Зарплати українців: все гірше і гірше

Раніше з вуст вітчизняних політиків часто можна було почути тезу, що частка зарплати у собівартості української продукції дуже низька — близько 10%, тоді як у високорозвинених країнах вона сягає 40% і вище.

Останнім часом на цю тему говорять рідше, хоча недавно оприлюднені Держстатом відомості вказують на поглиблення цієї проблеми. У першому кварталі 2011 року структура операційних витрат з реалізованої продукції виглядала так.

Матеріальні витрати — 28,4%, вартість товарів і послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки, — 53%, амортизація — 2,9%, витрати на оплату праці — 5,9%, соціальні відрахування — 2,1%, інші операційні витрати — 7,7%.

Як бачимо, частка зарплати становила лише 5,9%, а разом з відрахуваннями в соціальні фонди, які пропорційні зарплаті, — лише 8%.

За галузями економіки частка зарплати в сукупних операційних витратах з реалізованої продукції становила: у промисловості — 7,7%, сільському господарстві — 25,5%, будівництві — 7,7%, торгівлі — 1,8%, готельно-ресторанному секторі — 20,1%, транспорті і зв'язку — 17,3%, фінансовій діяльності — 1,2%, торгівлі нерухомістю — 7,4%, освіті — 40,5%, медицині — 26,4%, у сфері комунальних послуг — 26%.

Причому в останні два роки відбувається подальше зниження частки зарплати у собівартості української продукції. За перший квартал 2011 року вона дорівнювала 5,9%, тоді як за відповідний період 2010 року — 6,3%, а 2009 року — 6,8%.

Якби автор “Капіталу” Карл Маркс міг це прокоментувати, він сказав би: посилюється експлуатація капіталістами найманих працівників. Заперечити йому було б складно. Тим більше, що при владі зараз Партія регіонів, яка представляє інтереси великого капіталу, а серед членів уряду і парламенту багато власників великих підприємств.

До речі, з 2005 року по 2010 рік частка фонду оплати праці в операційних витратах змінювалася в діапазоні від 6% до 6,8%, а нижчою востаннє вона була в 2004 році — 5,7%. Характерно, що тоді уряд очолював лідер Партії регіонів Віктор Янукович, а зараз прем'єр-міністром є лідер цієї ж партії — Микола Азаров.

Проблему низької частки зарплати в собівартості української продукції наші політики не тільки помічали раніше, але навіть намагалися знайти способи її вирішення.

У 2007 році парламентарі з фракції Блоку Литвина Катерина Ващук та Олег Зарубінський внесли законопроект, який пропонував визначити мінімальну частку зарплати в структурі собівартості продукції на рівні не нижче 30%.

Свою ініціативу вони пояснили тим, що частка фонду оплати праці в структурі собівартості продукції українських підприємств становить близько 12%, тоді як за стандартами промислово розвинених країн ця частка повинна сягати 35%. Мовляв, в Україні склався надзвичайно низький рівень оплати праці.

Проте цю ініціативу інакше як популістською та економічно абсурдною назвати не можна. Наприклад, рентабельність в українській промисловості — як відношення результатів від операційної діяльності, прибуток, до сукупних витрат операційної діяльності — за перший квартал 2011 року становила 4,6%.

Це означає, що збільшити частку зарплати в собівартості до 35%, як того захотіли депутати, за рахунок зниження прибутку підприємств ніяк не вийде. Якщо ж підприємства в один момент таки підвищать утричі зарплати і на стільки ж зростуть відрахування в соціальні фонди, то внаслідок цього різко подорожчає їх продукція.

Станеться потужний сплеск інфляції, внаслідок чого уряду доведеться терміново шукати великий ресурс на підвищення зарплат у бюджетній сфері, пенсій та допомог. Крім того, через сильне зниження цінової конкурентоспроможності припиниться український експорт, а в країну хлине імпорт.

Звичайно, реальний прибуток багатьох українських підприємств набагато вищий за прибуток, задекларований у їх офіційній звітності, з якого сплачуються податки.

Вони продають свою продукцію, призначену на експорт, не кінцевому покупцю, а фірмам, зареєстрованим десь на Кіпрі чи Віргінських островах, за заниженими цінами, а купують товари і послуги, необхідні для власного виробництва, за завищеними цінами теж через посередників — офшори і конвертаційні центри.

Ці методи ухилення від сплати податків, які застосовує великий український бізнес, добре відомі. Однак дана проблема повинна вирішуватися не шляхом прийняття закону про збільшення частки зарплати в собівартості, а через поліпшення роботи фіскальних органів і посилення боротьби з корупцією і фінансовими махінаціями.

Ще одна причина настільки малої частки зарплати в собівартості продукції полягає в дуже низькому рівні доданої вартості, створюваної на українських підприємствах.

Особливо цим грішать хімічна, металургійна та аграрна галузі, зокрема, їх експортна продукція. Якби Україна експортувала не переважно сировину, а товари з глибшим ступенем переробки, то більшою була б і частка зарплати в собівартості.

Нарешті, ще одним способом підвищення частки зарплати в собівартості є випереджаючий темп зростання зарплати порівняно з темпом збільшення собівартості та ціни реалізації продукції.

Тобто чим швидше зростатиме реальна, скорегована на інфляцію зарплата, тим більшою ставатиме її частка в собівартості вітчизняної продукції. В цьому аспекті ситуація в Україні далеко не найкраща — намітилася тенденція швидкого зниження показників зростання реальної зарплати.

Так, у березні 2011 року до відповідного місяця 2010 року приріст реальної зарплати становив 11,3%, у квітні — 9,7%, а в травні — усього 5,2%. Як бачимо, всього за три місяці темпи зростання зарплат співвітчизників знизилися більш ніж удвічі.

Якщо ж у розрахунках використовувати не офіційну інфляцію, яка напевно істотно занижена, а фактичну, то може мати місце навіть падіння реальної зарплати.

Зрозуміло, що така динаміка реальної зарплати тільки вітається власниками українських підприємств. Швидкі темпи підвищення заробітків найманих працівників скорочують прибутки компаній і б'ють господарів фабрик-заводів по кишені.

Однак чи варто дивуватися, що влада, яка відстоює інтереси великого бізнесу і складається з його представників, проводить політику, котра сприяє уповільненню темпів зростання зарплати в країні та зниженню її частки у собівартості?

Юрій ГЛУХОВ