Війна України і Росії: Китай та Європа звірили годинники

Кожен залишився на своїх позиціях

Головною міжнародною темою цього тижня став візит представницької делегації Євросоюзу до Пекіна. На переговори з китайським лідером Сі Цзіньпіном приїхали французький президент Емманюель Макрон і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Очікувань тих, хто пов'язував із цим самітом надії на дипломатичний прорив у російсько-українській війні, подія не справдила. Але зустрічалися китайці та європейці насамперед для визначення з перспективами двосторонніх відносин, і саме це робить саміт по-справжньому значимим.

Необхідність інвентаризації діалогу ЄС і КНР назріла давно. Відносини стали стрімко холоднішати ще до війни, а російське вторгнення додало їм проблем: Євросоюз нині стоїть на боці України, а Пекін схиляється на бік Москви. Опинившись ледь не по різні боки барикад, сторони мають чимало причин для взаємної недовіри. Отже, відверта розмова вочевидь необхідна.

Чому саме зараз? Формальним приводом став китайський “мирний план”, яким Пекін перервав майже річне мовчання з приводу російської агресії. Але є ще, як мінімум, дві причини, котрі вимагають термінового прояснення відносин. По-перше, візит Сі до Росії сприймають у Європі з побоюванням, адже якщо в Китаї справді вирішили стати на бік Москви, конфронтація неминуча і про “нормальні” відносини з найбільшим торговим партнером можна забути. По-друге, Вашингтон дедалі активніше вимагає від європейців приєднатися до єдиного антикитайського фронту, додаючи до скарбнички аргументів “проросійську позицію Пекіна”.

Обидві сторони сьогодні вже готові обговорювати російсько-українську війну. Різниця в поглядах на причини війни та шляхи її завершення — не головна проблема відносин Китаю і ЄС, але принципово важлива суперечність, без розв’язання якої відновити взаємну довіру, що похитнулася, не вийде. Отже, не вийде гарантувати стабільність торгово-економічних відносин, втратити які європейці зараз абсолютно не готові (адже вони ще не оговталися від розриву зв'язків із Росією).

Китай теж не готовий втратити Європу. Не дивно, що Пекін ретельно готував ґрунт для тристоронньої зустрічі з лідерами Франції та Єврокомісії. Фронтменом китайської дипломатичної підготовки став посол у Євросоюзі Фу Конг, чиї численні інтерв'ю міжнародним і китайським ЗМІ напередодні саміту розкривали основні тези переговірної позиції Пекіна. Два китайських козирі: Пекін не виступає на російському боці в конфлікті (та не поставляє зброю) і не визнає анексії Криму та інших українських територій. Саме цей політичний фундамент ліг в основу гучних заяв про спільну позицію КНР і Франції на підтримку мирного врегулювання. Але ні під час спільної пресконференції Сі та Макрона, ні в підсумкових документах зустрічей немає й натяку про виведення російських військ як умови миру, — отже, сторони про це не домовилися і Китай залишився на своїх позиціях: нічого вимагати від Москви він не планує і мир бачить як замороження конфлікту на невизначений термін.

Пекін теж не отримав того, на що розраховував. Однією з головних китайських тез залишається заклик до стратегічної автономії Європи, формування незалежної від США позиції насамперед на китайському напрямі. Так, Макрон пару разів сказав, що у Франції є самостійна зовнішня політика, але ні він, ні фон дер Ляєн жодним чином не згадували про стратегічне партнерство ЄС і КНР та не коментували глибину координації з американцями з питань, які стосуються Китаю (а таких вистачає — від прав людини до Південно-Китайського моря, від незаконних держсубсидій промисловості до китайських інвестицій у стратегічні галузі економіки). Очевидно, що європейці не готові відмовлятися від стратегічного консенсусу з Вашингтоном, особливо тепер, коли на кону їхня власна безпека і мир у Європі. До того ж Китай явно недооцінює ролі спільних для ЄС і США демократичних цінностей, які вони зараз захищають в Україні і яким загрожує сам Китай.

Позитивну картинку забезпечили несподівано мирна обстановка зустрічей (якщо фон дер Ляєн і планувала бути “злим поліцейським”, — а на це натякала її жорстка програмна промова щодо відносин із Пекіном, представлена напередодні візиту, — то зрештою від цих планів відмовилася), відсунута на далекий план (хоч і не ліквідована цілком) незгода з низки питань та значна економічна частина. Макрон привіз із собою цілий десант французьких бізнесменів, і в присутності лідерів країн було підписано чимало угод про торгову й інвестиційну співпрацю. Французький кейс взагалі міг здатися взірцевим для райдужних перспектив економічного співробітництва: за підсумками 2022 року заявлено, що обсяг взаємної торгівлі вперше перевищив позначку у 100 млрд дол. Утім, і на економічному фронті не обійшлося без невдач. У Пекіні розраховували реанімувати велику угоду про інвестиції з Євросоюзом, яка різко забуксувала два роки тому у зв’язку з політичними розбіжностями, але жодного прогресу в цьому питанні досягнуто не було.

Getty Images

Мабуть, Китай може записати собі в актив резонанс, який саміт отримав у країнах Азії, Африки та частково Латинської Америки. В інформаційному полі цих держав приїзд європейців до Пекіна зайняв центральне місце і висвітлюється дуже активно. Невипадково китайці включили до порядку денного обговорення наслідків російсько-української війни для Глобального Півдня (продовольча і енергетична кризи, перерозподіл гуманітарних витрат міжнародних організацій і провідних країн-донорів) і втягнули європейців в обговорення цих проблем. У самій Європі давно визнають, що багато країн за межами Заходу бачать війну інакше, наголошують на інших пріоритетних загрозах, — і не враховувати їхню позицію небезпечно для світу загалом. Китай уже давно говорить про війну мовою, зрозумілою для країн, що розвиваються, і тому скидається на захисника їхніх інтересів, які і Захід, і Росія ігнорують.

Однак загалом зустріч не принесла жодних доленосних рішень, швидше, вона виглядає як “звіряння годинників”, перезапуск діалогу ЄС і КНР. Сторони “домовилися домовлятися”, але далі цього не пішли. Немає й натяку на згоду між ними із найважливіших питань: хто винен у розв’язанні російсько-української війни, хто і як відповідатиме за агресію та пов'язані з нею злочини, як і коли повертати захоплені в України території. Не знайшов у європейців відгуку й китайський заклик “залишити російсько-українську війну осторонь” і домовлятися між собою безвідносно до ситуації в нашій країні.

І ЄС, і Китай уже були готові обговорювати російсько-українську війну, але дійти згоди з цього питання поки що не можуть. Не виключено, наявні суперечності можна подолати, і з часом справжній компроміс між Китаєм та Європейським Союзом може бути досягнутий. Питання лише в тому, чи є у сторін цей час? Війна триває, залишатися осторонь не виходить у жодної впливової країни світу, і, щоб не розбиратися потім із ще тяжчими наслідками, діяти потрібно зараз. 

Віктор КОНСТАНТИНОВ, доцент інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка