Юлія Тимошенко пішла в похід за процентами

У знаковий День Соборності України вона працювала з цільовою аудиторією Галичини. Львівська область у першому турі виборів встановила антирекорд для Тимошенко — порівняно з 2007 роком вона тут набрала менше на 16 відсотків, що дорівнює мінус 240 тисяч голосів.

Хоча програма урядового протоколу не передбачала проведення нарад соціально-економічного змісту чи відвідування підприємств, захід було названо “робочою поїздкою прем'єр-міністра” — звісно, за бюджетні кошти.

У Львів Тимошенко супроводжував автор пам'ятника Голодомору Анатолій Гайдамака та гімнастка Лілія Підкопаєва, що як носії різних цінностей мали символізувати різносторонню підтримку прем'єра.

В аеропорту Тимошенко зустрічало все керівництво області за виключенням губернатора, який серйозно захворів. Три тижні між першим і другим туром стали часом, коли обласна влада має визначитися зі своїм орієнтиром.

Наприклад, напередодні Львівщини Тимошенко побувала у Дніпропетровській області, де її скрізь супроводжував керівник обладміністрації Віктор Бондар. Губернатор, якого Тимошенко на початку другого прем'єрства хотіла звільнити, сьогодні повністю в її розпорядження. І при нагоді Бондар не втомлювався повторювати фразу з лексики Юлії Тимошенко: “У мене троє дітей, скоро буде четверта — і я не уявляю, як вони будуть ходити до школи, де висітиме портрет Януковича”.

Ще на львівському летовищі Тимошенко зустрічали два десятка дітей молодшого шкільного віку. Це — учні зубрівської середньої школи, де Тимошенко побувала з агітаційною метою минулого разу. Їх привезли сюди на автобусі, де вони й чекали на приліт рейсу з Києва.

Школярі, які опинилися в аеропорту внаслідок очевидного використання адмінресурсу, мали запрограмувати добрий настрій для Тимошенко. В руках вони тримали букети для прем'єра.

— Дітки, яке сьогодні свято? — зійшовши з трапу, запитала Тимошенко.

Учні розгубилися, аж поки одна дівчина не відповіла:

— День злупи...

— День злуки! — виправила її Тимошенко. — Це коли дві частини України об'єдналися в одну!

— Хочемо, щоб ви були нашим президентом, бажаємо вам перемоги! — взяв ініціативу в свої руки доросліший хлопець років дванадцяти.

— Ві-та-є-мо! — хором проскандували діти.

Тут же Тимошенко вручила кожному по пакунку зі своїм портретом, всередині якого лежав символ її виборчої кампанії — Тигрюля.

При бажанні це можна було би кваліфікувати як підкуп виборців — але ж ці діти підуть на дільниці років через десять. На відміну від їхніх батьків, які зроблять це через два тижні.

— Хто ще не отримав подаруночки? Всі? Тепер швиденько грітися в автобус! — скомандувала Тимошенко.

Прямо тут же на злітно-посадковій смузі Тимошенко дала брифінг. Зазвичай так не заведено робити, але цього разу зробили виключення, щоб патріотичні заяви Тимошенко одразу потрапили в обласний ефір.

— Наша рідна Україна має багато свят, але завжди цінувалися ті, які присвячені боротьбі за незалежність України. Сьогодні саме такий день...

Першим пунктом Тимошенко був Личаківський цвинтар, де вона мала вшанувати пам'ять героїв. Місцеві керівники підготували вінок, який прем'єр-міністр поклала би до монументу. “Президенту Західно-Української народної республіки від Юлії Тимошенко”, — значилося на ньому.

— Боже, що ж це за надпис?! — сплеснула руками організаторка. — А ну швидко поміняти! Добре, що я вчасно побачила!

Виявилося, що на вінок вдягнули не ту стрічку. Її швидко перев'язали. Тепер на композиції з квітів висів надпис “Воїнам Української галицької армії — Юлія Тимошенко, прем'єр-міністр”.

Сама героїня з'явилася під руку з Андрієм Шкілем, який мав би уособлювати позитив для Львівської області. Їх миттєво оточили активісти БЮТ.

