В’ячеслав Кириленко: Я не бігаю за портфелями. Вони самі мене знайдуть

Позачергові засідання, скликані цього тижня у Верховній Раді, обернулися “пшиком”. Народні депутати не спромоглися ухвалити жодного рішення, вкотре засвідчивши неефективність законодавчої влади. Відтак вибори пройдуть на основі недосконалого законодавства, яке, не виключено, створить лазівки для фальсифікацій.

В’ячеслав Кириленко виступив із критикою подібних позачергових засідань. На думку голови партії “За Україну!”, депутати займаються самопіаром, використовуючи при цьому державні кошти.

Із В’ячеславом Кириленком ми також обговорили те, наскільки “чистими” будуть президентські вибори і чи стануть вони вирішальними для України.

“Поки що парламент нагадує театр абсурду, де всі роблять вигляд”

— В’ячеславе Анатолійовичу, як ви оцінюєте якість позачергових засідань, які були скликані у парламенті цього тижня? Чи може Верховна Рада бути ефективною?

— Парламент може бути ефективним, але не зараз. Поки що це театр абсурду, де всі роблять вигляд, що займаються справами, але насправді лише “працюють” на своїх кандидатів. Яким, як правило, взагалі байдуже, що відбувається у Верховній Раді. Позачергові засідання стали інструментом рекламних кампаній основних політичних сил.

— Але ж ви погодитесь, що країні потрібні зміни до закону про вибори, бюджет...

— Погоджуюсь. Але в тім то й річ, що парламент мав ухвалити бюджет іще минулого року. Те саме зі змінами до закону про вибори Президента. Зараз, напередодні виборів, і БЮТ, і ПР використовують парламентську трибуну у своїх цілях. При цьому і одні, й другі знають, що “їхні” проекти не вдасться ухвалити.

Ми попереджали про те, що виборчий закон має недоліки. Але восени БЮТ і Партія регіонів на власний розсуд ухвалили нову редакцію закону про вибори Президента — під Януковича й Тимошенко. Жодної поправки групи “За Україну!” чи Президента не було враховано.

— Ці недоліки спеціально закладалися в закон, аби створити вікно для фальсифікацій, чи це звичайна необачність?

— Думаю, що кожна з цих сторін думала, що вона фальсифікуватиме більше і обдурить іншу. А виявилося, що дехто кмітливіший. Ця ситуація стала наслідком того, що в парламенті панує не здоровий ґлузд, а політиканство.

“Я не маю наміру підлаштовуватись у фракції”

— Яка зараз ситуація із головою фракції? У “НУНС” нібито було зібрано більшість підписів за відставку Миколи Мартиненка, але діло “забуксувало”.

— Питання голови — це питання до регламентного комітету, до головуючого на засіданні, всіх тих, хто займається формальною стороною питання. Належна кількість підписів під рішенням фракції про звільнення теперішнього керівника фракції зібрана давно. Але навколо цього рішення тривають юридичні дебати.

— У вас нема бажання інтенсифікувати цей процес? Заново зібрати підписи, звернутися до суду абощо?

— Я не був ініціатором збору підписів. Хоча вважаю, що коли голова фракції має меншість хоча б у один голос, — він уже не керівник. Свого часу я добровільно пішов із посади голови фракції. Подав у відставку тільки тому, що баланс змінився лише на один голос у бік протилежної позиції: я виступав проти створення коаліції з БЮТ і Блоком Литвина, а більшість фракції виступила “за”. Очолювати фракцію має той, хто відображає думку більшості.

— Так, і в цьому контексті називають ваше прізвище.

— Боротьба за портфелі ніколи не була для мене цікавою. Портфелі самі знайдуть мене тоді, коли треба. Я відстоюватиму свої погляди. І не маю наміру під когось підлаштовуватись лише заради того, щоб стати головою фракції.

“Один із сумних висновків цих виборів — поразка альтернативи”

— Ці вибори проходять у значно спокійнішій атмосфері, ніж п’ять років тому. Якщо згадати 2004—й, то за тиждень до першого туру побили людей під ЦВК, точилася боротьба за кількість закордонних дільниць у Росії. На вашу думку, чому зараз обходиться без ексцесів?

— Це пов’язано зі зміною ставлення до політиків. Кандидатам ніхто особливо не вірить. На відміну від 2004 року, нема довіри до писаних платформ і програм. Замість ідейних змагань ми бачимо боротьбу персоналій, часто із застосуванням брудних технологій або інших спеціальних операцій. Ця боротьба дедалі менш цікава людям. Ніхто не чекає особливих змін. Довіри до більшості політиків нема.

— Наскільки ці вибори вирішальні для України? Знову ж таки, якщо згадати 2004 рік, то тоді вибори подавалися майже як “останній бій” за демократію.

— Головне, щоб вирішальним був вибір людей, щоб Президентом став той, за кого справді проголосує більшість. Чи відбудуться при цьому якісь зміни для країни — це велике питання. Тому що слова та дії кандидатів дуже сильно відрізняються. Вони можуть написати що завгодно, а робитимуть те, що схочуть.

Після цих виборів може постати загроза патріотичній політиці. Це буде випробовуванням для національно—демократичних сил. Думаю, під впливом цих загроз багато людей і сил шукатимуть майданчик для єднання.

— В умовах, коли падає довіра до політиків, шанс отримують нові обличчя. На цих виборах балотується чимало молодих претендентів, але вони не мають переважної підтримки суспільства. Чому?

— Думаю, через те, що ідея політичної альтернативи на цих виборах дискредитована самими носіями цієї нібито альтернативи. Кандидати так званого другого ешелону показали свою неспроможність, передусім у розробці нових ідей і бачень. Один із сумних висновків цих виборів — це поразка альтернативи.

