Юлія Тимошенко: популіст і демагог

“Економічна правда” продовжує публікувати редакційний аналіз передвиборних висловлювань кандидатів у президенти.

Дана публікація коментує другу частину висловлювань кандидата в президенти Юлії Тимошенко стосовно галузевої економіки.

Блок 5. Паливно-енергетичний комплекс

На будь-яку критику своїх газових домовленостей Юлія Тимошенко реагує бурхливо, “переводячи стрілки” на осіб, які хочуть повернути корупційні газові схеми і неефективного посередника. Мовляв, усі, хто її критикує і ставить незручні газові питання, пов'язані з Дмитром Фірташем.

З іншого боку, 2010 рік став першим з останніх років, настання якого не супроводжувалося “газовою війною”. Інша річ — якою це було зроблено ціною, і на скільки ще вистачить золотовалютних резервів для оплати імпортованого блакитного палива.

Лібералізацією ринку природного газу Тимошенко не займається, оскільки ця тема не приносить електоральних дивідендів. Усіма законопроектами про досягнення європейських стандартів в енергетичному секторі займається у Кабміні Юрій Продан, близький до “Нашої України”. А прем'єрка цікавиться внутрішнім ринком газу тільки в контексті відбору мереж у приватних газорозподільчих компаній.

Декларації Тимошенко стосовно збільшення вітчизняного виробництва нафтопродуктів містили раціональне зерно: вона намагалася домовитися з лівійцями про будівництво в Україні нового НПЗ. Але результатів домовленостей, які очікувалися восени 2009 року, так і не було. Можливо, через непорозуміння, які виникли між українським та лівійським урядами в історії про приватизацію Одеського припортового заводу.

Серйозним гальмом для української газовидобувної промисловості є небажання Тимошенко, принаймні до виборів, підвищувати тарифи на газ. Але до весни, схоже, їй таки доведеться це зробити.

Риторика стосовно шахтарів — одної з перспективних електоральних баз для Тимошенко — також не відрізняється винахідливістю і є суто популістською.

Зокрема, вона обіцяє залишати шахти у державній власності, створювати на них ефективний менеджмент і вишукувати великі кредити для цих підприємств. Хоча зрозуміло, що ніякі примарні японці не погодяться давати фінансування під такі неефективні проекти.

Тимошенко, як і всі кандидати, багато говорить про відновлювані джерела енергії, але на її прикладі добре видно, що зазвичай кандидати не розбираються у цій сфері.

Так, вона весь час просуває під лейблом альтернативної енергетики проект Дністровської гідроакумулюючої електростанції, яка насправді не виробляє власного струму, а споживає той, що виробляється на теплових електростанціях, заради згладження добових піків споживання.

Блок 6. Промислова політика

Команда Тимошенко знає, як можна стимулювати розвиток вітчизняної промисловості, але так само їй зрозуміло і те, що на пільгах для промисловців можна заробляти.

Водночас, цілісна система пріоритетів у промисловості відсутня, немає стимулювання нетрадиційних для України перспективних галузей, майже не працюють програми імпортозаміщення.

Увага приділяється лише великим сировинним підприємствам, власники яких можуть домовлятися з Тимошенко. Та й ця підтримка здійснюється коштом інших господарюючих суб'єктів.

Зокрема, уряд заборонив підвищувати плату цих підприємств за залізничні перевезення та газ, і це призводить до технічних дефолтів “Нафтогазу” та “Укрзалізниці”, в той час, як жоден промисловий об'єкт в Україні за час кризи не збанкрутував.

Блок 7. Агросектор

Знехтувавши питаннями “Економічної правди”, Юлія Тимошенко позбавила українських селян, вітчизняних та іноземних інвесторів, весь народ можливості довідатися про шлях, яким розвиватиметься аграрний ринок у разі її перемоги на президентських виборах.

Яку модель розвитку галузі слід обрати — “американську”, яка передбачає протекціоністську політику щодо великих аграрних компаній, чи “франко-голландську”, покликану підтримувати дрібні фермерські господарства?

