Зерно на папері, санкції на думці. Угоди про розблокування експорту посилюють політичні ризики для України

У п'ятницю близько 18:00 за Києвом офіційно оголосили рішення, про сам факт якого стало зрозуміло щонайменше на добу раніше. У Стамбулі — ООН, Туреччина, Україна та Росія досягли згоди щодо розблокування українського експорту агропродукції.

Насправді йдеться про дві угоди. Одну — між Україною та Туреччиною; іншу — між Росією та Туреччиною. Обидві за участі ООН. Київ та Москва між собою нічого не підписали, а в брифінгу після події взагалі взяли участь тільки генсек ООН Антоніу Гутерріш та господар зустрічі президент Туреччини Реджеп Ердоган. Офіційно тексту угод досі не оприлюднили, тому обговорювати їхній зміст варто з цим урахуванням. Однак видання “Українська правда” опублікувало документ, викладене в якому співпадає з коментарями причетних. Від України документ підписав міністр інфраструктури Олександр Кубраков, а Туреччину і Росію представляли міністри оборони. Кубраков у своєму коментарі назвав документ “Ініціативою про безпечне транспортування зерна та продуктів харчування”,. У ній фігурують три порти: Одеса, Чорноморськ та Південний. Експорт має початися у найближчі тижні.

Українське трактування домовленостей таке: під егідою ООН створять координаційний центр, куди увійдуть представники України, ООН, Туреччини та Росії. Центр сформує інспекційні групи, які працюватимуть у гаванях в протоках Босфор і Дарданелли та перевірятимуть вантаж і персонал кораблів, що прямують до України або з неї. Діяльність та контроль в українських водах та портах “здійснюватиметься під владою та відповідальністю України”. Документ діятиме 120 днів і буде продовжений, якщо жодна зі сторін не заявить інший намір.

Все це залежатиме від практичної реалізації. Для перших відправлень з України потрібно від 10 днів до двох тижнів, але за одними даними це пов’язано з термінами фрахтування і страхування кораблів, за іншими, з розмінуванням шляху до трьох портів. Опублікований в українських ЗМІ текст передбачає “у разі необхідності” й за згодою сторін залучення мінного тральщика іноземної держави. Водночас озвучується й інформація, що жодного розмінування взагалі не буде, адже українське Міноборони просто надасть перелік безпечних траєкторій руху. Про таке пише, наприклад, Reuters із посиланням на посадовця ООН.

Окрім того, остаточно незрозуміло щодо пункту про контроль і відповідальність України в територіальних водах. Інша теза опублікованого тексту, наприклад, забороняє наближення до судів із продукцією будь-яких військових об'єктів на певну відстань, погоджену в рамках координаційного центру.

Будь-які деталі за бажання сторін можна спокійно виконати. За небажання — будь-що можна заблокувати. В Україні пам'ятають Спеціальний центр контролю за дотриманням припинення вогню на Донбасі, який не погоджував нічого, включно з параметрами своєї ж діяльності. У тих домовленостях замість ООН була ОБСЄ, яка займалася виключно письмовим описом подій, сягаючи вершин сухості текстів. Варто вказати, що в останньому пункті опублікованого в українських медіа сьогодні документу написано, що він “не тягне жодних зобов'язань” для ООН.

Незрозуміло до кінця, які саме зобов’язання взяла на себе й Росія. У вже згаданому матеріалі Reuters із посиланням на чиновника ООН ідеться, що всі сторони домовилися про ненапад на об’єкти угоди, а якщо “помітять заборонену діяльність, то завданням Спільного координаційного центру в Туреччині буде “вирішити це”. Запитань саме щодо цього чи не найбільше. Наприклад, де межа, після якої портова інфраструктура, яка є предметом договорів, перетворюється на інфраструктуру, яка до договорів не включена?

Знову ж, усе це предмет подальших узгоджень, і підписання не означає реалізації. Україні реалізація угод, кажучи прямо, необхідна. Економіка перебуває у глибокому нокдауні: продукція аграріїв протягом кількох попередніх років стала основою українського експорту загалом. Протягом війни країна виживала за рахунок міжнародної фінансової допомоги. Однак на тлі високої інфляції та інших економічних проблем у світі, залучати її ставатиме дедалі важче. Зараз Київ веде з кредиторами перемовини про відтермінування оплати боргів. Розблокування експорту не позбавить Україну залежності і не стане вирішенням економічних негараздів населення (вони здебільшого ще попереду), але принаймні ослабить тягар на економіки дружніх держав.

