“Я не вірю в існування рас”, — каже головний герой фільму American Fiction, який вийшов на екрани торік. Протагоніст фільму — афроамериканець, письменник і професор літератури родом із багатої сім’ї, де, крім нього, в другому поколінні всі лікарі. “Проблема в тому, що решта світу у відмінності між расами вірить”, — відповідає його редактор. Надихаючись давньогрецькою літературою, герой картини створює складну, глибоку прозу, але зазнавши поразки на книжковому ринку, вирішує написати про нібито “автентичний досвід чорношкірого”. На його обурення, книжка стає бестселером і здобуває літературні нагороди — проте, як стверджує її автор, вона є фальшивкою й набором стереотипів на потребу білим лібералам, заточеним на жалість до чорношкірих людей, злочинних, неосвічених, які спілкуються сленгом гетто. Такі білі люди, каже герой, прагнуть тільки “прощення за гріхи”.
Це не перший фільм про афроамериканців, де ворогами чорношкірих громадян США виявляються не південні расисти, а північні ліберали, які то є огидно запобігливими, то, як у фільмі Get Out, захоплюються афроамериканцями, але використовують їх, аби привласнити чужу життєву силу й таланти.
Такі фільми з’явилися не у вакуумі: вони відображають невдоволення афроамериканців ліберально орієнтованою Демократичною партією, яка далеко не завжди справляється з расизмом і не викорінила, незважаючи на обіцянки, економічної нерівності.
Від середини 1960-х і донедавна чорношкірих республіканців практично не було. Саме Демократична партія після тривалої політичної боротьби 1964 року втілила в життя антидискримінаційні Закони про громадянські права, які встановили нарешті рівноправність чорношкірих. Коли президент Ліндон Джонсон підписав цей закон, він, за словами сучасників, передбачив, що демократи внаслідок цього втратять білих виборців Півдня на ціле покоління. Минуло 60 років, і не лише Південь не повернувся до демократів, а й багато афроамериканців почали відколюватися від партії, що боролася за їхні права.
Ще 2016 року 91% чорношкірих виборців проголосував за Гілларі Клінтон, і лише 6% — за Дональда Трампа. Але цього року, згідно з травневим опитуванням Pew Research Center, майже 30% афроамериканців віддали б свої голоси за експрезидента. Якщо серед білих прибічників Трампа більше літніх людей, то серед афроамериканських трампістів переважає молодь: 29% чорношкірих виборців віком від 18 до 49 років проголосували б сьогодні за Трампа. І лише 8% із тих, кому 50 і старше, надали б перевагу колишньому президенту.
До Республіканської партії тяжіють здебільшого чорношкірі чоловіки. 2020 року, за даними опитування Pew’s Validated Voter survey, 12% чорношкірих чоловіків голосували за Трампа. І лише 5% жінок зробили такий вибір.
Популярність Трампа серед афроамериканських чоловіків зростає попри те, що колишній президент давно бравує своїм расизмом. Важко забути реакцію Трампа на неонацистський марш у серпні 2017-го в місті Шарлотсвіль. “Серед них були дуже хороші люди”, — висловився Трамп стосовно білих націоналістів і неонацистів, які брали участь у марші. За президентської каденції Трамп назвав Гаїті й африканські країни “сортирними дірками”. А в нещодавньому передвиборчому виступі на мітингу в Нью-Гемпширі він заявив, що іммігранти з Південної Америки, Африки та Азії “отруюють кров країни”.
Відверто расистська риторика Трампа імпонує тим американцям, які марширують зі смолоскипами в руках і вивішують на своїх будинках і автомобілях прапори Південної рабовласницької конфедерації. Але як тоді Трампу вдається привабити афроамериканців?
Звертаючись до своїх виборців, як білих, так і чорношкірих, Трамп не обіцяє ні рівності, ні демократії. Зате він обіцяє подарувати людям відчуття власної вищості на ґрунті ненависті чи презирства до інших етнічних або гендерних груп.
Агітуючи білих, Трамп демонізує латиноамериканських мігрантів, лякаючи виборців потенційним зростанням злочинності, та схвалює право білих публічно вшановувати південних генералів, які боролися за рабство під час Громадянської війни. Звертаючись до чорношкірої аудиторії, він запевняє, що “через приплив мігрантів чорношкірі громадяни “втрачають роботу, втрачають житло, втрачають усе, що тільки можна втратити”.
Багатьом прибічникам Трампа імпонує його мачизм і зневажливе ставлення до жінок. (У знаменитих аудіо 2005-го Трамп у вульгарних висловах хвалиться, що він цілував, чіплявся і хапав жінок, оскільки він як знаменитість може робити все, що хоче. У двох останніх судових розглядах Трампа було визнано винним у агресивних сексуальних діях.)
