Завод, який будує Іванющенко

Як писала “Економічна правда”, уряд припускав, що крім державних підприємств, на державну підтримку можуть розраховувати приватні компанії.

І ось, першим таким везунчиком стала компанія, що належить другу дитинства Віктора Януковича, — Юрію Іванющенку.

Кілька років тому група “Євро Фінанс” вважалася найбільшим оператором ринку брухту чорних металів з часткою 16-17% і щорічним обсягом заготівлі на рівні 1,5 млн тонн. Таких позицій вона досягла за рахунок розгалуженої мережі цехів із заготівлі та переробки брухту.

Власником “Євро Фінанс Лтд” тоді був український бізнесмен Алі Мохаммад Хані Омран. Проте, півтора роки тому, за неофіційними даними, він поступився контрольний пакет якомусь бізнесмену, якого пов'язують з оточенням президента України Віктора Януковича.

З огляду на те, яким чином тоді перерозподілялася власність, можна припустити, що Омран віддав свій бізнес далеко не за власним бажанням. Нагадаємо, в 2011 році Україною прокотилася хвиля чуток про те, що “Смотрящій” Юрій Іванющенко силою примушує бізнесменів віддавати йому підприємства за безцінь.

Разом з брухтовим бізнесом, Іванющенко успадкував плани будівництва металургійного заводу. Завдячуючи близькості до влади, йому навіть вдалося отримати допомогу держави.

У серпні уряд постановив надати держгарантії на суму 1,35 млрд грн для холдингу “Євро Фінанс ЛТД”, який з 2012 року пов`язують з ім`ям 21-річного Арсена Іванющенка. Компанія молодого бізнесмена планує грандіозно запустити Білоцерківський сталепрокатний завод потужністю 850 тисяч тонн на Київщині.

За проектом новий об’єкт забезпечить 465 робочих місць. Загальна вартість заводу становить майже 2,2 млрд грн. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 14 серпня 2013 р. № 572, власник вже профінансував 850 млн грн.

Отже, з економічної точки зору це цілком робочий проект. Все чітко і конкретно. Держава надає підприємству гарантії. Підприємство під них залучає кредит, та будує завод. Той починає працювати та заробляти гроші, з яких “Євро Фінанс” повертає кредит. До того ж, до бюджету будуть регулярно надходити податки.

Щоправда, є у цій інвестиції кілька “але”, які можуть перешкоджати “активізації” економіки на Київщині.

Сюди “Євро Фінанс” вже інвестували 103 млн дол. Фото О. Лємєнов

Історичне “але”

Компанія “Євро Фінанс ЛТД” в Білій Церкві добре відома.

Далекого 2005 року холдинг з іноземним капіталом (тоді він належав Алі Мохаммад Хані Омрану) брухт звернувся до уряду Юлії Тимошенко з проханням розглянути питання про будівництво металургійного заводу у Білій Церкві. На той час проект об’єкту був значно соліднішим: потужність — 1,8 млн тонн сталі на рік, приблизні інвестиції — 600 млн доларів, а також 5 тисяч нових робочих місць.

Вже у травні 2005 року компанія отримала землю на території Білоцерківського району, і вклала в неї чималі гроші. Але проти виступили найближчі сусіди майбутнього заводу — мешканці міста Біла Церква.

Свідки згадують, що в цій справі не обійшлося без місцевих політиків, які хотіли трохи “подоїти” багатого інвестора. А той вважав, що домовленості з центральною владою буде більше ніж достатньо.

Населення з самого початку не зрозуміло, що саме буде побудоване в Білій Церкві. Люди, мабуть, вважали, що це буде великий завод з трубами, що димлять, як у Донбасі. Хоча звісно, це зовсім інший проект. В 2012 році той же Віктор Пінчук побудував завод майже посередині Дніпропетровська, і це є екологічно безпечне виробництво. Проте, місцеві політики скористалися “екологічними” настроями.

Офіційно, Білоцерківська міська рада засумнівалася у коректності погоджувальних документів, наданих “Євро Фінанс ЛТД” Президентом України Віктором Ющенком.

