Владислав Каськів: Я не думаю про політику, мені легше будувати термінал

Владислав Каськів — дуже суперечлива фігура в українській політиці. Колишні соратники з “Пори” докоряють йому розвалом очолюваної ним організації.

Колишні “помаранчеві” закидають, що він перейшов на бік “регіонів” і навіть очолив потенційно дуже “жирний” напрямок — Національні проекти.

Справді дивно, завдяки кому і чому президент довірив таку відповідальну ділянку “чужинцю”. Як завжди, навколо цього призначення є багато версій.

Одні кажуть, що Каськів — креатура першого віце-прем'єра Андрія Клюєва, другі вказують на фігуру глави Адміністрації президента Сергія Льовочкіна, треті натякають на дружбу Каськіва з сином президента. Тим не менш, колишній очільник революційної “Пори” вже більше року займається нацпроектами.

Спеціально для Каськіва у Кабміну, точніше, у Клюєва, відібрали кілька напівмертвих структур, на основі яких сформували Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами.

Йому віддали будівництво швидкісної залізниці від Києва до аеропорту “Бориспіль”, хоча цим проектом залюбки зайнявся би віце-прем'єр Борис Колесников. Каськіву також віддадуть Банк розвитку, для якого, можливо, буде “друкувати” мільярди Національний банк.

Крім того, саме він курує будівництво терміналу, через який в Україну буде завозитися зріджений природний газ. Є підозра, що цією ділянкою роботи з радістю займався би “Нафтогаз України”.

Агентство Каськіва також супроводжуватиме особливо великі приватні проекти. Повноважень для цього вистачає. У крайньому випадку, втрутиться президент, який ревно оберігає проекти від стороннього втручання. Тож якщо Сергія Арбузова можна назвати “банкіром Януковича”, то Каськіва — “керуючим Януковича”.

Інтерв'ю з ним відбулося минулої п'ятниці, після презентації тендера на розробку документації з будівництва LNG-терміналу.

Робочий кабінет Каськіва нагадує офіс середнього підприємства. На стіні — фото Степана Бандери, поруч з робочим столом — макет типового мікрорайону з багатоповерхівками соціального житла, це один з нацпроектів. Господар ходить по кабінету в тапочках і каже, що часто призначає наради на половину другої ночі.

Крім розробки проектів, він курує найм працівників. При загальному ліміті 170 осіб зараз в агентстві максимум тридцятеро людей, і кожного ретельно вибирають.

Будівництво LNG-терміналу курує Петро Мірошников — колись керівник найбільшого в країні банку “Інко”, який, за чутками, довели до банкрутства не без участі екс-голови НБУ Віктора Ющенка. Недавно Мірошникова зняли з посади керівника Київського метрополітену, але навряд чи він про це шкодує.

- Хто в Україні опікується національними проектами?

— Президент. Особисто.

- Після виборів наглядати за цими проектами хотів перший віце-прем'єр Андрій Клюєв. Йому було підпорядковане агентство, яке сьогодні трансформоване у ваше. Яким чином у Клюєва забрали повноваження?

— Ця інформація дещо деформована. Треба дивитися не на форму, а на суть. Агентство з питань інвестицій, яке існувало до формування очолюваної мною структури, виконувало інші функції — освоювало бюджетні кошти. А в основу ідеології структури, яку очолюю я, закладена ідея залучення інвестицій.

Тобто робота передусім з контрагентами у вигляді аналогічних структур за кордоном і створення інвестиційної інфраструктури для того, щоб залучати в економіку України прямі іноземні інвестиції. А якщо і використовувати якісь українські кошти, то лише як засіб для залучення іноземних інвестицій.

Що стосується формальної частини, це ідея президента. Це реальний, практичний, простий і зрозумілий механізм залучення інвестицій в умовах кризи, коли рейтинги України невисокі та існують серйозні проблеми на світових ринках.

