Як руйнувалася економіка СРСР за Брежнєва. Щоденник працівника ЦК

Паралельно економіці йшов розпад соціальних зв'язків. “У ЦК доповідають — в Середній Азії повністю відновлена ​​мусульманська обрядовість...”

“Яка була країна! Розвалили перестройщикі / демократи / ліберали / самостійники (потрібне підкреслити)”.

Таке доводиться чути і від цілком успішних, демократично налаштованих громадян. Чомусь багато хто впевнений, що економіка СРСР, хоч і сильно відставала від Заходу, могла існувати ще довго і особливих проблем не зазнавала, поки її не взялися перебудовувати нездари або вороги.


Не захищаючи управлінські уміння “перебудовників”, слід визнати — економіка СРСР до 1985 року була в розкладеному стані, і процес прискорювався з кожним роком.


Найкращим свідченням цього процесу стали щоденники Анатолія Черняєва — працівника апарату Центрального комітету [вищий партійний орган у проміжках між з'їздами] КПРС із 1950-х до розпуску партії після путчу.


Залишивши осторонь другу половину щоденника, в якій відображено події горбачовської “перестройки”, коли автор був помічником Горбачова і провів із ним три дні у Форосі, варто вивчити першу, в якій дана приголомшлива хроніка саморозпаду авторитарної держави в період за 13 років до початку перебудови.

Ця хроніка ведеться зсередини, з самого центру управління країною, ведеться людиною, яка щиро прагне цю державу врятувати, поліпшити, цивілізувати і зміцнити.


Автор — заступник завідуючого міжнародного відділу партії, прямого стосунку до економіки не мав.

Тим не менш, Черняєв постійно присутній на засіданнях Політбюро ЦК [керівний орган Компартії СРСР, який займався політичними питаннями у період між пленумами], Секретаріату ЦК [керівний виконавчий орган партії, обирався на пленумах], на Пленумах ЦК [засідання ЦК КПРС у повному складі, не рідше раз на півроку], де в очікуванні розгляду свого питання він чує обговорення економічних пунктів порядку денного і нотує почуте в щоденнику.


Щоденники починаються з 1972 року, коли Черняєв працює із Леонідом Брежнєвим над підготовкою першого візиту президента США Ніксона до СРСР. Виділення в тексті — упорядника.

1972 рік. Брежнєв іще здоровий та енергійний, до маразму застою далеко. А в економіці вже застій.

Політбюро слухає питання про підготовку до візиту. Автор присутній як учасник підготовки. Мова заходить про угоду з США на постачання газу, за якою США забезпечать СРСР обладнанням і трубами для освоєння нового вілюйського родовища.

За словами голови Держплану [Держаний плановий комітет Ради Міністрів СРСР — урядовий орган, який здійснював загальнодержавне планування розвитку радянської економіки — ІП] Байбакова американці “предлагают 2 варианта:

а) построить газопровод из Тюмени до Мурманска, а там — газосжижающий завод, и на корабли;

б) Построить газопровод из Вилюя через Якутск в Магадан.

Нам выгоднее последнее. Через 7 лет окупится. Все оборудование для строительства и эксплуатации ихнее”.

Голова Президії Верховної Ради СРСР Подгорний обурюється:

— Неприлично нам ввязываться в эти сделки с газом, нефтепроводом. Будто мы Сибирь всю собираемся распродавать, да и технически выглядим беспомощно. Что мы сами что-ли не можем все это сделать, без иностранного капитала?

Відповідь Байбакова:

“1. Нам нечем торговать за валюту. Только лес и целлюлоза. Этого недостаточно, к тому же продаем с большим убытком для нас. Ехать на продаже золота мы тоже не можем. Да и опасно, бесперспективно в нынешней валютной ситуации.

2. Американцев, японцев да и других у нас интересует нефть, еще лучше — газ. Если мы откажемся, мы не сможем даже подступиться к Вилюйским запасам в течение по крайней мере 30 лет.

Технически мы в состоянии сами проложить газопровод. Но у нас нет металла ни для труб, ни для машин, ни для оборудования”.

