Замкнуте коло ІСД

Корпорація “Індустріальний союз Донбасу” може взяти участь у розробці Чорнянського залізорудного родовища в Росії.

Якщо це відбудеться, вона не тільки повністю покриє власні потреби в руді, але й відсуне на другий план групу “Метінвест”, що займає монопольне становище на вітчизняному ринку цього виду сировини. Однак при цьому українські акціонери ІСД будуть остаточно витіснені з корпорації її російськими співвласниками.

Заповнення сировинної прогалини

Днями прес-служба Луганської обласної держадміністрації та російське “Агентство бізнес-інформації” оприлюднили деякі відомості про візит делегації Луганської ОДА, до складу якої входили представники ІСД, до Бєлгородської області Росії.

За їхніми даними, губернатор Бєлгородської області Євген Савченко повідомив, що найближчим часом розпочнеться реалізація проекту освоєння Чорнянського залізорудного родовища Курської магнітної аномалії, у якому братиме участь ІСД.

При цьому Савченко підкреслив, що основним споживачем руди з даного родовища стануть металургійні підприємства корпорації. У свою чергу, члени делегації від ІСД, підтвердили свою зацікавленість у цьому проекті.

Поки представники корпорації ніяких коментарів з цього приводу не дали.

Відомо лише, що у травні 2011 року радник голови ради директорів корпорації ІСД Людмила Буймістер висловлювала впевненість, що невдовзі компанія не тільки відновить реалізацію розпочатих інвестпроектів з докризовою активністю, але й приступить до здійснення низки нових. Проте подробиць вона теж не повідомила.

Сьогодні ІСД — одна з найбільших регіональних сталеливарних компаній з річним обсягом виробництва 10 мільйонів тонн.

Серед її найважливіших профільних активів — вітчизняні Алчевський меткомбінат, Дніпровський меткомбінат імені Дзержинського, Краматорський метзавод імені Куйбишева, Алчевський коксохімзавод та Дніпропетровський трубний завод імені Лібкнехта, а також польські меткомбінат ISD Huta Czestochowa і суднобудівний завод Stocznia Gdanska та угорський меткомбінат Dunaferr.

При цьому до кінця 2009 року у вітчизняному гірничо-металургійному комплексі ІСД, поряд із “Запоріжсталлю” та Маріупольським меткомбінатом імені Ілліча, утворювали групу компаній, що майже не володіють власною сировинною базою.

Наприкінці 2007 року вони уклали трирічні контракти на постачання залізорудної сировини — ЗРС — з холдингом “Метінвест”, виробничі потужності якого дозволяють не тільки повністю задовольняти власні потреби у цьому виді сировини, а й забезпечувати нею українські, європейські та азійські металургійні компанії.

Відсутність власних джерел сировини, а у випадку з ІСД, яка увійшла у глобальну кризу з грандіозною програмою переоснащення металургійних потужностей загальною вартістю майже 4 мільярди доларів, ще й наявність значних боргів, стало однією з головних причин поглинання цих компаній іншими інвесторами.

Зокрема, на початку 2010 року 50% + 2 акції статутного фонду ІСД були продані групі російських інвесторів, яку представляв Внєшекономбанк, а 49,99% — залишилося у власності українських акціонерів.

Зрозуміло, останні розраховували, що їх нові партнери допоможуть корпорації отримати доступ до джерел дешевшої сировини, поповнити оборотні кошти, виконувати зобов'язання за діючими контрактами, в тому числі з “Метінвестом” на постачання ЗРС, а також реструктурувати залучені на модернізацію кредити.

Неминучі розбіжності між партнерами

Однак надії українських власників ІСД не виправдалися. У травні стало відомо, що корпорація і швейцарський банк UBS — її агент з реструктуризації боргу перед кількома великими іноземними банками, термін погашення якого минув восени 2010 року, досі не дійшли згоди з комітетом кредиторів.

Головна причина невдалого завершення переговорів — суперечка між акціонерами.

“Конфлікт виник через прагнення російських інвесторів викупити частку українських співвласників корпорації. Останні ж не хочуть виходити з металургійного бізнесу, чекаючи на зростання світових цін на сталь”, — пояснює директор з розвитку аудиторської компанії Kreston GCG Андрій Попов.

Однак, додає експерт, позиції українців слабкі: як через проблеми із забезпеченням метзаводів корпорації сировиною, так і через кредиторську заборгованість.

Справді, за даними аналітика ІГ “Арт капітал” Дмитра Ленди, в кінці першого кварталу 2011 року чистий борг лише двох найбільших компаній групи — Алчевського меткомбінату і Дніпровського меткомбінату імені Дзержинського — становив 632 і 176 мільйонів доларів відповідно, не кажучи про сумарну заборгованість всієї корпорації.