Чорношкірий репер Money Man, який підтримує Трампа, не міг у прозі адекватно пояснити свій вибір: “Я підтримуватиму Трампа. Я не думаю, що демократи зробили щось для нас, чувак. Я не бачу, щоб чорні люди тут багатіли, чувак. Принаймні інша сторона скаже тобі, що насправді думає, розумієш, про що я? Респект Трампу, чувак”.
Однак чіткішу відповідь можна знайти в його творчості. Для Money Man справжній чоловік має не лише нехтувати законом і жити за власними правилами, а й ставитися до жінок, як Трамп: “Гуляю в Gucci та скуповую весь магазин. Двері магазину зачиняються для решти. І моя хвойда отримує від мене готівку… Змусив її зважувати пачки грошей у її штанцях”.
Трамп уміло підігрує таємним бажанням виборців. Для правих консерваторів він на своєму сайті Truth Social торгує Бібліями. А для афроамериканських прибічників продає кросівки золотавого кольору й оголошує себе шанувальником гангста-репу.
Нещодавно, виступаючи в Бронксі (район Нью-Йорка), де більшість населення — нацменшини, Трамп запросив на сцену двох реперів, яких звинувачують у кримінальних злочинах, Sheff G і Sleepy Hallow. (Обоє внесли заставу, щоб наразі бути на волі, та незабаром постануть перед судом.) Прокуратура також стверджує, що Sheff G оплачував численні перестрілки, коли його банда воювала з противниками з іншого угруповання, й навіть улаштував розкішну вечерю для своїх після вбивства одного із суперників. Прокурори також стверджують, що Sheff G підвозив трьох співобвинувачених до місця стрілянини, спрямованої проти членів іншого ОЗУ, але під час якої постраждали двоє випадкових перехожих. Sleepy Hallow — теж фігура не світла: його звинувачують у приналежності до бандитського угруповання.
Трамп запросив обох реперів до мікрофона, й вони підтримали його з ентузіазмом: “Президент Трамп — моя людина”, — заявив Sheff G. “Є люди, які завжди шепотітимуть про твої досягнення й кричатимуть про твої невдачі. Трамп кричатиме про перемоги для всіх нас”, — сказав Sheff G натовпу. Sleepy Hallow, підійшовши до мікрофона, вимовив слоган Трампа “Зробимо Америку знову великою”.
Для білих виборців Трамп рекламує себе як поборника “закону та порядку” й критикує Нью-Йорк та інші міста, якими керують демократи, за високий рівень злочинності.
Однак звертаючись до чорношкірих, він лає суди та проводить паралель між власними судовими розглядами й долею афроамериканців, які частіше за інші групи потрапляють до в’язниці: “Мене звинуватили в дурниці, у чомусь, що нічого не варте”, — сказав Трамп, виступаючи перед Федерацією чорношкірих консерваторів. — А потім мене звинуватили вдруге, утретє й учетверте, й чимало людей сказали, що саме тому чорношкірі мене підтримують, адже вони постраждали так сильно й зазнали дискримінації”.
Трамп позиціонує себе як людину, котра стоїть над законом і суддями, яких він не боїться публічно ображати. Така бравада знаходить відгук у молодих афроамериканських чоловіків.
Багато знаменитих афроамериканських реперів давно схвалюють презирство до закону. Коли репер Каньє Вест, який підтримує Трампа, співав: “Мітт Ромні не платить податків”, це був комплімент політику. Уміння перехитрити правову систему оспівує й Sheff G: “Я їм покажу, я їм доведу. Все ще успішно ухиляюся від судів і прокурора”.
Як зазвичай, і Росія тут як тут. Розслідування Сенату 2018 року дійшло висновку, що кампанію з поширення фейкових новин на допомогу Трампу, організовану РФ на виборах 2016 року, було націлено “на афроамериканців... більше, ніж на будь-яку іншу групу”. Сьогодні путінську пропаганду відкрито озвучують деякі чорношкірі тележурналісти й артисти. Показовою є співачка Azealia Banks, яка назвала Путіна своїм “улюбленим лиходієм”. Вона готова повторювати путінську пропаганду, але не знає, що СРСР більше немає: “Україна має просто повернутися до СРСР. Америка загрузла в боргах, і ми перебуваємо за десятки тисяч миль звідти. Путін не робить нічого такого, чого не робимо ми”, — висловилася вона в Інстаграмі 2022 року.
Водночас саме Azealia найточніше сформулювала, чому Трамп подобається багатьом американцям: “Він просто збіса потішний”, — сказала вона. І вона має рацію. Трамп із його численними дружинами, судами, гангстерами та порноактрисами — типовий персонаж телевізійного серіалу. Ця багатосерійна драма приковує до себе увагу виборців. Можна лише сподіватися, що на реальних виборах американці до свого громадянського обов’язку підійдуть із більшою серйозністю та відповідальністю.
Анна БРОДСЬКІ-КРОТКІНА, завідувачка програми славістики в університеті імені Вашингтона та Лі у штаті Вірджинія (США), докторка філологічних наук, журналістка
