“Я ніколи не працювала на росіян” — жінка, яку засудили як колаборантку

Колонія розташована поблизу Дніпра, приблизно за 300 км від рідного Тетяниного міста Лиман. Воно лежить біля лінії фронту на Донбасі і було пів року окуповане Росією та звільнене 2022 року.

Поки ми сидимо в кімнаті з рожевими стінами, де ув’язнені можуть телефонувати додому, Тетяна пояснює, що вона 15 років була місцевою волонтеркою, підтримувала зв’язки з місцевими чиновниками. Але коли росіяни окупували місто, виконання цих обов’язків обійшлося їй дорого.

Українська прокуратура стверджувала, що жінка незаконно обійняла офіційну посаду в окупаційній владі, на якій зокрема роздавала допомогу.

“Зима пройшла, в людей закінчилися запаси харчів. Хтось же мав вступитися за них, — каже вона. — Я не могла кинути цих старих людей. Я серед них виросла”.

Тетяна Потапенко вважає, що не заслуговує на в'язницю

54-річна жінка — серед майже 2000 людей, засуджених за співпрацю з росіянами згідно із законодавства, розробленого незабаром після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Київ знав, що має утримати людей як від симпатій до окупантів, так і від співпраці з ними.

І ось трохи більше ніж за тиждень депутати ухвалили поправку до Кримінального кодексу, встановивши кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність. Цю ініціативу вони не могли погодити з 2014 року, коли Росія анексувала Крим.

До повномасштабного вторгнення Тетяна була посередницею між місцевими мешканцями та владою, наприклад, щоб забезпечувати сусідів такими матеріалами, як дрова.

Вона каже, що коли в місті почали керувати посадовці, призначені росіянами, знайома переконала її звернутися до них, аби отримати вкрай необхідні ліки.

“Я добровільно з ними не співпрацювала, — каже вона. — Я підняла питання, що люди з інвалідністю не могли отримати медикаменти. Вони зняли це на відео і виклали в інтернет. Прокуратура мені це пред'явила як доказ роботи на них”.

Після звільнення Лимана суду показали підписані нею документи, які було розцінено як те, що жінка обіймала офіційну посаду в окупаційній владі.

Тетяна раптом оживляється.

“У чому склад мого злочину? Що я пішла за наших людей? Я не працювала на росіян взагалі. Вижила і опинилася у в'язниці”.

Законодавство про колабораціонізм 2022 року розробили для того, щоб люди не допомагали російській армії, пояснює правова аналітикиня Онисія Синюк з Центру прав людини ZMINA, що базується в Києві..

“Однак законодавство охоплює всі види діяльності, в тому числі й ті, що не завдають шкоди національній безпеці”, — каже вона.

Онисія Синюк каже, що формулювання законодавства про колабораціонізм занадто широкі

Кримінальні правопорушення, передбачені статтею КК про колабораційну діяльність, варіюються: від простого заперечення незаконності російського вторгнення чи підтримки його особисто, чи в інтернеті — до виконання політичної чи військової ролі на користь держави-агресора.

Покарання може бути суворе — до 15 років позбавлення волі.

З майже 9000 справ про колабораційну діяльність Синюк та її команда проаналізували більшість вироків, включно з Тетяниним. Вони кажуть, що стурбовані тим, що формулювання законодавства надто широкі.

“Тепер за цим законодавством нестимуть відповідальність і люди, які надають життєво важливі послуги на окупованих територіях”, — каже Синюк.

На її думку, законодавці повинні враховувати реалії життя та роботи в окупації протягом понад двох років.

Ми їдемо на батьківщину Тетяни, щоб відвідати її немічного чоловіка та сина з інвалідністю. Коли ми наближаємося до Лиману, шрами війни стають помітними.

Значна частина прифронтового Лимана була зруйнована під час війни

Цивільне життя зникає, а транспорт поступово набуває військово зелених кольорів. На зруйнованих опорах звисають лінії електропередач, а залізничні колії заросли травою.