В кінці 1972 року Пленум ЦК КПРС підводить підсумки року, що минув і затверджує план на наступний. Той же Байбаков “заявил, что план 1972 г. не выполнен очень крупно, и план 73 года не будет выполнен, и что вообще неизвестно, как находить выход из положения”.

Брежнєв виступив із великою доповіддю:

— Не выполняем пятилетний план практически по всем показателям, за исключением отдельных.

— Как Вам не стыдно, товарищ Казанец (министр черной металлургии ВР) … хвалитесь, что выплавляете больше чем США… А качество металла? А то, что из каждой тонны только 40% выходит в продукцию, по сравнению с американским стандартом, остальное — в шлак и в стружку.

— Капитальное строительство. Незавершенные стройки. Старая болезнь. Мы прикинули: на каждую из 270 000 строек приходится по 12 рабочих! Предлагаю: заморозить все, кроме того, что должно было войти в строй в 1972 и 73 годах. Но эти — довести!

— Мы по-прежнему получаем 90 копеек на 1 рубль вложений, а американцы наоборот.

— Товарищ Тарасов [Министр легкой промышленности] — у Вас на складах … млн. пар обуви. Их уже никто никогда не купит, потому что фасоны лапотные. А ведь на них ушло сырье, которого, как вы говорите, вообще мало. Так ведь можно скупить все заграничное сырье и пустить его под нож.

— Мы не выполняем главного в постановлении XXIV съезда — подъема производительности, эффективности.

— Госплана, как организации, определяющей стратегическую перспективу и строго контролирующую ход нашей экономики, у нас нет!

Виходячи з залу, майбутній академік Арбатов (автор тексту промови Брежнєва) опинився поряд з директором ЗІЛа Бородіним і запитав його враження. Bідповідь Бородіна:

— Да, красиво. Писатели Вы хорошие. Но только мы все это слышали уже не раз. От разу к разу речи все красивее, а дела все хуже и хуже.

Отже, 1972 рік. Брежнєв іще здоровий і енергійний, до маразму застою далеко, Горбачов іще в Ставропіллі, про працівника будівельного тресту Бориса Єльцина, крім його рідних і співробітників, ніхто не чув.

А економіка країни вже в застої. По якості й ефективності все сильніше поступається американській, надмірні витрати ростуть, обсяг кінцевої продукції, особливо для населення — ні.

Голова держави всіх покритикував. Єдине конкретна пропозиція — зупинити частину будівництв, залишивши пускові. Не ті, що підвищать якість і ефективність, котрі не ростуть.

Наступний рік, якщо хто пам'ятає, назвали “3-й вирішальний”.

Це все. Результату немає.

1973 рік. Розвал системи планування.

Черняєв присутній на Секретаріаті ЦК і чує обговорення питання про “толкачей — командировочных от предприятий и ведомств по выколачиванию необходимых материалов.

Докладчики от комиссии приводили всякие смешные и “вопиющие” факты о том, как командировки используются для празднования юбилея начальства в Москве, для махинаций, туристических целей и т.д.

Но выступил заместитель Председателя Госснаба [Державний комітет з матеріально-технічного забезпечення — урядовий орган СРСР, який контролював виконання планів і розподіл виробленого — ІП] и тоже на фактах показал: злоупотребления имеют место, но причина толкачества в другом.

Если директор металлургического завода отвечает, что за I квартал он, может быть, и выполнит план поставок, но в январе он даст только 13% заказа, в феврале — 27%, а в марте — все остальное, как должен работать завод, который имеет такого поставщика? Как выполнять свой план?

Или: стройке нужен металл такого-то сорта, ему присылают совсем не то, и это “не то” валяется и пропадает, потому что из него строить данный объект нельзя. А по тоннажу поставщик план выполнил и даже премию получил. И т.д.

Автор щоденника дивується, секретарі ЦК Соломенцев, Долгіх, Устінов “очень резко поддержали анализ Госснаба. Т.е. они все это видят и хорошо понимают, что дело в повсеместном и всеобщем невыполнении планов”.

Мабуть, у цьому причина і великої кількості незакінчених будівництв, про що говорив Брежнєв на Пленумі. Але всі ці наділені владою люди тільки називають причини, але нічого не змінюють.

Кінець 1973 року, новий Пленум ЦК з підбиттям підсумків року та прийняттям плану на наступний.

