Як Росія та Ізраїль зірвали “ядерну угоду” Ірану і США, та як це стосується України

Повернення до угоди про контроль ядерної програми Ірану відкладається, щонайменше,  до кінця року, щонайбільше  — на невизначений період.

Повернення до угоди привело б до істотного  зменшення російських і збільшення іранських ресурсів, які обидві ці країни використовують для просування своїх агресивних цілей. Ідея фікс Росії — знищити Україну, ідея фікс Ірану — знищити Ізраїль. Ідея повернення  до ядерної угоди мала  багато прибічників, але Росія та Ізраїль попрацювали наполегливо і вміло, щоби були задоволені  саме їхні інтереси.

Човникова дипломатія

Нагадаю. Після того, як у 2000-х стало відомо, і МАГАТЕ переконалося, що Іран потай під виглядом енергетичної просуває ядерну програму, яка дає змогу створити ядерну зброю, розпочалися пошуки міжнародного вирішення проблеми. Адміністрація Барака Обами вирішила, що міжнародна угода —  рішення краще, ніж санкції. У 2015 році, всупереч наполегливим вимогам Ізраїлю цього не робити, США підписали з Іраном угоду, співспонсорами й учасниками якої виступили офіційні ядерні країни — Велика Британія, Китай, Росія, Франція та неядерна Німеччина. Позиція європейських країн у цій угоді часто представлена дипломатією ЄС.

Сенс  угоди полягав у тому, що Іран обмежить перевірочним чином свою ядерну програму так, аби  вона не дозволяла створити ядерну зброю. В обмін на це з Ірану буде знято чималу  частину міжнародних санкцій, що дозволить йому, зокрема, заробляти торгівлею нафтою і газом.

У 2018 році Дональд Трамп одним зі своїх перших рішень на посаді  президента вивів США з угоди з Іраном і відновив практику дедалі жорсткіших санкцій. Політика Трампа була вбудована в ширшу  і, слід визнати, успішнішу стратегію розвитку відносин Ізраїлю з арабськими країнами та  вибудовування регіональної коаліції, що протистоїть Ірану. Зворотним боком було те, що на тлі рішення про виведення  американських військ з Афганістану Дональд Трамп наприкінці своєї каденції готовий був занурити США у пряме військове зіткнення з Іраном.

Адміністрація Джозефа Байдена зробила відновлення угоди про ядерну програму Ірану одним зі своїх пріоритетів. Бачення полягало в тому, що розмова з Іраном можлива не тільки мовою санкцій. Човникові переговори про відновлення угоди було запущено вже у квітні 2021 року, через місяців два після інавгурації Байдена. Американська ідея полягала в тому, аби  зробити угоду кращою, ніж вона була, — гарантувати, серед іншого, що Іран відмовиться від агресивних дій на Близькому Сході та обмежить ракетну програму. Але на практиці переговори йшли про обмін обмежень на ядерну програму, яку Іран готовий відновити під контролем МАГАТЕ, на скасування американських санкцій, яких адміністрація Трампа встигла прийняти сотні, коли не тисячі.

США й Іран відмовлялися зустрічатися безпосередньо, тому переговори велися за посередництва європейської дипломатії з фоновою участю Росії та Китаю. Переговори про те, які саме санкції (не всі їх накладено  у зв'язку з ядерними амбіціями Ірану) і в якому порядку зніматимуться та  наскільки жорстким буде контроль над ядерною програмою Ірану з боку МАГАТЕ, тривали понад півтора року. На початку серпня нинішнього  року ЄС представив сторонам “дорожню карту” швидкого повернення до угоди. США й Ірану було запропоновано після підписання угоди встановити перехідний період тривалістю  чотири місяці, за який   США могли б зняти частину важливих для Ірану санкцій, а Іран міг би досягти з МАГАТЕ частини важливих для США угод про інспекцію та моніторинг. Європейські дипломати були сповнені оптимізму. Але американські й іранські відповіді на європейські пропозиції розчарували всіх учасників. На початку вересня і європейські, і американські дипломати дали зрозуміти, що угода відкладається, можливо — знімається з порядку денного.

Ціна питання

Можливість Ірану створити власну ядерну зброю залежить від глибини збагачення урану по “збройовому” ізотопу 235 і режимів роботи ядерних реакторів, здатних напрацьовувати “збройовий” ізотоп плутонію 239. Є різні оцінки швидкості напрацювання кількості урану й плутонію, достатньої для створення Іраном ядерної зброї. За ізраїльськими оцінками, в умовах дії угоди Іран зміг би отримати  потрібну кількість збройових ядерних матеріалів до 2031 року. Без  угоди темпи могли б бути дуже скорочені.

Останніми місяцями звучали алармістські заяви прибічників відновлення угоди 2015 року про те, що Іран перебуває  буквально на порозі створення ядерної зброї. Справді, з 2019 року, коли Тегеран оголосив, що перестає дотримуватися обмежень ядерної програми у зв’язку з виходом  з угоди США та початком нової  санкційної політики, було зроблено кроки, які збільшили в Ірану кількість матеріалів, придатних для створення ядерної зброї. Але йдеться про одиниці ядерних вибухових пристроїв. Їх Ірану ще треба  створити й випробувати, і при цьому уникнути можливих ударів Ізраїлю, спрямованих на силове припинення іранської збройової ядерної програми. Поки що  ж ідеться про ядерні матеріали та їх кількість, достатню чи недостатню для створення одного ядерного вибухового пристрою.

