VoxCheck року. Звинувачення на мільярди: Скільки правди в брошурі Сергія Тарути

VoxCheck перевірив більшість фактів з брошури і виявив, що майже всюди правильні дані використовуються маніпулятивно. В наступному випуску VoxCheck чекайте перевірку аргументів його опонентів — Валерії Гонтаревої та її заступників.

“Тарутина Брошура”, яка містить багато тез проти політики Нацбанку та особисто голови НБУ Валерії Гонтаревої, стала приводом для багатьох експертів та політиків висловити свою думку стосовно дій регулятора за останні два роки. VoxCheck перевірив українську версію брошури (яка дещо відрізняється від англомовного першоджерела). Ми навмисно не брали до уваги звинувачення Гонтаревої в шахрайстві та розкраданні коштів, оскільки такими перевірками мають займатися спеціалізовані органи, а не фактчекери. VoxCheck сконцентрувався на економічній та фінансовій частині питань, які були порушені Тарутою. В своїй перевірці ми взяли тільки найважливіші на нашу думку тези: про курс гривні, про інфляцію, про стан економіки та банківської системи і про так званий “банкопад”.

Виявилося, що в тексті Тарути досить багато правильних цифр і фактажу. Але майже всі вони представлені в дуже маніпулятивній формі та спотворюють сприйняття економічної реальності в Україні.

ПРО КУРС ГРИВНІ

1. “Неефективність та непрофесіоналізм. Валерія Гонтарева як голова НБУ несе відповідальність за невиконання Національним банком України його основної функції — забезпечення стабільності грошової одиниці”

 

Маніпуляція. Про стабільність гривні як основне завдання НБУ політики та експерти говорять досить часто в контексті девальвації гривні. Сам Тарута у своїй брошурі під “нестабільністю” також має на увазі падіння вартості гривні до інших валют. Про це він також говорить під час ефіру на 3S.TV від 17 жовтня: “За что отвечает Национальный банк? Первое: за устойчивость денежной единицы. Все прекрасно знают, когда пришла Гонтарева — какой был курс? И какой он на сегодняшний день?…”

Але стабільність грошової одиниці не означає фіксацію валютного курсу гривні до долара США.

З Конституції України (стаття 99) це важко зрозуміти, адже там є тільки коротка фраза:

“Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України.”

Закон України про НБУ (стаття 6) пояснює детальніше: “Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.”

У статті 1 цього ж Закону пояснюється, що таке цінова стабільність: “збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін”.

Таким чином, ані Конституція, ані Закон України не говорять про необхідність утримувати курс гривні на одному рівні, тобто про фіксований курс.

Щодо економічної частини питання, то за певних умов можна досягти стабільно низької інфляції, зафіксувавши курс гривні до долара США. Але для відкритої і вразливої для зовнішніх шоків української економіки така політика призводить лише до нетривалих позитивних результатів. Несприятлива зміна зовнішнього середовища спричиняє різку девальвацію та, відповідно, зростання цін, як це було, наприклад, у 2008-2009рр. Докладніше VoxUkraine писав про проблеми фіксованого курсу у статті Юрія Городніченка “Зафіксувати гривню? За жодних обставин!”.

Лише приблизно на початку 2015-го керівництво НБУ розірвало замкнене коло “криза — знецінення гривні — фіксація курсу на нижчому рівні — криза”. Регулятор почав запроваджувати режим інфляційного таргетування, тобто поставив своїм головним завданням стабільність цін — відповідно до законодавства.

Підсумовуючи: підтримання фіксованого курсу не є завданням НБУ. А різка девальвація у 2014-2015 рр. була викликана в першу чергу неймовірним шоком — військовим конфліктом, через який Україна втратила чималу частину виробництва та експорту. Утім, докладніше про причини девальвації читайте в наступному коментарі цієї статті.

2. “Падіння курсу гривні. За ці два роки гривня впала в 2,18 рази. 19.06.2014 р. — день призначення Валерії Гонтаревої головою НБУ”.

 

 

 

 

 

^{Джерело (тут і далі в аналогичних за стилем рисунках): брошура “Гонтарева. Загроза економічній безпеці України“}

 

Маніпуляція. Значення курсу гривні до долара США правильне. Але в брошурі жодним чином не пояснюються основні економічні причини девальвації гривні, на які НБУ не має впливу, а саме:

• Воєнний конфлікт на Сході, наслідками якого стали обвал промислового виробництва, втрата частини експорту, відплив капіталу з країни та паніка серед населення.

