Як західна розвідка намагалася зупинити війну в Україні та в чому помилилась

Майже пів місяця у лютому невелика група розвідників рано лягали спати.

Вони бачили дані про можливий напад, і знали: якщо Росія дійсно вторгнеться в Україну, то зробить це рано-вранці. Але коли 24 лютого це сталося, не могли повірити.

“Було важко повірити у те, що це відбувається насправді, поки я не прокинувся рано-вранці й не увімкнув радіо”, — згадує один з них.

Кілька місяців до цього вони били на сполох й намагалися зупинити війну, про масштаби якої попереджали багато разів.

Протягом десятиліть розвідка ділилася своїми даними з дуже вузьким колом людей. Але цього разу вирішила розповісти про те, що їй відомо, усьому світу.

Перші ознаки намірів Росії зафіксували рік тому. Супутникові знімки вказували на нарощування російських військ біля України. Однак аналітики погано розуміли справжні наміри Москви.

Все змінилося у середині 2021 року. “Влітку ми побачили, як невелика група високопосадовців планує повномасштабне вторгнення”, — пояснює один представник західної розвідки.

Поступово картина ставала дедалі яснішою.

Збір й аналіз даних був спільною справою США і Великої Британії. Точне походження розвідданих залишається засекреченим, однак офіційні особи припускають, що їх отримали з кількох джерел.

Володимир Путін, схоже, вважав, що має діяти швидко, щоб здійснити своє прагнення повернути Україну до сфери впливу Росії. І що єдиний спосіб зробити це — застосувати силу. “Він відчував, що вікно можливостей закривається”.

Восени Вашингтон вирішив, що треба щось робити з даними своєї розвідки. Це рішення, за словами учасників, було ухвалене на найвищому рівні Білого дому — президентом Байденом.

Вирішальний момент настав на початку листопада, коли директор ЦРУ Вільям Бернс вирушив до Москви, щоб попередити, що Вашингтон знає про плани Москви. Поїздка була відкрита. За словами одного посадовця, деякі російські чиновники вперше дізнались про намір своєї країни діяти проти України, коли почули про це від директора ЦРУ.

Наступним етапом було оприлюднення частини розвідданих. Одна людина, яка брала участь у дискусіях, та яка, як і інші, говорила на умовах анонімності, згадує часи, коли її запитували: “Який сенс усе це знати, якщо ми нічого не можемо з цим зробити?”

У Вашингтоні ідею оприлюднення даних підтримали директор національної розвідки США Авріл Гейнс та радник з питань національної безпеки Джейк Салліван.

Однією з переваг була можливість використати супутникові знімки. На початку грудня Washington Post опублікувала деталі намірів Росії, вказавши, що там планують вторгнення в Україну за участю 175 тисяч військових.

У Лондоні інформацію від МІ-6 та радіоелектронної розвідки GCHQ у деяких колах зустріли майже з недовірою. Люди просто не могли повірити у те, що в Європі в 21 столітті може спалахнути велика сухопутна війна.

Тільки наприкінці року — після того, як матеріали пройшли офіційну оцінку і Об'єднаний розвідувальний комітет опублікував виважену думку про те, що вторгнення наразі “дуже ймовірне”, всі почали розуміти реальність того, що відбувається.

Інші союзники також були поінформовані. Але багато хто все одно був налаштований скептично. За словами одного посадовця, через неможливість поділитися джерелом розвідданих, іноді було важко подолати цю недовіру.

Деякі європейські партнери вважали блефом інформацію про те, що Росія нарощує військовий потенціал. Франція, приміром, нещодавно звільнила голову військової розвідки через хибний прогноз вторгнення Росії в Україну.

Британія і США почали діяти.

Британія поділилася деталями російських планів встановити конкретних осіб у складі маріонеткового уряду в Києві, а Вашингтон розкрив плани Москви щодо інсценування приводів для війни, як-то операцію під фальшивим прапором, щоб звинуватити Україну у нібито нелюдських діях.

Американські й британські розвідники вважають, що оприлюднення цих матеріалів позбавило Москву можливості виправдати вторгнення перед власним народом та іншими країнами.

Але безпрецедентного виливу розвідки було недостатньо, щоб зупинити вторгнення.

Хоча, на думку офіційних осіб, це порушило плани Росії, а реакція на Заході була більш швидкою і єдиною.

Вони кажуть, що іншим країнам було значно легше згуртуватися навколо жорсткіших заходів, ніж якби існувала заплутана та суперечлива картина того, хто був справжнім агресором.

Західні шпигуни також правильно спрогнозували, що Москва не отримає прийом, на який розраховувала. “Вони щиро вірили, що їх вітатимуть з піднятими прапорами”, — каже один офіцер західної розвідки.

Але одне їхнє припущення виявилося хибним — про те, що напад однієї з найбільших армій світу не змусив українські збройні сили спасувати. За перший місяць війни вони змогли відбити атаки на багатьох напрямках і завдати чутливої шкоди противнику.

Це нагадування про те, що розвідка має свої межі — зокрема, у прогнозуванні певних складнощів війни та визначенні морального духу й реакцій людей.

Попри всі свої успіхи, західні розвідники визнають, що не можуть сказати напевно, що буде далі.