Схема на 300 млн грн на добу. Саме стільки щоденно перераховує НБУ банкам у вигляді доходу за депозитними сертифікатами.
Але чи це справді “схема”, чи об’єктивні дії центрального банку щодо підтримки стабільності банківської системи.
Та спершу визначимося із термінами.
Уявіть, що ви прийшли у банк і розмістили у ньому депозит, за яким фінансова установа має сплачувати вам відсотки.
А тепер уявіть, що замість вас — комерційний банк прийшов до Нацбанку і розмістив у нього свої кошти і також під відсотки.
Процес розміщення банками вільних грошей у НБУ є операцією з купівлі банками депозитних сертифікатів Нацбанку.
Доходність депозитних сертифікатів прив’язана до облікової ставки Нацбанку.
Це зветься “монетарною трансмісією”, коли, в ідеальних умовах, зміна розміру облікової ставки впливає на зміну дохідності депозитних сертифікатів, облігацій внутрішньої державної позики, кредитів та депозитів.
Минулого року НБУ різко збільшиив облікову ставку з 10% до 25%. Відповідно зросли і ставки за депозитними сертифікатами — у 2022 році, банки почали отримувати за ними процентну ставку у розмірі 23% (облікова ставка НБУ мінус 2%).
В 2023 році НБУ видозмінив цю модель — з квітня депозитні сертифікати випускаються вже двох видів.
Перший вид — депозитні сертифікати овернайт строком випуску на одну добу під облікову ставку мінус 5%. Тобто банки отримують вже 20%.
Те, що ці кошти “нічні” (розміщені на ніч в НБУ) не має вводити вас в оману щодо їх короткостроковості: банки можуть перевкладатись у ці фінансові інструменти хоч щодоби, тобто для них “нічні” депозитні сертифікати перетворюються у “річні”.
Саме тому, обсяг вкладень банків у депозитні сертифікати НБУ зріс у 2022 році з 95 млрд грн на початок року, до 456 млрд грн на кінець або у майже ніж у 5 разів.
Всі кошти — це вилучена з економіки ліквідність. При цьому, нараховані за ними проценти (більше 40 млрд грн у минулому році) — це чиста емісія центрального банку, здійснена в інтересах групи комерційних банків.
Тобто для виплати відсотків за депозитними сертифікатами НБУ “надрукував” 40 млрд грн.
Тут є також один цікавий момент у контексті формування прибутку НБУ — відповідно до чинного законодавства, він щорічно перераховується у доходи державного бюджету.
Але як формується цей прибуток?
За класичною схемою: доходи мінус витрати плюс зміни у резервах під активи. До витрат НБУ відносяться якраз його платежі за депозитними сертифікатами, а до доходів — відсотки за кредитами рефінансування, дохід за цінним паперами та позитивні курсові різниці від операцій на валютному ринку.
До речі, ставка рефінансування, тобто вартість кредитів, які НБУ надає банкам теж прив’язана до облікової ставки плюс 2%, тобто 27% річних. Банки практично не користуються цим каналом поповнення своєї ліквідності, адже вартість ресурсів занадто дорога.
По суті, через високу дохідність депозитних сертифікатів НБУ працює як “пилосос”, забираючи з економіки всі “зайві” гроші.
Водночас, збільшуючи витрати на обслуговування депозитних сертифікатів, Нацбанк фактично зменшує на суму відсотків за депосертифікатами обсяг прибутку, який він має перерахувати Уряду.
Тобто “сеньораж” — прибуток від друку грошей розподіляється не на користь суспільства, а на користь групи банків.
З квітня 2023 року, для зручності банків, НБУ запровадив ще один вид вказаних вище цінних паперів: випуск шляхом проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів на 90 днів під облікову ставку, тобто під 25%. Це другий вид депозитних сертифікатів.
Такий фінансовий льодяник дається лише для банків, які формують у певних обсягах портфелі строкових коштів фізичних осіб.
А тепер рахуємо.