Ми повинні щось робити, щоб прийшли інвестори в Україну, і тому був визначений такий інструмент як “Національні проекти”. Перш за все, він дозволяє вирішити найважливіші практичні завдання в рамках національних проектів. Наприклад, диверсифікувати енергопостачання через будівництво LNG-терміналу.

Друге — народити нові важливі індустрії: переробка сміття, очищення води, зимовий туризм. Це ручний, але реальний механізм залучення коштів в економіку. Держава вперше за двадцять років декларує, що є стратегія, і діє конкретний механізм.

Наша робота полягає у створенні стартапів проектів без бюджетного фінансування. Вона передбачає залучення інвестора на прозорій основі. Нині ми були свідками оголошення тендера з розробки ТЕО з будівництва термінала для зрідженого газу, але кінцевим результатом повинна бути участь інвестора.

- А щодо Клюєва?

— Це пов'язано з функціоналом Мінекономіки. В основі адміністративної реформи було розділення функцій міністерств, які формують політику, і агентств, які управляють активами та здійснюють практичну роботу від імені держави.

Тому у нас повна синергія. Міністерство формує економічну політику, а відповідальність відомства, яке очолюю я, — виконання таких завдань.

“Національні проекти” ініціював і патронує президент. Правду кажучи, це єдиний аргумент, який дозволяє нам рухатися вперед і, попри очікування песимістів, демонструвати результати, які ми помножимо найближчим часом.

- Як виглядає сприяння президента? Хтось з Адміністрації кудись телефонує і просить без затримок щось робити?

— Є кілька інструментів. Перш за все, це авторитет президента. Він не раз акцентував увагу, що національні проекти слід обов'язково реалізувати.

Невербально учасники процесу, передусім чиновники, розуміють: перешкоджання процесу ефективно долатиметься за рахунок пріоритетної уваги до проектів.

Інший інструмент — юридично-правовий. Цей напрямок є ключовим в Комітеті економічних реформ. Зараз він є серцем формування політики реформ.

- Ви більше спілкуєтеся з Іриною Акімовою чи з Сергієм Льовочкіним?

— Комітет економічних реформ складається з кількох ключових груп, і темі нацпроектів віддана ціла група “Національний проект”, яку я маю честь очолювати.

Координує всю цю роботу Ірина Михайлівна. Вона секретар комітету, а президент — його голова. Це політично-організаційна основа, але вона забезпечує ідеологічну складову. Дуже важливо зрозуміти, що “Національні проекти” — це експеримент.

У нас система державного управління не змінювалася з радянських часів. Це галузеве управління, яке орієнтоване не на результат, а на процес. А національні проекти — це проектний менеджмент, феномен в системі державного управління.

Він передбачає персональну відповідальність, конкретні критерії успішності і часові рамки. Тут дуже простий результат. Виконав — герой, не виконав — не герой.

Після того як комітет на чолі з президентом визначає перелік національних проектів, він адаптується урядом. Уряд приймає постанову про перелік національних проектів, зараз їх одинадцять.

Далі це регулюється положенням “Про національні проекти” і системою урядових розпоряджень. За дорученням президента готується законопроект “Про національні проекти”, який буде чітко та прозоро регулювати систему. Ми очікуємо, що він буде прийнятий відразу після того, як парламент відновить свою роботу.

- Кабмін якось впливає на національні проекти?

— Звичайно. Я і з Андрієм Петровичем, і з прем'єр-міністром, і з віце-прем'єром Борисом Колесніковим часто обговорюю всю цю ситуацію. Неформальна комунікація є на всіх рівнях. Багато рішень потребують участі уряду.

Можливо, ми маємо деякі смислові преференції і можемо претендувати на те, щоб голосніше просувати процеси, пов'язані з національними проектами, але це все в рамках діючого законодавства. Ми ж орган центральної виконавчої влади.

Є, звичайно, і великі складнощі. Вони полягають у тихому бюрократичному саботажі і повному неприйнятті проектів системою, бо це антисистемне рішення.