Наступні помаранчеві роки запам’яталися білоцерківській громаді жорстким протистоянням з тогочасними власниками холдингу; кількома місцевими референдумами, результати яких були скасовані; втручанням у конфлікт “сильних світу цього” Ющенка та Віри Ульянченко на стороні бізнесу; зривом будівництва заводу та перекриттям республіканського автошляху “Київ-Одеса”.

Врешті-решт, криза 2008 року все розставила на свої місця — “ЄФ” відмовився від свого проекту. Але жителі Білої Церкви ще довго будуть пам’ятати згуртованість та наполегливість, які завадили тільки-но розпочатому будівництву. А місцеві політики — як вони не отримали геть нічого, і не дозволили місту отримати велике виробництво.

Репутаційне “але”

На відміну від 2013 року, у 2007-му “Євро Фінанс” заходив в Білоцерківський район з власним капіталом, і не потребував державної допомоги.

Між Білоцерківською міськрадою та холдингом була підписана мирова угода — Соціальний договір. Відповідно до документу, компанія зобов`язалася на безповоротній основі перерахувати місту протягом семи років 240 млн грн на соціально-культурний розвиток. Але через опір населення та кризу, холдинг перестав виконувати зобов’язання.

В 2010 році міськрада прийняла рішення скасувати договір. Звісно, у холдингу цього не пробачили. Вже 2011 року “Євро Фінанс” подав до суду з вимогою повернути частину грошей, які холдинг вже встиг перерахувати на користь міста у 2008 році.

Перша сторінка Соціального договору

Окрім місцевої влади, “Євро Фінанс” висунув претензії безпосередньо до громади Білої Церкви. За блокування робіт холдинг відповів судовими позовами щодо відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди у 2009 році.

З кількох жителів за простой техніки “ЄФ” вимагав стягнути більше півмільйона гривень, але справу програв.

Не склалися відносини капіталіста і з місцевою міліцією. Позов отримало Головне управління МВС України в Київській області за бездіяльність. Але і тут “Євро Фінанс” спіткала невдача.

Отже, колишній власник холдингу встиг ґрунтовно зіпсувати стосунки з Білою Церквою. Хоча від самого початку він мав більш ніж прозорі наміри, і лише не хотів платити місцевим політикам.

Сьогодні холдинг діє не так відкрито, як п’ять років тому. На сайті компанії відсутня будь-яка інформація про плани поновлення будівництва. В свою чергу, міська влада поки стримано коментує повернення інвестора. Мабуть, через те, що ставати на шляху Іванющенка — доволі небезпечно.

Адміністративний офіс “Євро Фінанс” в місті Біла Церква. Фото eurofinance.kiev.ua

“Для розвитку інфраструктури міста та збільшення робочих місць, можливо, будівництво заводу необхідно. Стосовно екологічної безпеки мешканців міста Біла Церква, необхідно попередньо ознайомитись з проектом сталепрокатного заводу, для того щоб робити висновки про небезпеку виробництва та по забрудненню навколишнього середовища”, — вважає член постійної комісії у справах бюджету, фінансів і цін міської ради Дмитро Поліщук.

Радикально налаштовані місцеві політики вже попередили холдинг, що громадськість готова чинити опір. Отже, не виключено, що інвестору таки доведеться трохи “поділитися” з місцевою владою — наприклад, щоб депутати почали захищати проект замість перешкоджання.

Проте, можливий інший розвиток подій. Мало хто з політиків наважиться стати на шляху Іванющенка, який безперечно користується ресурсом нинішньої влади. Отже, протести населення ніхто не братиме до уваги.

Екологічне “але”

Можна очікувати на деякий опір з боку екологів.

У зв’язку з Чорнобильською аварією, землі Білоцерківського району мають особливий статус. Відповідно до чинної Постанови Кабміну УРСР N106 від 23 липня 1991 року, Біла Церква віднесена до четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю. Стаття 18 закону “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забороняє будь-яке будівництво підприємств, які шкідливо впливають на навколишнє середовище на землях радіоекологічного контролю.

