Залишилося 253 Герої України. Хто вони?

Найбільшими героями наші президенти вважають категорію громадян, яку можна охарактеризувати як “управлінці” — ректори, генеральні і просто директори, голови спостережних рад, начальники та інші керівники. Їх 145 із 254 нагороджених.

З нагоди скандалу з позбавленням Бандери звання Героя України, “Історична Правда” подивилася на інших українців, які отримали від президентів Кучми, Ющенка і Януковича найвищу відзнаку держави.

Ми спробували порахувати — кого ж у нас і як нагороджують.

Два варіанти Героя — за труд і за подвиг

Щороку цю найвищу в нашій країні нагороду отримують в середньому 19 українців. Найбільше Героїв роздають наприкінці каденції. Кучма в останній рік президентства нагородив 41, Ющенко — 29. Янукович поки що обмежився вісьмома.

Останніми Кучма нагородив Віталія Кличка і Андрія Шевченка (разом із ними, щоправда, нагороду отримав і Володимир Литвин, роль якого в Помаранчевій революції і тодішній конституційній реформі так відображена в указі про нагороду за 9 грудня 2004 року — “за реформування політичної системи, утвердження ідеалів громадянської єдності і злагоди”).

Після Бандери Ющенко ще встиг нагородити нардепа Григорія Омельченка і тодішнього голову “Укрспецекспорту” Сергія Бондарчука (зараз на його місце прийшов любитель парламентських бійок Дмитро Саламатін).

Загалом же за 12 років існування нагороди (запроваджена в серпні 1998 року) її отримали 254 українці, з них 27 — посмертно. Степана Бандеру наразі не виключаємо, адже суд іще не закінчився.

Орден Держави, який дається за трудові заслуги, отримали 228 нагороджених, а орден “Золота Зірка”, яким відзначають героїчний вчинок — 26 осіб.

Орден Держави. Ним нагороджують Героя, котрий має “визначні трудові досягнення”

Bідзнака Героя (хоч один орден, хоч інший) виготовлена з золота. Не можна стати тричі і більше Героєм України. Можна тільки двічі — для цього треба здійснити і трудовий (отримавши орден Держави), і героїчний подвиг (отримавши Зірку).

Бандера отримав орден Держави. Як і Роман Шухевич. Хоча саме Шухевичу варто було б дати “Золоту Зірку”. Очевидно, Ющенку було незручно нагороджувати націоналістів орденами у вигляді п'ятикутної зорі, і він продовжив традиційну для нашого керівництва плутанину у нагородній політиці, проігнорувавши статут високого звання Героя.

Один із власників “Золотої Зірки” (отримав у 2001-ому) — легендарний розвідник Євген Березняк (той самий “майор Вихор”, який врятував для Краків від знищення фашистами) хотів відмовитися від звання Героя, коли дізнався, що його дали і Бандері.

Але потім подумав і прийняв зважене рішення — мовляв, Україна — це ж не тільки Ющенко, і “не Ющенко мені давав Героя”. Логіка Березняка абсолютно правильна: Україна — це і Кучма, і Ющенко, і герої України — це і Бандера, і Березняк.

У 2002-ому від звання Героя відмовився останній командир УПА Василь Кук — він сказав Леоніду Кучмі, що не може носити це почесне звання, поки його побратими не визнані учасниками бойових дій і боротьби за незалежність України на державному рівні.

Орден “Золота Зірка”. Ним нагороджують Героя, котрий здійснив “визначний геройський вчинок”

Першого Героя України (із врученням ордена Держави) отримав керівник НАНУ Борис Патон — наприкінці 1998-го. Першого героя з врученням ордена “Золота Зірка” — Олександр Галуненко, льочик-випробовувач, який встановив 263 світових авіаційних рекорди.

І хоч зараз Галуненко приділяє АНТК імені Антонова менше уваги, зосередившись на роботі депутатом у фракції Партії регіонів в Київській облраді, ніхто не звинувачує його в антиукраїнстві чи ще чомусь.

Бо Бандера і Галуненко, перепрошую за порівняння — українці. І один, й інший.