У “нічних” депозитних сертифікатах перебуває в середньому 320 млрд грн, які приносять банкам 175 млн грн прибутку на добу. В трьохмісячних сертифікатах — в середньому 160 млрд грн, а це ще 110 млн грн прибутку банків на добу.
Загалом, у депозитних сертифікатах за допомогою надвисокої облікової ставки НБУ “замкнено” 480 млрд грн банківської ліквідності, яка влучена з економіки.
І коштує цей процес для держави — 270 млн грн на добу.
До речі, таке вилучення НБУ пояснює боротьбою з інфляцією. Знову беремо калькулятор: у 2022 році Нацбанк купив у Мінфіна напряму військові облігації на 400 млрд грн (так зване квазіфіскальне домінування). Ці кошти через фінансування бюджетних потреб потрапили в економіку і частково осіли в банках.
При цьому, за допомогою депозитних сертифікатів, вилучено з грошового обігу вже 480 млрд грн або на 80 млрд грн більше.
Тобто під час війни та безпрецедентної кризи — НБУ має додатній баланс операцій на ринку ліквідності — явище “унікальне” в історичній практиці (зазвичай під час війни центральний банк стає для ринку і уряду кредитором останньої надії).
Якщо ми загадали військові облігації Уряду, розглянемо схему з депозитними сертифікатами трохи ширше.
Отже, НБУ придбав військові облігації Мінфіну і зробив це правильно, бо під час війни необхідно фінансувати напряму бюджетний дефіцит.
Але ставка доходності за цими облігаціями була прив’язана до облікової ставки Нацбанку (25%), яку він же сам одноосібно визначає.
Тобто, власник облігацій встановлює рівень доходності для емітента, а не навпаки.
Тобто Мінфін нараховує на портфель військових облігацій у власності НБУ (400 млрд грн) доходність у розмірі 25%. А Нацбанк нараховує 20-25% за портфелем депозитних сертифікатів комерційних банків (480 млрд грн).
Вартість цих портфелів у активах (облігації) і у пасивах (депозитні сертифікати) НБУ майже співмірна (400 млрд проти 480 млрд грн).
Так саме співмірне і балансування доходності активів/пасивів НБУ: в активах нараховується 25% за облігаціями, а у пасиві — середньозважені 22% за депозитними сертифікатами.
В цій схемі, Нацбанк перетворюється у транзитний вузол з перекачування прибутків з бюджету до банківської системи.
Висока доходність за військовими облігаціями означає, що Мінфін щорічно нараховує за ними доходність у обсязі 100 млрд грн, тобто чверть від тіла, збільшуючи і без того надвисоке боргове навантаження на бюджет.
Потім ці гроші перетікають у сектор комерційних банків (включно з іноземними та державними) за допомогою операцій з розміщення депозитних сертифікатів НБУ: 40 млрд грн у 2022 році (коли облікова ставка у 25% застосовувалась лише з червня по грудень) та вже 45 млрд грн за підсумками п’яти місяців у 2023 році.
Звичайно, що фактичне нарахування доходу за військовими облігаціями та депозитними сертифікатами не співпадає у часі — але тут головне, щоб баланс зводився між пасивами та активами.
У таких умовах повністю згортається кредитування реального сектору економіки, адже у нас небагато бізнесів, які можуть брати кредити під ставку 30%+.
Фактично кредитування підприємств зараз скоротилось до обсягу програм з державної компенсації ставок за кредитами 5-7-9.
Тобто держава платить двічі — перший раз за військовими облігаціями, а другий — компенсуючи кредитні ставки бізнесу.
Центр важкості монетарної політики таким чином переноситься з фінансової системи на державний бюджет та платників податків.
Вплив жорсткої монетарної політики на зменшення інфляції залишимо за дужками. Це тема окремої статті, зауважимо лише, що інфляція в Україні носить переважно немонетарний характер, вона не викликана зростанням доходів населення, а отже не “лікується” зростанням облікової ставки.
