Юлія Тимошенко: Поки Путін живий, він ніколи не відмовиться від захоплення України

Юлія Тимошенко — справжній політичний важковаговик.

Юлія Володимирівна перебуває у великій політиці з 1997-го року. Про українську політику вона знає все, тому що сама є її величезною частиною.

Тимошенко обіцяла дати інтерв'ю “Українській правді” ще в 2018-му році, коли вона тільки-но розпочинала підготовку втретє балотуватися у президенти.

І ось нарешті ми записали цю розмову через відеозв'язок — у квітні 2022-го.

В інтерв'ю УП лідерка “Батьківщини” розповіла про те, як її команда працює за часів війни, пояснила свої відносини з Офісом президента, поділилася думкою, чому Путін не збирається вести мирних переговорів, згадала “газові контракти” з РФ та зізналася, що її родина живе за кордоном.

“Коли перша ракета впала на Україну, відбулося обнуління всього, що було раніше”

— Почнемо з самого початку — з 24-го лютого. Як ви дізналися про війну? Чи був у вас на той час якийсь план дій для партії?

— Пам'ятаю, коли біля 5-ої години ранку ми прокинулися з чоловіком, тому що почали падати ракети на Україну, і ми це дуже добре почули. Я не буду героїзувати цю ситуацію — було дуже сильно страшно. Це чесно. І цей страх, він був такий холодний і розповзався по всьому тілу.

Зібратися в перші години було непросто. Але пам'ятаю, що я десь уже буквально через півгодини почала обдзвонювати всіх членів нашої команди і збирати їх в офісі, щоб обговорити, як в цій ситуації діяти. 

Це був надзвичайно важкий день в моєму особистому житті, в житті моєї родини, в житті країни. 

Але через декілька днів, коли ми всі усвідомили, що це реальна війна, у багатьох українців цей первинний страх почав переплавлятися в щось зовсім інше: у гнів й обурення, а потім уже — у відповідальність і здатність гордо обороняти свою країну. 

Знаєте, мені здається, що, коли перша ракета впала на Україну, відбулося обнуління всього, що було до того. Це стосується всього: політики, людських стосунків і так далі. 

І перші дзвінки були про те, що нам всім треба стати однією силою. Практично всі, з ким я розмовляла ті години, йшли на фронт захищати Україну. А дзвінків було сотні. Я навіть не можу зараз пригадати, який перший, який другий. 

Оце відчуття було — абсолютно нової реальності. 

— Ви сказали, що дзвонили членам фракції. Можете сказати, хто і де в той час знаходився? Чи багато членів вашої фракції пішли на фронт або в тероборону, або перебувають за кордоном (так само не можу не поставити цього запитання)?

— Із членів фракції за кордоном нікого немає. Війна дійсно дуже жорстко перевіряє людей. Тому що виникає в багатьох цілий спектр емоцій — від самопожертви до животного страху. 

Ми не маємо зараз говорити пафосними словами, але це правда. Я горда тим, що моя команда з цим впоралася. І сьогодні приблизно половина фракції з числа чоловіків у нас пішли в тероборону. Декілька з них навіть увійшли в керівництво структур тероборони. 

Можу сказати, що з керівників обласних партійних організацій у нас майже всі в теробороні. Троє з них пішли на фронт. Це Хмельницька область, Волинська область, Рівненська, які сьогодні на передовій, які прийняли присягу, взяли в руки зброю і пішли боронити країну. Десятки тисяч членів нашої партії. 

— Які заходи безпеки ваша охорона вживає, і де ви перебуваєте весь час війни?

— Перше: мій графік — це Київ і найбільш гарячі точки, де ми можемо бути найбільш корисними. 

Жодного разу за цей час ще не була на Західній Україні, хочу з'їздити, але не було такої можливості. 

Можу сказати, що дійсно змінилося все. От як можна зараз мати охорону, охоронятися, коли практично сьогодні вся країна — велика воронка від агресивних дій Росії? 

