Запрограмоване забуття

У свідомість вгвинчують напівперетравлені гасла про “стабільність і добробут”, “нових лідерів”, “прописку корупціонерів” та інші політтехнологічні забавки.

Виступи політиків, передвиборчі програми та кліпартові картинки реклам викликають нудотне відчуття дежавю. Справді, п’ять років тому країна вже була у передвиборчій істерії — і чула фактично ті ж самі речі, чи не так? Читачеві достатньо просто проглянути старі програми, щоб у цьому переконатися.

Тези далеко не першої, а в окремих випадках і не другої свіжості знову подаються як нові програми. Не в останню чергу завдяки виключно маркетинговій їх природі.

Поки шампуні з року в рік збільшують блиск на сотні відсотків, а миючі засоби — щороку вдвічі збільшують густину, політичні пропозиції так само гарантують соціальний захист, збільшення зарплат та пенсій, інноваційну економіку та інші принади ситого життя.

Проте здобуття депутатського мандату, вочевидь, провокує складні форми політичного склерозу, через що розрекламовані передвиборчі програми не стають планом дій парламентської фракції.

У випадку передвиборчих обіцянок визначити “забуття” нескладно. Достатньо подивитися, чи подавала фракція законопроект, що так чи інакше мав би реалізувати обіцяну виборцеві зміну у житті країні.

5 років мало б вистачити для того, щоб підготувати бодай одну законодавчу пропозицію на виконання своєї ж програми. Тим паче, кожна фракція протягом значного часу перебувала у більшості.

Результати нашого дослідження навряд чи здивують уважного виборця, проте дадуть цінну поживу для аналізу та роздумів.

Чинні парламентські сили у сукупності дали 305 обіцянок — і 51 з них примудрилися забути, тобто, полінувалися підготувати бодай законопроект.

Тут вже складно вести розмови про ефективність роботи партій у парламенті загалом — адже уваги парламентарів не отримала ні багато ні мало кожна шоста теза.

Цікаво, чи спитають Володимира Литвина на його окрузі про, приміром, обіцянку створення Фонду підтримки села чи Фонду майбутнього? Чи спитає молодь у Новоград-Волинську про обіцяну 20% квоту для молоді в державних установах? Інваліди і діти могли б нагадати про безкоштовні ліки, яких вони так і не дочекалися від Народної партії.

Загалом, політична сила сивочолого досі-ще-спікера спромоглася забути 28% обіцянок своєї програми.

Електорат комуністів, хоч би який відданий він не був ідеалам серпа та молота, міг би нагадати Петру Симоненку про 50% держзамовлення на продукцію сільського господарства, або ж про заборону передачі у приватні руки курортів та заповідників.

Потенційні юні піонери та комсомольці також можуть дорікнути “червоній” фракції забутим збільшенням фінансування дитячих та молодіжних організацій. Загалом, КПУ так чи інакше “забула” про кожну п’яту обіцянку — 19%.

Чинна партія влади, здобувши владу у 2010, вочевидь, настільки зраділа, що вирішила закинути власну передвиборчу програму і опановувати президентську.

Проте електорат з доброю пам’яттю може закинути ПР відсутність ініціатив щодо виплат для дітей (між іншим, 100 гривень щомісяця від 3 до 13 років, а з 13 до 18 — аж 200).

Обурені лікарі неодмінно згадають обіцянку про забезпечення лікарень обладнанням на умовах лізингу — ще одну успішно забуту тезу. За 5 років регіонали не підготували законопроектів для 18% власних обіцянок.

Колишня влада, а наразі — головна опозиційна сила “Батьківщина”, вона ж БЮТ у парламенті, відзначилася кращою пам’яттю. Тим не менш, біло-червоні парламентарі не опікувалися, наприклад, проблемою зниження кредитних ставок чи створенням мережі регіональних омбудсменів для інвесторів.

Працівники ЗМІ згадають забуті БЮТом обіцянки про прозорість власності у медіа-бізнесі чи про угоди між редакцією та журналістами задля забезпечення чесності.

За період між парламентськими виборами “сердечні” депутати не підготували законопроектів для 13% своєї програми.

Найкращу пам’ять має фракція, яка вже давно не має політичної цілісності, НУНС. Її депутатам можна дорікнути державним медичним соціальним страхуванням чи зменшенням податку на земельну спадщину для селян, проте загалом саме вони в парламенті підготували законопроекти для майже всіх своїх тез — лише 8% були забуті.

Проте, прикро, що подібні здобутки приписати нікому — помаранчева фракція наразі представляє забагато політичних сил.

“Забуті” обіцянки можна згадати та успішно використати лише тоді, коли виборець також їх забув — і готовий знову потрапити у пастку солодкої омани.

Проте і політикам, і громадянам давно вже час тренувати власну пам’ять. Перші, страждаючи на політичну амнезію, перетворюють парламентську роботу на свято волюнтаризму.

Другі ж, якщо також підхоплюють вірус забуття, дозволяють політикам перетворювати країну на застійне болото безкінечно обіцяного покращення.

То ж чи не варто і першим, і останнім “згадати все”?

Стас СОКОЛОВ, аналітик Фундації “Відкрите суспільство”