Знову критика у виступі Брежнєва:

— План не выполнен по энергетике, металлу, химии, легкой промышленности и т.д. [де натуральні показники важче фальсифікувати].

— За три года Пятилетки прирост 44 млрд руб. из 103 млрд, запланированных на всю пятилетку. Значит, за оставшиеся 2 года надо дать 59 млрд руб.

— По тоннажу металлообрабатывающих станков мы производим столько же, сколько США, Япония и ФРГ вместе взятые, а по числу сделанных из этого металла станков и по их производительности далеко отстаем от каждой из них.

— Финляндия производит древесины в 10 раз меньше, чем мы, а выручает валюты от экспорта в 2 раза больше. Это потому, что от нас она уходит в необработанном виде.

— На складах скопилось на 2 млрд рублей неходовых товаров. Это почти равно сумме капиталовложений во всю легкую промышленность на остаток пятилетки.

— Проект на строительство КАМАЗа был оценен в 1,7 млрд рублей. Теперь выяснилось, что потребуется еще 2,5 млрд рублей, а потом, может быть, и больше. И это при плановом хозяйстве, когда все централизовано в одних руках.

— Из одного кубометра древесины мы на три четверти производим продукции меньше, чем в капиталистических странах.

— Наши авиа и автодвигатели обладают гораздо меньшим моторесурсом, чем их.

— Запланировали превышение группы В (товары для населения ВР) над группой А (средства производства ВР). Но с 1971 года по-прежнему происходит изменение соотношения в пользу А. Планы по производству товаров народного потребления систематически не выполняются.

— Брежнев признал, что мы не можем преодолеть положение, когда предприятиям выгодно обманывать государство, и объяснение этому есть: на стороне количественных показателей и план, и премии, и традиция, и контроль инспекций. На стороне качества — одни только призывы и умные статьи в газетах.

У доповіді перераховується безліч конкретних прикладів безгосподарності, коли мільйонні витрати коштів, праці, ресурсів не дають жодної віддачі.

Які ж пропозиції, щоб подолати все це? Автор щоденника зазначає — реорганізації, створення комісій і заклики.

Ба більше, під час підготовки доповіді Арбатов чує від Брежнєва зізнання:

“Все успехи этого года были за счет политических средств (использование студентов, армии, горожан на уборке). Налаженного, действующего автоматически механизма у нас нет, и опять будем нажимать на соцсоревнование, награды, ордена и т.п.”

Ще цікаві зауваження від Брежнєва:

— Планове господарство не заважає хаосу і незбалансованості.

— Система показників для підприємств мотивує їх збиткову для економіки країни поведінку,

— Держплан не може визначити перспективу розвитку економіки.

— Немає економічних, інституціональних методів управління в принципі, є тільки силові, які перестають працювати, і замінюються закликами.

У свій час фон Мізес писав, що центральний плануючий орган може складати баланси на основі вже сформованих зв'язків і норм витрат. Але розвиток вимагає їхніх змін, які є результатом роботи фахівців і підприємців.

Держплан тут не в силах що-небудь зробити. Ситуація в СРСР на початку 1970-х — найкраще тому підтвердження.

Розумні люди сформулювали у доповіді Брежнєва причини розпаду планової системи. Але жодних змін не робиться. Хто пам'ятає, була спроба змінити систему планових показників, ввівши норматив чистої продукції (НЧП). Але й вона нічим не закінчилася.

1974 рік.

Все те ж. Пленум в кінці року, присвячений підсумкам і планам на майбутній рік. “Вялый и бесстрастный Байбаков излагает ситуацию: “воз и ныне там”, т.е. об этом точно так же говорилось и на декабрьском Пленуме 73 год”.

Чергова критика прикладів безгосподарності, втрат і неефективності витрат.

Автор записує висновок: “економічний застій, немає нових ідей”.

Варто звернути увагу. 1974 рік — останній, коли глава держави Брежнєв був здоровий і щиро хотів розвитку і змін. У 1975 році він захворів, проміжки прояснення, за словами автора, ставали все коротшими, а все в країні замкнуто на нього. “Без него ничего не делается, а он не может активно заниматься делами”.

З цього моменту застій стає повним.

Наразі ситуація в економіці стабільна, хоча і по якості й ефективності сильне відставання від Заходу, яке все збільшується, і немає навіть натяку на покращення.

1975 рік. У партійних спічрайтерів скінчилися ідеї. В керівництва їх і не було

Готується доповідь до 25-го з'їзду КПРС. План п'ятирічки, як він був сформульований на 24-му з'їзді, не виконаний. При цьому план кожного окремого року виконаний, тому що він коректувався під реальне виконання, а не під завдання п'ятирічки.

Автор економічній частині доповіді Бовін мучиться, як це викласти. Для своїх можна сказати, що план виконано. Але ж іноземці порахують, порівняють із директивами 24-го з'їзду та викриють обман на всіх “Голосах”.

Брежнєв не розуміє “Ведь успехи-то есть! Все выросло, все увеличивается, всего больше становится. Чего еще нужно?” — Хоча ще рік тому, коли був здоровий, розумів і сам на пленумі критикував.


Але автора доповіді мучило ще й інше питання.

“Какова главная идея новой пятилетки? На XXIV съезде было сказано, что в основе девятой пятилетки должен быть рост благосостояния народа. Что девятая пятилетка — это пятилетка качества, производительности труда, соединения социализма с НТР [науково-технічною революцією].

По всем этим параметрам никаких принципиальных сдвигов и достижений с момента съезда нет. Какая же новая идея должна быть заложена в новую пятилетку?

Пятилетка качества? Но ведь и о девятой то же самое говорилось, и на XXIV съезде и на всех Пленумах ЦК между съездами, и во всей пропаганде. И во всех текущих постановлениях ЦК по 36 экономическим вопросам об этом только и твердили”.

Интересно, что проблема цели развития страны волнует спичрайтера ради красоты доклада. Руководителей государства, которые должны были бы предложить обществу эту идею и организовать ее исполнение, это не волнует совершенно.

Они ничего не меняли, и не собиралось менять. Но и у его идеологической обслуги кончились идеи. Что же предложить широкой публике в качестве привлекательного предмета заботы руководства?

Зрештою, Бовін придумав, як написати: “Рост производства группы “Б” (потребительские товары) не опередил роста группы “А”, вопреки решениям предыдущего съезда. “Не отказались ли мы от этой установки? Нет. Но мы и не научились еще ее обеспечивать”.

Чудно сформулював. Наче хтось вчиться або хоча б збирається вчитися. Ось і в план на 1976 рік заклали зростання “Б” менше, ніж “А”. А те, що виробляється, низької якості:

“Пришлось перевести в распродажу (из-за низкого качества и старомодности) на 2 млрд продукции ширпотреба, но она все равно осталась на полках”.

Констатація випадків безгосподарності стала ритуалом. Автор наводить численні факти корупції з боку високих посадових осіб, яких Брежнєв не дозволяє притягнути до відповідальності через добрі особисті стосунки.

1977 рік. “Положение хуже, чем прежде и чем можно было предположить”.

Секретаріат ЦК. Слухають 1-го секретаря Московського обкому Конотопа про стан текстильної промисловості (на 40% вона була в Московській області). У відповідь на критику Конотоп заперечує:

“30% прядильного и 50% ткацкого оборудования с дореволюционным стажем, красок современных нет, 8.000 рабочих не хватает, новые станки в пять раз дороже, а покупать их приходится из тех же средств, что дали по ценам на старые”.

Тобто на легку промисловість, як і раніше, кошти не виділяються, ціни і плани не збалансовані і йдуть у рознос.
 Секретаріат ЦК у відповідь зажадав “підняти”, “поліпшити”. Грошей на реконструкцію не дав.

В кінці року за традицією Пленум ЦК і виступ Байбакова про виконання плану поточного та прийнятті плану на наступний рік. “Такой тревоги и жесткости в оценке экономического положения я не помню в его выступлениях. Положение скверное. Хуже, чем можно было предположить, и чем прежде”.

1978 рік. Заощадження населення вже не мають товарного забезпечення

Розмова з заст. міністра зовнішньої торгівлі і віце-президентом радянсько-американської економічної Ради В.М. Сушковим. Найбільші американські компанії, бачачи, що уряд і Держбанк СРСР не дають кредитів на покупку потрібної продукції, пропонують гроші.

