолив виборчий штаб ПР.

Згодом йому довірили ще одну відповідальну ділянку — Міністерство з питань охорони навколишнього середовища, що перерозподіляє контроль над родовищами корисних копалин. Старанний міністр оперативно підпорядкував міністерству ще й Держкомзем, реорганізувавши його в агентство земельних ресурсів. Скарг на незаконне видання ліцензій та порушення під час проведення тендерів побільшало.

Восени минулого року екс-регіонал Василь Кисельов звинуватив куратора Криму по партійній лінії Василя Джарти разом із Віктором Януковичем у розвалі організації ПР на півострові й назвав Джарти майбутнім “смотрящім” у Криму від президента Януковича.

Зустрічаючись із партактивом Сакського району Криму під час виборчої кампанії, зірвав оплески залу, погрожуючи помаранчевим: “Оранжевые нам говорили, что закон один для всех, а сами забыли о своих словах… Пусть они помнят, что выборы пройдут, а тюрьмы останутся для них”

Дмитро Табачник

Дмитро Табачник — ще одна людина Леоніда Кучми в команді Віктора Януковича. Він двічі очолював виборчий штаб екс-президента, був головою його адміністрації. З Віктором Федоровичем Табачник працює з 2002 року, коли обійняв посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань у його уряді. На тій же посаді перебував і в другому уряді Януковича. Один із найжорсткіших критиків гуманітарної політики президента Віктора Ющенка, входить до найбільш радикально налаштованих прихильників ідеї надання російській мові статусу державної. Належить до запеклих супротивників інтеграції України до НАТО, виступає за перетворення України з унітарної держави на федерацію, проти визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу, проти створення в Україні єдиної національної помісної церкви, жорстко засуджує позицію президента Ющенка щодо визнання ОУН—УПА.

У вересні 2009-го виклав свої вражаючі “історико-політичні” погляди в статті “От Риббентропа до майдана” в московській газеті “Известия”: “Как показала уже Великая Отечественная война, а затем и развитие постсоветской Украины, галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья — их враги, а их “герои” (Бандера, Шухевич) для нас — убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей… Таким образом, присоединение Галичины к УССР объединило в одном административном, а затем и государственном формировании два различных народа — цивилизационных оппонентов. При этом, если народы Великой Украины всегда толерантно относились к галичанам, не вмешиваясь в их жизнь и не навязывая свои ценности, то сами галичане при первой же возможности крайне агрессивно, не останавливаясь перед насилием и массовыми убийствами, пытались причесать Украину под свою гребенку…”

Олександр Лавринович

Колись один із провідників національно-демократичного руху в Україні, а нині заступник голови Партії регіонів Олександр Лавринович — незамінний член команди. Досвідчений юрист, який двічі був міністром юстиції, часто ухвалював неоднозначні рішення. Приміром, навесні 2007 року відмовлявся засвідчити документи БЮТ, потрібні для подання до ЦВК для участі в дострокових парламентських виборах…

У парламенті віце-спікер від ПР Лавринович також на сторожі партійних інтересів. Упродовж передвиборчої відпустки голови ВР Володимира Литвина представники коаліції намагалися зняти Лавриновича з посади першого віце-спікера або принаймні відсторонити від ведення засідань за порушення регламентних норм, зокрема оголошення про відкликання з посади лідера фракції НУ — НС Миколи Мартиненка за сфальшованим протоколом, перешкоджання створенню слідчої парламентської комісії щодо Межигір’я, відмову надати перерву на вимогу фракцій тощо. Серед останніх резонансних здобутків Лавриновича на законодавчій ниві — зміни до закону про вибори президента, ухвалені за три дні до другого туру.

Під час зустрічі з виборцями у Львові продемонстрував свою політичну гнучкість: “Чи може бути сьогодні гарантована безпека Української держави без ефективної співпраці з Росією або Північноатлантичним альянсом? Я на це запитання даю ствердну відповідь: ні, не може…”

Вадим Колесніченко

Вадим Колесніченко постійно лякає переселенням російськомовних українців на обнесені колючим дротом території, волає про дискримінацію російської мови та культури, примусову українізацію і констатує катастрофічне зменшення кількості російських шкіл. А ще він дуже хвилюється за школярів, які не вивчають належним чином мови Пушкіна і Толстого. Мовляв, часи скоро зміняться, і їм буде сутужно…

У прагненні захистити знедолених російськомовних в Україні Колесніченко навіть по допомогу до сусідньої країни звернувся — закликав Росію активніше боронити їхні інтереси. Щоправда, не став радити, яким чином.

