Заява Першого Президента України Л.М.Кравчука...

Рішення Печерського суду м.Києва викликало велику реакцію як української, так і світової демократичної громадськості. Політичний ефір буквально заповнений заявами, оцінками, застереженнями та зверненнями до української влади з цього приводу. Суть їх зводиться до того, що Україна не дотримується принципів верховенства права, прав людини, нехтує нормами демократичного правосуддя.

Справді, в цьому рішенні Печерського суду перетнулися фундаментальні для демократичного суспільства речі — демократія, закон, права і свободи людини. Суд — хотів він цього чи ні — поставив під сумнів демократичні заяви влади.

У багатьох людей дуже гостро постало питання, а чи не переходимо ми ту межу, за якою стирчать вуха вседозволеності замість закону, свавілля замість дотримання демократичних процедур.

Адже відомо, що рішення про арешт громадянина є найбільш болючим і делікатним в демократичному суспільстві. Значить воно має бути всебічно мотивоване юридично, враховуючи гуманістичні принципи загалом і християнської моралі зокрема.

Відомо, що підозрювану людину беруть під варту, коли вона:

а) перешкоджає слідству;

б) не з'являється на виклики прокуратури;

в) порушує підписку про невиїзд;

г) суд має інформацію про наміри людини сховатись від правосуддя.

Таких фактів суд не оприлюднював. Суддя послався на порушення підсудною усталених правил поведінки в суді. Погоджуюсь, що кожний громадянин повинен дотримуватись демократичних процедур, поважаючи їх. Це обов'язкова умова демократичного процесу загалом, в т.ч. і в суді.

Але порушення цих правил не може бути підставою для арешту людини.

Це по-перше.

І по-друге, грати не можуть затулити рота Ю.Тимошенко. До фізичних дій вона не вдається. В даному випадку є єдино можливий вихід. Суд приймає рішення про виготовлення для Ю.Тимошенко спеціальної маски, яка закрила би їй рота із силовим застосуванням. Суд, керуючись законодавством, не може бути упередженим і повинен створювати рівні умови і для звинувачення, і для захисту. Тоді його будуть поважати, будуть йому довіряти.

Висновок: Печерський суд прийняв необґрунтоване, неадекватне ситуації, невиправдане політично рішення щодо арешту Ю.В.Тимошенко, чим наніс значної шкоди Україні. Бо йдеться не лише про Ю.Тимошенко, а про загально правовий, загально демократичний контекст.

В історії України уже таке було. І ми знаємо наслідки. Ще до цього часу оплакуємо мільйонні жертви. Це невтішні прогнози. Нажаль, реалії також не менш невтішні.

Заради забезпечення демократії ми повинні зупинити правову вседозволеність, бо вона, як свідчить історія, пожирає не лише ворогів, але і власних дітей.

Такими діями українське правосуддя значно ускладнює нам дорогу до Європи, породжує зневіру в заяви української влади про наш демократичний курс.

Почитайте відгуки в засобах масової інформації.

Стає все складніше доводити, що судовий процес над Ю.Тимошенко не має політичного підтексту.

Рішення Печерського суду, як і весь судовий процес над Ю.Тимошенко, загрожує політичній стабільності в Україні, що сьогодні влада справедливо ставить собі в заслугу.

Дуже красномовною в цьому контексті є заява Російського МЗС. Цитую: “Всі газові угоди 2009 року укладались в суворій відповідності з національним законодавством двох країн і міжнародними правилами і на їх підписи були отримані необхідні вказівки Президентів Росії та України”.

Із тексту російської заяви можна зробити наступні висновки:

Перший — газові угоди 2009 року підписувались у суворій відповідності до національного законодавства України та Росії.

Другий — вони відповідають міжнародним правилам.

Третій — санкцію на їх підписання дали президенти Росії (Медведєв) та України (Ющенко).

Можна також припустити, що Печерський суд краще знає суть питання, ніж Російське МЗС. Тоді чому звинувачують одну Тимошенко. А де ж Ющенко, який безпосередньо займався газовими проблемами з Росією починаючи з 2004 року.

На ці та інші запитання потрібно дати відповіді. А цього не може зробити Печерський суд.

І Л.Кучма, і В.Ющенко, і В.Янукович заявляли, що перед законом всі мають бути рівні. Ні Кучма, ні Ющенко цих основоположних норм правової держави не виконали. Хочеться вірити, що це зробить В.Янукович.

Як людина, що повірила в майбутнє України через демократію і верховенство права і підписала Біловезьку Угоду, завдяки чому Україна стала незалежною державою.

Як Президент України, який доклав зусиль, щоб ці високі цінності утверджувались в новітній Україні, пішовши заради цього на дострокові президентські вибори в 1994 році.

Як Перший Президент України, як політик, який і сьогодні робить відповідні кроки, щоб зберегти демократичний європейський курс держави, побороти корупцію, підтримує владу, Президента України в їх позитивних кроках на шляху реформ, розбудови сучасної України, я не можу, не маю права лише спостерігати, як Україна сповзає з правового демократичного шляху. Мене не може не хвилювати майбутнє українського суспільства. Мені боляче про це говорити, але ситуація вимагає, бо істина дорожче.

Після офіційних оцінок владою того, що сталося в Печерському суді, її реальних кроків до демократії, я зроблю остаточні висновки, в т.ч. і щодо своєї особистої участі в політичних процесах, своєї позиції.

А зараз закликаю всіх, хто любить Україну, хто вірить в Україну, хто хоче щастя українському народові напередодні 20-річчя нашої незалежності самим повірити в те, що ми справді хочемо свободи і демократії і зробимо все необхідне, щоб нам повірив світ.

Звичайно, все це однозначно залежить від реальних дій влади, всіх її гілок.

Майбутнє України в руках її народу.

З повагою, Л.КРАВЧУК