Якщо ми будемо мати успіх, воно загрожує усій системі. Тому для нас важливо мати успіх навіть не з точки зору реалізації нацпроектів, а з точки зору запровадження цього “вірусу” в систему управління.

- Чи сперечалися ви з Колесніковим щодо того, хто повинен будувати “Повітряний експрес”. Все-таки це здебільшого проект до “Євро-2012”.

— Це пов'язані речі, але “Повітряний експрес” не є проектом до “Євро-2012”. Він повинен створити модель реалізації інфраструктурних проектів не прямо за бюджетні кошти і вирішити одну з ключових проблем столиці.

Оскільки це нова організаційна форма і новий підхід до системи управління, то виникала ціла низка адміністративних питань, які потрібно було узгодити. Мені здається, ми абсолютно професійно і достойно пройшли цей шлях.

Я хочу подякувати Борису Вікторовичу за розуміння. Ми швидко знайшли формулу взаємодії. Я не скажу, що все відбувалося з піснями і весело, але Борис Вікторович сам орієнтований на результат, це дуже прогресивна людина.

Як бачите, і формальна сторона врегульована, хоча в рамках реалізації проекту нам треба взаємодіяти і з “Укрзалізницею”, і з “Укравтодором”, оскільки колія буде перетинати бориспільську трасу, і взагалі з Міністерством інфраструктури.

- Розрахунки при будівництві “Повітряного експресу” виходили з того, що зараз пасажиропотік становить п'ять тисяч осіб на день, а через кілька років сягне 20 тисяч. Звідки такий оптимізм?

— Це планові розрахунки аеропорту “Бориспіль”. Вони, очевидно, випливають з їхнього бізнес-плану і маркетингового аналізу ситуації. Наскільки я можу собі дозволити коментувати за аеропорт, динаміка саме така. Пасажиропотік стрімко зростає, його стимулює низка допоміжних факторів, той же “Євро-2012”.

Якщо цей план реалізується, але не буде “Повітряного експресу”, то це стане великою проблемою. Нам слід дивитися хоча б на крок уперед, якщо не на два.

- Нацпроекти нагадують досвід батька німецьких реформ Ерхарда, який за рахунок державних інвестицій намагався стимулювати економіку. Чому ж ми позичаємо гроші у Китаю, вкладаємо у китайську економіку?

— Можна наводити багато аналогій. Такі проекти пожвавлюють економічні процеси, а в нас вони ще й прибуткові, бо переважно реалізуються без участі держави.

“Повітряний експрес” недостатньо типовий для всіх нацпроектів. В інших проектах, зокрема, терміналі зрідженого газу, сміттєпереробних заводах або водоочисних системах, передбачається стовідсоткова участь інвесторів. Бюджет у них не задіяний, хіба що на етапі формулювання пропозиції та розробки ТЕО.

У цьому випадку це кредитні кошти, але це абсолютно зрозуміло. Той же LNG-термінал абсолютно привабливий для інвестора з точки зору економічної моделі, окупності і стратегічного значення. Термін же окупності швидкісної залізниці — мінімум 15 років, і знайти іноземного інвестора для такого проекту непросто.

Як було досі? Хтось розумний брав з бюджету кошти і будував. Якщо зараз з бюджету вивалити таку суму грошей, то ви самі розумієте, з якою ефективністю вони будуть використані. До того ж, ці гроші ми заберемо із соціальної сфери.

Ми ж знайшли оптимальний варіант з мінімальними збитками для держави. Так, ми видаємо на цей проект державні гарантії. Він має чітко зрозумілий період окупності. І навіть якщо ми помиляємось, то помиляємось у відсотках і не забираємо ці гроші з бюджету. Ми залучаємо найвигідніший кредит за всю історію.

До того ж, буде вестися міжнародний аудит. Думаю, долучимо до нього когось з команди “великої четвірки”. До основних критеріїв та показників претензій не повинно бути, бо вони будуть підготовлені за міжнародними стандартами.