Передвиборна програма Юлії Тимошенко не дає відповіді на це питання. Аграрна ж політика нинішнього уряду свідчить про відсутність зусиль з його боку щодо подолання серйозного дисбалансу у державному фінансуванні АПК.

В Україні працюють 43 тисячі фермерських і 600 тисяч одноосібних господарств. Частка перших у виробництві аграрної продукції складає 15%, других — 55%. Однак левову частку коштів держбюджету на підтримку АПК отримують не вони, а кілька десятків великих холдингів, інтереси яких лобіюють наближені до влади власники.

“Головний пріоритет — перехід від несистемного фінансування аграрного виробництва до повноцінного довгострокового кредитування під повний технологічний цикл, включаючи закупівлю сільгосптехніки”, — відзначає Юлія Тимошенко.

Чи отримають кошти в результаті такого переходу головні годувальники України — присадибні та фермерські господарства — не зрозуміло.

Зате кандидат в президенти обіцяє формувати інфраструктуру ринку — аграрний фонд та біржі, оптові та роздрібні сільськогосподарські ринки, страховий фонд та земельний банк. Особливого значення вона надає створенню розгалуженої мережі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Про можливий результат можливого п'ятирічного перебування Тимошенко на посаді глави держави щодо реалізації цих планів може свідчити простий факт: за два роки її прем'єрства окреслені завдання продовжують залишатися завданнями.

Позиція Юлії Тимошенко щодо земельного питання проста: земля має бути товаром, але у майбутньому. Напевно, у дуже віддаленому майбутньому, аби “правильні” товариші закінчили концентрувати у своїх депутатських руках всі селянські паї.

“Сільськогосподарська земля належатиме тільки громадянам України, які живуть і працюють на ній”, — пише кандидат у своїй передвиборній програмі. Кому в такому разі належатиме пшениця, зібрана з цих наділів, прем'єр не уточнює.

Блок 8. Інфраструктура

Гасла про будівництво нових автомобільних магістралей, портів та аеропортів за рахунок державно-приватного партнерства озвучують усі кандидати, і Юлія Тимошенко — не виняток.

На ії думку, усі стратегічні об'єкти, включаючи аеропорти, повинні знаходитися під державним контролем, а бізнес-об'єкти на базі певного проекту можна віддати на відкритих аукціонах бізнесу.

Втім, реалізувати такий підхід в умовах катастрофічного дефіциту бюджету непросто. У підсумку, уряд продовжує економити на інфраструктурних об'єктах.

Так, у грудні Кабмін скоротив перелік міських об'їзних доріг, на будівництво та реконструкцію яких у 2009 році виділялися кошти із спеціального фонду держбюджету.

До того ж, “Укравтодор” за 11 місяців 2009 року проклав усього вісім кілометрів нових шляхів. Це зовсім не збігається з обіцянками уряду за рік побудувати 341,7 кілометра доріг до “Євро-2012”.

Прозорими аукціонами в інфраструктурній галузі Тимошенко теж не може похвалитися, про що свідчить історія з тендером на будівництво і реконструкцію аеропорту у Львові.

Виникає відчуття, що кандидат вкотре говорить лише те, що хочуть почути від неї виборці.

Блок 9

Серед принципових положень програми Юлії Тимошенко, не охоплених питаннями “Економічної правди”, вигідно вирізняється пропозиція у галузі медицини.

“Право на охорону здоров'я не може залежати від гаманця чи посади, тому кожна людина гарантовано матиме медичну страховку за рахунок роботодавця чи держави, а заможні громадяни — за власний рахунок”, — пише вона.

Не виключено, що енергії кандидата вистачить і на реанімацію вітчизняної медицини. Якщо, звісно, країну не накриє чергова хвиля економічної кризи, свинячого грипу або рафінованого популізму.

Дмитро ДЄНКОВ, Іван КОВАЛЬ, Артем ЗАХАРЧЕНКО