Сьогодні кожного з нас охороняють Збройні сили України, охороняє наша армія, охороняють силові структури, охороняє наша тероборона. І зараз в будь-якій охороні, мені здається, пропадає всякий сенс. 

— Ви хочете сказати, що у вас зараз немає особистої охорони?

— У нас є люди, які працювали завжди, вони зараз працюють вантажниками, вантажать гуманітарну допомогу. А як можна захиститися від ракет, які летять, від куль, які зараз практично є в кожному регіоні, від ДРГ і так далі? 

Сьогодні всі ми покладаємося на наших янголів-охоронців, на нашу армію. І, дійсно, вона унікальна. 

“Ми не були частиною коаліції і не будемо”

— Ви продовжуєте працювати у ВРУ.  Як зараз працює Верховна Рада? Які процеси відбуваються, адже засідання тривають непублічно?

— Перші засідання Верховної Ради — це, по суті, фронтові засідання, коли була дуже гаряча ситуація в Києві. Збиралися буквально на годину, але до того, як зібратися, проходили всі без виключення закони.

Виносили тільки ті законопроєкти, які стосуються національної безпеки, захисту країни. І тільки ті, які прийняті всіма фракціями консенсусом. 

Я в історії незалежної України такого не пам'ятаю. Такого раніше ніколи не було, щоб десятки законів голосувалися одностайно, щоб усі були, як нова команда. 

І це додавало гордості за те, що можна відкласти в сторону все. Політика обнулилася. Зараз немає політики як такої: конкуренції, критики, вироблення якихось публічних рішень — цього всього немає. 

З одного боку, це дивно, а з іншого, по-іншому не можна. 

Але мене вже це трохи насторожує, і ми вийшли з пропозицією, щоб парламент почав працювати в звичайному режимі. Це була моя пропозиція, що треба вже переходити до повної публічності голосувань, до публічних обговорень. 

Я ще раз підкреслюю, коли лікарні працюють в епіцентрі війни цілодобово, і всі знають, що це військовий госпіталь і люди ходять на роботу, так само мусить почати працювати Верховна Рада.

І я сподіваюся, що з наступного засідання такі обговорення вже будуть. Тому що вже пропонуються економічні закони, які дуже дискутабельні.

— Поясніть, чому дискусійні ці закони? Чи правильно розуміємо, що вам щось у них не подобається?

— Мені не дуже подобається, що починають під воєнний стан виносити закони про пришвидшену приватизацію “солодких” об'єктів. 

Я вважаю, що під час війни це неможливо. Не існує ринкових умов, не існує конкуренції, не існує нічого для того, щоб можна було проводити чесну приватизацію. 

Та і взагалі — хіба зараз час про це думати? Коли ми не знаємо, які підприємства взагалі після перемоги у нас залишаться, а які ні. 

Друге — знімати податки з грального бізнесу. Ну, який гральний бізнес, коли ллється кров, коли стріляють у дітей, коли ґвалтують жінок і дітей теж? Як можна говорити про такі речі? 

І тому ми хотіли б, щоб все-таки війна спрацювала, як величезне чистилище для політиків. Щоб політика на фоні такого горя, героїзму, боротьби, щоб вона стала прозорою, щоб там не було цього всього бруду.

І, безумовно, акцент мусить робитися на три речі: це оборона країни, захист людей під час війни, які сьогодні просто залишилися без життя, і третє — це все, що треба для того, щоб врятувати економіку країни.

От ці три блоки мусять зараз бути домінантою в роботі Верховної Ради.

— Від ВРУ перейдемо до президента України. Як ви оцінюєте дії Зеленського і його команди?

— Ви знаєте, от все зараз ділиться на “до війни” і “після війни”. 

До війни ми були в достатньо жорсткій опозиції, і ми не приймали жодних законів, які, на наш погляд, були не гідні України. Але, як тільки перший день війни грянув, ми зібралися всією командою і прийняли рішення, що підтримуємо нашого президента, нашу армію, наш уряд, нашу країну. 