“Назовите десяток товаров, которые вы будете нам давать взамен. Пусть они не пойдут на рынках США и Западной Европы… У нас в “третьем мире” есть просто принудительные рынки. Но дайте нам их”.

Сушков почав стукати у різні міністерства — немає таких товарів, які вони могли б дати на експорт. Для себе не вистачає.

Далі — пленум ЦК, присвячений сільському господарству.

“Колхозы и совхозы, производя продукции вдвое, втрое больше и, перевыполняя планы на 30-40%, с каждым годом становились все убыточнее. Потому, что новый трактор, например, производительнее, допустим на 15-20%, а стоит он вдвое дороже.

Та же ситуация с услугами. Огромные вложения в сельское хозяйство возвращаются назад в промышленность и услуги, не улучшая дел на селе”.

Арбатов (готує доповідь Брежнева до Пленуму, дані надає Держплан) розповідає автору:

“Если в предыдущей пятилетке в общем итоге цены были снижены на 840 млн рублей, то за 2 года этой пятилетки цены повышены на 1.4 млрд рублей.”

“120 млрд. рублей на сберкнижках, плюс около 40 млрд. рублей в кубышках. Товарной массой покрывается это на 40%, да и то, как считают эту массу? — По стоимости продукции! Но ведь значительная ее часть не покупается, а остается на полках”.

Це все приклади прискореного розвалу планового господарства. І це підготовка до зникнення заощаджень в Ощадбанку наприкінці існування СРСР. Вже в 1978 році ці заощадження не були нічим забезпечені.

1979 рік. Стан надзвичайний та викликає тривогу

Секретаріат ЦК слухає міністра електротехнічної промисловості, чому не збільшується виробництво автокарів.

Міністр пояснює: “половина болгарских автокар, полученных по импорту, и половина тех, которые я выпустил, стоят под заборами. Для них нет аккумуляторов. А аккумуляторов нет потому, что нет свинца, и Госплан изъял средства на строительство нового аккумуляторного завода, потому что там не из чего было бы делать продукцию”.

“ЦК ничего не смог конкретно предложить для исправления положения — ни перераспределения средств, ни новых средств, ничего другого. Член Политбюро секретарь ЦК Кириленко читал мораль “Вы же коммунисты, ответственные товарищи. Нельзя, нехорошо так относиться к постановлению ПБ. Подумаешь, не дали вам денег”.

Брежнев на Пленумі ЦК: “чрезвычайное положение” (транспорт), “вызывает тревогу” (снабжение продовольствием). Сколько, мол, говорили об эффективности и качестве, а перелома так и не добились.

Автор робить висновок: “Судя по разговорам, не очень-то все это читают, никому уже не интересны эти всякие слова, за которыми ничего не следует”.

1980 рік. Афганістан і міжнародна ізоляція прискорили розвал

Введені війська в Афганістан. США відмовили у кредитах і не продають зерна. В результаті проявилися всі слабини економіки.

Заступник голови Держбанку Іванов каже автору про можливість дефолту країни.

Заст. міністра фінансів СРСР: “Положение хуже, чем во время войны, так как тогда приходилось снабжать только города, а теперь — и деревню. Отовсюду идут требования и просьбы ввести карточки, но этого невозможно сделать не только по соображениям политическим, но и потому, что на это не хватит продуктов.

Фантастические размеры приобрело тезаврирование. Кольца с камнями стоимостью в 15 тыс. рублей идут нарасхват. Доверия к деньгам — никакого”.

Наростання демографічних проблем:

“Прирост рабочей силы в 70-ые годы был 9 миллионов человек. В 80-х будет — миллион. Число занятых грубым ручным трудом в 70-ые годы не уменьшилось, а увеличилось. Зав. Отделом машиностроения Фролов: 800 000 станков стоят, так как нет станочников”.

В країні вже немає достатнього приросту населення, щоб економіка зростала без зростання продуктивності праці та ще при таких втратах.

“Оказывается, одних сотрудников вытрезвителей в стране 75000 чел”.

