За пів року російської агресії проти України сподівання на те, що Пекін скористається своїм впливом на Москву й відіграє конструктивну роль у припиненні війни, не справдилися. Китай наполягає, що стоїть “на правильному боці історії й на боці сприяння мирним переговорам”. Однак час показав: ці слова не підкріплені конкретними діями. Сприйняття російсько-української війни виключно через призму власної конфронтації зі США, в якій Україна виступає як “пішак” або “маріонетка” американців, обмежує КНР у ролі глобального гравця. У своїх заявах на міжнародних майданчиках Пекін ініціює побудову “суспільства спільної долі”, акцентує увагу на важливості глобальної продовольчої безпеки, на проблемах країн, що розвиваються, та виступає за підписання договору про незастосування ядерної зброї.
Деструктивні дії РФ на території України відкрили, здавалося б, широке поле для посередницької діяльності Китаю у вирішенні кола питань, які є важливим інструментом його “м′якої сили” у світі. Як постійний член Ради Безпеки ООН Пекін міг би долучитися до зусиль організації та інших країн із розблокування експорту української аграрної продукції, сприяти МАГАТЕ в демілітаризації Запорізької ядерної електростанції, що стала елементом ядерного шантажу Росії та загрожує великій кількості мирного населення.
Упродовж останніх років КНР була основним імпортером українського зерна та іншої сільськогосподарської продукції. За даними за 2021 рік, близько 15%, або 1/6 всього українського аграрного експорту було спрямовано саме до КНР. Частка зернових при цьому становить 20,7% від загального обсягу. Блокування росіянами українських портів негативно позначилося на китайсько-українських торгових відносинах. Однак замість того, щоб докласти практичних зусиль до відновлення морського експорту, Китай за першої-ліпшої нагоди звинувачував США та їхніх партнерів у провокуванні продовольчої й енергетичної криз через санкційний тиск на РФ. Китайська влада свідомо уникає визнавати той факт, що саме російська агресія проти України спричинила глибоку енергетичну, економічну та гуманітарну кризу не тільки в Україні, а й у світі загалом.
Гуманітарна допомога — ще один напрям, який Пекін активно використовує у зміцненні своїх позицій на міжнародній арені, але, на диво, досить обережно, коли це стосується підтримки України. На початку березня міністр закордонних справ КНР Ван Ї заявив, що КНР готова докладати власних зусиль до врегулювання гуманітарної кризи в Україні, і наголосив на наданні 1,57 млн дол. допомоги через Червоний Хрест (до неї увійшли продовольчі товари, предмети першої необхідності, ковдри, рушники, столові прибори тощо). Для порівняння: маленька острівна держава Тимор-Лешті виділила для гуманітарних потреб українців 1,5 млн дол.А допомога Тайваню на фінансування гуманітарних потреб і підтримку українських біженців тільки за березень становила понад 33 млн дол. і триває на постійній основі. На додачу, Тайвань виділив по 500 тис. дол. на відбудову Сум, Чернігова, Харкова, Миколаєва, Запоріжжя, Бучі; 3 млн — Києва; 5,8 млн — для семи медичних закладів; 1,2 млн — на відновлення зруйнованих українських храмів. Як бачимо, участь Китаю — досить обмежена відносно його економічної ваги і порівняно з допомогою значно менших держав.
Статус стратегічного партнера, високий рівень торговельних відносин і позиціювання Пекіном себе як відповідального міжнародного гравця породили впевненість, що Китай зацікавлений у найшвидшому закінченні військових дій на території України і докладе до цього конкретних зусиль. Сподівання й очікування українського суспільства та влади на підтримку КНР виявилися завищеними. Російсько-українська війна показала неправильне розуміння українським політикумом зовнішньополітичних пріоритетів Китаю.
На сьогодні Пекін не зацікавлений у повноцінному політичному діалозі з українським керівництвом, оскільки сприймає його як “маріонетку” США. Китайська влада неодноразово закликала США “перестати підкидати дров у вогнище конфлікту в Україні”, маючи на увазі постачання західної зброї. Звісно, такі заяви подаються під миротворчими гаслами та переживаннями, що українська територія перетворилася на “випробувальний полігон для американської й західної зброї”. Між тим визнається, що ця зброя слугує також і “м′ясорубкою для ослаблення Росії”. А поразка РФ — небажана для КНР. Адже Росія наразі є головним стратегічним союзником у боротьбі Китаю зі Сполученими Штатами.
