Яке майбутнє очікує на українських біженців?

 За даними Міжнародної організації з міграції, у 2020 році у світі налічувалося 272 млн міжнародних мігрантів (3,5% населення планети), 52% з яких становили чоловіки, 48% — жінки, при цьому 74% були особами працездатного віку (від 20 до 64 років), частка дітей не перевищувала 14%. А 164 млн мігрантів з економічних причин (або трудових мігрантів) продукували обсяг міжнародних грошових переказів на $689 млрд щорічно. Біженців налічувалося 25,9 млн осіб, внутрішньо переміщених осіб — 41,3 млн. Це означає, що майже кожен сотий мешканець планети — біженець або вимушений мігрант, переміщення якого спровоковано силою, примусом. Як наслідок, змінилися умови проживання, за яких неможлива нормальна життєдіяльність або виникла реальна загроза безпеці за відсутності перспективи нормалізації ситуації. Конвенція 1951 року про статус біженців вимагає від держав надавати “найбільш сприятливий режим” будь-яким негромадянам щодо права на оплачувану працю і дозволу започатковувати бізнес та займатися вільними професіями нарівні з іншими негромадянами приймаючої країни.

Але дослідження Світового банку (ініціатива KNOMAD) практики 20-ти країн (зокрема, Німеччини, Італії, Великої Британії, США), які приймають 70% біженців, довело, що переважає обмежувальний підхід до права на працю, притому більшість держав неохоче пом’якшують обмеження. Біженці працюють переважно у неформальному секторі, але в набагато менш задовільних і більш експлуатаційних умовах порівняно з громадянами приймаючої країни.

Управління ООН з координації гуманітарних питань (OCHA) відрапортувало, що вторгнення Росії в Україну зачепило 12 млн людей. Станом на 11 березня 2022 року понад 1,85 млн осіб перебували у статусі (примусово) внутрішньо переміщених; більш як 2,5 млн біженців перетнули кордон України. Польща прийняла близько 1,5 млн осіб, Словаччина — 176 тисяч осіб, Угорщина — 225 тисяч осіб, Румунія — 85 тисяч осіб, інші країни ЄС разом — 283 тисяч осіб, Молдова — 105 тисяч осіб. Серед тих, хто виїхав, понад 157 тисяч осіб не з українським громадянством. Враховуючи, що в наступні дні Україну покидали, як мінімум, 80-100 тисяч осіб щоденно, війна може спричинити в Європі найбільший міграційний рух століття. Так-так, саме “рух”, а не “кризу”, оскільки попередні переміщення мігрантів і біженців до країн ЄС викликали неоднорідну реакцію і зрештою провокували відцентрові процеси у самому ЄС. Натомість поки що у Європі солідаризуються в питаннях полегшеного надання українським біженцям тимчасового (від одного до двох років) захищеного статусу незалежно від того, де вони подали на нього заяву. Це стало можливим завдяки скасуванню Дублінської конвенції, яка вимагала, аби заяви мігрантів про надання притулку розглядала перша країну в’їзду.

Мігрантів зазвичай вкрай умовно поділяють на дві групи: [примусові] мігранти-біженці, які рятуються від [політичних] переслідувань, війни, катастроф (у т. ч. екологічних), дбаючи про фізичну або гуманітарну безпеку; економічні мігранти, які в пошуках роботи дбають про безпеку економічну. Отже, вони відрізняються не стільки за бажанням (мотивацією), скільки за можливістю повернутися на батьківщину та підтримувати соціальні контакти. І якщо мігранти-біженці мають жити в країні, що надала їм притулок, за визначеними нею умовами, для економічних мігрантів мета перебування полягає саме в тому, щоб заробити гроші, а потім повернутися додому, щоб купити землю, побудувати будинок, підтримати родичів та вийти на пенсію на батьківщині.

У 2021 році в Україну перераховано заробітчанами $15 млрд, що на 25,4% більше, ніж у 2020 році ($12,12 млрд) і на 26 % — ніж у 2019-му (%11,92 млрд). За нинішніх реалій, в разі об’єднання родин за межами України, значна частка зароблених грошей витрачатиметься за кордоном. Підсилюється фактор згортання переказу українцями коштів з Європи додому повним зламом інвестиційної привабливості України в очах гастарбайтерів. Адже після знищення Бучі і Гостомеля під Києвом, бомбардувань міст- мільйонників, загрози повного знищення Маріуполя та 30-відсоткового руйнування Харкова, а також затягування війни на невизначений термін, вагання щодо купівлі нерухомості в Європі або в Україні зникають. І тому інвестиційні рішення українців у 2022 році очевидні.

