Закон про вибори: нові правила, старі принципи

Міністр юстиції Олександр Лавринович, який очолює робочу групу по розробці законопроекту, нещодавно висловив сподівання, що вже влітку документ надійде до Верховної Ради.

Окремі анонсовані нововведення, як і безпосередній процес розробки нового закону, вже спричинили чимало шуму й призвели до значної кількості відверто неприємних, як для влади, так і для міжнародного іміджу країни, ситуацій.

В першу чергу, це стосується прозорості та відкритості роботи над написанням тексту закону. Наперекір численним заявам представників влади щодо абсолютної прозорості роботи над законопроектом, врахування думок та пропозицій зацікавлених сторін, усі запевнення так і залишилися деклараціями.

Підтвердженням цьому став вихід зі складу робочої групи Національного демократичного інституту (НДІ). У своєму листі Олександру Лавриновичу регіональний директор НДІ в Євразії Лора Джуетт повідомила, що організація призупиняє свою діяльність у робочій групі допоки робота над проектом закону не стане більш прозорою і такою, що враховує різні думки.

Лора Джуетт висловила пересторогу з приводу того, що робота групи була закритою, написання проекту проходило за “зачиненими дверима”. Склад робочої групи, як зазначає НДІ, виявився незбалансованим, орієнтованим на уряд і провладним — опозиційні партії та численні громадські об’єднання не мали можливості повноцінно брати участь в робочому процесі.

На фоні цих слів, а також заяв інших впливових міжнародних організацій (Міжнародний республіканський інститут також вийшов зі складу робочої групи), Олександру Лавриновичу залишилося лише зауважити, що у нього взагалі виникли певні сумніви стосовно розуміння пані Джуетт суті процесу як такого…

Яким чином зрозуміла суть процесу робоча група з питань удосконалення виборчого законодавства, яка завершила роботу над розробкою концепції законопроекту ще в середині березня, можна спробувати з’ясувати завдяки тижневику “Дзеркало тижня”, в розпорядження якого й потрапив примірний варіант тексту законопроекту про вибори.

І хоча це лише свого роду чернетка й окремі зміни ще цілком можливі, загальна картина є більш ніж зрозумілою.

Що ж пропонує влада? Які ключові нововведення чекають на потенційних кандидатів та інших учасників виборів? Для кого писався закон?

Для початку зазначимо, що нова версія, на відміну від чинного закону часів пізнього Кучми, при тих же ХІV розділах містить вже не 118 статей, а лише 104. Вже з першої статті законопроекту Лавриновича слідують два доволі вагомих висновки.

Перший. Скорочення кількісного складу Верховної Ради, на чому спекулювала абсолютна більшість політичних суб’єктів протягом кількох останніх виборчих кампаній, так і залишилося черговим міфом.

В Раді й надалі залишиться 450 депутатів. Відтак, популярна на Банковій оптимізація чисельної структури органів влади парламент успішно оминула.

Та й малоймовірно, що депутати віддадуть свої голоси за законопроект, який значно зменшує ймовірність потрапляння кожного з них в парламент наступного скликання й автоматично призводить до зростання конкуренції між самими кандидатами та здороження вартості місця в прохідній частині списку.

Другий. Зміна виборчої системи. Чиста пропорційна система, замість того щоб еволюціонувати у пропорційну систему з відкритими списками, відходить в небуття. Вибори 2012 року відбуватимуться за змішаною пропорційно-мажоритарною системою.

Власне, після останніх виборів до місцевих органів влади та доволі успішних результатів Партії регіонів на них сумнівів стосовно напряму модифікації виборчих правил практично не виникало.

Варто зауважити, що така практика не є новою для України. У 1998 та у 2002 роках вибори до парламенту вже здійснювались за змішаною виборчою системою.

І хоча змішана система й поєднує переваги мажоритарної і пропорційної виборчих систем, вона й включає в себе їхні недоліки. Окрім купівлі місць в партійних списках, громадськості доведеться вкотре згадати про купівлю самих виборців, дармову гречку та інші продукти першої необхідності, виборчий диктат меншості над більшістю і так далі.

Не варто забувати й про значну розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування, неврахування голосів значної кількості виборців.

Однак, найбільший недолік нової виборчої системи полягає в ще більшій нівеляції партійної відповідальності. Навряд чи нова система сприятиме посиленню інституту політичних партій.

Броунівський рух в парламенті стане звичним явищем, а “тушки” із відступників та зрадників перетворяться на легальну закономірність.

Змінюються й строки проведення виборів. У зв’язку з перенесенням виборів на жовтень, в тексті законопроекту йде мова про те, що чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень ВРУ. В наразі ще чинному законі місяцем виборів є березень.

Окрім того, змінюється й тривалість виборчої кампанії. Вона скорочується й замість 120 триватиме лише 90 календарних днів.

На відміну від закону, що регламентував вибори депутатів в місцеві органи влади, законопроект Лавриновича дозволяє самовисування у порядку, передбаченому законом.

Важлива й норма про те, що одна й та ж особа може бути включена лише до одного виборчого списку кандидатів у депутати від партії або висунута лише в одному з одномандатних виборчих округів. Тож партіям і кандидатам доведеться добряче поламати голови, обираючи найоптимальніший варіант.

Доцільно зауважити й те, що законопроект, поряд із заставою для політичної партії, передбачає й грошову заставу для кандидата у депутати в одномандатному виборчому окрузі. Її розмір — 12 мінімальних зарплат.