Соняшникові поля неушкоджені, а от місто — так. Побите авіаударами та бойовими діями.

Зараз росіяни наблизилися майже на 10 км. Нам сказали, що вони зазвичай починають обстріли приблизно о 15:30, і день, в який ми відвідали місто, не став винятком.

Чоловік Тетяни, 73-річний Володимир Андреєв, розповідає, що вони зараз “в ямі”. Без дружини господарство розвалюється, і вони з сином справляються лише за допомогою сусідів.

“Якби я був слабким, я б розплакався”, — каже він.

Йому важко зрозуміти, чому його дружина не з ним.

Чоловіку і сину Тетяни важко без неї

Тетяна могла б отримати менший термін, якби визнала свою провину, але вона відмовляється.

“Я ніколи не визнаю, що я — ворог народу”, — каже вона.

Але вороги народу існують — і їхні дії мають смертельні наслідки.

Минулої осені ми йшли по закривавленій землі звільненого села Гроза Харківської області. Російська ракета влучила в кафе, де проходили поминки на честь українського воїна.

59 людей — майже чверть населення Грози — загинули. Ми постукали в двері і знайшли дітей самих вдома. Їхні батьки не повернулися.

Пізніше СБУ виявила, що наводку росіянам дали двоє місцевих жителів Володимир і Дмитро Мамон.

Брати були колишніми поліцейськими, які, згідно з обвинуваченнями, перейшли на бік окупантів.

Після звільнення села вони втекли через кордон разом з російськими військами, але залишалися на зв’язку зі своїми старими сусідами — ті мимоволі розповіли їм про майбутній похорон.

Автор фото YAKIV LIASHENKO/EPA-EFE/REX

Російський удар убив 59 мешканців Грози після наводки

Відтоді братам висунули звинувачення у державній зраді, але навряд чи їх посадять в українську в’язницю.

Так відбувається боротьба Києва з колаборантами. Тих, хто вчиняє більш серйозні злочини — наводить удари, сприяє витоку військової інформації чи організує фіктивні референдуми для легітимізації окупаційних військ — здебільшого судять заочно.

На лаві підсудних же часто опиняються за менш серйозними звинуваченнями.

Згідно з Женевською конвенцією, російські окупаційні сили мають дозволити людям продовжувати жити своїм життям і забезпечувати їм такі можливості.

Саме так, каже Тетяна Потапенко, вона і намагалася робити, коли у травні 2022 року у Лиман зайшли російські війська.

Її справа — одна з кількох, які ми дослідили на сході України.

Серед них директор школи, ув’язнений за те, що прийняв російську навчальну програму. Його захист, як розповідає його адвокат, полягав у тому, що хоча він і прийняв російські матеріали, він їх не використовував.

А на Харківщині ми дізналися про керівника стадіону, якому загрожує 12 років в’язниці за те, що він продовжував проводити матчі в окупації. Його адвокат каже, що він організував лише два товариські матчі між місцевими командами.

Для Організації Об’єднаних Націй (ООН) такий погляд на колабораціонізм порушує міжнародне гуманітарне право. За ним, третині з таких вироків, винесених в Україні з початку великої війни в лютому 2022 року до кінця 2023 року, бракує законної основи, стверджують в ООН.

“На окупованій території вчинялися злочини, і людей потрібно притягнути до відповідальності за шкоду, яку вони заподіяли Україні, але ми також бачили, як закон застосовувався несправедливо”, — каже Даніель Белль, голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Вона стверджує, що законодавство не враховує мотиви, наприклад, чи ці люди активно співпрацювали, чи просто намагалися заробити гроші, що їм дозволено робити. Вона каже, що через нечіткі формулювання порушниками стають усі.

“Є незліченна кількість прикладів, коли люди діяли під примусом і виконували функції, щоб просто вижити”, — Даніель Белль.

Саме так сталося з Дмитром Герасименком, який теж родом з міста Лиман, як і Тетяна.

