Заплати Коломойському, або Чому в Україні такий дорогий бензин

“Приватизація” прибутків, націоналізація збитків

Майже $150 млн заплатить Україна росіянам за те, що більше 10 років тому Ігор Коломойський отримав контроль над Кременчуцьким нафтопереробним заводом. Монополіст української нафтопереробки, який забезпечує 85% виробництва вітчизняного бензину та дизелю, дорого обійдеться бюджету країни.

Ще у 2014 році міжнародний арбітраж виніс рішення на користь “Татнафти” і зобов'язав Україну виплатити російській компанії компенсацію в розмірі $112 млн, а також відсотки. З тих пір Україна в міжнародних судах намагається оскаржити це рішення. У 2017 році аналогічне клопотання — про приведення у виконання рішення суду — “Татнафта” подала до Високого суду Лондона, який його задовольнив. У 2018 році королівський суд Лондона відхилив апеляцію України і присудив відшкодувати “Татнафті” судові витрати, в результаті загальна сума відшкодування на користь російської компанії виросла до $146 млн.

“Укртатнафта” створена відповідно до указів президентів України і Татарстану в 1994 році на базі Кременчуцького НПЗ. Раніше 18,296% акцій “Укртатнафти” належало структурам, близьким до “Татнафти”, міністерство майна Татарстану володіло 28,7788% акцій, ще 8,6% акцій належало безпосередньо “Татнафті”. Однак в 2007 році в результаті рейдерської схеми частка татарстанських акціонерів в НПЗ була практично обнулена, а у підприємства з'явилися нові акціонери, близькі до групи “Приват” Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова.

Не маючи можливості відновити законність в українських судах, у 2008 році у відповідності до російсько-української угоди про заохочення і взаємний захист інвестицій “Татнафта” почала арбітражний розгляд проти України. Позиція татарської сторони полягає в тому, що Україна попри гарантії не може забезпечити захист іноземних інвестицій, відповідно саме вона і має відшкодовувати збитки інвестору.

З 2017 року представники України і “Татнафти” сперечалися в Московському арбітражному суді про наявність на території РФ майна України, яке може бути враховано в рамках стягнення за позовом нафтової компанії. “Татнафта” наполягала, що обернути на стягнення можна частину будівлі Культурного центру України в Москві, яка використовується в комерційних цілях, однак українській стороні вдалося довести дипломатичний імунітет будівлі.

Тому справа була передана в Арбітражний суд Ставропольського краю: в цьому регіоні в України також є майно — санаторій ім. Семашка. У лютому 2019 року Арбітражний суд Ставропольського краю задовольнив заяву “Татнафти” до України про визнання і приведення у виконання рішення іноземного суду, згідно з яким Україна повинна виплатити компанії $112 млн і відсотки через захоплення “Укртатнафти” структурами групи “Приват”. У квітні Україна спробувала оскаржити це рішення в касаційній інстанції, проте в червні програла апеляцію і тепер має намір оскаржити рішення у Верховному суді РФ.

Як повідомляла заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції, яка очолювала українську делегацію в міжнародних судах, Олена Зеркаль, подальше затягування виконання рішення міжнародного арбітражу, може привести до арешту українських активів за кордоном, зокрема, оплати купонів по суверенних фінансових паперів.

“Якщо врахувати, що воно (рішення арбітражу) приймалося в 2014 році, а зараз вже 2019-й, то зрозуміло, що колись воно повинно бути виконано. Можливо, нам неприємно його виконувати, але якщо ми будемо цього уникати, то тим самим дамо козирі росіянам для невиконання рішення судів з інвестиційних спорів, ініційованим українськими компаніями”, — сказала заступник глави МЗС в інтерв'ю ZN.ua.

Таким чином Україна поставлена у патову ситуацію. У справі “Укртатнафти” прослідковується певна аналогія із ситуацією довкола “Приватбанку” — суперечливі корисливі дії вчиняє група “Приват”, а негативні фінансові ефекти лягають ярмом на державний бюджет.

Через штучну монополію українців змушують платити дорожче

Захоплена Коломойським “Укртатнафта” забезпечує левову частку виробництва нафтопродуктів в Україні — 85%. Майже половина бензину, що купується українцями, вироблена саме на цьому підприємстві. Втім, українським споживачам доводиться платити за нього ціну вищу ніж Європі.

Той факт, що на українській заправці паливо коштує на кілька євроцентів дешевше, не повинен вводити в оману — різниця в ціні зумовлюється більшими податками, а не вартістю самого бензину. До прикладу, Німеччина за рахунок енергетичного податку, який врахований в кожному літрі пального, щороку акумулює в держбюджет 70 млрд євро. В Україні ці кошти осідають в кишенях нафтових ділків. 