На даний момент ця сума становить 11 292 гривень. Наприкінці року — 12 048. На початок виборчої кампанії, ймовірно, сума сягне десь 12,5 тисяч. У порівнянні з орієнтовними витратами на проведення агітації це — небагато. Щоправда, дивлячись для кого…

Зникла й норма закону про місцеві вибори, яка суб’єктом виборчого процесу вважає партію, що зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів. Законопроект дозволяє висувати кандидатів всім зареєстрованим Мінюстом політичним партіям.

Водночас, законопроект Лавриновича забороняє участь у виборчому процесі виборчих блоків.

Тривалий час питання доречності участі блоків викликало чималі дискусії у владному середовищі. Озвучувався навіть варіант коли блоки дозволялися, однак для кожного такого суб’єкта, в залежності від кількості учасників, збільшувався на одиницю прохідний бар’єр.

В результаті, блоки викинули, а прохідний бар'єр збільшили. Замість звичних 3%, в тексті законопроекту прописано 5%. Автори законопроекту таке різке зростання прохідного бар’єру пояснюють практикою низки європейських країн.

Ця ініціатива різко зменшить навіть примарні шанси на потрапляння в парламент таких політичних партій як КПУ, Народна партія, “Наша Україна” і так далі.

Для них та цілої низки дрібних політичних партій 5% перетворюються на свого роду “електоральний міраж”. Єдиний варіант — мажоритарка. Тому зрозуміло, чому і Володимир Литвин, і Петро Симоненко різко критикують ініціативу, яка може призвести до політичної смерті партій кожного з них.

Підвищення виборчого бар’єру в перспективі сприятиме укрупненню політичних партій, усуненню з політичного ринку низки політичних, бізнесових, фінансово-олігархічних проектів, що або вже вичерпали себе, або й існували лише на папері.

Власне, об’єднавчі процеси в міжпартійному середовищі розпочалися ще напередодні. Однак, підвищення прохідного бар’єру цей процес мало б лише інтенсифікувати й у підсумку призвести до зміни партійної системи як такої.

Відповідно до низки останніх соціологічних досліджень, у Верховну Раду наразі потрапляють 5-6 політичних партій. Згідно з результатами дослідження соціологічної групи “Рейтинг”, якщо б вибори відбулися в березні 2011, то 26,2% опитаних віддали б свої голоси за Партію регіонів, 19,7% — за “Батьківщину”, 9,3% — за “Фронт змін”, 6% — за “Свободу”, 5,6% — за “Сильну Україну”.

Якщо ж ще додати мажоритарників, то підрахувати хто контролюватиме більшість в Раді стає не так і важко…

На користь влади й наявність в тексті законопроекту норми, пов’язаної з обробкою виборчими комісіями реєстраційних документів кандидатів. Як відомо, наразі, якщо в реєстраційних документах виявляли певні неточності чи помилки, їх повертають кандидату на доопрацювання.

В новому законопроекті у разі відсутності або неналежного оформлення документів, Центрвиборчком має право просто відмовити в реєстрації кандидата.

За великим рахунком, така норма здатна стати зброєю, що надасть можливість знімати з реєстрації відверто неугодних кандидатів.

Не побачать виборці в нових виборчих бюлетенях й вже звичної графи “не підтримую жодного кандидата” чи політичну партію. Прихильники такої ініціативи авторів законопроекту, посилаючись на європейську практику, твердять, що це дозволить виборцю виваженіше й відповідальніше підходити до процедури голосування, робити усвідомлений і відповідальний вибір.

Водночас, супротивники переконують в тому, що таким способом влада намагається приховати протестне голосування громадян.

Звичайно, виборець може виразити свій протест, спаплюживши бюлетень, або просто не прийшовши на виборчу дільницю. Однак, де гарантії, що його правом голосу не скористаються інші? Ті, кому це більш потрібно...

Окрім того, “проти всіх” стало свого роду барометром визначення кількості невдоволених як владою, так і опозицією, свого роду сигналом й запитом на оновлення еліти й створення нових політичних сил.

В результаті виборець у ще більшій мірі буде загнаний в ситуацію необхідності вибору меншого зла…

Позбавляться частини свободи й засоби масової інформації — їм забороняється безкоштовно поширювати будь-яку інформацію, спроможну спонукати виборця голосувати “за” або “проти” того чи іншого кандидата.

За великим рахунком, мовлення абсолютної більшості телеканалів, викривальні статті друкованих ЗМІ, незважаючи на достовірність, об’єктивність поданої інформації, під час виборчої кампанії мають повсякчас супроводжуватися титром “на правах політичної реклами”… А як же “четверта влада”, соціально відповідальні медіа?

Підводячи підсумки, варто зауважити, що новий виборчий законопроект поряд з низкою позитивних нововведень, залишає місце й породжує цілу низку вельми суперечливих норм, здатних суттєво вплинути на перебіг та результати майбутніх виборів.

Підвищення прохідного бар’єру, відновлення “мажоритарки”, можливість впливати на процес реєстрації кандидатів, в першу чергу, на руку провладній партії. Не варто забувати й про адміністративний ресурс, без використання якого не обходилася практично жодна виборча кампанія.

Оцінку законопроекту ще має дати як громадськість, так і Венеціанська комісія, за налагодження зв’язків із котрою в команді президента віднедавна відповідає Марина Ставнійчук.

Відповідно, не виключено, що певні зміни ще можливі, однак, судячи, з попереднього досвіду, вони носитимуть виключно косметичний характер.

Головне, щоб за таких умов на звичайнісіньку косметичну процедуру не перетворилися майбутні вибори…

Ігор ДЕБЕНКО