— Володимирівна, перемоги! — тягнули вони руки до Тимошенко.

— Єднаймо всіх людей! — давала Тимошенко настанови. — Щоб, не дай Боже, не дати пройти цьому...

— Снігурочка наша! — аплодували їй прихильниці.

Але тут же усмішка на її обличчі змінилася скорботою. Вона підійшла до монументу, поправила стрічку та перехрестилася. Оркестр затягнув гімн України. Тимошенко підхопила спів.

Коли урочиста церемонія закінчилася, її знову взяли шанувальники в кільце.

— Юлія Володимирівна, даєш 55% у другому турі! — звернувся до Тимошенко один з місцевих БЮТівців.

— Ти що, хочеш мене опозорити?! — відповів керівник львівської “Батьківщини” Іван Денькович.

— Та я мав на увазі 55% по всій Україні, — виправився той.

Кортеж Тимошенко, який зупинився під кладовищем, заблокував рух трамваю. Нарешті делегація на чолі з прем'єром вийшли зі цвинтаря та попрямували в оперний театр — на урочистості з нагоди Дня Злуки.

Київська делегація розмістилася на балконі. Присутніх, які не їздили на кладовище, розважав Микола Томенко розповідями про те, як Тимошенко ходила в народ.

— ...Юля там розмовляє з групою людей, закликає іти голосувати. А потім запитує: “А чим ви займаєтеся?” А вони відповідають: “А ми тут працюємо”. “Ким?” “Та могили риємо”. До речі, інтелігентного такого вигляду люди.

— За два тижні галичан мобілізувати можна. Тяжко, але можна, — пояснював інший львів'янин Тарас Стецьків. — Юля буде мати тут 70% з того, що мав Ющенко в 2004. Але треба більше, інакше ми не перекриємо розрив на Донбасі.

— Що не кажи, а в другому турі ми все одно обираємо жінку — або Юлію Тимошенко, або Януковича під керівництвом Ганни Герман, — підвів риску під дискусією Томенко.

Тимошенко тим часом проводила зустрічі за кулісами. Вона вийшла звідти в супроводі керівника театру Тадея Едера та попрямувала на сцену. Едер взяв її — ні, не під лікоть, а своєю долонею за її долоню. Так вони і йшли, як діти в школу.

— Сьогодні у День Соборності у нас в гостях перебуває Юлія Тимошенко! — оголосив голова обласної ради Мирослав Сеник.

Зал стоячи зустрічав Тимошенко.

— Христос ся рождається! — оголосила вона присутнім — щоправда, частка “ся” була тут зайвою.

— Славімо його! — відповів зал.

— Люди, які в День Соборності оголосили про об'єднання двох держав, відклали в сторону всі амбіції. На нас чекає така ж відповідальність! — наводила Тимошенко аналогії.

Агітуючи за себе, вона пригадала події п'ятирічної давнини — коли обміняла своє балотування на посаду прем'єра.

— У 2004 році я відклала в сторону всі амбіції, і ми підтримали єдиного кандидата в президенти. І слава Богу, що ми не дали відступити ні на крок від вибору України...

Тепер, вважає прем'єр, всі мають зробити так само — але згуртуватися навколо її кандидатури.

— Для мене надзвичайно важливо знайти сили і об'єднати всю патріотичну команду.

Взамін на голоси Ющенка — а їх на Львівщині виявилося 450 тисяч, тобто майже 2% в загальноукраїнському кошику — Тимошенко пообіцяла втілювати всі його починання.

— Для мене є святою українська мова, — присягалася вона. — Моя точка зору є незиблемою, що на території України не може бути чужих військових баз.

— Для мене відродження чесної історії України — це зміст моєї майбутньої роботи, якщо Господь дасть, на посаді президента.

— Я прошу вас допомогти мені не програти саме цей головний важливий бій саме цих президентських виборів. Я ніколи не підведу ні вас, ні Україну і наше майбутнє, яке ми бачимо однаково!

Увійшовши в раж, Тимошенко поклала на стіл останній козир.

— ...Якби я жила в 1918-1919 роках, я обов'язково була б серед Січових Стрільців! Бо там була справжня боротьба за волю і славу України.