У 2008 році “Євро Фінанс ЛТД” не зміг надати всіх необхідних документів, які б підтвердили безпечність виробництва. Натомість, холдинг організував поїздку місцевих депутатів до Швейцарії, щоб продемонструвати діючі аналогічні заводи. Робочий тур справив позитивне враження на місцеву владу. Отже, інвестор робив спробу “налагодити стосунки”, і можна припускати, що місцева рада вже була готова надати згоду на будівництво.

Але у конфлікт втрутилися екологи. Всеукраїнська екологічна ліга наполягала на тому, що не можна використовувати єдину в регіоні річку Рось для промисловості. Інакше жителі шести міст залишаться без питної води.

На питання, як зміниться вплив заводу на природу у зв’язку зі зменшенням потужностей за проектом 2013 року, Голова Ліги Тетяна Тимочко відповіла рішуче:

“Всеукраїнська екологічна ліга категорично заперечує будівництво сталепрокатного заводу будь-якої потужності в межах міста Біла Церква.

По-перше, п’ять років тому це будівництво розпочалося з порушення норм чинного законодавства. По-друге, розчистили котлован, що призвело до зниження рівня грунтових вод. Подальше будівництво спустошить колодязі сусіднього житлового сектору. По-третє, котлован вирили на могильнику худоби. У нас є документи, які свідчать, що радянська влада заборонила будь-що будувати на могильнику протягом 100 років.

І останнє, проект заводу передбачає, що на нього будуть регулярно підвозити тонни чермету. Додаткова серйозна транспортна нагрузка завдасть невідворотної шкоди навколишньому середовищу Київщини”, — вважає пані Тимочко.

Іншої думки мешканець Білої Церкви, народний депутат Володимир Полочанінов, який з 2006 по 2010 роки очолював постійну комісію з питань бюджету та фінансів Київської облради.

“Якщо проект той, який свого часу ця компанія (”Євро Фінанс Лтд”) надавала на комісію з екології Київської обласної ради; якщо проект не змінений; якщо за проектом, постачання обладнанням, його супровід, технічний нагляд і подальша гарантійна експлуатація здійснюватиметься компанією “Siemens” (як це було передбачено проектом 2007 року — ЕП), — то я вважаю, що цей проект — величезна користь для міста Біла Церква”, — сказав депутат.

Ми запросили у Кабміну копію проекту “Будівництво сталепрокатного заводу потужністю 0,85 млн тонн сталевої продукції на рік”. Це було зроблено після оприлюднення Постанови від 14 серпня 2013 року № 572, на підставі якого “Євро Фінанс” отримав право на гарантії.

Але перший заступник Міністра економрозвитку Анатолій Максюта не надав документи. “…Проект будівництва містить фінансову, технічну та іншу інформацію, яка вважається комерційною таємницею…Держава забезпечує захист комерційною таємниці… Мінекономрозвитку позбавлено можливості надати копії запитуваних інвестиційних проектів”, — відповів чиновник.

 

Чи потрібний Білій Церкві меткомбінат?

На перший погляд, будівництво заводу в Білій Церкві виглядає дуже дивно.

Київщина ніколи не славилася металургійними традиціями. В інвестиційному паспорті міста Білої Церкви одним із пріоритетних напрямків розвитку визначений культурний туризм. Це старовинне місто, засноване в 1032 році Ярославом Мудрим. Окрім численних пам`яток архітектури, Біла Церква відома дендропарком “Олександрія” — найбільший архітектурно оформлений ландшафтний парк України, який у 18 столітті спланував французький архітектор Мюффо.

Білоцерківський район за своєю природою є аграрним, де переважають підприємства харчової промисловості. За рахунок близького розташування до столиці, активно розвивається ринок нерухомості. І, як наслідок, банківський, торгівельний та розважальнаий сектори.

