Візія повоєнного профілю Донбасу: людей повертаємо, заводи — ні

 Як повертати території, на яких дев’ять років не лунала українська мова. Якою повинна бути державна політика щодо них? Що не/варто відбудовувати на Донбасі? Відповіді в тому числі й на ці питання лунали на дискусійній панелі під час презентації нового проєкту LB.ua “Нова країна”. Однак розгорнуті візії двох спікерів — Ігоря Ліскі, голови наглядової ради групи компаній “Ефективні інвестиції” і Ростислава Шурми, заступника голови Офісу Президента — ми хотіли б винести окремо як найбільш змістовні. Варто додати, що обидва спікери безпосередньо пов'язані з Донбасом: Шурма там жив сім років; Ліскі родом з Луганська, з окупацією регіону втратив усі свої активи.

Ігор Ліскі, голова наглядової ради групи компаній “Ефективні інвестиції”, співзасновник Українського інституту майбутнього

Питання повернення окупованих територій Донецької і Луганської областей буде одним з найгостріших для сучасної України, для суспільства. У першу чергу через підступну і цинічну російську пропаганду, яка з 2014 року закидала наративи, як-от: а чи вартують життів кращих синів і доньок України люди, які начебто не хочуть жити з Україною. Проте, вважає бізнесмен, не можна навіть допускати думки, що ми можемо відмовитися від своїх територій і від своїх людей.

“Звичайно, історія бачила все, і тут треба чесно говорити про ціну цього визволення, але відмовитися свідомо, сказати, що це не наші люди, не можна. Інакше такий самий наратив скоро буде щодо Харкова, Дніпра, Запоріжжя. Згадають нам і Полтаву, і Київ. Спочатку буде поділ 39 року, потім підуть далі, розказуватимуть, що України взагалі немає. Поділять умовно між Польщею і Російською імперією. Тобто ми як суспільство маємо бути дорослими і побудувати наратив і картинку такої майбутньої України, в якій буде сенс звільняти ці території, в якій захочуть жити навіть ті українці, які зараз окуповані”, — вважає Ліскі.

За приклад він пропонує взяти повоєнну Німеччину. Під час об’єднання там не було дискусії, мовляв, давайте тих німців, які не “такі” (що перебували на території так званої НДР. — Ред.), приєднаємо до Росії. Ні. На окупованих територіях такі самі українці.

“Я вірю, що 10—50 тисяч мають поїхати з цих територій. Ті, хто відкрито підтримував цей режим, хто є зрадниками, хто є вбивцями, дуже часто, або пособниками. Я вас запевняю, вони самі поїдуть, можливо більше, але більшість людей, я інколи спілкуюсь з ними, щиро дуже хочуть, щоб повернулася Україна, справедливість, справжня можливість обирати собі владу, закон. І навіть ті, хто ще п’ять років тому сумнівався, зараз точно знають, що в Україні було краще”, — розповів бізнесмен.

Наратив про поділ дуже шкідливий. І суспільство має дозріти до того, щоб не розділяти людей на тих чи інших, а ставитися до громадян, які перебувають в окупації, як до заручників, яких необхідно визволити, вважає Ліскі. І, безумовно, слід подумати про притягнення до відповідальності зрадників — спочатку справедливість, а потім, можливо, милосердя.

“Спочатку справедливість, не можна амністувати тих, хто вбивав людей, катував українських жінок. Я пам'ятаю вчительку 42-ї школи в Луганську, яка єдина зі всіх директорів шкіл принципово говорила українською мовою. Я особисто її підтримував, був на всіх лінійках, на дзвінках, а її потім [росіяни] катували за те, що вона розмовляла українською мовою.

Тому спочатку справедливість, потім милосердя і, можливо, амністія. Але дискусія потрібна”, — зазначив Ігор Ліскі.

Щодо того,  що будувати на звільнених територіях, за словами бізнесмена, в закритих колах йдуть такі обговорення. Є думка, це має бути місце для серйозного військового контингенту, військової бази абощо, яка має бути по-особливому спроєктована і виступатиме великим роботодавцем.

Ведеться дискусія і щодо створення робочих місць.

“Є природна історія, що прямо якісь сучасні заводи з вироблення мікрочипів ми там будувати не збираємось, нам є що робити на цих територіях. Ба більше, серед інвесторів є такий hidden, схований консенсус, що все, що по правий бік, ми будуємо надовго, все, що по лівий — дайте подумати”, — резюмував Ліскі.

Ростислав Шурма, заступник голови Офісу Президента

“Скажу неприємну річ, не ту, яку всі хочуть почути. Панує догма, що на Донбасі ми будемо щось відбудовувати. 

Не будемо відбудовувати те, що там було. Навіть близько. Тому що індустріальний уклад закінчився. Індустріальна епоха була побудована на вугіллі: Донбас видобував до 200 мільйонів тонн вугілля у 80-90-х роках, 170 — під час розвалу Союзу, зараз він майже нічого не видобуває, 5—10 мільйонів тонн енергоресурсу не більше. Відповідно, меткомбінати, які були там чи не найбільшим сегментом, більше там не потрібні. Вони потрібні в майбутній цільовій структурі на родовищах руди в Кривому Розі, в Горішніх Плавнях, у Дніпрорудному”, — каже представник Офісу Президента.

Так само Донбасу більше не доступні машинобудування й інші індустрії, які теж в основі своїй мали енергоресурс і трудовий потенціал. Більшість трудового потенціалу Донбас уже втратив.

За словами Шурми, профіль цих територій зміниться. Як саме — це питання дискутується, офіційної позиції ще немає. Однак, скоріш за все, буде йтися про високопродуктивне сільське господарство, зелену енергетику, тому що там є відповідні природні умови: степи з хорошою інсоляцією, з хорошим вітром, базова енергоінфраструктура.

Йдеться також і про військовий кластер, який може стати чи не найбільшим роботодавцем. І сервісні індустрії, які виникнуть навколо нього.

Я маю доволі багато успішних кейсів близьких, знайомих, які у 2014-му, у 2015-му році переїжджали сюди, в Україну, які переїжджали у 2021-му. Якщо не відбувається концентрована міграція, люди дуже легко асимілюються. Вони через три місяці починають розмовляти українською мовою. Чудово знаходять знайомих. За пів року вже не згадують про “родной Донбас”.

Тому, напевно, наша політика повинна бути пов'язана з такою м'якою інтеграцією людей в єдину Україну, у тому числі з міграційними процесами, у тому числі з побудовою тих секторів економіки, які будуть довгостроково конкурентоздатні там, а не просто відбудувати якісь заводи чи ще щось.

Вони не живі там більше. Меткомбінат у Кривому Розі буде на 10% мати меншу собівартість, ніж новий меткомбінат у Маріуполі, просто з погляду логістичних витрат”, — резюмував Шурма.