Більше того, за інфляції у 16% ми маємо зараз реальну позитивну ставку (базова мінус інфляція) на рівні 9%, що є свідченням наджорсткої монетарної політики (у більшості країн світу застосовуються від’ємні реальні ставки для подолання кризи).
Водночас бізнес в Україні хоче брати кредити. Опитування щодо ділових очікувань бізнесу у першому кварталі 2023 року, проведене НБУ, показало, що частка підприємств, які планують брати банківські кредити, становить 35,4% (у ІV кварталі 2022 року — 35,0%).
Як і раніше, підприємства, що планують залучати кредити, надають перевагу кредитам у національній валюті — 79,7% (у ІV кварталі 2022 року — 84,9%).
Найсуттєвішою перешкодою для залучення нових кредитів залишаються високі ставки за кредитами (48,1% відповідей). Спостерігається посилення впливу фактору “занадто складна процедура оформлення документів” (на 3,0 п. п. До 23,4%).
Серед напрямків кредитування: державне замовлення, в тому числі у ВПК, релокація бізнесу та відновлення після деокупації, адаптація до умов війни та енергетичної кризи.
Нинішня монетарна трансмісія внесла суттєві ринкові деформації у процес визначення ставок за кредитами.
Якщо середня кредитна ставка у корпоративному секторі складає 18% (за рахунок дотацій держави на компенсацію процентної ставки), то у секторі домогосподарств — вже 36% (де такі державні програми з компенсації процентних ставок майже не діють, крім іпотеки).
Тобто розрив рівно у два рази, причому за рахунок населення. За нинішню монетарну трансмісію платить не лише державний бюджет, але й звичайні українці.
До речі, сам обсяг кредитів падає. Якщо на 01.02.02022 загальний кредитний портфель складав 788 млрд грн, то на 01.05.2023 — вже 645 млрд. Скорочення відбулось за всіма портфелями: кредити, видані юридичним особам скоротились з 582 млрд грн до 514 млрд, а фізичним — з 206 млрд до 131 млрд.
І це на тлі девальвації гривні з 25 до 36,6 грн/дол та інфляції у 25% минулого року: девальвація збільшувала номінальну вартість у гривневому еквіваленті валютних кредитів, а інфляція призводила до зростання номіналу нових кредитів.
Тобто, модель облікової ставки у 25% фактично призвела до повного обриву кредитного циклу та виключення кредитного важеля із переліку драйверів, направлених на амортизацію кризи.
Частково гроші, які НБУ “друкує” для банків, йдуть на компенсацію проблемних кредитів: обсяг резервів під заборгованість юридичних осіб у банках зросла під час війни з 260 до 271 млрд грн, а під заборгованість фізичних осіб — з 43 млрд до 74 млрд грн.
Зважаючи на незначне погіршення портфелю юридичних осіб, державі було б значно дешевше запровадити мораторій на погашення кредитів населення на час війни, компенсуючи банкам втрачену ліквідність за рахунок довгострокового рефінансування на строк такої лонгації. Але для цього необхідно мати облікову ставку на рівні не більше 10%, щоб ставка рефінасування для банків склала 12%, а не 27% як зараз.
В рамках цієї теми, розглянемо ще два міфи, які побутують у контексті функціонування схеми з депозитними сертифікатами.
Міф №1.
Банки несуть суттєві процентні витрати і їм “потрібні” прибутки, які друкує НБУ.
Проаналізуємо доходи/витрати банків за п’ять місяців цього року.
