“І влада, і опозиція інтелектуально пасивні”

Згідно з ухваленими змінами, чергові парламентські вибори відбудуться у жовтні 2012-го року, а президентські — у березні 2015-го року.

Таким чином встановлено 5-річний термін повноважень президента України, Верховної Ради та депутатів місцевих органів самоврядування і голів місцевих органів влади.

Опозиція одразу ж скритикувала внесення таких змін до Конституції.

У вівторок перед депутатами виступив президент Янукович, де запропонував створити Конституційну асамблею.

Конституційна асамблея — це орган, який формуватиме суспільну думку щодо можливих змін у Конституції.

Він також закликав провести “національний круглий стіл” за участю всіх політичних сил.

Колишній директор Національного інституту стратегічних досліджень, політолог Юрій Рубан в інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі аналізує, чи стане ініціатива президента Януковича дієвим стимулом і поштовхом до співпраці влади з опозицією чи — черговим провальним проектом?

— Давайте разом з вами згадаємо, як нинішня влада і нинішній президент взагалі ставляться до інших опозиційних, зокрема, політичних сил. До обрання президента Януковича у нас якраз діяла Конституція, в ній було багато недосконалого, але вона передбачала якраз компромісний варіант. Коротко її можна було так назвати: переможець не виграє все, а той хто програв, не програє все. Тим не менш, нинішній владі здалося цього дуже мало. Вона ж, коли йшла до влади, то казала, що в неї є повний пакет реформ, які із завтрашнього дня, буквально з моменту обрання президента, буде здійснювати. Тим не менше, виявилося, що ніякого пакету реформ немає, виявилося, що влада зосереджена в одних руках невідомо для чого. Тобто, влада, якщо відверто сказати, не знає, що робити з країною, з її колосальними проблемами, які накопичуються. А в інформаційному просторі влада виглядає просто вже навіть не смішно, а вже викликає співчуття.

- Заклики президента Януковича до започаткування національного “круглого столу” дехто порівнює із закликами Віктора Ющенка свого часу. Тільки вони називалися словами “меморандум”, “універсал”. Чи не таке ж майбутнє очікує і новий проект Віктора Януковича?

— Навряд чи їх можна так оцінювати. Я хотів би нагадати, що Універсал, який пропонував тоді Віктор Ющенко, був у ситуації розколу у помаранчевій владі, коли в нього вже лишалося влади на півроку до вступу в силу нової Конституції… І ідея того Універсалу, в принципі, полягала в тому, щоб поділитися владою, щоби всі партії знайшли консолідовані сили та програму для того, щоб Україна рухалася далі. Нинішня влада, з точки зору таких ознак влади, міцна, як ніколи. Ми повернулися не просто до Конституції 96-го року. Влада у нас абсолютно монолітна, вона уся зосереджена в одній особі, ця особа — президент України Янукович Віктор Федорович. Він взяв на себе відповідальність, як він сказав, “за життя країни і її майбутнє і наше з вами”. І в такій ситуації повірити в те, що Віктор Федорович такими зусиллями, нагинаючи всі можливі конституційні суди, парламенти і так далі, зосередив всю владу, а тепер хоче нею поділитися, — я в таке не вірю. Я думаю, що радше за все мова іде про те, що я кажу, — що на інформаційному просторі влада виглядає надзвичайно слабкою, і є спокуса пошукати якісь красиві обгортки, красиві слова, красиві ініціативи, які прикриють той факт, що керівництво зосередило у своїх руках всю владу і в той же час не знає, що з нею робити.

- Чи такою самою обгорткою, чи, можливо, таким фіговим листком, можливо, навіть інформаційним, є ідея скликання конституційної асамблеї для напрацювання нової Конституції? Бо, здається, президенту Януковичу це не потрібно, адже в парламенті вже і так набирається 300 голосів за президентські поправки. Це просто видимість ще більшої легітимності додати будь-яким змінам?

—   Так, звичайно. У нинішній Верховній Раді, я думаю, можна досягти врешті-решт і більше 350 голосів, і 400, як нам спікер Литвин говорив. Спікер Литвин взагалі вже договорився до того, що немає чого в Верховній Раді критикувати владу. Це мені страшно сподобалось, бо нагадує, як один персонаж російський сказав, що “Дума — не место для дискуссий”. І так далі. Все ж це зрозуміло, яка модель мається на увазі і як вона впроваджується. Ця модель не має, можна сказати, нічого спільного ані з демократичною легітимністю, ані з демократією, ані з розвитком країни. В моєму уявленні, не має.

- От ви кажете, все і так зрозуміло, але багатьом дуже не зрозуміло, навіщо це президенту Януковичу, якщо і зараз вся влада по вертикалі фактично зосереджена в його руках і руках його команди?

— Влади скільки завгодно в руках Віктора Федоровича. Але питання тільки таке: для того, щоб переламати оцей тренд деградації країни, потрібна довіра. Виявляється, що цієї довіри у влади катастрофічно бракує. Вона може нагнути скільки завгодно депутатів, вона може написати які завгодно конституції, все на світі, але суспільної підтримки ініціативи не буде, бо владі ніхто не довіряє. В тому числі і групи всередині влади. Всередині влади вже намічаються серйозні лінії розколу. Цією ж реформою вони зачіпають колосальні економічні інтереси дуже потужних людей. І, звичайно, що ці лінії розколу будуть тільки множитись. Якщо без довіри іти на якісь серйозні речі, то просто це закінчиться тим же пшиком, яким закінчився Податковий кодекс.

- А чи не є для вас також тривожним сигналом те, що і до опозиції довіри — так само широкої, громадської, публічної — теж немає?

— Ви абсолютно праві. Це дійсно тривожний сигнал. У якому розумінні? От чому я не довіряю цій владі… Я думаю, що зі мною багато хто погодиться. Я не бачу, щоб ця влада здійснювала будь-яку інтелектуальну роботу для того, щоби суспільству пропонувати реформи, дискутувати навколо цих реформ, досягати якоїсь згоди і так далі. Ця влада абсолютно до цього не готова. У них є бойові дружини. Одна дружина, одна бойова, так би мовити, цілісна одиниця зайшла в Кабмін, вони сіли на потоки, вони прекрасно знають, що робити з бюджетом. Інші енергійні люди сидять в адміністрації, вони прекрасно знають, як добитись від губернаторів, щоб були красиві результати виборів. Я бачу от що: інтелектуально ця влада не знає, що їй робити. Але проблема і в наступному. Я бачу, що і опозиція оцієї інтелектуальної роботи на тему “Що робити з країною” теж не робить, на жаль. Іншими словами, інтелектуальна пасивність влади і інтелектуальна пасивність опозиції, на жаль, — це вроджений такий дефект, як я бачу, взагалі українського політичного класу. І насправді трагізм полягає в наступному: очевидно, що від простої зміни переключення — ну, наприклад, замість одного зайде інший в один кабінет, — абсолютно нічого не відбудеться. А опозиції, якщо вона хоче дійсно щось пропонувати країні, треба було б провести якусь серйозну інтелектуальну роботу. Без серйозного осмислення, що можна зробити, як збудувати нам оцю сучасну економіку і сучасне суспільство, нічого не буде.