Число звіра

Один із “глянцевих” українських журналів назвав Луганськ у трійці аутсайдерів у номінації “Де в Україні жити добре”. Серед показників, за якими визначався рейтинг міста, — вартість послуг ЖКГ. Тут у Луганська немає жодних підстав ображатися на видання: тарифи на послуги водопостачання та водовідведення в місті (як, власне, по всій області) “біло—блакитна” облрада встановила захмарні. Або навпаки: сумарна вартість цих двох послуг становить 6,66 грн. за кубометр. Чим не апокаліптичне “число звіра”?

“Україна молода” вже повідомляла про луганську “новацію” у сфері ЖКГ: мало не всю систему водозабезпечення Луганщини депутати—“регіонали” облради (решта фракцій за це рішення не голосувала; власне, і в самій фракції повної одностайності не було досягнуто) віддали в концесію на 30 років російському ТОВ. Де—юре — за підсумками конкурсу, тільки конкурсні умови так вдало були виписані, що жодного суперника в росіян не виявилося. А ще до того, як концесіонер вступив у свої права, сесія облради ухвалила нові тарифи: 3.90 за куб холодної води і 2.76 за його ж відведення. Тобто за каналізацію. Те, що захвату в населення нові розцінки не викликали, — цілком зрозуміло. Але, може, ситуація справді така, що луганським водопостачальникам нема де подітися і розцінки вимушені?

Але, по—перше, нинішня ситуація з водопостачанням утворилася не сама собою. Спочатку, приблизно з кінця 2003 року, обласна влада в особах тодішнього голови ОДА Олександра Єфремова і голови облради Віктора Тихонова почала і до кінця 2004—го майже успішно завершила операцію з передачі міськводоканалів під дах єдиного обласного підприємства ОКП “Луганськвода”. Зокрема — під обіцянки не підвищувати тарифи, а спеціально для Луганська в угоді прописали зобов’язання покінчити з т.зв. “графіком” подачі води в оселі городян. Звичайно, збрехали.

Чому операція була “майже” успішною? Та тому, що сумнозвісному луганському “тандему” не вдалося “нахилити” всіх без винятку. Особливо — мера Сіверськодонецька Володимира Грицишина. Сіверськодонецьк залишив міськводоканал у власності міської громади, і сьогодні тарифи від обласних тут відрізняються буквально в рази: постачання куба води коштує пересічному сіверськодончанину 99 копійок, водовідведення — 89,6 коп. І якщо щодо першої складової можна висловити сумнів: мовляв, у міста існують якісь власні джерела питної води — то як прояснити різницю у вартості водовідведення?

Узагалі, складається враження, що обласне керівництво “Партії регіонів” пресує своїх сіверськодонецьких однопартійців не через розбіжності в поглядах на Пісуар, а лише тому, що вони подають “поганий” приклад. Виявляється, і з такими тарифами можна забезпечити рентабельну роботу водоканалу (а в Сіверськодонецьку, до всього, гаряча вода в кранах ніколи не зникає).

...Але луганчани потроху починають прокидатися. У той самий день, коли стало відомо про місце Луганська в рейтингу життєздатності, народний депутат Віталій Курило (фракція БЮТ) публічно оголосив похід за повернення “Луганськводи” у власність громад області під гаслом “Повернемо воду луганчанам!” і закликав земляків приєднуватися. Він заявив, що на момент початку прес—конференції його командою уже зібрано 15 тисяч підписів луганчан і мешканців області на підтримку рішення про відмову від концесії. Судячи з того, як годиною пізніше луганчани вишикувалися в чергу перед столами, де збиралися підписи під відповідним зверненням, отримати вотум недовіри облраді, принаймні щодо даної проблеми, буде нескладно.

Віталій Семенович повідомив також, що в парламенті буде створено депутатську слідчу комісію, яка має з’ясувати всі обставини щодо здачі в управління іноземній компанії стратегічного об’єкта.

До всього слід додати, що в арсеналі організаторів акції “Повернемо воду...” є й те, що називається конструктивними пропозиціями. Зокрема, вони пропонують радикально змінити менеджмент ОКП “Луганськвода”. Слід сказати, різке погіршення ситуації з водою на Луганщині почалося саме з того, що на початку 2004 року тодішнє керівництво області різко змінило команду управлінців водопостачання, поставивши на чолі ОКП колишнього мера Стаханова, який прославився хіба що тим, що заморозив рідне місто в листопаді 2001—го.

Або така пропозиція — використовувати для водопостачання воду, що відпомповується з шахт. Між іншим, перший і єдиний в Україні завод з очищення води зворотнім осмосом побудований недавно в Алчевську з ініціативи підприємця, що належить до тієї ж партії, що й Курило та Юлія Тимошенко. Мабуть, тому Юлія Володимирівна під час недавньої поїздки до шахтарського міста Ровеньки схвально згадувала про цей проект.

До речі, на цьому ж тижні депутати Луганської міськради почули на сесії від міського голови Сергія Кравченка про наміри передати в концесію міське “Теплокомуненерго”.

Михайло БУБЛИК