Професійні перекоси

Є у героїв і свої традиції. Зазвичай їх нагороджують у серпні, до чергової річниці незалежності, але бувають і суто професійні нагоди. Скажімо, перед Днем працівника сільського господарства — 16 листопада — нагороджують аграріїв.

Не забувають про металургів. У списку героїв є не тільки голова правління “Запоріжсталі” Віталій Сацький (нагороджений у 1999-ому), але й звичайний сталевар (з того ж підприємства) Віктор Синяков, який отримав звання у 2003-ому.

А наприкінці серпня (до Дня Шахтаря) вшановують шахтарів — не тільки керівників шахт, але й пересічних машиністів виїмкових машин чи прохідників. Скажімо, з восьми нагороджених у перший рік президентства Віктора Януковича половина — прості шахтарі.

До речі, за трудовий подвиг їм чомусь вручили не орден Держави, а Золоту Зірку. Напевно, тепер уже Януковичу стало незручно давати своїм землякам тризуб, і він пішов шляхом Ющенка, наплювавши на статут нагороди.

Щоб не псувати важкою нагородою піджак, можна обмежитися золотою мініатюрою. Її видають разом із орденом, і вона однакова для обох варіантів Героя

Іноді звання Героя стає шляхом у велику політику. Забійник на відбійних молотках Павло Солтус отримав найвище званння у 39-річному віці в серпні 2001 року, а через шість років “регіонали” покликали його у свій список. І зрештою шахтар став нардепом — він прийшов на місце загиблого на полюванні Євгена Кушнарьова.

Натомість педагоги не можуть похвалитися таким лобі. За весь час існування нагороди її отримали тільки дві вчительки (ректорів та інших керівників не рахуємо).

Першу нагородив Кучма — вчительку початкових класів Тамару Прошкуратову з Драбівської загальноосвітньої школи (Черкащина).

Через місяць її, як і забійника Солтуса, покликали у велику політику — вона разом із Суркісом і Кравчуком (теж герой України, став ним в один день із Прошкуратовою) стала обличчям першої п'ятірки СДПУ(О), а там — і народним депутатом.

До речі, Суркісу давно пора вручити Героя — за Євро-2012.

Другого педагога нагородив Ющенко — вчительку української мови Тетяну Балагуру з Полтавського ліцею №1. Політика досягла і її — на останніх президентських виборах пані Тетяна була довіреною особою кандидата Юрія Костенка.

Давайте поглянемо, кого ж нагороджують.

Управлінці, трудящі, митці та інші герої

Я дозволив собі розбити власників найвищої нагороди на кілька груп.

Якщо комусь із читачів така систематизація видасться занадто довільною або він захоче здійснити власні підрахунки, щоб поправити автора, то повний список Героїв України (за датою нагородження) можна подивитися тут, за абеткою — отут.

Отже, найбільшими героями наші президенти вважають категорію громадян, яку можна охарактеризувати як “управлінці” — ректори, генеральні і просто директори, голови спостережних рад, начальники та інші керівники.

Усього серед 254 нагороджених — 145 управлінців. Більша половина. Для прикладу назву кілька перших-ліпших:

— Володимир Бойко (керівник Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча),

— директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький,

— ректор Національного університету “Острозька академія” Ігор Пасічник,

— директор Інституту транспортних систем і технологій НАНУ Віктор Дзензерський,

— гендиректор с/г товариства “Нібулон” (Миколаїв) Олексій Вадатурський (отримав одразу ж після Шухевича),

— голова правління АТ “Хорольський молочноконсервний комбінат” Микола Гавриленков,

— головний хормейстер Національної опери Лев Венедиктов,

— президент НАЕК “Енергоатом” Сергій Тулуб,

— генеральний конструктор бронетанкобудування України Михайло Борисюк,

— генеральний директор і художній керівник хору імені Верьовки Анатолій Авдієвський,

— президент Академії медичних наук Олександр Возіанов,

— голова колгоспу імені Енгельса (Луганщина) Іван Запорожець.

Кучма дав Героя 86 управлінцям — це дві третини зі 132 ним нагороджених. Ющенко дав Героя 56 управлінцям — це майже половина зі 114 ним нагороджених.

Із восьми нагороджених Януковичем — три управлінці (гендиректор “Донецьксталі” Олександр Риженков, голова правління с/г кооперативу з Хмельниччини Михайло Шаповал і директор Інституту магнетизму НАНУ Віктор Бар'яхтар).

Важливий ньюанс — із “героїзованих” науковців майже всі є управлінцями тих чи інших наукових установ. Очевидно, це специфіка нашої науки, тому я не став виділяти науковців-Героїв у окрему категорію.

Далі у президентському рейтингу йдуть дві майже однакових за розміром групи — назвімо їх умовно “трудящі” (32 нагороджених) і “митці” (29 нагороджених).

До “трудящих” я відніс пересічних громадян, які здобули звання Героя за сумлінну працю, на кшталт згаданих вище вчительок чи шахтарів. Кілька прикладів — знову ж таки, перших-ліпших:

— доярка акціонерного товариства “Широке” (Крим) Катерина Гордєйчук,
 — комбайнер сільськогосподарського товариства “Колос” (Херсонщина) Анатолій Лавриненко,
 — машиніст дистрибутора конвертерного цеху “Криворіжсталі” Олександр Владимиренко,
 — доктор медичних наук Григорій Бондар (Донецьк),
 — бригадир прохідників шахти імені Сташкова (Дніпропетрвощина) Сергій Родітєлєв.

Сюди ж я відніс і Михайла Жара — настоятеля Свято-Вознесенського чоловічого монастиря (Буковина), який отримав звання (цитую указ) “за визначні особисті заслуги перед Україною у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Цього священника УПЦ Московського патріархату, який створив дитячий притулок для сиріт, “усиновивши” більше 200 дітей, нагородив у 2008 році Ющенко. На жаль, отець Михайло, на відміну від деяких “політичних православних”, не особливо охоче спілкується з пресою.

Кучма нагородив 17 трудящих, Ющенко — 11, Янукович — 4. Останній показник — це поки що 50% від усіх нагороджених четвертим президентом.

З них варто виділити забійника на відбійних молотках (на багатьох шахтах Донбасу доводиться працювати вручну, бо машиною нерентабельно) Сергія Шемука, який перевершив рекорд легендарного Олексія Стаханова, нарубавши за 8 годин зміни 170 тон вугілля.

Натомість Ющенко з симпатією ставився до “митців” (сюди я відніс усіх тих, кого можна назвати діячами культури).

Якщо Кучма нагородив 7 митців (для прикладу назвемо художницю Тетяну Яблонську, письменника Павла Загребельного і співачку Софію Ротару), то Ющенко — 21. Серед них можна згадати націонал-комуніста Бориса Олійника, Аду Роговцеву, Ніну Матвієнко, Василя Зінкевича і кілька звань, наданих посмертно — Василю Стусу, Володимиру Івасюку й Анатолію Солов'яненку.

Янукович нагородив тільки одного діяча культури — незмінну солістку Національного будинку камерної та органної музики Ольгу Басистюк-Гаптар.

В окрему групу варто винести тих, хто отримав свою нагороду за подвиг або геройський вчинок.

Ті, хто здійснив подвиг — це, власне, і є справжні Герої України, як їх визначає статут ордена “Золота Зірка”.

Я зарахував до цієї групи 15 чоловік. Кучма дав нагороду двом — згаданому вище Євгенові Березняку і 25-річному молодшому сержанту 95-ої об'єднаної аеромобільної бригади Василю Мельникову, який ціною свого життя врятував студента-парашутиста на дроп-зоні в Бородянці.

Ющенко нагородив значно більше — 13 людей. З-поміж них варто відзначити тих, хто першим кинувся ліквідовувати пожежу на ЧАЕС 26 квітня 1986 року — їх п'ятеро, і всі посмертно.

Ось іще кілька з “ющенківського” списку:

— Олексій Берест, який встановив червоний прапор перемоги над Рейхстагом — його подвиг замовчувався у СРСР;
 — Олекса Гірник — дисидент, який розповсюджував самвидав і вчинив самоспалення на Тарасовій горі в 1978-ому;
 — Михайло Василишин — галичанин, який у лавах Червоної Армії під час форсування Одера загинув, посмертно отримавши звання Героя Радянського Союзу. Через помилку нагорода дісталася іншому Василишину, і Ющенко виправив недогляд радянської влади.