У травні 2022 року він вийшов зі свого підвалу, коли стих артилерійський та мінометний обстріл. Через Лиман проходила лінія фронту, він був під російською окупацією.

“На той час люди вже два місяці жили без світла”, — згадує він. Дмитро 10 років пропрацював у місті електриком.

Окупаційна влада попросила волонтерів допомогти відновити електроенергію, і він зголосився.

“Людям треба виживати, — каже він. — Росіяни мені сказали: або ти працюєш на нас, або не працюєш взагалі ніяк. Я просто побоявся розвернутися і піти, боявся переслідування”.

Для Дмитра і Тетяни полегшення від деокупації було коротким. Після того, як Україна повернула контроль над містом, їх доставили на допит співробітники СБУ.

Коли він зізнався, що забезпечував електроенергією російських окупантів, Дмитра швидко засудили умовно та заборонили працювати електриком на державу протягом 12 років.

Ми знайшли його в гаражі, де він зараз працює слюсарем. Блискучі інструменти відображають вимушену зміну його кар'єри.

“Мене не можна судити, прирівнюючи до колаборантів, які наводять ракети”, — каже він.

Його незгода схожа на аргументи Тетяни.

“Що можна відчувати, коли заходить чужа армія? — питає вона. — Звісно, страх”.

Електрик Дмитро Герасименко допомагав відновлювати електроенергію в Лимані під окупацією

Такий страх виправданий. ООН знайшла докази того, що російські війська переслідують і навіть катують людей, які підтримують Україну.

“Ми знаємо про випадки, коли людей затримували, катували, вони зникали просто за висловлення проукраїнських поглядів”, — каже Белль з ООН.

З того моменту, як Москва вторглася в Крим у 2014 році, визначення “проросійський” в очах українських законодавців змінилося: з простої підтримки тісніших зв’язків між країнами — до підтримки російського вторгнення, яке розглядається як геноцид.

Часто літні люди вирішують або змушені жити в умовах окупації. Деякі з них можуть бути надто слабкими, щоб поїхати.

Є й ті, хто відчуває радянську ностальгію чи симпатію до Росії.

Але враховуючи те, що колись Україна може повернути окуповані території, чи справді законодавство про колабораціонізм занадто жорстке?

Позиція одного депутата, який брав участь у його створенні, однозначна: “Ви або з нами, або проти нас”.

В'язниця, де утримують понад 60 колабораціоністів. Це жорстке правосуддя, але це ціна, яку варто заплатити, каже депутат

Андрій Осадчук — заступник голови парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності. Він категорично не погоджується з тим, що законодавство порушує Женевську конвенцію, але визнає, що воно потребує вдосконалення.

“Наслідки надзвичайно важкі, але це не звичайний злочин. Ми говоримо про життя і смерть”, — каже він.

Осадчук вважає, що насправді міжнародне право має наздоганяти війну в Україні, а не навпаки.

“Треба будувати Україну на звільнених територіях, а не ощасливлювати когось із зовнішнього світу”, — каже він.

Моніторингова місія ООН визнає, що є певні покращення. Нещодавно генпрокуратура України доручила своїм відомствам дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права під час розслідування справ про колабораціонізм.

У вересні український парламент також планує внести нові зміни до законодавства. Одна із пропонованих поправок передбачає, що деяких людей штрафуватимуть замість позбавлення волі.

Поки що Київ вважає прийнятним, що такі, як Тетяна та Дмитро, постали перед жорстким правосуддям, якщо це означає, що Україна нарешті може звільнитися від російської хватки.

Тетяна і Дмитро кажуть, що шкодують лише про те, що не втекли, коли росіяни зайшли туди вперше.

Але оскільки держава їх переслідує, а Лиман знову можуть захопити російські війська, незрозуміло, наскільки вони можуть бути відвертими.

У підготовці матеріалу брали участь Ганна Чорноус, Аамір Пеерзада та Ганна Циба.

Усі світлини BBC Лі Дюранта.

Джеймс ВОТЕРХАУС