— Наскільки на цих виборах позначився поділ політикуму на “помаранчевих” і “синіх”? Стереотипи про “бандерівців” і “бандюків” ще діють?

— На жаль, ці стереотипи живучі. Але їхня роль набагато менша, ніж у 2004 році. Зараз ми спостерігаємо, що кандидати, які традиційно були популярними на Сході, можуть спокійно пропонувати свої ідеї на Заході. І навпаки. За останні роки зроблено істотний крок у напрямку зміцнення єдності країни. Люди та політики стали менш категоричними і більш терпимими до полярної позиції.

— Здається, що на це теж вплинула втрата довіри до політиків. Адже “своїми” політиками розчаровувались і “помаранчеві”, і “біло—блакитні”.

— Так, це послабило загальну напругу в країні. У 2004 році ситуація була настільки гарячою, що почали створюватися різноманітні ПіСУАРи, посилилися сепаратистські тенденції. Сьогодні в нас є лише невеличкі осередки сепаратистського руху, які, втім, теж треба тримати під пильним контролем.

“Навіть якби в Ющенка зменшився рейтинг, я не змінив би позицію”

— В’ячеславе Анатолійовичу, на цих виборах ви підтримуєте Віктора Ющенка. Водночас ви із групою соратників вийшли з президентської партії. Чи нема тут протиріччя?

— Це є крок на створення нової патріотичної платформи. Національно—демократичні сили виявилися вкрай роз’єднаними, вони перебувають у безперспективному стані. Робити вигляд, що в цьому середовищі все бездоганно, — неможливо. В цих умовах є два способи політичної поведінки — сидіти склавши руки або діяти. Я звик діяти і брати на себе відповідальність. Моя пропозиція — це творення нової патріотичної платформи, потреба в якій уже давно назріла. Треба шукати нові форми для об’єднання, для творення нових ідей і — головне — їх реалізації.

Якщо говорити про нинішню передвиборчу ситуацію, то ми чітко задекларували підтримку Віктора Ющенка. Це відповідає нашим поглядам.

— Тактично ваш крок називають ризикованим. З одного боку, партія “За Україну!” постає як молода сила, як певна альтернатива — водночас ви погоджуєтесь працювати на Ющенка, який у політикумі не є новим обличчям.

— Просто я чесна людина. Вважаю, що, коли в Ющенка, на думку соціологів, нині менший рейтинг, ніж у 2004 році, то від того ні мої погляди, ні Президента не змінилися. У ситуації конкретної виборчої кампанії я просто зобов’язаний підтримати кандидатуру Ющенка. Це єдина патріотична фігура у списку претендентів.

— Чому ви вирішили творити нову партію ще до першого туру? Адже могли залишитись в “Нашій Україні” до президентських виборів і уже потім взятися за розбудову “За Україну!”.

— Звичайно, можна було б дочекатися результатів виборів і потім починати роботу. Але ми почали процес творення партії ще до першого туру. По—перше, ми мали намір показати, що підтримка Ющенка розширюється і розходиться на багато середовищ. По—друге, ми хотіли послати сигнал про те, що патріотичні сили потребують реформування і відкладати це вже нікуди.

 

“Нема сенсу творити ще одну КПРС”

— Як відбувається розбудова партії “За Україну!”?

— Ми працюємо без гарячки. Нема сенсу створювати ще одну КПРС. Моє завдання — запропонувати людям участь у партії, яка зорієнтована під ідею, а не під вождя.Ми братимемо участь у місцевих виборах 30 травня, і це буде перший іспит для партії. Швидкі рапорти про розбудову партії можуть лише насмішити. Десь ситуація краща, десь далека від досконалості. В партію об’єдналися досвідчені люди — і депутати, і міські голови, і громадські активісти. Це запорука того, що ми не робитимемо помилок, які чинилися нашими попередниками, і мною теж.

— Який ареал ви плануєте покрити на місцевих виборах?

— Поки що нема таких територій, де ми не бачили б сенсу брати участь у виборах. Українська ідея мусить бути загальнонаціональною. Робити вигляд, що це справа лише Західної України — неправильно. Нам треба шукати такі ідеї, які сприйматимуться і на Сході. Це — потреба в проведенні реформ, підтримка малого й середнього бізнесу, посилення місцевого самоврядування. Якщо ми проведемо ці три речі, то Україна вже за кілька років почне змінюватись на очах. У нас є всі можливості зробити так, щоб після реформ для українців уже не було таким принциповим питанням те, хто ж буде наступним Президентом чи Прем’єр—міністром.

— Скажіть, скільки всього народних депутатів входить у групу “За Україну!”?

— У групу формально, за підписами, входить 17 осіб. Але ми нараховуємо більш ніж 20 голосів: ще декілька колег мають таку ж позицію, як і ми.

— Але в партію “За Україну!” ввійшли лише шестеро депутатів...

— У групі “За Україну!” ще від моменту створення панує дуже товариська атмосфера. Ми обговорюємо всі питання, приймаємо рішення, котрі, як правило, стають консолідованими для всіх. Процес створення партії на базі громадського руху теж обговорювався на засіданні. Були присутні практично всі учасники групи, була повна свобода обміну думками. Ми обговорювали ці речі відкрито, ніхто нічого не приховував. Думки розділилися. Але при цьому майже ніхто не висловив категоричних заперечень проти партії. В нас є різні оцінки ситуації в тактиці. Але в стратегічних питаннях група єдина і, переконаний, вона ще розростатиметься.

Володимир СЕМКІВ