Ціна угоди з Іраном нині пов'язана, швидше, з нафтою, ніж із ядерною зброєю. Згідно з оцінкою видання Bloomberg, у Перській затоці, поблизу  берегів Китаю та Сінгапуру перебувають  до 100 млн барелів іранської нафти. Ця нафта вже залита в зафрахтовані танкери, які готові прямувати до місць продажу. Ще до 50 млн барелів уже видобутої іранської нафти містяться в наземних сховищах.

 Таким чином, у разі зняття санкцій  на світовому ринку можуть технічно швидко (без урахування торговельних  і фінансових процедур) опинитися до 150 млн барелів іранської нафти, не беручи до уваги можливостей відновлення видобутку і продажу на світових ринках. Цього достатньо, аби  вплинути на ціни. До кінця року для обмеження світових цін США відкрили свої резерви нафти обсягом 180 млн барелів. Щоденна потреба всього світу в нафті становить близько 100 млн барелів. Тобто до негайного продажу готовий обсяг іранської нафти на  півтори доби світового споживання.

На міжнародних ринках торгується тільки частина цих обсягів. Під впливом оптимізму з приводу відновлення угоди про ядерну програму Ірану та зняття санкцій, що  з'явився  було в серпні, ОПЕК вирішив скоротити видобуток на 100 тис. барелів на день. Імовірно, з таким щоденним обсягом могла б продаватися іранська нафта, закачана в танкери в очікуванні споживача. До виходу США з угоди з Іраном і впровадження санкцій Іран експортував у ЄС 500—700 тис. барелів нафти на день.

Повернення США й Ірану до угоди могло б привести до швидкої появи на ринку обсягів нафти, здатних опустити  ціну бареля набагато нижче від нинішнього  порогу  100 дол. за барель. Це було б проти інтересів Росії. Тим часом  Іран отримав  би значні ресурси для просування своїх геополітичних планів, серед яких знищення Ізраїлю залишається одним із пріоритетів. Певна річ,  це було б проти інтересів Ізраїлю.

Комбінація інтересів

Коли в серпні з'явилися перспективи відновлення угоди про ядерну програму Ірану та  зняття з нього великої частини санкцій, Ізраїль доклав значних зусиль, щоб цього не сталося. Комунікації зі США мали інтенсивний характер. Ізраїль заявляв, що діє інакше, ніж 2015 року, коли публічні заклики до адміністрації  Барака Обами були зрештою проігноровані.

Невідомо, до яких аргументів вдався Ізраїль, але на його користь зіграла непоступливість Ірану. Тегеран у відповідь на європейську “дорожню карту” зажадав, щоб МАГАТЕ просто припинило інспекції на низці об'єктів. Після певних вагань США розцінили  таку іранську позицію як неприйнятну і, за твердженнями  ізраїльських ЗМІ, повідомили ізраїльським партнерам, що угода з Іраном більше не стоїть на порядку денному.

Політика Росії була проявлена менше, ніж політика Ізраїлю. Але  так само націлена  на зрив угоди. Росія переконувала Іран вимагати на межі досягнення компромісу зі США виконання додаткових умов, розраховуючи  отримати  їх у загальному пакеті. І Тегеран в останній момент почав вимагати. Росія, імовірно, запевнила Іран, що США погодяться на вимогу Ірану обмежити дії МАГАТЕ задля  обмеження цін на нафту. Але при цьому Росія точно розуміла, що Ізраїль зробить усе, аби  не допустити угоди на таких умовах. І Ізраїль не допустив.

Можна припустити, що в запасі в Росії були додаткові інструменти руйнування компромісу між США та Іраном, який, здавалося, був близький у серпні. Якби російські війська продемонстрували в дії іранські дрони, що знищують американські гаубиці, поставлені Україні, то США важко було б зняти санкції з Ірану навіть в обмін на його повернення до дотримання  угоди про ядерну програму. Але це й не знадобилося.

Про те, що компроміс стосовно  угоди 2015 року зруйнований  і його пошуки відкладено на невизначений час, свідчить такий факт. Минулого тижня “Велика сімка” і Європейська комісія оголосили про процедуру адміністративного обмеження цін на російські нафту та газ. План може спрацювати, і він зробить танкери  й сховища з іранською нафтою неактуальними для стану глобальних енергетичних ринків.

Така ситуація розводить у різні боки  інтереси Росії та Ізраїлю стосовно Ірану. А Іран уже зробив заяви стосовно Ізраїлю, які цілком відповідають російським шаблонам стосовно України. Заяви витримані в тому дусі, що коли  Іран не будуть поважати, то він влаштує війну. У таких умовах Ізраїль і Україну об’єднує цілком прагматичний інтерес, пов'язаний саме з ядерною безпекою. Іран не повинен із допомогою Росії отримати доступ до ядерних матеріалів на тимчасово окупованій Запорізькій атомній станції.

Олексій ІЖАК, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД)