Загибель Качинського і геополітичні вигоди Москви

Ця авіакатастрофа стала ще однією ланкою у ланцюгу здавалося б випадкових подій, що міняють геополітичну ситуацію довкола Росії. І це, безумовно, прямо стосується самої України.

Політика Польщі завжди була доволі активною. Попри членство в Євросоюзі, Польща залишається потужним гравцем в Східній Європі. Польщу завжди називали головним союзником США в Європі, і це, вочевидь, не подобалося Берліну та Парижу.

Головними союзниками Польщі в ЄС були балтійські держави, головним союзником на сході — Україна. Фактично, і за Кваснєвського, і за Качинського панівною концепцією зовнішньої політики було вибудовування сильної Балто-Чорноморської дуги, посилення держав Східної Європи на противагу Росії, яка щодалі ставала потужнішою.

Саме Польща була ініціатором програми “Східне партнерство”, яка за геополітичною суттю мала на меті формування сильних партнерських держав по лінії Кавказ — Балто-Чорноморський регіон. Це пояс реальних партнерів ЄС серед сусідів Росії.

Поляки чудово розуміють, що їхня вага в ЄС значною мірою залежить від уміння грати в самостійну гру. Водночас, у Лєха Качинського, який втілював цю концепцію в життя, підтримуючи Україну, виступаючи на користь Грузії в її конфлікті з Москвою і т.д., був серйозний супротивник в особі прем'єр-міністра Дональда Туска.

Туск закликав до більш глибокої інтеграції Польщі до ЄС, проведення проєвропейської політики і, слідом за Берліном, повторював тези про необхідність конструктивного діалогу з Москвою.

Зовсім недавно Туск провів успішні переговори з Володимиром Путіним, а польський уряд схвалив трьохсторонню угоду між російським “Газпром Експорт”, польською державною Нафтогазовою компанією PGNiG та Europol Gaz, власником польської ділянки газопроводу Ямал — Європа.

Ця угода передбачала збільшення обсягу постачання газу за діючим контрактом з 9 млрд. до 11 млрд. кубометрів в рік. Крім того, до 2037 року було продовжено контракт на постачання газу із Росії до Польщі, а транзит палива трубопроводом Ямал — Європа до Німеччини в продовжено до 2045 року.

Міністр іноземних справ Польщі Радислав Сікорський публічно виступив із різкою критикою цієї угоди, натякаючи, що вона забетонує залежність Польщі від російського газу.

Однак, Польща несла ще одну серйозну загрозу для Росії у сфері енергетики і могла дуже суттєво підкорегувати плани Кремля щодо “газового завоювання” континенту. Причина у головному жаху Газпрому — сланцевому газі.

Буквально декілька днів тому британська “The Times” написала про те, що технологія видобутку сланцевого газу, яка виявилася надзвичайно успішною в США, ближчим часом буде випробувана в Польщі. На думку експертів, в Польщі є великі ресурси сланцевого газу й застосування технології його видобутку могло б позбавити залежність Європи від російського газу.

За оцінками нафтогазової дослідницької групи Wood Mackenzie, в центральній та Північній Польщі може бути 1,36 трлн кубометрів цього нетрадиційного газу.

Відтак, резерви природного газу Євросоюзу збільшаться на 47%, а Польща, яка нині імпортує 72% газу, який вона споживає, стане самодостатньою в цій сфері — пише британське видання.

“Польща перетворюється в значного видобувача газу і викликає великий інтерес. Всі великі компанії йдуть сюди і “Газпром” дивиться на це не без тривоги”, — відзначив Ойсін Фаннінг, глава британської компанії San Leon Energy.

Переговори з американцями щодо запровадження в країні цієї технології відбувалися за участі “проамериканських політиків”, які були в команді Президента Качинського. Тепер велике питання — чи будуть продовжені такі активні дії Польщі в напрямку видобутку сланцевого газу?

Про сланцевий газ лише додам те, що в минулому році США абсолютно несподівано вихопили в Росії гілку лідерства у сфері видобутку газу саме завдяки цій технології. Це примушує Кремль нервувати, зважаючи на зав”язки зовнішньої політики Росії на енергоекспансії. Більше того, якщо ця технологія пошириться і на інші країни континенту, у Росії може серйозно поглибитися економічна криза, зважаючи на залежність економіки країни від продажу енергоносіїв. Але це вже тема іншого аналізу...

Окрім енергетики, чимало головного болю Варшава завдавала Москві й у військовій сфері. Завдяки тісній співпраці з Вашингтоном, саме в Польщі спочатку планувалося розміщення системи ПРО, а потім було ухвалено рішення про розміщення ракет Patriot. Наближення таких військових технологій до російського кордону серйозно непокоїло Москву.

Ці плани також нині реалізовані далеко не до кінця, тоді як військова верхівка країни стала жертвою авіакатастрофи...

Відтак, загибель Леха Качинського та його найближчих соратників може вплинути на зовнішню політику Польщі. Тепер найбільші шанси на перемогу отримає представник партії, що різко критикувала політику Качинського — або Броніслав Комаровський, або Дональд Туск, якщо змінить своє рішення не балотуватися на цю посаду.

Як я вже згадувала, представники цього політичного табору ніколи не приховували свого невдоволення діями Президента Качинського і значно більше дивилися у західному напрямку, аніж у східному. Тому в трагедії під Смоленськом Україна втратила не тільки головних контактерів українських політиків з ЄС. Тепер Київ може опинитися в ситуації, коли двері в Європу через Польщу ще більше зачиняться.

Відтак, цілком ймовірно, що внаслідок приходу до влади нової команди в Варшаві, політика Польщі буде більш узгодженою з Берліном і менш активною на Сході, що цілком влаштує Москву.

Загалом, треба зазначити, що за останні кілька місяців на континенті відбулося декілька важливих подій, які стратегічно дуже вигідні Кремлю, бо фактично забезпечують формування довкола Росії поясу лояльних країн.

По-перше. В Україні внаслідок виборів до влади прийшов проросійський Віктор Янукович з урядом Микола Азарова. Тепер вони ледь не щотижня літають до Москви, пропонуючи різні “цікаві пропозиції” в обмін на здешевлення вартості газу. Київ всіляко демонструє гнучкість у питанні газостранпортного консорціуму, продовження терміну базування ЧФ Росії в Севастополі, в питання гуманіторної політики. Паралельно з цим українські політики демонструють раптову амнезію в питаннях євроатлантичної інтеграції країни та реальних демократичних реформ.

По-друге, несподівані й трагічні події відбулися у Киргизії, де внаслідок заворушень та перевороту до влади прийшов уряд Рози Отунбаєвої, яка відразу публічно запевнила Москву у власній лояльності та готовності до співпраці.

Володимир Путін заявив, що події у цій країні стали для нього повною несподіванкою. Однак, швидше за все Путін дещо злукавив, заявляючи про непрофесійність власних спецслужб.

Російська влада вже давно була невдоволена діями Бакієва, який спочатку заявив про закриття американської бази в країні, взяв кредит в Росії, а потім дав згоду на збереження бази. Не подобалися росіянам і плани Бакієва збільшити орендну плату за розміщення в країні російської авіабази.

Як відзначає американська “The Washington Post” у статті “Russia blamed for fueling unrest in Kyrgyzstan”, останнім часом російське телебачення особливо критично висвітлювало діяльність Бакієва та корупційні схеми його родини. І це мало вплив на киргизів, які дивляться російське телебачення. Одночасно, російська влада працювала з опозицією, підіграючи їй, і, зазначає видання, може звітувати про успіх у такій співпраці з опозиціонерами.

Третє. Казахстан і Бєларусь вже фактично інтегровані з Росією в рамках Митного союзу. І це серйозна зв”язка на перспективу.

Залишається Кавказ. Це основна геополітична проблема Кремля. Попри різні спроби співпраці з грузинською опозицією, Президентом країни залишається неприйнятний для Кремля Михайло Саакашвілі.

Між тим, останнім часом ми спостерігаємо за спробами пов”язати спалахи активності тероризму на Північному Кавказі та в інших містах Росії з Грузією. Секретар Ради Безпеки Росії Микола Патрушев заявив про наявну інформацію, за якою “окремі співробітники грузинських спецслужб мають контакти з північнокавказькими терористичними організаціями”. Патрушев зазначив, що необхідно перевірити можливість таких контактів і у справі терактів у московському метрополітені.

Заяви на такому рівні можуть означати лише одне — у Кремлі серйозно розглядають версію “дій грузинів щодо дестабілізації ситуації на Північному Кавказі” і “підтримки тероризму “режимом Саакашвілі”. Тож, якщо раніше наступ Кремля на Грузію був зосереджений довкола теми порушень прав осетинів та абхазів, то тепер є й інше обґрунтування щодо активних дій Росії на Кавказі.

Чи випадкові всі ці події ми можемо лише здогадуватися. Водночас, маємо констатувати: російська концепція “зони привілейованих інтересів” та побудови довкола РФ поясу з лояльних до Кремля держав, останнім часом мала чимало успіхів у частині практичної реалізації.

Вікторія СЮМАР