Президент сьогодні в мене викликає повагу. Мені здається, він веде себе гідно і він тримає удар. 

Так, ми опоненти, так, ми різні політичні сили. Але я не можу не визнати, що він себе веде так, що це заслуговує на повагу.

— Ви сказали, що були в опозиції. Але в парламенті вже більше року говорять, що фракція “Батьківщина” співпрацює з Офісом президента щодо голосувань у Раді, коли монобільшості бракує своїх голосів. 

Був достатньо показовий випадок, коли деякі ваші депутати публічно заявляли, що не будуть голосувати за звільнення Дмитра Разумкова з посади голови ВРУ, але коли справа дійшла до справи, “Батьківщина” додала 20 голосів “Слузі народу”. Тож питання: на яких умовах “Батьківщина” працювала з Офісом президента до 24-го лютого?

— Ви знаєте, краще за все говорить про це статистика. Можна відкрити, мені здається, або “Слово і діло”, або “Чесно” (я не пам'ятаю) — вони рахували, який відсоток голосувань за законопроєкти, які пропонувала влада, і який відсоток голосів було проти. 

Приблизно всі опозиційні фракції мали плюс-мінус біля 30% однаковий відсоток. Але більша частина законів не підтримувалася. Ключові законопроєкти, які ми вважали неправильними для України, ми не підтримували. Це і реформа земельна — ви знаєте, що ми бачили абсолютно інший розвиток, це і гральний бізнес, це і приватизація стратегічних об'єктів, і приватизація “Ощадбанку”, “Укроборонпрому”. 

Тобто у нас не було абсолютної єдності ідеологічної з цією командою. 

Сьогодні, чесно, навіть якось соромно під час війни згадувати ці всі політичні тріння. 

Але я вам скажу, що у нас, по-моєму, дві людини виступали за те, щоб не підтримувати звільнення Разумкова. А вся фракція у нас проголосувала однозначно “за”. І я вам поясню, чому. 

Ми вважали, що недопустимим для країни був турборежим, коли обговорення законів було нівельовано і парламентаризм цим турборежимом був знищений. І ми вважаємо, що це відбувалося в той час, коли Дмитрій очолював Верховну Раду

Ми категорично не розділяємо його голосування за продаж землі, гральний бізнес, за приватизацію стратегічних об'єктів та інші речі, які абсолютно ідеологічно несумісні з нами. Ми вважали, що він не міг тоді захистити країну і парламент від прийняття таких законів

— Гаразд, а Стефанчук може уникнути турборежиму, якщо постане таке питання в майбутньому?

— Ми не голосували за Стефанчука. І я хочу, щоб ми це точно розділили: є час до війни, є час після війни. До війни ми не голосували за його призначення. 

Ми точно будемо думати, як голосувати за його звільнення, тому що у нас багато претензій. Але це все не під час війни.

Зараз будь-які розмови, які хоч якось забивають клин між нашими командами, нас послаблюють. І хочу сказати, що сьогодні з Дмитром Разумковим ми в нормальних людських стосунках. 

—  Питання не про Разумкова, а про ваші відносини з Офісом президента. Якими вони були до повномасштабної війни?

— Я хочу сказати, що ми не були невід'ємною частиною коаліції і не будемо. Війна — це єднання під час війни. 

Але багато речей, які стосуються економіки, соціальної сфери, ми їх радикально не розділяємо.

“Маю для сім'ї категоричну умову: щоб їхній бізнес не був пов'язаний з Україною”

— Минулого року фотокори зафіксували з балкону парламенту, як ви переписувалися з головою ОПУ Андрієм Єрмаком. Ви домовлялися про зустріч, писали навіть “обіймаю”. Які у вас стосунки з Єрмаком?

— Сьогодні ніяких, я би так сказала. У нас немає зустрічей, немає контактів, немає розмов, немає нічого.