• Світовий тренд до зниження цін на основні продукти українського експорту: метали, зерно, добрива та ін. Зменшення цін навіть за незмінних обсягів продажу (в дійсності — вони впали) призводить до зменшення надходження валютної виручки.

 

 

 

 

 

^{Динаміка світових цін на сталь. Джерело: Bloomberg}

 

• Низькі золотовалютні резерви, які треба було витрачати на великі платежі за зовнішніми боргами та за імпортований газ, що обмежувало можливості НБУ протистояти девальваційному тиску на гривню та сприяло паніці. У червні 2014 року обсяг резервів становив $17,1 млрд, але після погашення зовнішніх боргів Нафтогазу та спроб утримати курс гривні їхній обсяг знизився до мізерних $5,6 млрд у лютому 2015 р.

Підкреслимо, що будь-яке порівняння валютного курсу на дві різні дати не має сенсу без пояснення економічних чинників (при тому, що не завжди ці чинники знаходяться під контролем регулятора банківського ринку). Тому таке порівняння є завжди маніпулятивним.

ПРО ІНФЛЯЦІЮ

3. “Споживча інфляція галопує. Індекс споживчих цін у 2015 році склав 148.7% до 2014 року”

 

 

 

Маніпуляція. Знову правильні цифри використані маніпулятивно. Так, середній індекс споживчих цін у 2015 році справді становив 148,7 (тільки без відсотка, бо це індекс). Але по-перше, це означає, що інфляція була 48.7%, а не 148,7%. По-друге, термін “галопуюча інфляція” використовується, коли зростання цін неможливо контролювати на кшталт гіперінфляції у 1990-х. А як бачимо з графіка, у 2016 році інфляція в Україні почала знижуватись. Тому, по-третє, формулювання “інфляція галопує” (теперішній час) у брошурі не коректне, адже за останніми даними інфляція менша 10% на рік.

ПРО ВВП

4.

 

 

 

 

Маніпуляція. $183 млрд — показник ВВП за 2013 рік, а не за 2014. За 2014 рік, згідно з даними МВФ, обсяг ВВП у доларах становив $132 млрд. Як було отримано показник $79 млрд. за поточний рік, який ще не закінчився — визначити складно. Якщо взяти ВВП за останні 4 квартали (тобто ІІІ і IV квартали 2015 р. та І і ІІ квартали 2016р.), виходить сумарно 2131 млрд. грн., або $85 млрд. за курсом 25 грн/дол. Однак, правильніше брати прогнозне значення ВВП за 2016 рік, яке складає 2281 млрд. грн. або $87 млрд. дол. (прогноз МВФ).

 

У будь-якому випадку, навряд чи можна покладати відповідальність за падіння ВВП на Нацбанк.

ПРО БЕЗРОБІТТЯ

5.

 

 

 

 

 

Маніпуляція. Цифри правильні, але 10,3% — це показник за 1 квартал 2016 року, а 7,8% — показник за весь 2013 рік (а не 2014, дані Держстату). У 2014 році показник безробіття становив 9,7%. Оскільки показник безробіття має виражену сезонність (влітку знижується через задіяність населення у с/г роботах), для коректного порівняння треба було брати або тільки перший квартал 2014 і 2016 року, або річні дані. Як і у випадку падіння ВВП, зростання безробіття викликано багатьма чинниками поза впливом НБУ.

ПРО ПАДІННЯ КІЛЬКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

6.

 

 

 

 

Маніпуляція. Дані взяті з сайту Держстату і правильні (тільки 343 тис — це не в 2016 році, а у 2015-му). Проте за тими самими даними, кількість фізосіб підприємців зросла з 1,3 млн у 2013р. до 1,6 млн. у 2015р., про що у брошурі чомусь не згадується. При тому за оцінкою НАН України, через окупацію Донбасу припинили роботу щонайменше 40 тисяч малих та середніх підприємств. Тобто зниження кількості підприємств в Україні з 2013 року в основному пояснюється саме конфліктом на Сході.