На високому рівні знаходяться регулярні транспортні перевезення, через що частина населення навчається та працює у м. Київ. При цьому продовжує постійно жити у Білій Церкві та в районі.

Власник місцевого агентства нерухомості “Олександрит-БЦ” Олександр Костогриз зазначає, що ціни на нерухомість в Білій Церкві давно не знижуються через тенденцію підвищення загального рівня життя білоцерківчан.

“З приходом “Євро Фінанс” у місто, “бум” продажів не відбудеться, адже “для цих людей вже побудований будинок, по вулиці Леваневського. Дуже цікаве питання щодо екологічної катастрофи, відповідь очевидна: буде спад цін на нерухомість в місті, яке не придатне для життя”, — зазначив він.

В цілому, мешканці районного центру не відчувають гострої потреби у металургійній промисловості. За повідомленням Міськрайонного центру зайнятості станом на 2012 році рівень безробіття в Білій Церкві коливався в межах 1,8%.

Все це каже про те, що, начебто, комбінат місту не потрібен. Але, звісно, гроші мають велике значення. Як вже зазначалося вище, в 2006 році “Євро Фінанс ЛТД” заходив в регіон величезними інвестиціями для великих потужностей виробництва. Холдинг обіцяв завести 600 млн дол інвестицій у будівництво заводу. А також 240 млн грн на соціально-культурний розвиток регіону.

За підрахункам 2006 року, бюджет України міг розраховувати на 400 млн грн щорічно. Місцеві бюджети — на 23 млн грн, що теж непогано.

Але у 2013 році інвестором вже не є Алі Мохаммад Хані Омран, який хотів укласти більш-менш чесну угоду з містом. Новий проект заводу передбачає вдвічі менше потужностей, і лише 465 нових робочих місць, які скоріше займуть кваліфіковані кадри, що приїдуть з інших міст.

Гроші для поновлення будівництва залучені під державні гарантії, які в цій ситуації мають великий шанс перетворитися на дотації. Очевидно, що від “Євро Фінанс ЛТД” зразку 2013 року громада Білої Церкви навряд чи отримає якісь великі дивіденди.

“ЕП” запитало у “ЄФ”, чи планує компанія поновлення соціального діалогу з громадою. Але відповідь не надійшла.

Економічний аспект

Яким буде новий завод у Білій Церкві? Скоріш за все, це буде типовий міні-завод, яких багато зокрема у Турції.

За інформацією Міжнародного інституту чавуну і сталі, в 2000 році на метпідприємствах повного циклу (таких, як металургійні комбінати в Україні — ЕП) США рівень рентабельності склав 7%. В той же час, рентабельність електросталеплавильних виробництв перевищила 22%.

З технологічної точки зору, на міні — заводах виробляють 0,1-3 млн тонн сталі на рік. Для порівняння, потужності Алчевського комбінату дозволяють виробляти близько 10 млн тонн сталі на рік. Замість залізорудного концентрату і коксівного вугілля, в якості сировини на міні-заводах використовується металобрухт. Це обумовлює інший набір агрегатів і машин, що зменшує капіталовкладення в 3-4 рази, в порівнянні з інтегрованим заводом .

Фото з рекламного відео “Євро Фінанс Лтд”

Будівництво міні- металургійних заводів займає не більше двох років, тоді як завод повного циклу можна побудувати за чотири роки, що подовжує термін окупності проекту.

Для успішної роботи електрометалургійного заводу потрібний вільний ресурс металобрухту, недорога електроенергія і хороша інфраструктура. До кризи в Україні планувалося будівництво ряду міні-заводів , але в умовах низького попиту на сталь і невисоких на неї цін майже всі ці проекти втратили економічну привабливість.

Зараз ризикнути вкласти гроші в новий завод можуть тільки інвестори , які напевно зможуть забезпечити підприємство дешевим брухтом і недорогими кредитними ресурсами (і ще бажано пільгами, зокрема знижками на електроенергію). Все це у Іванющенка є.

Чому Біла Церква?

Навіщо металургійний завод будується саме у Білій Церкві?

