Яr “Енергоатом” позбавив державу і ЗСУ 126 мільйонів гривень

Попередні два тендери Антимонопольний комітет України скасовував через очевидне підлаштовування їхніх умов під конкретного турецького виробника — Temsa. Але рішення Антимонопольного і публічний розголос не зупинили держкомпанії, і її підрозділ “Атомпроєктінжиніринг” оголосив третій конкурс під тих самих турків. Уже 9 червня було підписано договір з офіційним дилером турецької компанії Temsa — ТОВ “Авто-Регіон” — на постачання десяти електроавтобусів на суму 269,6 млн грн із ПДВ.

Пропозиція українського конкурента турків — львівського підприємства “Електрон” становила 198,8 млн грн із ПДВ, тобто українські електробуси було запропоновано на понад 70 млн грн дешевше. Може, львівський аналог зовсім не аналог, і “Енергоатом” зробив ставку на якість? Ні, це не той випадок, коли “аналогов нєт”. Львовом вітчизняний електробус курсує з 2013 року і поки жодних нарікань ані від львів’ян, ані від міської влади не було. Тож питання у виробникові.

Якби підопічні Петра Котіна не мали такого нездорового потягу до турків, які знані своєю щедрістю в процесі перемовин, національна компанія “Енергоатом” зекономила б ці 70 млн грн різниці у вартості і могла б спрямувати їх, наприклад, на відновлення пошкодженого обстрілами обладнання.

Однак 70 мільйонами завдана державі шкода не обмежується, підтримка українського бізнесу важлива як така, а у час кризи — й поготів. Прямі податкові втрати державного та місцевого бюджетів через ігнорування українського виробника на зазначеному тендері становлять не менш як 43 млн грн. Варто нагадати, що фінансова допомога наших західних партнерів витрачається державою на соціальні та інші цивільні потреби. А от фінансування Збройних сил України відбувається за рахунок наших податків. Відтак, можна з цілковитою відповідальністю стверджувати, що сума недоотриманих податків у результаті закупівлі неукраїнських електробусів на цьому тендері є фактично крадіжкою в армії.

Звісно, й зарплата на підприємстві-виробнику пішла б українцям, а не туркам. Це близько 13 млн грн.

Поки вся країна донатить по 100 грн на ЗСУ, волонтерить, щоб допомогти нашим бійцям найнеобхіднішим, клерки в “Енергоатомі” без зайвого сорому позбавляють державу, Збройні сили і українських громадян сумарно 126 млн грн на одному лише тендері на автобуси. Та ще й при посередництві фірми, коріння звʼязків якої тягнеться в Білорусь. Може, “Атомпроєктінжинірингу” варто вже напряму донатити на рахунки ПВК “Вагнер”?

Тим часом міністр енергетики України Герман Галущенко продовжує пояснювати українцям, як важливо підвищити тарифи на електроенергію, щоб, зокрема, й компанія “Енергоатом” могла отримати додаткові кошти для відновлення та підготовки до зими. Але коли дивишся на незбагненне бажання чиновників держкомпанії переплатити туркам, виникає логічне запитання: а куди насправді підуть кошти українців від збільшених тарифів на електроенергію? Чи не слід було б спочатку навести лад у закупівлях, перш ніж тарифи підвищувати майже вдвічі?

Вважаю, що в умовах війни такі тендери — це щось значно більше, ніж жадібність і неефективність. Це межує зі свідомим завданням шкоди державі на користь ворогу.

Війна все спрощує, тому ситуація для мене виглядає категорично: купувати в публічних закупівлях українські товари — значить, працювати на українську державу і на нашу Перемогу, створювати робочі місця для українських громадян і наповнювати податками бюджет, з якого ми фінансуємо оборону. Політиці локалізації немає альтернатив. Купувати іноземне — послабляти українську державу, позбавляти бюджет надходжень, забирати гроші у ЗСУ і працювати на ворога.

 Дмитро КИСИЛЕВСЬКИЙ, заступник голови парламентського комітету з питань економічного розвитку