Відомий також як ініціатор скандалу навколо “Артеку”, де, за його словами, ґвалтували дітей. Однак зараз не виявляє особливої зацікавленості у розслідуванні цієї справи.

В одному з останніх інтерв’ю підтримав лідера ПР загалом і його позицію щодо “українського поета” Чехова зокрема: “Лицо Виктора Януковича — это лицо нашей партии, в которой 1 миллион 250 тысяч партийцев… Я, например, когда читаю короткие рассказы Антона Павловича Чехова, то от удовольствия, которое получаю от его творчества, во мне играет музыка. Любой нормальный человек, который меня понимает, сможет меня поддержать, когда я скажу, что Чехов является композитором нашего настроения, музыкантом наших душ”

Нестор Шуфрич

Один зі спікерів Партії регіонів, охочих як до участі у політичних ток-шоу, так і до спілкування з журналістами. Перебування Шуфрича у виконавчій владі запам’яталося цікавим відкриттям: успішна ліквідація надзвичайної події можлива лише за особистої участі міністра та президента. Тільки в тандемі з Ющенком керівник МНС виявився здатним організувати підйом і вивезення цистерн з отруйним фосфором після аварії на залізниці у Львівській області. А також загасити лісові пожежі на півдні країни, власноруч орудуючи лопатою та штовхаючи загрузле авто пожежників.

Колишній вірний есдек, а нині не менш відданий регіонал — відомий забіяка. На його рахунку бійка з елементами стриптизу в ЦВК на президентських виборах-2004, намагання відбити у працівників “Беркута” соратника по СДПУ(о) Івана Різака в момент його арешту, регулярна участь у штовханині біля парламентської трибуни тощо. Поміж постраждалих від руки Шуфрича — колишній міністр транспорту Микола Рудьковський, колега-регіонал Сергій Льовочкін, дісталося навіть головному міліціонерові країни Юрію Луценкові, якого Шуфрич нещодавно підстеріг за лаштунками одного з політичних ток-шоу.

Має високі стосунки з деякими колегами по партії: “На самом деле в большом, крепком и светлом доме, который называется Партией регионов, мусором есть сам господин Лёвочкин. И даже не мусором, а придорожной пылью, которая, как вы знаете, умеет проникать в самые узкие щели. Пылью, которая тихо и неприметно лежит до поры до времени, но чем раньше её выметут, тем меньше от неё вреда. Я думаю, что вся проблема в том, что её вовремя не смели, а теперь она поднялась столбом…”

Сергій Ківалов

Легендарний екс-голова ЦВК, який у 2004 році за результатами другого туру оголосив Віктора Януковича президентом. Попри рішення Верховного Суду, який визнав масштабні фальсифікації, Сергій Ківалов і далі стверджує, що голоси виборців було пораховано правильно, а вердикт суду називає незаконним. Обіцянку помаранчевих лідерів притягнути головного “підрахуя” до відповідальності так і не було виконано.

Трапляються казуси у Ківалова і на нинішній посаді голови Комітету ВР з питань правосуддя, що “працевлаштовує” представників суддівського корпусу. Під час голосування за обрання суддів у Верховній Раді депутати іноді виявляють у загальному списку прізвища тих, чиї кандидатури на засіданні комітету не розглядалися або ж були відхилені. Яким чином вони потрапляють до остаточного варіанта проекту постанови, що виноситься на голосування в зал, залишається загадкою. І чому цю людину переслідують підозри у фальсифікаціях?

У жовтні 2009-го прийняв із рук президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва “Орден дружби”: “Мне очень приятно получить эту награду именно потому, что со дня образования нашей страны я верой и правдой служу Украине, украинскому народу и его интересам. А эти интересы — настоящие, долгосрочные — требуют укрепления дружбы украинского и российского народов”

Наталія ГЕЙЧУК, Аліна ПАСТУХОВА