Якщо для України “стратегічний партнер” — це насамперед про підтримку, то для Китаю — про власні інтереси. І нині вони на боці Москви. Цим пояснюється ігнорування пропозиції стати гарантом безпеки України та закликів до прямого діалогу між Володимиром Зеленським і Сі Цзіньпінем. Китайський лідер не провів жодної телефонної розмови з українським президентом, хоча Київ неодноразово звертався з таким проханням. Володимир Зеленський навіть зробив спробу достукатися до Сі Цзіньпіня через інтерв′ю в популярному виданні South China Morning Post. На що китайська сторона вустами спікерки МЗС Хуа Чуньїн на запитання про плани організувати розмову між двома лідерами відповіла, що “Китай підтримує тісні зв′язки з Україною та іншими сторонами української кризи”. Цьогоріч китайський лідер також порушив традицію кількох минулих років і не надіслав вітальної телеграми з нагоди Дня незалежності України.
Не маючи бажаної підтримки, офіційний Київ погодився на так званий статус-кво, згідно з яким Китай принаймні не робитиме кроків, спрямованих проти України. Вочевидь, ідеться про ненадання військової підтримки РФ, зважаючи на інформацію, що Кремль потребує поповнення військово-технічної бази.
В усьому іншому міцне плече Китаю все ж допомагає РФ уникнути міжнародної ізоляції та вистояти економічно в умовах західних санкцій. За період війни Москва та Пекін помітно активізували свої зусилля у поглибленні двосторонніх відносин на дипломатичному (в рамках ШОС, БРІКС, телефонних розмов Владіміра Путіна та Сі Цзіньпіня), економічному (підписання угод про співробітництво у ключових галузях, зокрема у сфері енергетики, космосу, агропромисловості; транскордонні платежі та торгівля в національних валютах для уникнення санкцій; збільшення закупівлі енергоресурсів) та військовому рівнях (на початку вересня китайські військові спільно з російськими беруть участь у масштабних багатонаціональних військових навчаннях “Восток 2022”).
З огляду на вище перелічене, голова комітету ВРУ з питань зовнішньої політики Олександр Мережко закликав переглянути статус КНР як “стратегічного партнера” України. Крім того, в українському парламенті було створено Міжфракційне депутатське об′єднання “На підтримку дружби, торгово-економічного, культурного та гуманітарного співробітництва з Тайванем”.
Ініціатива створення такого об′єднання виникла не тільки у відповідь на значну гуманітарну підтримку і впровадження санкцій проти РФ з боку Тайваню (в цьому пакеті важливим пунктом є заборона експорту напівпровідників — важливої складової для військово-технічної галузі РФ. Правда, тайванські чипи ще досить довго потрапляли до Росії в обхід санкцій — через Казахстан і В′єтнам, аж поки своє жорстке слово не сказали американці). Група дружби с Тайванем з′явилася й великою мірою через українське розчарування в позиції Китаю. Так, наприклад, у березні українські депутати звернулися до посла КНР в Україні Фань Сяньжуна з проханням допомогти в організації гуманітарних коридорів, але китайська сторона відмовилася від зустрічі. Зате китайські дипломати виявили значно вищі активність і настирність, коли справа торкнулась українських зв′язків із Тайванем.
Посольство КНР в Україні робило спроби завадити створенню групи через дипломатичні канали та політичні кола, але українські парламентарії відкинули можливість будь-якого втручання з боку представників іншої держави, наголошуючи, що діють у рамках політики “одного Китаю”, і економічне, культурне та гуманітарне співробітництво з Тайванем не виходить за її межі. Очевидно, ця ситуація негативно позначиться на й так непростих відносинах Києва з Пекіном і може підштовхнути його до гучнішої підтримки Москви або показового введення санкцій проти депутатів, як це було з парламентаріями деяких європейських країн. Можна припустити, що саме через уразливість українських позицій в умовах війни з РФ адміністрація президента Зеленського, на відміну від депутатів, уникає необережних кроків та критики дій Китаю й навіть, попри ігнорування з боку Пекіна, пропонує “пряники” у вигляді участі у відбудові українських міст.
Тимчасом не варто очікувати, що ця ініціатива істотно вплине на китайську позицію в російсько-українській війні. Основним чинником впливу на цю позицію все ж таки виступають китайсько-американські відносини, саме з огляду на них китайська підтримка Москви не виходить за певні межі. Втім, протистояння Китаю зі США та зближення з РФ вимагає від України перегляду власних відносин із КНР та вибудовування їх у співпраці з європейськими партнерами. Формування нового підходу дасть можливість подивитися на Китай з урахуванням реалій, які відкрила російська агресія проти України, та без зайвих ілюзій.
Наталія БУТИРСЬКА, експерт з питань Східної Азії, магістр зовнішньої політики
Что скажете, Аноним?
[21:42 21 декабря]
[13:43 21 декабря]
Абхазия столкнулась с самым суровым за последние 30 лет энергетическим кризисом.
[10:10 21 декабря]
13:00 21 декабря
12:30 21 декабря
12:00 21 декабря
11:30 21 декабря
11:00 21 декабря
10:30 21 декабря
10:00 21 декабря
09:30 21 декабря
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.