Як Верховному Суду подолати корупцію і не стати маріонеткою політиків

Суспільна недовіра й міжнародні вимоги мотивують створити чесну систему правосуддя. Та в процесі змін за найкращими мотивами зазвичай криються політичні інтереси — пошук можливості бодай якось впливати на суд як медіатора.

Останню “велику реформу” судової системи 2016 року позитивно сприйняли й оцінили не лише українське суспільство, а й міжнародні експерти. Адже вона відмежувала й мінімізувала вплив інших гілок влади на судову. Основний фокус реформи спрямували на перехід від чотириланкової (місцеві, апеляційні, касаційні суди та Верховний Суд України) до триланкової системи, яка включає місцеві, апеляційні суди та єдиний Верховний Суд (ВС). 

Нині Верховний Суд є найвищим органом у системі судоустрою України. Він забезпечує сталість і єдність судової практики. Не лише гарантує справедливе рішення, а й додає впевненості всім стейкхолдерам, що таке рішення відповідатиме законним і справедливим інтересам особи й держави. Саме Верховний Суд розглядає справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради й Президента.

Що ми маємо?

Реформа суттєво змінила структуру й баланс судової системи. Зокрема, замість ліквідованих вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України утворили відповідні касаційні суди в межах єдиного нового Верховного Суду. Згодом такий спосіб реформування переглянув Конституційний Суд України. Він визнав неконституційною ліквідацію Верховного Суду України. Однак створення нового Верховного Суду визнав відповідним Основному закону. Цю правову колізію досі не внормували на законодавчому рівні. Відтак в Україні існують дві юридичні особи: Верховний Суд і Верховний Суд України (щоправда, повноваження здійснювати правосуддя має лише Верховний Суд).

Юридична лакуна в процедурному й організаційному аспектах найвищого суду нині живе власним життям. Парламентарі зрідка згадують про неї та пропонують поодинокі варіанти, аби врегулювати на законодавчому рівні. Тим часом новий Верховний Суд ухвалив понад 223 тисячі рішень у адміністративних, цивільних, господарських і кримінальних справах. 

Однакове застосування судами норм права забезпечує Велика Палата Верховного Суду. Це така собі його верхівка, яка, відповідно до закону, є колегіальним органом і складається з 21 судді (по 5 суддів від кожного касаційного суду і голова Верховного Суду за посадою). За час свого існування Велика Палата розглянула майже 6 тисяч справ, значна частина яких стосувалася непростих правовідносин чи одіозних особистостей. Або й узагалі мала відверто політичний бекграунд.

У чиїх руках судочинство?

Зміна парадигми добору суддів опинилася серед головних підходів, за якими слід формувати незалежний суд. До 2016 року їх призначали за закритою схемою та лише в межах судової системи. Натомість після реформи, відповідно до конкурсної процедури, суддями Верховного Суду можуть стати не лише професійні судді, а й науковці чи адвокати.

Не менш важливий крок — органи суддівського самоврядування реорганізували, докорінно змінивши підходи. Раніше членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів призначали президент і парламент. А реформа запровадила прозорий конкурсний відбір. Така практика унікальна, оскільки в більшості європейських країн процедура призначення суддів Верховного Суду має політичний характер.

Відсутність політичного впливу на формування судової системи в Україні є надзвичайно важливим кроком для становлення її незалежності. Однак невтомні політичні еліти періодично намагаються перетворити системну взаємодію із судовою гілкою влади в підконтрольність останньої. 

Зараз увага політичної влади зосереджена на Верховному Суді не лише через ті рішення, які він ухвалює. Наприклад, за 2023 рік лише Велика Палата Верховного Суду ухвалила щонайменше чотири рішення не на користь Президента. Крім того, Верховний Суд — це орган, який стоїть на чолі всієї судової системи України.

Риба гниє з голови, а Верховний Суд — з очільника?

На тлі щоденної кропіткої роботи Верховного Суду час від часу відбувалися скандали довкола окремих суддів — чи то через водіння в нетверезому стані, чи то через наявність російського паспорта. Такі ситуації судова система вирішувала переважно шляхом самоочищення: звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності. 

Утім після понад п'яти років побудови Верховного Суду як незалежної та прозорої інституції “космічний” хабар (близько трьох мільйонів доларів) голові Верховного Суду Всеволоду Князєву сколихнув усю судову систему. Одразу після того, як оголосили підозру Князєву, Верховний Суд скликав пленум, на якому 140 суддів висловили недовіру очільникові. І ще 137 проголосували за припинення його повноважень голови Верховного Суду. Цей день назвали “чорним днем в історії Суду”. Крім того, на брифінгу САП і НАБУ повідомили про обшуки в інших 18 суддів Великої Палати, які могли бути причетні до “корупційної схеми Князєва”. Щоправда, досі жоден інший суддя Верховного Суду підозри в цій справі не отримав. То чи можливо через зміну структури, нові конкурси й поліграф очистити інституцію від бажання окремих її представників незаконно збагатитися?

