Збирання посад

Спроба підкилимної гри, спрямованої на усунення незручного чиновника, може незабаром обернутися однією з найбільших і найболючіших поразок у Порошенковій кар’єрі. Тільки лінивий не казав про те, що кадрова політика глави держави — це його ахіллесова п’ята.

Безлад спостерігається в усіх органах влади, а особливо у силових структурах, які, здається, більше зайняті взаємопоборюванням, ніж відсіччю злочинцям і терористам. А надто у верхніх ешелонах, тобто тих, де сидять конкретні призначенці коаліційних політсил і особисто президента. Ситуація нав­­коло можливого звільнення голо­­ви СБУ Валентина Наливайченка яскра­­во це ілюструє. Дуже нервова поведінка Банкової свідчить лише про одне: Петрові Олексійовичу та­ки не вистачає повноважень у межах дуже куцої порівняно з часами Януковича президентської вертикалі. Не тільки на суто адміністративному, а й на емоційному рівні. Напередодні місцевих виборів, які в світлі децентралізації стають набагато вагомішими, він готовий чи не на все задля концентрації у власних руках максимальної пов­ноти доступної влади.

Мабуть, ні для кого, хто хоч трошки стежить за українським політикумом, не секрет, що посада очільника СБУ вже з рік перебуває під прицілом Петра Олексійовича. У тому сенсі, щоб поставити туди свою людину: подейкують, заступника Наливайченка й керівника Антитерористичного центру Василя Грицака, котрий певний час був начальником особистої охорони Порошенка. Адже Служба — це єдиний правоохоронний орган, на який нині має прямий кадровий вплив президент. Однак до певного моменту Валентин Наливайченко, що обій­няв цю посаду за квотою УДАРу згідно з підписаною ще в березні 2014 року коаліційною угодою між Кличком та Порошенком, був недоторканним. Хоча він завжди мав досить незалежну стосовно президента позицію, а це, безумовно, дратувало Банкову. Можна не сумніватися, що в надрах АП давно вже шукали привід його усунути.

Але за останні два місяці ситуація докорінно змінилася. Чорна кішка пробігла між Віталієм Кличком та Петром Порошенком. Кішка ця породжена виборами київського мера та Київради, які невпинно наближуються. Кличко очікував, що президент відповідно до угоди автоматично підтримає і його кандидатуру, і його партію. Однак Петро Олексійович схильний діяти абсолютно не так. Він, вирішивши нарешті сформувати команду під себе, прагне, щоб УДАР остаточно розчинився в БПП й існував саме під цим брендом. Нинішній київський мер такого, зрозуміло, не хоче, тож досі не відомо, як і в якому складі підуть на вибори його політсила та він сам. Подейкують, що конфлікт із президентом уже спонукав Кличка шукати собі нового партнера в особі мера Львова та лідера “Самопомочі” Андрія Садового. Це, звісно, матиме свої наслідки: всі люди, призначені за квотою УДАРу, наразі під ковпаком АП.

Петрові Олексійовичу конче потрібно тримати всю свою вертикаль під пильним контролем, щоб кожна посадова особа в ній робила все чітко за наказом згори, була підзвітна й керована. Бо війни між різними гілками влади, а особливо силовиками, вже досягли загрозливих масштабів. У принципі, в конкуренції силових відомств нема нічого поганого, але це тільки в умовах мирного часу. А коли в країні точиться жорстока війна, тоді гризня між різними правоохоронними структурами (у ситуації з Наливайченком, наприклад, між СБУ та ГПУ) призводить лише до руху назад. Усі державні органи, і насамперед силові, залишаються сферою впливу тих політичних сил, представники яких ними керують. І якщо на фронті це проявляється не так яскраво, то ось у тилу, а надто в столиці, боротьба всіх проти всіх справляє гнітюче враження.

Епізод із Наливайченком укотре засвідчив цю тенденцію. Катастрофічна пожежа на базі пально-мастильних матеріалів екс-міністра Ставицького біля Василькова знову показала, що з людьми Януковича всерйоз ніхто не бореться. Але “стрілочники” потрібні завжди. І СБУ, голова якої, здається, вже знав про плани його звільнити, тут-таки “атакувала” іншу право­охоронну структуру, котра належить до сфери впливу Порошенка. Виникає, звичайно, запитання: що заважало Валентинові Олександровичу зробити це раніше, адже прізвище екс-заступника генпрокурора Даниленка журналісти відкопали ще півроку тому?

Окрім того, Наливайченко вирішив звільнити свого першого заступника, начальника Головного управління у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю “К” Юрія Артюхова, який також був призначений на посаду за особистою квотою президента. Теж за корупцію (див. “Ями” в конвертах”). Швидше за все, це був іще один випереджальний удар по Петрові Порошенку. Але в сухому залишку маємо чвари між двома силовими відомствами: замість боротьби з корупцією  просто ігрища навколо крісла очільника спецслужби.

Якщо додати до цього спробу поїздки голови СБУ в США для презентації в Сенаті й Конгресі доказів російської агресії, котру в АП однозначно сприйняли як бажання піару та вторгнення у сферу інтересів Петра Олексійовича, то стає цілком зрозуміло, чому Порошенко стрімголов кинувся в непідготовану лобову атаку на Наливайченка. Її спонтанність виявилася бодай у тому, що президент навіть власній фракції не зміг пояснити, за що й чому саме зараз треба звільняти голову СБУ. Намагалися навіть витягти давні міфи про нібито зв’язки Наливайченка з Фірташем, які покликали озвучити екс-журналістів Сергія Лещенка та Мустафу Найєма. Однак і це не допомогло.

Порошенко має твердий намір вичистити із президентської вертикалі всіх, хто хоч трохи непідконтрольний. Ось тільки голосів на це в парламенті бракує. Ходять чутки, що їх збір за гроші вже ведеться, до того ж виконують цю роботу такі одіозні персонажі, як Олесь Довгий. Але менше з тим, більшість депутатів, експертів, лідерів громадської думки розводять руками в нерозумінні такої дурної політики Банкової, яка радше нагадує тупання ніжками малюка на дитячому майданчику: “А-а-а, ти такий поганий, ти мене не любиш, я з тобою більше не дружитиму”.

У намаганнях зміцнити свою владу Петро Порошенко наражається на дуже велику небезпеку політичної дестабілізації в країні, коли проти нього об’єднаються як вороги, так і вчорашні друзі, котрих він сам перетворив на недругів. Збирання посад дуже сумнівна справа, коли замість власної команди за рік президентства в тебе й досі товариші по бізнесу та експати. Епопея зі звільненням Наливайченка, хоч би чим вона закінчилася, цілком може стати тригером для розвалу коаліції та політичної кризи.

Богдан БУТКЕВИЧ