Маніпуляція не тільки в контексті, а і в тому, як подані дані: різниця між стовпчиками набагато більше, ніж реальне скорочення кількості підприємств.

У підсумку ще раз підкреслимо, що, навіть не враховуючи маніпулятівність представлених даних, треба розуміти, що НБУ не є єдиним або основним відповідальним за жоден із наведених показників. Більш того, ці графіки показують, у якій складній ситуації Нацбанк проводив свою політику.

ПРО БАНКІВСЬКУ СИСТЕМУ

7. “Втрата довіри вкладників. Валерія Гонтарева девальвувала репутацію НБУ. Це призвело до суттєвого відпливу коштів з банківської системи. За 2014-2016 роки громадяни України вилучили з банків понад 30% валютних депозитів. Обсяг депозитів повернувся на рівень 2014 року”.

 

Маніпуляція. Дійсно, у червні 2014р. обсяг валютних депозитів у банківській системі становив еквівалент $23,3 млрд. (за даними НБУ), а в серпні 2016р. — близько $14 млрд. Тому цифри в брошурі майже правильні. Проте пояснювати відплив валютних депозитів головуванням Гонтаревої не коректно — він почався до її призначення в червні 2014-го і є наслідком таких факторів як війна та економічна рецесія.

 

 

8. “Криза неплатоспроможності банків. Монетарна політика НБУ після приходу Валерії Гонтаревої призвела до загострення кризи ліквідності банківської системи, що переросло в кризу платоспроможності банків через недостатнє рефінансування”.

 

 

 

 

 

Маніпуляція. За нашими розрахунками, частина цих показників збігається з офіційними даними, а частина — ні (дані — тут). Але що важливо — це хибний підхід до порівняння. Для того, щоб зрозуміти, чи НБУ надав більше ресурсів банкам, ніж вилучив, треба порівнювати залишки коштів на певну дату, а не обороти.  Адже отримати 2 млрд грн обороту можна, наприклад, надаючи щодня маленький кредит рефінансування 5,5 млн грн строком на один день. За рік оборот складе 360 днів * 5,5 млн = майже 2 млрд. грн. Якщо такий самий кредит надати раз на півроку, то оборот за рік буде лише 11 млн, а залишок на кінець року той самий — 5,5 млн. Крім того, в даному випадку “вилучення ресурсів” — це купівля банками депозитних сертифікатів НБУ. Банки ніхто не змушує купувати ці цінні папери, роблять вони це добровільно, коли мають вільні кошти. Тому наведені в таблиці дані нічого не кажуть ані про жорсткість монетарної політики НБУ, а ні про достатність рефінансування.

9. “Основним ресурсом для зростання економіки є доступне кредитування. Але НБУ своїми діями перекриває доступ бізнесу до кредитних грошей. Сьогодні банки практично не кредитують економіку країни. За період 2014 р. — серпень 2016 р. падіння за гривневими кредитами склало 25%. Також істотно зменшилося кредитування в іноземній валюті”

 

Маніпуляція. За даними НБУ, з початку 2014 до серпня 2016 року падіння обсягу виданих кредитів становило:

• в національній валюті: з 548 млрд. грн. до 451 млрд грн. (близько 20%);

• в іноземній валюті: з $40 млрд. до $21 млрд. (близько 50%).

 

^{Залишок кредитів на кінець періоду (фізичним та юридичним особам), млрд грн. Джерело: Національний банк України}

 

^{Залишок кредитів на кінець періоду (фізичним та юридичним особам), $млрд. Джерело: Національний банк України}

 

Але є декілька “але”. Відсутність кредитування — це наслідок не стільки дій НБУ, скільки макроекономічних ризиків — війна і втрата територій (і таким чином втрата банками певного обсягу клієнтів та кредитних операцій), а також економічний спад, висока заборгованість корпоративного сектору та слабкий захист прав кредиторів.

10. “НБУ стимулює банки працювати з депозитними сертифікатами НБУ і ОВДП, відволікаючи кошти з економіки. Через ОВДП в портфелі комерційних банків з економіки було вилучено 158,4 млрд грн.”

 

 

Маніпуляція. Наведені цифри майже правильні. Так, за даними НБУ, на 03.01.14 у портфелях банків знаходились ОВДП (облігації внутрішньої державної позики) на суму 81 млрд. грн., на 31.08.16 — 147,1 млрд.грн. Таким чином, сума ОВДП у власності банків збільшилась за цей період на 66 млрд грн.