На Секретаріаті ЦК обговорювалося питання “О хищениях на транспорте”:

— 9-11 000 автомашин скапливается в Бресте, потому что их невозможно передать в таком “разобранном” виде иностранцам;

— 25 % тракторов и сельскохозяйственных машин приходят разукомплектованными;

— 30 % автомобилей “Жигули” вернули на ВАЗ, так как к потребителю они пришли наполовину разобранными;

Обговорення секретарями ЦК ідеї “мобилизовать массы для борьбы с этим безобразием”. Керівник Держтелерадіо Лапін: “Ну, если массы мобилизуем, тогда все поезда будут приходить совсем пустыми!”

Иноземцев (директор институту світової економіки, один зі спічрайтерів Брежнева) перед Пленумом ЦК: “весь этот план (на 1981 год) и план на пятилетку — сплошная липа. Ничего не сбалансировано. Положение в решающих отраслях аховое”. Вперше на Пленумі не допустили критики.

Записка секретарів ЦК про страйковий рух в СРСР:

“В 1979 году имело место 300 “учтенных отказов от работы”, в которых участвовали более 9 тысяч человек. Причины: нормы оплаты труда, неправильное начисление и несвоевременные выплаты зарплаты, особенно премий, плохие условия труда, невнимание к жалобам”.

Приклади руйнування системи постачання:

“Из-за недоставки сырья на Ворошиловоградском [нині Луганськ] тепловозостроительном заводе с 3-го по 10 сентября стоял прокатный цех. По той же причине почти два месяца стоял Васильевский завод холодильников [”Кристал” у Василькові] под Киевом”.

За 1970-ті роки неефективність дійшла до початку розпаду. Війна в Афганістані та санкції США цей розпад прискорили. До 1981 року стійкість економіки залишилася в минулому. Вона вже не “стійка, хоч і відстала”. Вона вже розвалюється.

1981 рік. Для керівництва все добре

26-й з'їзд КПРС. Вже немає ні проблем, ні критики. Нікого не турбує як представити невиконання планів, які ідеї розвитку запропонувати.

Навпаки, із зростанням видобутку газу все добре! “За X пятилетку построено 29 000 км газопровода, в XI — будет построено 50 000!”.

Ще у 1975 році Брежнев радів “весь прирост нефти, газа в стране за счет Тюмени … не пожалели средств и сил”.

Розроблені за допомогою США родовища і побудовані трубопроводи плюс різке зростання цін вуглеводнів дозволило уповільнити розпад радянської економіки.

1982 рік. Останній із Брежнєвим

Приймається Продовольча програма. Академія медичних наук зменшила норми харчування, щоб зробити реальним їх досягнення до 1990 року. Але фахівцям, на думку автора, вже було ясно, що й вони досягнуті не будуть.


Інформація, що стала відомою в ході підготовки програми:

“68% колхозов и совхозов — убыточны. Государственные дотации на мясо, молоко, масло — 30 млрд рублей. В два раза дороже обходится их производство, чем продажа”.

“В 1938 году мы произвели 120 млн тонн зерна. Это при 173 млн населения. Это, когда в колхозах было всего 250 тыс. тракторов (а сейчас много миллионов), и когда там практически не было автомашин и никакой химии, никаких гербицидов.

В этом же году (цифра не опубликована) произведено 165 млн тонн при населении в 265 млн.”

Секретаріат ЦК з хімічної промисловості. Виступ міністра Листова:

“Производить их (изделия на уровне мировых стандартов) даже в минимальных количествах не можем, при том, что ни один химический завод не работает с полной нагрузкой — у большинства производственные мощности загружены на 40-70%, а в Фергане на 6%, в том числе — построенные на валюту (купленные за рубежом).

Придуман даже термин: “несопряженное строительство” для обозначения неодновременного ввода зависимых друг от друга производств, в результате чего весь “комплекс” разложен и не работает”.

Роздуми над прочитаним

Як видно, проблеми 1972-го зростали всі наступні 10 років.

Розбалансованість економіки збільшувалася, гроші мали все менше товарного покриття, якість товарів не задовольняла населення, ціни росли без усякої прив'язки до якості чи попиту, плани не виконувалися, постачання руйнувалося і єдине джерело фінансування цього бардаку — різко вирослі доходи від експорту нафти і газу вже не рятували.

