Як Україна та США сперечаються про стратегію наступу

• Проте партнери й надалі не мають повної згоди щодо того, як переломити хід війни у той обмежений відрізок часу, що залишився до зимових холодів.

“Ви не розумієте природу цього конфлікту”, — пригадує слова українського головнокомандувача генерала Залужного один із учасників американо-українських переговорів. “Це Курськ”, — нагадав він про одну з найбільших битв Другої світової на території Радянського Союзу.

“Гора заліза” не повториться

Американські поради базуються на тому, що кількість зброї та обладнання, поставленого Україні за останні роки на понад 43 млрд доларів, є достатньою для наступу. І така допомога навряд чи повториться на такому ж рівні у 2024 році.

“Ми нагромаджували цю гору заліза для контрнаступу. І ми не можемо зробити цього знову — його просто вже не існує”, — цитує WSJ одного із офіційних представників США.

Там вважають, що Україна ще має можливість скористатися шансом на наступ.

В українському командуванні також вважають, що час для контрнаступу ще не завершився. Залужний, за даними видання, заявив американським партнерам, що українські сили на порозі прориву.

Але розходження у підході до стратегії залишаються. США останніми тижнями намагаються переконати Україну не розпорошувати сили, а зосередити їх в районі Токмаку на півдні та прорвати першу лінію оборони росіян, яку всі вважають найсерйознішою.

Хоча і серед американських представників існують різні погляди на можливі стратегії наступу, спільним є “серйозне занепокоєння” у Вашингтоні через налаштованість президента Зеленського зосередитися на Бахмуті, який українська сторона вважає важливим для підняття бойового духу та створення буферної зони на Сході.

Після того, як американці застерегли від розпорошення їхньої допомоги, українці дещо змінили стратегію і перейшли в оборону на сході Запорізької області. Це дозволило зекономити витрати артилерії та зосередити сили на головному напрямку наступу.

Українці відповідають, що зведення втрат до мінімуму є запорукою збереження бойового потенціалу на довгий час. Але американці вважають, що атаки невеликими групами уповільнюють наступ і дають можливість росіянам відповідати, в тому числі й мінометними обстрілами.

Глухий кут?

Поточний стан справ спровокував побоювання, що боротьба України з Росією заходить у безвихідь. Але радник президента Байдена з питань безпеки Джейк Салліван відкинув такі припущення.

“Ні, ми не оцінюємо цей конфлікт як безвихідний”, — заявив Салліван, додавши, що ситуація на полі бою змінюється кожного дня.

В основі суперечок між Вашингтоном та Києвом є тренування із загальновійськових дій, які США організували для українців задля підготовки для наступу на півдні.

Автор фото ГЕНШТАБ ЗСУ/FACEBOOK

Західні партнери тренували українські підрозділи до спільних дій піхоти, артилерії та бронетехніки

Цей вишкіл пройшли понад 70 тисяч українських вояків у понад 40 локаціях. Але серцевиною цих тренувань стала підготовка 14 моторизованих піхотних підрозділів у Німеччині, де вишкіл пройшли близько 8000 вояків.

Навчання, що тривало 12 тижнів, передбачало відпрацювання тактики спільних дій артилерії, піхоти та моторизованих підрозділів. В останній тиждень цих навчань українські вояки мали прорвати оборону противника, роль якого виконували американські сили.

Додаткове тренування проходять ще два батальйони — Національної гвардії та армійський. Останній восени буде озброєний 31 танком Abrams та іншою технікою для прориву мінних загороджень, заявив речник американських сил у Європі полковник Мартін О'Доннел.

Це навчання також має дати українським воякам можливість прорвати оборону противника і зайти в тил росіянам, але без однієї суттєвої переваги, якою зазвичай користується американська армія, — підтримки з повітря.

Повітряні сили самої України є дуже обмеженими, а надходження літаків американського виробництва F-16, як очікується, відбудеться лише в середині чи навіть під кінець 2024 року.

Подивитися в дзеркало

Тоді як офіційні представники США кажуть, що моделювання ситуації показало можливість досягнення успіху українцями і без літаків, навіть у Пентагоні є ті, хто каже, що це буде важко.

Наприклад, Крістіна Вортмут, міністр армії США, нещодавно заявляла, що й Сполучені Штати вважали б бойові дії в таких умовах серйозним викликом, особливо, якщо нема переваги у повітрі, а противник мав час, аби підготувати оборону.

• “У наших військових було багато часу, щоб попрактикуватися в цьому, а в українців — лише кілька тижнів”, — зазначила вона.

• 

• Автор фото ГЕНШТАБ ЗСУ/FACEBOOK

• Українське командування вважає, що зведення втрат до мінімуму є запорукою збереження бойового потенціалу на довгий час

Деякі колишні американські посадовці кажуть, що невдоволення Пентагону повільним темпом просування українців є недоречним.

“Коли американці застосовують тактику загальновійськового наступу, це відбувається із перевагою у повітрі”, — каже генерал Філіп Брідлав, який був головнокомандувачем НАТО у 2013-2016 роках.

“В України цього нема. А ми також не надали українцям далекобійної артилерії, — додає він. — Тож коли починаються усі ці розмови про повільність без загальновійськової тактики, то треба спочатку подивитися в дзеркало”.

Більші перемоги попереду?

Дехто із українських вояків, які воюють від самого початку, також невдоволені. Вони кажуть, що танки та іншу бронетехніку отримали нові підрозділи, де багато тих, хто не має бойового досвіду. Втім, офіційні представники США відповідають, що наявність бойового досвіду у тих, кого тренували для наступу, коливається від 50% до 70%.

Інші зауважують, що реальність першого контакту із ворогом шокувала наступальні підрозділи. Як розповів один із вояків після першого штурму російських окопів, “якими б важкими не були навчання, це (реальний наступ) виявилося значно важчим”.

Автор фото ГЕНШТАБ ЗСУ/FACEBOOK

Реальний бій не схожий на навчання чи підручник

Захищаючи свою тактику наступу, Київ каже, що хай і повільно, але просування є. Цього тижня українські сили взяли Роботине, розташоване трохи північніше головної оборонної лінії росіян.

Підрозділ, який штурмував населений пункт, відточував свою тактику з перших днів війни. Вона полягає у тому, щоб спочатку завдати артилерійських ударів по позиціях противника за допомогою наведення з дронів, а потім розпочинати піхотний штурм.

“Це невелика перемога, — написав у соцмережах командир підрозділу майор Юрій Гаркавий. — Більші (перемоги) попереду. Моя ціль — Азов”.