Під ці слова Тимошенко залишила сцену. Вона вийшла в кулуари, так само тримаючись за руку з Тадеєм Едером.

Наздогнавши прем'єра, кореспондент “Української правди” спробував розвинути думку Тимошенко.

— Юлія Володимирівна...

— А? — Тимошенко сповільнила ходу.

— Якщо в 1919 ви мріяли бути січовим стрільцем, то чи в 1944 воювали би за УПА?

Почувши запитання, Тимошенко мовчки пришвидшила крок.

Тоді автор цих рядків повторив запитання, але прем'єр, завжди охоча на коментарі журналістам, знизила плечима та швидко зникла за спинами охорони. Вона вирішила уникнути ясноті щодо своїх поглядів на найбільш дражливу сторінку історії України.

Останнім заходом прем'єра у Львові було народне віче з нагоди Дня Соборності, яке мало всі риси виборчої агітації. Промова Тимошенко транслювалася державним телебаченням.

20-градусний мороз знизив явку до непристойної межі. Фактично щільний натовп був лише навколо сцени в радіусі двадцяти метрів. Хоча за рахунок чисельних прапорів на вудках і транспарантів створювалася ілюзія масового заходу.

Кореспондент “Української правди” сам запропонував БЮТівцям оцінити чисельність мітингу.

— Близько 20 тисяч, — сміливо заявив нардеп Юрій Прокопчук, який стояв за сценою. Якби він обійшов її, то побачив, що насправді тут було не більше тисячі осіб.

Виступ Тимошенко було побудовано за правилами другого туру, коли значна частина голосує не “за”, а “проти”.

— Україна знову стоїть на лезі бритви! — повторювала вона фразу, яка вже звучала і в 2002-му, в 2004, і в 2006-му, і в 2007-му. — Або ми обираємо для України шлях європейської інтеграції, або, не дай Боже, на базі чорної пропаганди, ми залишимося вдома і не захистимо Україну...

Зрозумівши, що відволіклась, Тимошенко повернулася до своєї думки.

— Тоді нас чекає другий шлях — вступ до незрозумілих наддержавних утворень!

— Ми з вами зобов'язані захистити єдину державну українську мову, — зверталася Тимошенко зі сцени. — Ми нарешті приберемо українську олігархію, що не змогли зробити в 2004 та 2006 роках.

— Антиукраїнська олігархія намагається принизити Україну вибором на посаду президента Януковича — людини, у якої немає в серці ні краплі України! — стверджувала Тимошенко, яка протягом року вела з цим персонажем переговори про розподіл влади.

Однак агітувати проти Януковича на Львівщині було не надто продуктивним — все одного його рейтинг тут коливається в п'яти відсотках. Головною задачею Тимошенко було нарощувати явку, яка би перекрила розрив. Тому вона не втомлювалася мобілізувати виборців.

— Вони, використовуючи своїх глашатаїв, хочуть донести до людей, що “Янукович і Тимошенко — це одне й теж саме”, — обурювалася Тимошенко. — Цей яд, ця отрута ллється зі всіх каналів телебачення...

— Це робиться для того, щоб люди не прийшли на вибори! — переконувала Тимошенко. — Кожна людина, яка зловилася на цей гачок і залишилася вдома — вона віддала голос за Януковича!

— Запам'ятайте, не може бути нічого спільного між мною і Януковичем! Ми — з різних планет, з різних світів, з різних епох, і ми маємо абсолютно різні стратегії...

— Не я подавала меморандуми, універсали і вносила Януковича на посаду прем'єра. Не я руйнувала єдність демократичної команди, — згадувала Тимошенко про Ющенка, не називаючи його прізвища. — Я всіма силами збирала і клеїла єдину команду демократичних сил!...

Однак навіть чотири обігрівачі, встановлені для Тимошенко на сцені, не надто рятували на 20-градусному морозі. Попри мінімальну явку, своє головне завдання мітинг виконав — його було показано по телебаченню з правильно вибудованою “картинкою”.
Патріотичний імідж кандидата було продемонстровано наочно. А скільки ж людей насправді прийшло на це “народне віче” — уже неактуальне питання в епоху віртуальних виборів.

Сергій ЛЕЩЕНКО