Керівництво країни стало повністю недієздатним. Автор кілька разів зауважує, що Брежнєв з 1978 року і Черненко зачитували свої доповіді, іноді не розуміючи, що в них написано. Ба більше, в повсякденній діяльності вони висловлювали інші думки і діяли по-іншому.


Керівництво країни прагнуло зберегти ситуацію на поточному рівні, побоюючись будь-яких змін. Але економіка розпадалася.
 Паралельно економіці йшов розпад соціальних зв'язків. Критика влади в народі стала звичною.

1976 рік. Автор, член Ревізійної комісії КПРС, стає свідком антирадянських розмов в молочному магазині, які він мовчки слухає, тому заперечити нічого — дійсно черги і порожні прилавки. (Це в Москві, куди вся країна їздила за продуктами).


1973 рік. Знімають з посади директора інституту історії АН СРСР Волобуєва. Він скаржиться на життя, на дітей: “У этой публики 2 тенденции: одна ищет спасение в вожде, другая в демократии (например, альтернативных выборах и т.п.). От чего спасаться? От воровства, пьянства, безделья, безответственности, распада связей между властью и людьми, кроме как на основе страха?”

По тексту щоденників розкидані спостереження — література йде в особисте життя людини, ігноруючи суспільні проблеми, публічно виголошуються відверті антирадянські натяки, за які ще недавно сажали, цензура стежить тільки, щоб прямо не називалися Брежнєв, партія, СРСР.

На Секретаріаті ЦК доповідають — в Середній Азії повністю відновлена ​​мусульманська обрядовість, комуністичною риторикою злегка прикриваються. На численних прикладах і висловленнях оточуючих автор показує розпад соціального життя країни.

Цікаві міркування автора про причини руйнування економіки.

Він вважає, що завищені витрати на ВПК [військово-промисловий комплекс] забирають всі ресурси. Для зменшення військових витрат автор вважає правильним йти на скорочення озброєнь, не домагаючись паритету з США.

“40 % нашего национального дохода идет на военно-промышленный комплекс. И необратимо. Ибо — завоёвывать нас никто не собирается”.

Чому не йде на це влада? Автор бачить (цілком слушно), що опорою влади є КГБ і ВПК. Тому скоротити їх виявляється неможливо. 
Автор бачить, що Держплан, намагаючись збалансувати економіку, насправді не дає підприємствам коштів.

По всьому тексту щоденників розкидані скарги міністрів і секретарів обкомів — мовляв, дали б гроші, самостійність, ми б зробили краще світових стандартів.
 Автор співчутливо ставиться до таких скарг і осудливо — до обмежень Держплану.


Такі погляди висловлювали найбільш вдумливі, інтелігентні, просунуті працівники апарату партії та уряду. Саме такі погляди були покладені в основу політики перебудови, а їхні носії взялися за реалізацію цих поглядів.

Але зі щоденників видно, що погляди цих людей не спиралися на досвід і знання, були фрагментарними, не продуманими. Багаторічне вивчення марксизму-ленінізму, відірваність від західної громадської думки та економічної діяльності не дозволило скласти комплексну програму перетворень.

Як показав подальший досвід, скорочення ВПК в ході Перебудови виявилося руйнівним, вибивши останню опору з-під влади, але не змусивши оборонні підприємства працювати на цивільну економіку.


Були суттєво розширені права підприємств, але в системі оцінки їхньої роботи, відповідальності, фінансування, відносин власності нічого не змінилося. При тому, що і при плановому контролі застійних років підприємства виявляли чудеса безгосподарності, чому є приклади в безлічі наведені в щоденнику.

Отримавши самостійність, директори підприємств і колгоспів, не маючи ані мотивів для корисної роботи, ані інститутів фінансового контролю (які повинні були замінити прямий примус), ні досвіду роботи без державного планування і постачання, добили економіку повністю.

Але, як видно з щоденників, від економіки СРСР і так мало що залишилося до того часу.
 Остаточний удар по ній завдало падіння цін на нафту.

Наводяться цифри — вже в 1986 році країна втратила на цьому валюти на 13 млрд радянських карбованців і ще 9 млрд крб через горілку (сухий закон).

 Ситуація остаточно вийшла з-під контролю.

Володимир РАПОПОРТ