З першого дня, коли прийшов цей президент, якщо ви це пам'ятаєте, ми пропонували допомогу по всім напрямкам розвитку країни. 

І це не означає, що це обов'язково посада. Це означає, що у нас був напрацьований фундаментальний стратегічний план як країну зробити успішною. І це план професійний, там немає жодного слова популізму. Це стосується кожної сфери нашого життя. Якщо ви пам'ятаєте, план цей називався “Новий курс”. 

Ми робили те, що могли робити. І ніколи з першого дня не оголошували, що ми конфронтаційні. Ми постійно були поряд і готові були допомагати. Але це не означало, що ми мусили голосувати за те, що ми не розділяємо — ні за яких обставин. 

І, на жаль, ніколи не було такого, щоб ми почували себе з Офісом президента, з президентом, як одна команда. Говорю — на жаль. Це було до війни.

— Чи були у вас домовленості з Єрмаком, з Офісом президента стосовно впливу на Державну продовольчо-зернову корпорацію (Нацполіція підозрює керівництво ДПЗКУ у розтраті 57 млн доларів — УП)?

— Коли у нас була можливість рекомендувати туди людину… До речі, однофамільці, Власенко до нашого Власенка (Сергія — УП) ніякого стосунку не має. На жаль, сталося, як сталося… 

Сьогодні ми не маємо ніякого відношення до жодної державної структури. До жодної.

— То чи лобіювали ви Андрія Власенка до ДПЗКУ? “Дзеркало тижня”, повідомляло, що Власенко близький до вашого зятя. І наші джерела в парламенті так само говорили, що ви підголосовували владі, тому що мали вплив на ДПЗКУ?

— Можна подивитися на всі голосування, у нас інші показники по голосуваннях. Те, що стосується Сергія Власенка (депутат Батьківщини — УП), то лобіювала завжди (сміється). Я пишаюся насправді, це дуже сильний, класний депутат. Що стосується Андрія Власенка — категорично немає ніяких зв'язків.

Він працював у Миколаївській області, був у нашій команді, ми його порекомендували, це правда. Але потім ця робота не склалася.

— Слово ”рекомендували” звучить трохи дивно. “Європейська солідарність” теж могла когось порекомендувати. Але чому саме вас послухали?

— ”Європейської солідарності” у владі величезна кількість людей (сміється). Від заступників міністрів до керівників на всіх рівнях. 

Тут справа не в цьому. Так, ми реально порекомендували. Реально показники за рік багатократно стали кращими. Але потім викинули цю людину, і це все було не дуже приємно. 

— Але зв'язок з ДПЗКУ також простежується через заступницю Власенка Олену Волкову. “Дзеркало тижня” так само писало, що минулого року ваша донька Євгенія перерахувала 7 мільйонів доларів на ТОВ “Валея”, які далі пішли на бельгійську компанію як передоплата за обладнання для майнінгу. Заступницею, директором та бухгалтером компанії “Валея” значиться саме Волкова. Можете розказати про цей зв'язок?

— Я можу сказати, що моя донька народила трьох діток і вирішила займатися бізнесом. Всі ресурси, які в цей бізнес вкладені, вони задекларовані, там походження абсолютно очевидне, і вона займається цим бізнесом. 

Я думаю, що це її власна справа, це перше. А друге, я не дуже зараз розумію цих прізвищ, цієї людини, про яку ви сказали. Я просто не знайома, я її не знаю, і я не можу це коментувати. 

Але можу сказати, що все, що пов'язано з бізнесом моєї родини — як чоловіка, так і моїх дітей — моя умова категорична, щоб цей бізнес не був пов'язаний з Україною. Для того, щоб не давати політичних підстав будь-що говорити. 

Жодні бізнес-структури, які би робили бізнес в Україні конкретно, а тим паче за рахунок якихось державних можливостей — категорично ні. Категорично. І це принцип і мій, починаючи з 97-го року: ніякого бізнесу моєї родини в Україні.

 

Севгіль МУСАЄВА, Роман КРАВЕЦЬ