До цієї ж групи я наважився віднести і Георгія Гонгадзе, і донора з Дніпропетровська Володимира Ніколаєва, який 500 раз жертвував кров, загалом втративши 200 літрів крові і 150 літрів плазми.

Янукович за героїчний учинок наразі не нагородив нікого.

Загальні показники усіх президентів

Наступна група — спортсмени. Кучма нагородив сімох, поміж яких варто виділити Бубку, Дерюгіну, Лобановського, Клочкову, Кличка і Шевченка. Ющенко ж тільки одну спортсменку — паралімпійську чемпіонку Олену Юрковську.

Далі варто виділити групу “військових” — у випадку Кучми це переважно льотчики-випробовувачі й “перший космонавт” Леонід Каденюк.

Кучма нагородив 5 військових. Ющенко нагородив двох армійських діячів, зате знакових — радянського генерал-лейтенанта Кузьму Дерев'янка, який закінчив Другу світову, прийнявши капітуляцію Японії, і генерала-хорунжого Романа Шухевича — командира УПА. Дерев'янко і Шухевич дуже схожі у своїх військових долях і українці можуть пишатися кожним із них.

Ще є невеличка група політиків, або краще буде сказати “державних діячів” — сюди пропоную віднести керівників партій, прем'єрів, президентів тощо, нагороджених з формулюванням “за внесок у розбудову держави”.

Кучма нагородив п'ятьох — Августина Волошина (президента Закарпатської України), Івана Плюща, Чорновола, Кравчука й Литвина. Я уявляю, що зараз почнеться у коментах з приводу порівняння Волошина і Литвина, але з указу слів не викинеш. Хіба що через Донецький адміністративний суд :)

Ющенко ж дав Героя тільки одній людині, яку можна назвати впливовим політиком — Степану Бандері.

Антирадянщики — від Бандери до Чорновола

Цікаво розібратися у симпатіях президентів — кого ж вони найбільше нагороджують після “обов'язкових” управлінців?

На другому місці в Кучми — трудящі (17 нагород), на третьому — спортсмени (7 нагород) і діячі культури (7 нагород).

У Ющенка ж друге місце займають діячі культури (21 нагорода), а на третьому місці — люди, які вчинили подвиг (13 нагород).

Янукович же, судячи з нагороджень першого року, наразі любить трудящих більше за всіх. Вони в нього на першому місці (4 нагороди). На другому місці — управлінці (3 нагороди), на третьому — діячі культури (1 нагорода).

Гендерний розріз найвищої нагороди держави

Якщо Бандера — яскраво антирадянський Герой, то варто також поглянути на інших Героїв, яких можна зарахувати до антирадянщиків.

Не будемо вважати ними Дмитра Павличка або Григорія Китастого з капели бандуристів (США), але й без того Бандера опинився у гідному товаристві.

Для прикладу візьмемо засновника Української Гельсінської групи і письменника-фантаста Миколу Руденка (на його честь названий один із героїв “Космічної Одісеї” Артура Кларка), Василя Стуса, обидвох Шухевичів, Олексу Гірника, директора Дударківської сільської школи під Києвом Василя Івчука, який рятував школярів під час Голодомору і був репресований у 1938-ому.

Кучма дав нагороди трьом антирадянщикам: В'ячеславу Чорноволу (посмертно), Миколі Руденку та Івану Дзюбі. Ющенко нагородив дев'ятьох: Левка Лук'яненка, Василя Стуса, Івана Хмару, Юрія Шухевича, Євгена Пронюка (нині голова Товариства репресованих і політв'язнів), Олексу Гірника, Романа Шухевича, Василя Івчука і власне Бандеру (останніх чотирьох — посмертно).

Загалом у списку Героїв 11 отримали свої відзнаки не в останню чергу за той чи інший вияв спротиву радянській владі. Це 4% від усіх нагороджених.

Без сумніву, Віктору Януковичу запропонують достатньо кандидатів, щоб розширити цей список.