Цим проектом ми розкриваємо ворота до азійського інвестиційного ринку. Ми підписали рамкові документи на інші чотири проекти, без державних гарантій, і маємо величезну інтенсивність комунікацій з низкою тамтешніх агенцій.

- Чотири проекти з китайцями?

— Так, з Експортно-імпортним банком Китаю.

- На презентації LNG-терміналу я бачив людей азіатської зовнішності. Це китайці?

— Не можу це підтвердити, бо всю аудиторію персонально не знаю. Однак китайські компанії зацікавлені у проекті.

- LNG-термінал ви таким же чином плануєте робити?

— У нього інший період окупності і низка інших критеріїв, які дозволяють говорити, що там буде приватний інвестор, без навантажень на державу. Інвестори вивчають проект, а держава буде тільки вигравати: і з точки зору економіки, і з точки зору геоекономіки, і з точки зору геополітики. Тут зрозуміла логіка.

- Під час презентації з вашої відповіді на питання про країну постачання газу для LNG-терміналу було зрозуміло, що наразі нема домовленостей з Туреччиною щодо проходження кораблів через Босфор. Чи йде мова про те, що ми орієнтуємо LNG-термінал на газ з Азербайджану?

— Ми вивчаємо три реалістичні схеми поставки газу на цей термінал. З моменту виникнення цієї ідеї всі три розвиваються успішно. Ймовірність лише збільшується, і обростає організаційними рішеннями. Звичайно, за логікою процесу використання каспійського ресурсу є найбільш логічним і зрозумілим.

По-перше, плече доставки найкоротше, по-друге, зрозумілий інтерес Азербайджану. І взагалі, каспійському регіону потрібна диверсифікація енергопостачання, вони шукають альтернативні канали.

Це входить у контекст стратегії дружніх відносин між Україною та Азербайджаном. Я говорив з президентом Азербайджану і був свідком спілкування на найвищому рівні президентів двох країн. Якщо без пафосу, то зараз міжнародна політика сконцентрована на економічних питаннях. Вона дуже прагматична.

У нас нема політики якоїсь однозначної монопольної формули. Навпаки, ми прагнемо диверсифікувати можливість постачання газу на український термінал, тому вивчаємо всі можливості, залишаючи пріоритетом каспійський напрямок.

Є ще два варіанти, досі екзотичні, але вони обростають реальними учасниками і планами. Це постачання газу з терміналу з турецького побережжя і постачання через Босфор. Тут потрібні складні комплексні рішення, але вони реалістичні.

Проблем з інвестиціями у термінал у нас нема. Ми могли б залучити кошти на ринку і залишити об'єкт у держвласності. Однак ми цього не робитимемо.

Нам потрібні стратегічні партнери, за допомогою яких можна буде забезпечити максимальні прозорість та ефективність, знищити корупцію, яка традиційно існує навколо газової сфери, і забезпечити стратегічний інтерес та безпеку постачання газу на термінал, щоб не повторювати помилки минулого.

- Створюючи термінал, ви знищуєте монополію “Газпрому” на постачання газу. Як відомо, ця компанія — базис російської політики, майже власна фірма Володимира Путіна. Якщо російський прем'єр почне вимагати принести когось у жертву за таку зухвалість, це може бути фіналом вашої кар'єри.

— Я не думаю про політику, мені цікавіше і простіше будувати термінал. Я абсолютно щиро кажу. Я про свою політичну кар'єру не думаю. Будь-яка моя перспектива залежить від успіху національних проектів. Президент ризикнув, дав мені шанс для реалізації такої ініціативи. Ми дуже високо цінуємо цей шанс.

Рішення про диверсифікацію джерел енергопостачання, забезпечення енергобезпеки України прийнято на найвищому політичному рівні. Це рішення президента, яке забезпечує колосальний результат для держави.

Двадцять років говорили про енергетичну незалежність, але всі нещадно наживалися на тій нещасній трубі. Скільки говорили про “Одесу-Броди”? У перший рік каденції Віктора Януковича цей проект почав працювати в аверсному режимі. Це ж краще говорить про стратегічні інтереси України, ніж будь-які політичні заяви.