Доходи і витрати банків України (млн грн)
Показники |
січень |
січень-лютий1 |
січень-березень |
січень-квітень |
січень-травень |
|
ДОХОДИ |
38 650 |
65 825 |
103 984 |
136 390 |
171 743 |
|
процентні доходи |
23 765 |
44 436 |
|
91 349 |
116 144 |
|
комісійні доходи |
8 307 |
15 582 |
23 511 |
30 960 |
39 211 |
|
результат від переоцінки та від операцій купівлі-продажу |
5 932 |
4 649 |
10 136 |
11 190 |
11 754 |
|
інші операційні доходи |
506 |
883 |
1 536 |
1 940 |
3 039 |
|
інші доходи |
76 |
141 |
422 |
501 |
993 |
|
повернення списаних активів |
64 |
133 |
|
451 |
602 |
|
ВИТРАТИ |
23 956 |
44 347 |
69 928 |
92 393 |
118 154 |
|
процентні витрати |
7 245 |
14 000 |
21 932 |
29 942 |
38 591 |
|
комісійні витрати |
3 895 |
7 487 |
10 511 |
14 004 |
18 398 |
|
інші операційні витрати |
1 075 |
2 445 |
4 278 |
5 890 |
7 558 |
|
загальні адміністративні витрати |
6 417 |
13 202 |
20 925 |
28 295 |
35 500 |
|
інші витрати |
561 |
1 182 |
1 755 |
2 386 |
3 071 |
|
відрахування в резерви |
2 488 |
2 517 |
3 805 |
3 359 |
4 680 |
|
податок на прибуток |
2 275 |
3 514 |
6 723 |
8 517 |
10 355 |
|
ЧИСТИЙ ПРИБУТОК (ЗБИТОК) |
14 694 |
21 478 |
34 056 |
43 997 |
53 589 |
Отже процентні доходи банків, в тому числі сплачені державою (за ОВДП — Мінфіном та за депосертифікатами — НБУ), склали 116 млрд грн, а процентні витрати — лише 38,5 млрд грн або 33% від процентних доходів.
Крім того, банки заробили суттєву комісію — 39 млрд грн на тлі низьких комісійних витрат — 18 млрд грн (і при цьому відмовляються приймати від населення “потерті” та старі доларові банкноти, вимагаючи сплати 10-30% комісійних).
До речі, у банків величезні адміністративні витрати — 35,5 млрд грн, які фінансуються за рахунок друкарського верстату НБУ. Натомість, відрахування у резерви — лише 4,6 млрд грн.
Остання цифра дуже важлива: банки за цей же період отримали від НБУ 45 млрд грн прибутку за депосертифікатами (не рахуючи прибутку від ОВДП), натомість резерви під сумнівні кредити склали лише 4,6 млрд грн.
Ще один висновок: на одну гривню банківських процентних витрат припадає три гривні процентних доходів, а комісійні доходи мінус витрати на 60% перекривають адміністративні витрати банків.
Відрахування у резерви незначні і не потребують додаткового фінансового стимулювання з боку держави.
Як наслідок, банки на тлі непрацюючої економіки отримали у січні-травні 2023 року чистий прибуток у розмірі 54 млрд грн, який був сформовано за рахунок “друку прибутку” з боку НБУ на суму 45 млрд грн!
Тобто якщо вирахувати з доходів банків кошти, отримані ними за депозитними сертифікатами НБУ, їх прибутковість буде балансувати на нулі.
Фактично НБУ наряду з Мінфіном стали для банків чи не єдиним джерелом отримання стабільних доходів.
Міф №2.
За рахунок доходів за депозитними сертифікатами НБУ, банки можуть збільшувати портфель депозитів населення.
Банки дійсно зберігають близько 2 трлн грн коштів клієнтів, але у контексті строкових депозитів нас цікавлять лише вклади фізичних осіб.
Обсяг коштів фізичних осіб у банках |
|||
Вид рахунків |
На 1.02.2022 |
На 1.02.2023 |
На 01.05.2023 |
Рахунки до запитання |
399 |
591 |
587 |
Частка коштів до запитання |
56% |
64% |
62% |
Депозитні рахунки |
315 |
338 |
360 |
Як бачимо, з 01.02.2022 року, банки суттєво збільшили кошти до запитання, з 399 млрд до 587 млрд грн, за якими вони практично не нараховують відсотки (за винятком заробітних плат військових — подекуди 3-5%).
Тобто це ті кошти, яке населення просто тримає у банках, як у сховищі для поточних розрахунків картками (додамо фактор заробітних плат у секторі оборони).