Яке ж майбутнє очікує на українських біженців? В основі правового регулювання міграційних відносин в ЄС лежить принцип раціональності міграції, що визначається ступенем корисності для економічного зростання окремих країн і ЄС у цілому. На рівні ЄС можуть визначатись особливості прикордонного контролю та регулюватись питання, пов’язані з умовами в’їзду, пересування, проживання та працевлаштування громадян із третіх країн, а також квоти на розселення мігрантів (що зазвичай визначаються на добровільних засадах).

На рівні країн-членів ЄС можуть переглядатись умови надання дозволів на працевлаштування та їхня кількість залежно від особливостей регіонального розвитку. Так, зокрема, у Польщі приплив українських біженців дасть змогу заповнити прогалини у тих регіонах, де є нестача робочої сили і де не вдавалось заохотити трудових мігрантів до роботи. Досвід 2014-2021 років свідчить, що чим більша напруженість у зв’язку з війною на Донбасі, тим більше стимулів для залучення трудових мігрантів надавали сусідні країни. Причому в останні роки акцент все більше припадав на молодь шляхом залучення її до навчання та стимулювання тих, хто має приорітетні професії (наприклад, спеціалістів у сфері ІТ і медицини). Програми вступу розширюються. Якщо спочатку в Польщі можна було вступити без іспитів і без врахування ЗНО до приватних ВНЗ, то все більше можливостей створюється для вступу до державних вишів з безкоштовним навчанням.

До слова, за кількістю виданих дозволів на кінець 2020 року саме Польща, Італія, Чехія, Іспанія і Німеччина акумулюють найпотужніші українські громади у ЄС, більшість членів із яких приїхали на роботу. Дехто припускає, що мігранти-біженці, які лишаються у приймаючій країні на триваліший термін, не лише краще соціалізуються порівняно з сезонними трудовими мігрантами, але й мають кращі шанси на адаптацію до траєкторії зростання доходів корінного населення. Втім, такі можливості є у країнах, де існує вимога платити мігрантам таку ж зарплату, як і корінним жителям.

Там, де економіка вже перебуває у режимі повної зайнятості, ефект від витрат на біженців для країн, що їх приймають, може спочатку бути інфляційним, адже негайно зростатиме попит на житло, продовольство, окремі послуги. Але коли біженцям дозволено працювати, вони зрештою розширюють виробничий потенціал економіки. Водночас коли ефект розширення попиту від припливу біженців може бути тимчасовим і залежить від його інтенсивності упродовж коротких періодів та стадії ділового циклу (як під час сезонних робіт), то ефект розширення пропозиції буде тривалим і накопичуватиметься, якщо приплив біженців буде стійким упродовж багатьох років. Мігранти, ймовірно, впливатимуть на розширення таких секторів, як будівництво і комунальні послуги.

У зв’язку з працевлаштуванням біженці мають такий же вплив, як й економічні мігранти, стимулюючи накопичення капіталу, яке відбувається як завдяки зростанню внутрішніх заощаджень, так і завдяки збільшенню потоків капіталу з материнської країни, особливо якщо країна-реципієнт має вищий рівень і якість життя (що очевидно, враховуючи стан зруйнованої економіки і соціальної інфраструктури і терміни відновлення). Такий досвід існує в різних країнах, а США використовували такі “зворотні” інвестиції сімей емігрантів починаючи з другої половини XIX ст. Потоки капіталів особливо підсилювались під час світових воєн.

Потоки біженців, як правило, більш сконцентровані у часі та просторі, ніж потоки економічних мігрантів, і менш пов'язані з можливостями ринку праці. У розвинених країнах економічна іміграція може бути більш висококваліфікованою, ніж іміграція біженців. Однак у міру того, як біженці знаходять роботу та інтегруються в ринок праці країн, що приймають, наслідки їхньої економічної діяльності, як правило, стають подібними до внеску економічних мігрантів у бізнес-активність.

Як і у випадку з низькокваліфікованими економічними мігрантами, біженці, навіть якщо вони прибувають у великих кількостях, навряд чи вплинуть на заробітну плату місцевих низькокваліфікованих робітників або на їхні перспективи працевлаштування в розвиненій країні. Незважаючи на те, що їм потрібно більше часу для пошуку роботи порівняно з економічними мігрантами, біженці можуть сприяти підвищенню реальної заробітної плати місцевих жителів, особливо тих, з якими не конкурують безпосередньо.