Доцільність і законність реформи: чи існує вона?

Через два дні після резонансного викриття очільника ВС на корупції Комітет Верховної Ради з питань правової політики зібрався обговорити подальшу роботу Великої Палати. Там звучали ідеї, які насправді висловлювали в кулуарах парламенту ще задовго до цього скандалу. Особливо активно варіанти реформування обговорювали в Офісі Президента. Зокрема, ще у 2022 році заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов зазначав, що Велика Палата Верховного Суду взагалі не потрібна, а якщо й допускати її функціонування, то в компетенції інстанції має бути виключно визначення підсудності спорів, а не їх розгляд по суті.

Скринька Пандори з ідеями реформування Верховного Суду відчинилася відразу після виборів нового голови Верховного Суду. Того самого дня в парламенті зареєстрували законопроєкт №9331 про необхідність жорстко й безкомпромісно долати прояви корупції в системі правосуддя. У цьому документі, зокрема, йшлося про відновлення розгляду Вищою радою правосуддя дисциплінарних скарг щодо суддів, можливість періодичної перевірки доброчесності суддів й оптимізацію системи судоустрою України. Цей проєкт схвалили й передали Раді національної безпеки та оборони.

Не залишаючись осторонь, Президент увів у дію рішення РНБО від 23 червня 2023 року “Про прискорення судової реформи та подолання проявів корупції у системі правосуддя”. Воно пропонує перевіряти всіх суддів Верховного Суду на предмет можливого вчинення дисциплінарних проступків і вдосконалити порядок обрання суддів до Великої Палати, а також запровадити механізм їх відкликання.

Визначена в Рішенні РНБО “дорожня карта” швидко стала об’єктом для напрацювання ідей щодо діяльності й очищення судової системи, у тому числі й Верховного Суду. Невдовзі в парламенті зареєстрували законопроєкт №9454, який пропонує, аби Вища рада правосуддя моніторила роботу суду, якщо одному з його суддів вручили підозру у вчиненні корупційного злочину. Крім того, проєкт приписує проводити психофізіологічне опитування судді із застосуванням поліграфа.

Тим часом поліграф не ефективний механізм перевірки. А пряме зобов’язання для ВРП провести моніторинг роботи Верховного Суду порушує принцип стримувань і противаг, адже орган законодавчої влади не має повноважень зобовʼязувати до чогось орган суддівського врядування. Тут варто врахувати досвід Польщі, де після створення у 2017 році дисциплінарної палати, яка моніторить діяльність суддів, їхній Верховний Суд перестав існувати як незалежний орган. І це нововведення стало системою тиску на суддів, чимало з них зазнали переслідувань за свої переконання.

Далі у Верховній Раді зареєстрували ще два законопроєкти. Перший, №9643, пропонує скоротити кількість суддів Великої Палати до 14 суддів (по три представники з кожного касаційного суду, секретар і голова Верховного Суду за посадами) з можливістю їх відкликати. А також зменшити її повноваження щодо перегляду справ і здійснювати розподіл справ на всіх суддів незалежно від юрисдикції.

Альтернативний законопроєкт №9643-1 так само передбачає зменшення кількості суддів Великої Палати Верховного Суду, розподіл справ на всіх суддів і розширення повноважень секретаря Верховного Суду, зокрема, призначення ним на посаду та звільнення з неї керівника апарату ВС і першого заступника керівника апарату ВС (за поданням голови Верховного Суду).

Ці законопроєкти мають і прихильників, і критиків. Але єдиної думки про подальшу роботу ВС і його Великої Палати немає. Між ініціативами депутатів, резонансними випадками корупції у Верховному Суді та недовірою суспільства необхідно знайти баланс, який забезпечив би функціональну й незалежну судову систему.

Зменшення будь-якого колегіального органу не призводить автоматично до зменшення корумпованості і, вірогідно, може сприяти ручному управлінні. Не варто допускати, щоб “справа Князєва” стала парасолькою, якою прикривають спроби встановити політичний контроль над Верховним Судом. Збереження незалежної та ефективної судової інституції полягає в злагодженій співпраці всіх гілок влади, адже проблема корупції не обмежується певними суддями чи конкретним органом, вона набагато ширша й глибша. 

Водночас оптимізація роботи або додатковий моніторинг, як показує практика, не є ефективною реакцією на прояви корупції. Подолати системну проблему можна лише за допомогою системних рішень. Наприклад, напрацювати стратегію взаємодії та ввести додаткові антикорупційні індикатори. 

Юлія П'ЄЦКО, аналітикиня Центру спільних дій