Відтак, коштів ні на втілення розпочатих проектів, ні на запуск нових в ІСД або, принаймні, у її українських власників, нема.

“Для інвестування в солідні проекти на кшталт розробки Чорнянського родовища необхідна потужна мотивація, і вона в ІСД є. Якщо проект буде привабливим, власники зможуть досягти тактичної домовленості з цього питання”, — каже Ленда.

Між тим, якщо консенсус і буде знайдений, то аж ніяк не на користь українських співвласників. Фінансування життєво важливих сировинних проектів і сплату боргів повинна буде взяти на себе російська сторона, неминучим наслідком чого стане, як мінімум, скорочення частки українських акціонерів у статутному фонді.

Отже, проблеми, для вирішення яких вони раніше поступилися більшою частиною своїх активів, зараз можуть спричинити їх остаточну втрату. “Больові точки ті ж, але на них додатково тисне російська сторона”, — підкреслює Попов.

Парадоксальні перспективи проекту

Ймовірно, вважає експерт, що плани з розробки Чорнянського родовища виникли саме у російських акціонерів ІСД, і вони спрямовані не стільки на вирішення потреб корпорації в сировині, скільки на остаточне витіснення з неї українських партнерів.

“Якщо проект освоєння Чорнянського родовища придумали росіяни, тобто ВЕБ і уряд Росії, то, швидше за все, українцям таки доведеться поступитися співвласникам часткою акцій. Без власної сировини, з мільярдними боргами ІСД може збанкрутувати ще до зростання світових цін на метал”, — прогнозує Попов.

Загалом, вважають аналітики, тільки власники з РФ здатні перетворити ІСД у самодостатній вертикально-інтегрований холдинг, і річ не тільки у відсутності в української сторони коштів.

“Слід врахувати, що вона не має досвіду управління гірничодобувними активами, а тим більше — їх створення. Тому для розробки Чорнянського родовища було б логічно залучити інвестора, у якого є не тільки кошти, але й досвід”, — радить Ленда.

Експерти вважають, що реалізація даного проекту — справа дорога і тривала.

За словами Попова, навіть в умовах радянської економіки, орієнтованої на важку промисловість, освоєння родовищ та виведення на планову потужність гірничо-збагачувальних комбінатів, в тому числі українських — Інгулецького, Центрального, Північного та Полтавського — тривало не менше п'яти років.

Нині ж, наголошує Ленда, для освоєння подібного до Чорнянського Приоскольского родовища і досягнення щорічного обсягу виробництва 8 мільйонів тонн збагаченої сировини знадобиться удвічі більше часу і майже 1,5 мільярда доларів інвестицій.

Якщо проект розробки Чорнянського родовища буде мати аналогічні параметри, прогнозує він, то обсяги виробництва майбутнього ГЗК не покриють навіть всіх потреб самої корпорації у цьому виді сировини.

“Ще 2009 року її сумарна потреба у збагаченій залізорудній сировині сягала 12 мільйонів тонн, а в середньостроковій і довгостроковій перспективах вона буде тільки зростати”, — відзначає експерт. Тим не менш, додає він, запуск цього родовища в будь-якому випадку послабить монополію “Метінвеста” на українському ринку.

Попов вважає інакше.

“Розвідані запаси Чорнянського родовища — 1,9 мільярда тонн руди з вмістом заліза 53%. Запаси найбільшого в Україні Криворізького залізорудного басейну, який освоюють ГЗК “Метінвеста”, — 1,7 мільярда тонн руди з вмістом заліза 58%. Запаси Кременчуцької магнітної аномалії, які розробляє Полтавський ГЗК компанії Ferrexpo, — лише 220 мільйонів тонн”, — розповідає він.

З цього випливає, робить висновок експерт, що потенційно ІСД зможе як повністю задовольнити власні потреби, так і відтіснити “Метінвест” на другий план. Причому не тільки на українському, а й на зовнішніх ринках.

Оскільки в цьому випадку корпорація неодмінно перейде під контроль росіян, конкурувати з “Метінвестом” вона буде не стільки на внутрішньому ринку, адже серед потенційних споживачів в Україні залишаться лише група “Донецьксталь” і “Запоріжсталь”, скільки на зовнішніх ринках.

Тобто реалізація проекту розробки Чорнянського родовища не тільки не розірве того замкнутого кола, у якому опинилися українські акціонери ІСД, але й обернеться проти їхнього головного суперника — “Метінвесту”.

Олена ГЕРАСИМОВА