“Їх завжди вп’ятеро більше”. Пілот Су-27 розповідає про будні нищення російських літаків

Перевага України в небі — один із феноменів, на які оглядачі звертають увагу в російсько-українській війні. У нас менше літаків, але вони виглядають набагато ефективнішими. Один із секретів — ми літаємо над своєю землею, під прикриттям власних систем ППО. Проте це аж ніяк не применшує майстерності самих пілотів. Напередодні The New York Times розповіла історію одного з пілотів винищувача Су-27, привідкривши завісу над деякими особливостями його задач. “Тексти” наводять переклад цього матеріалу із незначними скороченнями.

Щоночі українські льотчики, як-от Андрій, сидять у прихованому авіаційному ангарі, чекаючи, поки напружену тишу не розірве крик команди: “У повітря!” Андрій сідає у свій надзвуковий літак Су-27 і поспішно прямує до злітно-посадкової смуги, щоб якомога швидше злетіти в повітря. Він злітає так швидко, що навіть не знає своєї місії на ніч, хоча загальна ідея завжди однакова — збивати літаки російських ВПС, які значно перевершують за чисельністю, але досі не змогли дістати контроль неба над Україною.

Через місяць після початку бойових дій одним із найбільших сюрпризів війни в Україні є нездатність Росії перемогти українські ВПС. Військові аналітики очікували, що російські сили швидко знищать або паралізують протиповітряну оборону та військову авіацію України, але цього не сталося. Натомість повітряні бої в стилі Top Gun, рідкісні в сучасній воєнній практиці, зараз вирують над країною.

“Кожного разу ми летимо в справжній бій”, — сказав Андрій, якому 25 років і він здійснив 10 вильотів на війні. “У кожній сутичці з російськими літаками немає рівності. У них завжди вп’ятеро більше літаків у повітрі”.

Літаємо над своєю землею

Успіх українських льотчиків допоміг захистити українських солдатів на землі та запобігти масштабнішим бомбардуванням міст, оскільки пілоти перехопили кілька російських крилатих ракет. Українські чиновники також повідомляють, що військові країни збили 97 російських літаків. Цю кількість не вдалося підтвердити, але зім'яті залишки російських винищувачів постійно падають на річки, поля та будинки.

Військово-повітряні сили України діють майже в повній секретності. Їхні винищувачі можуть злітати з аеродромів у західній частині Україні, з аеропортів, які були бомбардовані, але зберігають достатньо міцні злітно-посадкові смуги — або навіть з автострад. Українці в значній меншості: Росія, як вважається, виконує близько 200 вильотів на день, а Україна — від 5 до 10.

Українські льотчики мають одну перевагу. На більшій частині країни росіяни літають над територією, контрольованою українськими військовими, які можуть переміщувати зенітні ракети, щоб переслідувати та збивати літаки.

“Україна ефективна в небі, тому що ми діємо на власній землі”, — каже речник ВПС України Юрій Ігнат. “Противник, який летить у наш повітряний простір, влітає в зону наших систем протиповітряної оборони”. Він описав цю стратегію як заманювання російських літаків у пастки ППО.

Продуктивність перекриває нестачу. Поки що

Декан Інституту аерокосмічних досліджень Мітчелла та головний планувальник авіаційної кампанії “Буря в пустелі” в Іраку Дейв Дептула каже, що дивовижна продуктивність українських пілотів допомагає подолати проблему їхньої недостатньої кількості. Він відзначає, що зараз Україна має приблизно 55 бойових винищувачів, кількість яких скорочується через підбиття та механічні несправності, оскільки українські пілоти “витискають з них по максимуму”.

Президент України Володимир Зеленський неодноразово звертався до західних урядів з проханням поповнити українські ВПС і просив НАТО забезпечити безпольотну зону над країною. Крок, на який західні лідери поки відмовлялися йти. Словаччина та Польща розглядали можливість відправлення винищувачів МіГ-29, на яких українські пілоти могли б літати за мінімальної додаткової підготовки, але поки що жодної передачі не було.

Пан Дептула каже, що передача таких літаків в Україну є критичною. “Без поповнення запасів, — сказав він, — у них закінчаться літаки, перш ніж закінчаться пілоти”.

В арсеналі українських військових є і безпілотні дрони, але в битві за контроль над повітряним простором вони мало допомагають. Україна використовує в роботі озброєний безпілотник турецького виробництва Bayraktar TB-2, який смертельно ефективний для знищення танків або артилерійських установок на землі, але не може вражати цілі в повітрі. Якщо ППО України не може його прикрити, російські літаки можуть легко його знищити.

Повітряний бій є рідкісним явищем у сучасній війні. Наприклад, американські пілоти не брали участь у масштабних повітряних боях з часів першої війни в Іраку 1991 року. За словами пана Дептули, відтоді американські винищувачі лише кілька разів брали участь у бойових діях “повітря-повітря”, збивши 10 літаків під час Балканських війн і один літак у Сирії.

Особливості нічного бою

У нічному небі, каже Андрій, він покладається на прилади, щоб розпізнати позиції ворожих літаків, які, за його словами, завжди присутні десь поруч. Він збив кілька російських літаків, але йому не дозволили сказати, скільки і якого типу. Пілот каже, що його система націлювання може стріляти по літаках на відстані кількох десятків кілометрів.

Більшість повітряних боїв в Україні є нічними, оскільки російська авіація атакує в темний час доби, коли її літаки менш вразливі до протиповітряної оборони. У сутичках над Україною, за словами Андрія, росіяни літають на сучасних літаках КБ Сухого, таких як Су-30, Су-34 і Су-35.

“У мене були ситуації, коли я наближався до російського літака на достатню відстань, щоб націлитися і стріляти”, — говорить він. “Я вже міг це виявити, але чекав, поки моя ракета зафіксується, а в той самий час із землі мені казали, що по моєму літаку вже була випущена ракета”.

Після цього йому доводиться маневрувати через низку екстремальних нахилів, занурень і підйомів, щоб у ракети, яка летить за ним, вичерпалися запаси палива. “Час, який у мене є в запасі, залежить від того, наскільки далеко в мене була випущена ракета і яка це ракета”, — сказав він.

Андрій закінчив Харківське військово-повітряне училище, вирішивши стати льотчиком у підлітковому віці. “Ні я, ні мої друзі ніколи не думали, що нам доведеться зіткнутися зі справжньою війною”, — сказав він. “Але вийшло не так”.

Пілот перевіз дружину в безпечніший куток України, але вона, за його словами, не виїхала з країни. Андрій каже, що ніколи не розповідає членам сім’ї, коли йде на чергування, і дзвонить лише після того, як повернувся з нічного вильоту. “Мені потрібно лише використати свої навички, щоб перемогти”, — сказав Андрій. “Мої навички кращі, ніж у росіян. Але з іншого боку, багато моїх друзів, і навіть досвідченіші за мене, вже померли”.

Марія ВАРЕНИКОВА, The New York Times, Ендрю Е. КРАМЕР