Якщо ж ідеться про політичний контекст, то Стамбульські угоди вже змінили багато. Головним переможцем без жодних “але” став Реджеп Ердоган, хоч він і не отримає жодного долара та навряд серйозно опікується долею Одеси. Недарма на брифінгу після підписання він кілька разів ужив словосполучення “історичний день”. Від самого початку великої війни Ердоган претендує на посередництво. І не просто формальне, а саме з претензією на роль лідера, здатного вирішувати проблеми. Поки що він досягає бажаного. Формально, саме після перемовин у Стамбулі у квітні Росія відвела війська від Києва, хоча насправді на той момент вона просто програла битву за столицю України. Зараз відбувається дещо схоже. Після втрати флагмана ЧФ РФ та острова Зміїний, після якісного посилення української протикорабельної зброї, шанси Росії виграти битву на морі суттєво послабшали. Однак формально всі запам'ятають, що угоди про експорт українського зерна, яка сприяє вирішенню продовольчої кризи в світі, досягли саме в Стамбулі.

І це точно не все, чого хотів Ердоган від російсько-української війни. Ось кілька цитат Ердогана з його промови у Стамбулі: “Ми від початку казали, що у цій війні не буде переможців”, “У разі миру не буде програвших”, “Це нова поворотна точка для переговорів”, “Війна буде завершена за столом переговорів”. Переговорів, переговорів, переговорів… Лідер Туреччини претендує на лаври головного миротворця і політичний сигнал, який він надсилатиме світу після 22 липня простий: перемовини між Україною та Росією можливі і варто якомога швидше їх починати. Хоч Україна та Росія формально нічого й не підписали.

Схоже діятиме й генсек ООН Антоніу Гутерреш. Підпис під документом, який ні до чого не зобов'язує, дає можливість трохи покращити і свій особистий імідж, і очолюваної організації, які суттєво похитнулися після 24 лютого на тлі повної неспроможності ООН зробити бодай щось. “Криза не може бути вирішена без доступу до української агропродукції та російських їжі та добрив”, — заявив він після підписання домовленостей. І друга частина цитати не менш важлива, ніж перша.

Російська сторона значно менше розповсюджується щодо деталей угод, проте відомо, що РФ та ООН підписали меморандум “про взаєморозуміння щодо експорту російської сільськогосподарської продукції та добрив” терміном на три роки. Відповідне оголошення за підписом Сєргєя Лаврова розповсюдило російське МЗС. Ані деталей цього документу, ані того, чи пов'язаний він з розблокуванням українських портів, не повідомляють. Взагалі-то слово “меморандум” натякає, що документ несе мало практичної цінності. Зазвичай, це просто заява про наміри. Однак саме для Росії також практична складова цього питання не так в економіці, як у політиці.

Читайте також: Україна, Сирія, безпілотники. Чого Путін добивався у Тегерані

Двома днями раніше відбулося запровадження нового пакету санкцій ЄС проти Росії. Крім нових обмежень, зокрема, на експорт російського золота, санкційний режим зазнав і “удосконалень”. Якщо казати прямо, то Євросоюз насправді послабив санкції у кількох галузях, серед яких “операції з сільськогосподарською продукцією і транспортуванням нафти до третіх країн”. Офіційна мета: “уникнути будь-яких потенційних негативних наслідків для продовольчої та енергетичної безпеки в усьому світі”. Практичні наслідки рішень, знову, ще належить побачити. Але Захід вже навіть отримав похвалу від Лаврова. “Добре, що Вашингтон і Брюссель перестали чинити перешкоди досягненню сьогоднішніх домовленостей”, — йдеться у заяві російського МЗС за підсумками домовленостей в Стамбулі.

До чого хилить Москва зрозуміло. У публічному полі вона намагатиметься поширювати одне просте повідомлення: зняття санкцій в обмін на поступки Кремля — працююча модель. Це публічна альтернатива двом іншим пропонованим моделям вирішення проблеми війни, які обговорюють на Заході: допомога Україні аж до воєнної поразки Москви та послаблення Росії аж до її економічного краху. Те саме Москва просувала й раніше, але ситуація змінилася. Після Стамбула в неї буде практичне підтвердження дієвості бажаного підходу.

Україна, словами радника глави Офісу президента Михайла Подоляка, вже встигла заявити, що про жодне поновлення переговорів з Росією наразі не йдеться. Проте інші сторони просуватимуть публіці на Заході перемогу “голубів миру”. Це робитимуть і Ердоган, і Гутерріш, і сама Москва, і різноманітні інтелектуали та аналітики. У цьому й полягає ключовий ризик для України, який несуть стамбульські домовленості. Навіть гірше те, що новий етап протистояння відкривається за умов практично повного мовчання щодо іншої теми: хронічного дефіциту безпеки України, який і зробив можливим війну. Проте ризики не означають поразку. Підсумок війни й надалі залежатиме передусім від результату боїв на сході та півдні України. 

Андрій ГОЛУБ