Справа в тому, що для цього заводу не важливо, чи є поряд джерела залізної руди та коксу. Він працює на металобрухті.

В 2006 році проект виглядав максимально вдалим. У ньому максимально враховувалися нюанси логістики, завдяки яким компанія могла буквально озолотитися.

Біла Церква була обрана для будівництва підприємства не випадково. Побудований там завод розташовувався б поблизу і від місць утворення брухту — основного джерела сировини для спроектованого виробництва. Також, поруч були ринки збуту готової продукції, головним з яких був Київ під час будівельного буму.

Ще один географічний бонус — це оптимальний вихід до транспортних артерій, що вирішує багато питань з доставки сировини і відвантаження продукції. Зокрема, це шосе “Київ-Одеса” та залізнична станція “Роток”. І, звичайно, розташуванню підприємства під Білою Церквою сприяла міська інфраструктура, що знімало питання про організацію соціальної сфери для працівників підприємства.

Планувалося , що на потужностях міні-заводу буде проводитися арматура (будівельний сортамент) та катанка (для метизної підгалузі) високої якості. Власника “Євро Фінансу” не бентежила наявність українських конкурентів (”Арселор Міттал Кривий Ріг”, Єнакіївський та Макіївський метзаводи).

У металобрухтній компанії тоді підкреслювали, що завдяки не дуже високій якості металопродукції, яку забезпечують українські виробники, вітчизняним металургам вдається займати середньо- та низькоцінові ринки. Проте, білоцерківська електросталь мала стати дорогою і якісною продукцією, що призначена як для внутрішнього ринку, так і для експорту до ЄС і США.

Треба визнати, що зараз експорт у ці країни не є актуальним. Тож, єдиний експортний ринок, на який можуть розраховувати білоцерківці, — це країни Близького Сходу. Проте, зараз там відбуваються військові конфлікти, що не сприяє активізації будівництва та продажів арматури.

Щодо України, то будівельного буму не спостерігається навіть в Києві. Тож, продавати дорогу високоякісну арматуру немає куди. Є всі підстави вважати, що в планах Іванющенка — виробляти продукцію досить таки середньої якості. Головне — продавати якомога більше.

Ймовірно, новий власник зможе оптимізувати збутову політику. Сьогодні за експорт готової металопродукції не треба сплачувати мито, тоді як за металобрухт треба сплачувати EUR 13,2 за тонну. Крім цього, очевидна економія на фрахті судів, що перевозять брухт (до $30 на тонні).

Отже, в окремі моменти при невисокій ціні брухту, можливо, вигідніше буде везти на зовнішні ринки арматуру. Крім того, група стане менш чутливою до цінового диктату покупців брухту (великих металургійних підприємств) всередині країни. А при відновленні обсягів будівництва, вона зможе отримати додатковий прибуток за рахунок продажу арматури з більш високою доданою вартістю.

Як розподілений ринок брухту в Україні

Головне питання для функціонування заводу Іванющенка — це забезпечення його сировиною. Поки що, це питання вирішене.

В Україні 80-85 % брухту — це так званий амортизаційний брухт, тобто відходи будівництва та застаріла інфраструктура. Його збирає населення, і за готівку здає вторсировину в пункти прийому. Брухтозаготівельних компанії концентрують його на своїх майданчиках, але продати безпосередньо на метзаводи вже деякий час не можуть.

Первинні заготівельні фірми змушені перепродувати  брухт великим трейдерам, які кілька років тому були створені українськими металургійними холдингами. Тільки вони мають статус ексклюзивного постачальника металобрухту на меткомбінати. Серед генеральних трейдерів лідером є “Метінвест ресурс” Ріната Ахметова, на частку якого припадає близько 40% ринку кінцевих поставок брухту.

У трейдера сучасного заводу “Інтерпайп сталь” Віктора Пінчука — 20-25 % ринку. На частку компанії “Керамет” , яка постачає  брухт на підприємства ІСД, що контролюється російським ВЕБом та Сергієм Тарутою, припадає близько 15%.