Це своєрідна поведінкова модель фізичних осіб під час війни, для того, щоб не возити по країні кеш.
Крім того, по цих картках проходять кошти для утримання українських біженців за кордоном.
Зауважимо, що вказані кошти знаходилися б у банках навіть за облікової ставки у нуль відсотків. Власники цих грошей визначають як пріоритет безпеку збереження та зручність у розрахунках і транзакціях з картки на картку, а не відсотковий дохід.
Питома вага коштів до запитання протягом війни лише зростала (з 56% до 62%), незважаючи на збільшення облікової ставки з 10% до 25%.
Депозитні рахунки населення збільшились з 315 млрд грн до 360 млрд грн або лише на 45 млрд. При цьому, питома вага депозитів навіть впала — з 44% до 38%, або на 6%.
Фактично, для залучення однієї гривні строкових депозитів, НБУ платив банкам дві гривні доходів за депозитними сертифікатами: обсяг депозитів населення зріс за період війни на 45 млрд грн, а НБУ сплатив банкам 85 млрд грн прибутку за депозитними сертифікатами.
Водночас банки не поспішають ділитись з населенням своїми доходами від депосертифікатів НБУ, які зароблені якраз на коштах фізичних осіб: середньозважена ставка за депозитами населення протягом війни зросла з 8% до 13,8%, в той час як ставка за депозитними сертифікатами з 8% до 25%.
Загалом, сумарний обсяг коштів населення у банках за час війни зріс до 947 млрд грн або на 36%. Але це зростання, яке часто без додаткового аналізу наводять прихильники політики високих ставок НБУ, було досягнуто або за рахунок зростання коштів до запитання, або за рахунок збільшення на 9% валютних вкладів, тобто або за рахунок інфляції, або за рахунок девальвації, або за рахунок зростання зарплатного фонду сектору оборони до 750 млрд грн на рік, або завдяки поведінковій моделі населення під час війни.
Жоден з перелічених вище факторів не пов'язаний із жорсткою монетарною політикою НБУ і необхідністю “друкувати” прибутки для банків.
Звичайно держава зацікавлена у стабільності банківської системи, ніхто не хоче повторення банкопаду 2014-2015 років.
Але для цього у держави є інші інструменти: група державних банків, які контролюють більше 50% системних активів, підвищення норми резервування на кореспондентському рахунку у НБУ залучених банками коштів населення до 50% і вище, коли банківські установи під час війни перетворюються у розрахунково-касові вузли, а збереження грошових ресурсів населення покладається на Національний банк.
Цілком зрозуміло, що нинішня політика НБУ лише розбещує комерційні банки, які отримують під час війни 85 млрд грн доходів фактично з повітря, за рахунок цільової емісії центрального банку (яка, до речі, якраз і впливає на динаміку інфляції).
В таких умовах, банки не зацікавлені кредитувати, формувати якісні кредитні портфелі (особливо державні установи) — будь-який мінус у їх балансі перекриє НБУ.
Прибуток від емісії, або сеньораж, Нацбанк перераховує не Уряду в інтересах воюючої економіки, а групі комерційних банків, паралельно формуючи позитивний для себе баланс операцій на ринку ліквідності, що неприпустимо під час такої глибокої економічної кризи.
Адже під час війни постраждало багато галузей економіки: транспорт, енергетика, але ніхто не отримує від НБУ “надруковану” гривню, крім банків.
До речі, 85 млрд грн, перерахованих державою на користь банківської системи — це майже річних фонд збільшення заробітних плат військових у тилу до 30 тис грн.
Звичайно, що практика виплати фінустановам процентів за їх депозитами у центральному банку існує і в інших країнах. Але таких гіпертрофованих форм ця схема набула лише в Україні.
До речі, процентну модель критикують і на Заході.
Мова про статтю професора Пола Де Грауве, який є запрошеним науковим співробітником у МВФ, ФРС та банку Японії та працює завідуючим кафедри Лондонської школи економіки.