Наприклад, розглянемо вплив прибуття значної кількості переважно некваліфікованих мігрантів на місцевих кваліфікованих і некваліфікованих робітників. Приплив мігрантів має тенденцію розширювати кінцевий попит і стимулювати інвестиції, підвищуючи попит на всіх працівників. Кваліфіковані місцеві жителі, які доповнюють некваліфікованих мігрантів, зрештою опиняться у вигіднішому становищі через зростання інвестицій, бо у них буде більше некваліфікованих робітників. Але вплив на некваліфікованих місцевих жителів апріорі є невизначеним, оскільки хоча також отримують вигоду від зростання інвестицій, вони зіштовхнуться з посиленням конкуренції з боку некваліфікованих мігрантів. Який із цих впливів переважатиме, вирішальною мірою залежатиме від ступеня, в якому некваліфіковані мігранти є подібними до місцевої некваліфікованої робочої сили. Перешкодою для швидкої адаптації мігрантів та їхнього позитивного впливу на економіку країн-реципієнтів, а отже бажання країн посилено інвестувати в адаптацію біженців, звичайно, є сповільнення розвитку світової економіки та значні ризики настання рецесії у розвинених країнах.

Український міграційний рух має унікальні особливості. По-перше, з урахуванням масштабів припливу осіб, які покидали Україну внаслідок війни, на рівні Ради ЄС 4 березня 2022 року було одноголосно активовано Директиву про тимчасовий захист. Він застосовується, коли існує ризик, що стандартна система надання притулку не справляється з попитом, викликаним масовим припливом, що може негативно позначитися на обробці заяв. Директива про тимчасовий захист означає, що українським біженцям надаватиметься тимчасовий дозвіл на проживання в ЄС мінімум на один рік з можливістю продовження ще на два роки.

По-друге, унікальною є вікова і гендерна структура біженців, адже за межі країни виїжджають переважно жінки, діти та чоловіки віком за 60 років, а також студенти і фахівці із інших країн. З урахуванням загострення в межах ЄС (як і в більшості країн з провідними економіками) проблеми старіння населення та зниження мотивації до роботи на низькооплачуваних робочих місцях, такий приплив нової робочої сили дасть змогу активізувати економічну діяльність і внутрішнє споживання. Зростатиме попит на освітні послуги для дітей різної вікової структури. І якщо раніше економічно мотивовані трудові мігранти переказували кошти для підтримки родин, то за нинішніх реалій в умовах катастрофічних руйнацій критичної інфраструктури міст, а також враховуючи довгострокові наслідки війни, а перед тим і пандемії, для економіки, родини можуть об’єднатись за межами України.

По-третє, на відміну від попередніх міграційних криз, що вдарили по ЄС, основний удар припав на нові держави-члени ЄС, зазвичай більш стримані у наданні притулку, а не на західноєвропейські, які мають досвід керування масштабними міграційними потоками. Саме тому на рівні держав-членів ЄС розглядається питання про повноцінну інтеграцію українських біженців з урахуванням середньострокового і довгострокового планування регіонів ЄС. Адже якщо уявити, що кількість біженців до Польщі вже перевищує за чисельністю населення другого за величиною міста країни — Кракова, стає зрозумілим, що приплив людського капіталу принесе вигоди економікам країн ЄС лише за умови належного керування процесом переселення.

По-четверте, зміни у віковій структурі українського населення засвідчили про зростання рівня мобільності українців не лише порівняно з початком 2000-х років, а й навіть порівняно з 2010-ми. Згідно з опитуванням у 2018 році, чверть українців повідомили, що вони або члени їхніх родин раніше тимчасово працювали за кордоном і мають відповідно зв'язки, які дають змогу за нагоди переїхати за кордон для роботи, навчання дітей або проживання. Для оснащення нових робочих місць, а також розміщення біженців необхідні значні інвестиції, які здійснює переважно держава. Зважаючи на величезний масштаб гуманітарної катастрофи в Україні, підтримка країн-реципієнтів здійснюється іншими країнами. Зокрема, Польща отримає істотну частку з пакета допомоги Україні в $12,8 млрд, за яку проголосував Сенат США, на адаптацію переміщених осіб. Програма післявоєнного відновлення виробництва буде пов’язана також зі спільною з європейськими компаніями побудовою ланцюгів вартості, а відповідно інвестиції, які будуть спрямовані на відбудову, частково розміщуватимуться у країнах-реципієнтах біженців.

Наталія РЕЗНІКОВА, доктор економічних наук, професор,

Навчально-науковий інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

Володимир ПАНЧЕНКО, доктор економічних наук,

партнер консалтингової компанії KSP Strategies