Решту прийнято вважати часткою “КВВ груп”, яку віднедавна пов'язують з ім'ям Юрія Іванющенка. За оцінками Мінпромполітики п'ятирічної давності, білоцерківський завод відволікав би на себе близько 2 млн тонн брухту на рік. Це цілком прийнятні обсяги, як щодо 16-17% ринку збору брухту і щорічним обсягом заготівлі на рівні 1,5 млн тонн.

Фото metallicheskij-lom.i-r.kz

Як розвиватиметься ситуація надалі?

За оцінкою ПО “Металургпром”, потреби в брухті вітчизняних метпідприємств в 2013 році складуть 6,7 млн тонн. При цьому можливий дефіцит у нинішньому році прогнозували на рівні 0,4 млн тонн. Це означає, що цей обсяг доведеться імпортувати.

У ДП “Укрпромзовнішекспертиза” вважають, що до 2020 року брак металобрухту загостриться і складе близько 3,7 млн тонн, що означає складнощі із забезпеченням сировиною для третини метзаводів в Україні.

Тож, не можна виключати загострення конфліктів навколо постачання сировини. На заводах повного циклу вже сьогодні з глибокої антипатією ставляться до нових електрометалургійних проектів — їх поява лише наближає момент відчутного дефіциту брухту . Якщо для виплавки тонни сталі в конвертері потрібно 250 кг брухту (все інше складає чавун — ЕП), то для виплавки тонни електросталі потрібно 1,1 тонни брухту. Тобто, очима традиційних металургів, нові заводи — це “брухтожери”.

Тут головним є питання ціни. Свого часу Алі Мохаммад Хані Омран захопив велику частку ринку тому, що купував брухт за більшими цінами, ніж конкуренти. Чи схоче Іванющенко платити більше?

Законодавчий ризик

Отже, новий власник “Євро Фінансу” має всі економічні підстави будувати новий металургійний завод в Білій Церкві.

У розпорядженні “ЕП” опинився офіційний експертний висновок до проекту постанови КМУ № 572 від 14 серпня 2013 року. Цим документом уряд надав гарантії “Євро Фінанс Лтд”.

Ознайомившись з документом, можна зробити висновок, що рішення Кабміну є дещо поспішним. І, можливо, можновладці не встигли розглянути доцільність інвестицій в розвиток металургії на Київщині з усіх аспектів.

Згідно статті 4 ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності” проектні рішення щодо будівництва заводу повинні бути відображені у містобудівній документації. Але в експертному висновку чітко зазначено: ні Білоцерківська райрада, ні відповідні сільради не надали схеми планування території.

Відповідно до 2 статті ЗУ “Про інвестиційну діяльність” компанія, яка розраховує отримати держпідтримку, складає проект за чітко визначеною формою. Але директор Департаменту фахової експертизи Олексій Мажан у висновку до постанови зазначив наступне:

“Станом на 9 серпня 2013 року інвестиційний проект будівництва Білоцерківського сталепрокатного заводу” в Мінекономрозвитку для опрацювання та державної реєстрації не надходив”.

Такий поспіх та лояльність Кабінету Міністрів України можна пояснити лише бажанням певних осіб пришвидшити надання гарантій приватному бізнесу та врешті-решт запустити економіку України. Але відтепер це дійсно великий ризик для компанії, що належить улюбленцю діючої влади та колишньому “Смотрящєму” за бізнесом “Сім'ї”Юрію Іванющенку.

Будь який наступний уряд може — за наявності такого бажання — відкликати гарантію. Підстава дуже проста — та надана з порушенням процедури. Отже, власнику “Євро Фінанса” треба сподіватися, щоб найближчим часом влада в Україні не перейшла до рук когось на кшталт Юлії Тимошенко, яка марила ідеєю реприватизації.

Хоча, звісно, нічого поганого в будівництві сучасного заводу в Україні немає. Звісно, якщо будуть враховані екологічні моменти. 

Гліб КАНЄВСЬКИЙ, Олександр ЛЄМЕНОВ