“... Центральні банки сплачують відсотки за ліквідність комерційних банків, яку вони зберігають у них. Таким чином, підвищення базових ставок передбачає більші виплати відсотків комерційним банкам і втрату доходів для національних урядів. .... переказ прибутків центрального банку комерційним банкам, по суті, є субсидією, яку виплачує центральний банк.
Оскільки центральні банки сплачують відсотки за ліквідність комерційним банкам (що зберігається в центральному банку), підвищення процентних ставок призводить до більших процентних виплат центральних банків на користь таких комерційних банків.
…..
Тут виникає декілька питань.
По-перше, чому комерційні банки повинні отримувати винагороду за зберігання ліквідних резервів у центральному банку?
По-друге, чи потрібна ця винагорода для проведення монетарної політики?
По-третє, чи існують альтернативні процедури, які дозволяють уникнути сплати банкам великих відсотків?
Чому комерційні банки повинні отримувати винагороду за зберігання ліквідних резервів?
Сьогодні багато економістів сприймають як належне те, що банківські резерви оплачуються.
Проте ця винагорода — явище недавнє.
До створення зони євро в 1999 році більшість європейських центральних банків, за винятком Бундесбанку, не виплачували винагороду за резервні залишки банків.
Під тиском Бундесбанку ЄЦБ розпочав цю практику в 1999 році.
Федеральна резервна система запровадила винагороду за резервні залишки банків лише у 2008 році.
Таким чином, до 2000 року загальною практикою було не оплачувати резервні залишки банків.
Це мало сенс: самі комерційні банки не виплачують винагороду за депозитами до запитання, які мають їхні клієнти.
Ці депозити до запитання виконують ту саму функцію, що й банківські резерви в центральному банку: вони забезпечують ліквідність для небанківського сектора.
Вони не оплачуються.
Важко знайти економічне обґрунтування, чому банкірам потрібно платити, якщо вони мають ліквідність, тоді як усі інші повинні погоджуватися на те, що винагороди не отримують.
…
Центральні банки отримують прибуток (сеньйораж), тому що вони отримали від держави монополію на створення грошей.
Практика виплати відсотків комерційним банкам, таким чином, означає передачу цього монопольного прибутку приватним установам.
Цей монопольний прибуток фактично повинен бути повернутий уряду, який надав монопольні права.
Він не повинен привласнюватися приватним сектором, який нічого не зробив для отримання цього прибутку.
Нинішня ситуація з виплатою відсотків на резервні залишки банків дорівнює субсидії банкам, яку виплачують центральні банки”.
В Україні масштаб цієї схеми перевищив всі можливі межі.
Ціна такої монетарної політики — не тільки трансфер державного прибутку від друку грошей на користь приватних банків, але й різке здорожчення вартості обслуговування державного боргу.
В цій моделі, банки отримують прибутки, а населення — інфляцію і нові борги.
А економіка — стагнацію.
Про це пише і Грауве:
“.... банки не будуть кредитувати на міжбанківському ринку за процентною ставкою, нижчою за (безризикову) депозитну ставку (центрального банку)”.
Стосовно наших реалій: ніхто з банків не буде кредитувати нижче за 25% — тобто нижче за безризикову ставку дохідності НБУ.
У нас ця “горизонтальна крива” стала вже реальністю.
Приблизно під планку у 25% прямує і доходність ОВДП на первинних аукціонах Мінфіну (вже 20%), збільшуючи і без того надвисоке навантаження на бюджет, хоча ніяких “ринкових” гравців на цьому ринку зараз немає: лише держбанки та комерційні фінустанови, які купують так звані бенчмарк-ОВДП для формування резервів (тобто вони робили б це і за ставки у 10%).
Олексій КУЩ
Что скажете, Аноним?
[18:47 23 декабря]
[15:40 23 декабря]
[13:50 23 декабря]
19:00 23 декабря
18:50 23 декабря
18:00 23 декабря
17:30 23 декабря
17:20 23 декабря
17:10 23 декабря
17:00 23 декабря
16:40 23 декабря
16:30 23 декабря
16:20 23 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.