 

 

Але не можна стверджувати, що всі ці кошти “вилучені з економіки”, адже збільшення портфелю ОВДП банків відбувається в результаті різних видів операцій з державними облігаціями. Наприклад, банки купують ОВДП на первинному ринку у Міністерства фінансів і таким чином передають вільні кошти в економіку через бюджет. Інший приклад, Уряд збільшує капітал державних банків через випуск ОВДП, які також залишаються в портфелі банків, так звана “рекапіталізація”. З початку 2014 року Уряд випустив 30,4 млрд. “рекапіталізаційних” ОВДП — це майже половина зростання ОВДП у власності банків за цей період. Єдиний варіант, коли дійсно відбуваєтсья “вилучення” коштів з економіки, це коли НБУ продає банкам ОВДП зі свого портфелю. Продаж центробанком державних облігацій є класичним інструментом “зв’язування” грошової маси для стримування інфляції (а про небезпеку “накачування” економіки грошима VoxUkraine докладно писав тут). Такі операції не є примусовими і проводяться лише тоді, коли в банківській системі є надлишкова ліквідність і банки зацікавлені тимчасово розмістити вільні кошти — адже виплати відсотків за депозитами ніхто не скасовував

11. “Сприяння експансії російського держкапіталу в банківській системі України. На фоні масового обвалу українських банків паралельно йшов інший процес: зміцнення позицій російських банків. Станом на початок липня 2016 року 4 з 37 найбільших банків України на 100% належали російському капіталу. Причому 3 банки мали в своїй основі державний російський капітал. Зараз сумарна частка російських банків на українському ринку за показником статутного капіталу становить 40,7%”.

 

Маніпуляція. Цифри в цій цитаті правильні: частка чотирьох найбільших російських банків у статутному капіталі системи справді дорівнює близько 40% (а якщо точно, то 36,15%, якщо не враховувати капітал неплатоспроможних банків). Проте цей показник нічого не говорить про частку російських банків на українському ринку. Ринкова частка компанії вимірюється обсягом продажу її товарів/послуг на певному ринку, а для банків — обсягом активів (в основному виданих кредитів).

Активи найбільших банків із російським капіталом (Сбербанк, Промінвестбанк, ВТБ, АльфаБанк та БМ Банк) в серпні 2016 року становили близько 12% від загальних активів системи. Для порівняння, на кінець грудня 2014 року частка активів цих самих банків становила 13,3%, тобто ринкова частка російських банків знизилась.

ПРО “БАНКОПАД”

12. “Витрати державних ресурсів на фінансування Фонду гарантування вкладів склали близько 60 млрд.грн.”

 

Правда. В 2015 році ФГВФО залучив кредити Кабінету Міністрів у формі облігацій внутрішньої державної позики на суму 41,5 млрд. грн. та кредит від НБУ на 9,95 млрд. грн. В 2014 році такі залучення становили 10,2 млрд від НБУ та 10,1 млрд від КМУ. Всього — 71,8 млрд. грн.

Якщо враховувати дострокове погашення кредитів Фондом (близько 10 млрд. грн.), то за 2014-2015 роки залучене фінансування становило близько 60 млрд. грн.

13. “Нацбанк відмовився від організації роботи з активами та пасивами неплатоспроможних банків”.

 

Неправда. Чотири роки тому, 22 вересня 2012-го, набув чинності Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Даним Законом розширено повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема в частині щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможних банків. Тобто Нацбанк не займається роботою з активами та пасивами банків-банкрутів, а Фонд гарантування вкладів не є контрольованою Нацбанком структурою. Адміністративна рада Фонду складається з п’яти осіб — один представник Кабінету Міністрів України, два представники Нацбанку, один представник профільного комітету Верховної Ради України та директор — розпорядник Фонду. Фонд підзвітний (але непідконтрольний) Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Національному банку України.

Олена Шкарпова (редактор VoxCheck), Максим Скубенко (аналітик VoxCheck), Олена Білан (член редколегії VoxUkraine), Олександр Жолудь (член редколегії VoxUkraine), Юрій Городніченко (член редколегії VoxUkraine), Олександр Лосєвичев (студент КШЕ)