Вартість же безпосередньо нафтопродуктів в Україні вища. Як стверджує економіст Борис Кушнірук, ПАТ “Укртатнафта” в довгострокових контрактах на постачання бензину та дизельного палива використовує формулу FOB Rotterdam + диференціал.

Тобто українські бензин та дизпаливо, вироблені з української нафти (монополіст у нафтовидобуванні “Укрнафта” також знаходиться під контролем групи “Приват”)  оцінюються так, ніби вони куплені в Роттердамі. Більше того, до роттердамської ціни додається додаткова премія.

Це ще якось можна було б прояснити імпортним паритетом, який діє в енергетичних формулах на інших ринках (Роттердам+ в вугіллі, та Дюссельдорф+ в газі). Втім, Коломойському цього виявилось замало — час від часу від “Укртатнафти” на адресу уряду надходять вимоги щодо обмеження імпорту нафтопродуктів шляхом введення квот та мит.

Цілком зрозуміло, що обмеження імпорту спрямоване на створення штучного дефіциту та ще більшого підвищення цін на АЗС. Експерти “Консалтингової групи А-95” неодноразово наголошували, що квотування імпорту є спробою монополізації ринку групою “Приват”, яка спричинить за собою зростання цін для всіх категорій споживачів, зруйнує стійку модель забезпечення країни паливом і не вирішить проблем нафтопереробної галузі.

Зазвичай, вимоги “Укртатнафти” не містять інформації про справжні причини складної ситуації в українській нафтопереробці. Для нарощування продажів група “Приват” пробує змінити ринок неринковими методами, а не вдосконалювати свою збутову політику.

Експерти поділяють стурбованість ситуацією в нафтопереробній галузі, але причиною цього вважають не імпортні поставки, а відсутність інвестицій в модернізацію НПЗ і як наслідок низьку ефективність переробки українських заводів. “Група “Приват” контролює “Укртатнафту” з 2007 року і за цей час не побудувала жодної нової установки, обмежуючись перепрофілюванням і ремонтами існуючого обладнання. Зростання імпорту нафтопродуктів став наслідком, а не причиною занепаду галузі”, — говорить директор “Консалтингової групи А-95” Сергій Куюн.

Він підкреслює, що група “Приват” вже закрила два нафтопереробних підприємства в Дрогобичі та Надвірній через їх технологічну відсталість, після чого взяла під контроль більш сучасний Кременчуцький НПЗ “Укртатнафта”.

Навесні та восени 2018 р “Укртатнафта” вже ініціювала введення квот і мит на російські і білоруські нафтопродукти. Однак тоді уряд таку ініціативу відхилив, адже  проект “Укртатнафти” був мало сумісний з реальністю і міг залишити країну без палива).

Ситуація кардинально змінилася після виборів та призначення представником президента в Кабміні Андрія Геруса, якого останнім часом звинувачували у звинувачували у лобіюванні енергетичних інтересів групи “Приват”. 17 липня уряд прийняв постанову, якою ввів спеціальне мито на імпорт із РФ дизельного палива трубопровідним транспортом та скрапленого газу. Спеціальне мито на дизельне паливо, що поставляється трубопровідним транспортом буде складати 3,75% з 1 серпня 2019р та 4,0% з 1 жовтня 2019р. Спільне рішення президента та уряду (як його назвав сам Герус) прийнято “у відповідь на розширення російських економічних санкцій”.

Таке виправдання виглядає дивно, адже саме Герус (вже в статусі голови комітету Верховної Ради з питань енергетики) ініціював поправку до законопроекту №1084 “Про внесення змін до деяких законів України у сфері використання ядерної енергії”, яка дозволила закуповувати імпортну електроенергію за двосторонніми договорами в Білорусі та Російській Федерації.

Втім, логіка стає зрозумілою, якщо аналізувати інтереси групи “Приват” на цих ринках. В нафтопродуктах, де Коломойський, експлуатуючи державні активи, створив вертикально-інтегровану монополію (видобуток “Укрнафта” — переробка “Укртатнафта” — збут через 1500 АЗС мереж “Укрнафта”, ANP, “Сентоза” тощо) “Приват” намагається максимально завищувати ціну.

А ось в електроенергетиці, де феросплавні, електрометалургійні та хімічні заводи Коломойського концентровані на споживанні, головною метою є здешевлення енергоресурсу в будь-який спосіб. Навіть якщо задля цього необхідно відновлювати залежність України від країни-агресора?

Інна МИХАЙЛІВСЬКА