Нагороджені посмертно

Юридична аргументація проти нагородження Бандери ґрунтується на тому, що він ніколи не був громадянином нинішньої держави Україна. Таким чином, створюється прецедент для позбавлення звання Героя інших. Із 27 нагороджених посмертно 14 ніколи не мали паспортів із тризубом.

“Газета по-українськи” уклала для донецького юриста Володимира Оленцевича список самозванців, які теж незаконно пролізли в Герої України — це учасники Другої Світової війни, ліквідатори аварії на ЧАЕС, діячі культури та борці за незалежність:

1. Михайло Василишин — воїн-кулеметник Другої Світової війни, загинув 1945 року.

2. Августин Волошин — політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик, 1938 року — прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, у 1939 році — президент цієї держави. Помер у 1945-му у Бутирській тюрмі (Москва).

3. Олексій Берест — радянський офіцер, учасник Другої Світової війни. Під час штурму рейхстагу, спільно з М.А.Єгоровим і М.В.Кантарія за підтримки автоматників роти І.А.Сьянова виконав бойове завдання з встановлення прапора Перемоги над рейхстагом. Загинув у 1970 році, рятуючи дитину від смерті під колесами поїзда.

4. Микола Ващук — ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

5. Василь Ігнатенко — ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

6. Олександр Лелечко — ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

7. Микола Тітенко — ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

8. Володимир Тішура — ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.

9. Олексій Гірник — пенсіонер, колишній політв'язень, здійснив політичну акцію самоспалення біля могили Тараса Шевченка біля Канева у 1978 році.

10. Кузьма Дерев'янко — радянський воєначальник, генерал-лейтенант. 1945 року підписав від Радянського Союзу Акт про капітуляцію Японії. Помер у 1954-му.

11. Василь Івчук — директор Дударківської школи в 1932-1938 роках, який рятував учнів від голодної смерті в 1932-33 роках. Розстріляний НКВС 1938 року.

12. Григорій Китастий — український музикант, колишній диригент і керівник Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США. Помер 1984 року.

13. Володимир Івасюк — поет і композитор, художник. Помер у 1979-му.

14. Роман Шухевич — головнокомандувач УПА .

Як стати Героєм України і що це дає

Звання Героя дає право не платити за комунальні послуги — замість вас це зробить держава.

Якщо заробітна плата Героя не перевищує 940 грн, він отримує право на застосування податкової соціальної пільги в розмірі 605 грн.

Завдяки Юлії Тимошенко, з 2009-го року кожен Герой має спеціальну надбавку до пенсії — 10 тисяч грн.

Юрій Шухевич (син Романа, отримав Героя у 2006 році за “громадсько-політичну і правозахисну діяльність”) відмовився від цієї надбавки, тому що вважає непорядним, коли одним додають тисячі, а іншим — кілька гривень.

Як стати Героєм? Для початку треба вчинити подвиг.

Але можна обійтися й без цього. Недаремно ж 145 із 254 нагороджених є різного роду управлінцями. Якщо ж у вас нема підлеглих — теж не біда. Головне — правильно оформити документи.

Згідно з положенням про нагороду, її видає президент. А подання на нагородження мають право робити прем'єр, спікер ВР, голови судів, керівники силових структур, Генпрокурор, міністри і — увага! — будь-які місцеві органи влади.

Якщо у вас є знайомі у районній раді, нехай підготують і проведуть через сесію пакет документів, у якому буде:
а) ваша характеристика;
б) рекомендації свідків і шанованих людей.

Рекомендовані фрази, які варто вжити у пакеті документів:
 — “багаторічна сумлінна праця”;
 — “визначний особистий внесок у зміцнення потенціалу”;
 — “розвиток аграрної (соціальної, культурної) сфери”;
 — “забезпечення стабільності (у випадку Героя України Георгія Кірпи використана шикарна фраза “забезпечення ефективного функціонування”);
 — “розвиток демократії та громадського сектору”;
 — тощо.

Після цього треба шукати знайомих у адміністрації, які б умовили президента поставити свій підпис. Інакше доведеться вчиняти бойовий чи трудовий подвиг.

Павло СОЛОДЬКО