Я не думаю, що LNG-термінал робиться на противагу Росії. Мети зіпсувати росіянам гру чи діяти проти “Газпрому” нема. Наша мета — ефективна і конкурентоздатна економіка України, ринкове ціноутворення на енергоносії. Мені здається, що LNG-термінал якнайкраще забезпечує цей ефект.

- Термінал може не вплинути на ціну російського газу в Україні, якщо цей термінал візьме хтось з великих бізнесменів, наприклад, Дмитро Фірташ, який має хімічні виробництва. Решта України як купувала внутрішній газ та імпортувала його з Росії, так і продовжить це робити.

— Будь-хто розуміє: коли виникає альтернатива — з'являється ринок. Поки у нас одна труба входить в Україну, у нас буде одна ціна — не економічна, а політична. Всі будуть намагатися на цій трубі нажитися, а звідси — формування політичних кланів. Всі вони виникли на цій трубі. Вся політична система на цьому побудована.

Будь-яка альтернатива руйнує усталений спосіб формування еліти і систему ціноутворення. Політики, які проти цього, виступають проти незалежності України. Хоча українські фінансові групи є найбільш ймовірними споживачами цього газу.

- Чи корелюється проект терміналу з планами видобування сланцевого газу?

— Прямо в мою компетенцію це не входить, хоча сфера інвестицій — це і моя компетенція. Ми постійно координуємо цю роботу з Мінпаливенерго.

Недавно я їздив в Америку і зустрічався з провідними компаніями. Вони цікавляться цією сферою, але в проекти це перетвориться після завершення розвідки. Зараз Україна повинна створити такі умови, щоб вона пройшла максимально ефективно, і тоді можна буде говорити про модель преференцій.

Стратегія полягає у кількох ключових компонентах, які сформулював міністр палива та енергетики Юрій Бойко. Перш за все — скорочення споживання, в тому числі в побуті. І це можливо. Друге — альтернативні джерела постачання.

LNG-термінал — це швидке рішення, воно дозволить і реекспорт робити. Крім нього, це шельф та сланець. В сумі це дозволить нам протягом трьох-п'яти років забезпечити повну енергетичну незалежність. І це реальний план.

Щоб закінчити з цими, як ви їх назвали, олігархами... Було б дуже перспективно і правильно, щоб фінансово-промислові групи, які володіють якимсь виробництвом, взяли участь у реалізації цього проекту. Проте я абсолютно переконаний, що стратегічними партнерами тут будуть міжнародні компанії.

Зараз це диктує логіка формування самого ринку і фінансові можливості. І, як я сказав на презентації LNG-терміналу, це наша політика. Нам недостатньо лише вирішити питання інвестицій в реалізацію цього проекту. Дуже важливо найти стратегічного партнера, який одночасно є власником ресурсу.

- Це звучить як “Азербайджан”. А чи є лівійські чи єгипетські компанії серед претендентів?

— У нас офіційно задекларували свій інтерес компанії з усіх регіонів світу. У нас є арабські, азійські компанії, європейські та американські транснаціональні корпорації. Я їх не називаю лише з однієї причини: якщо я почну виокремлювати якісь компанії, це буде виглядати як створення преференцій. Є 34 компанії.

- Останнім часом у політичному сленгу з'явився вислів “родина президента”. Вас згадують як одну з осіб, яка має доступ до цієї родини, як і голову НБУ Сергія Арбузова. Як так сталося? Ви ж з “помаранчевими” дружили.

— Ви точно перебільшуєте. Це для мене занадто велика честь і відповідальність. Я навіть не можу себе так ідентифікувати. Звичайно, я з великою гордістю та відповідальністю усвідомлюю, що президент дав мені серйозний вексель.

Однак це не створює якісь особисті преференції чи додаткові можливості у спілкуванні. У мене, на жаль чи на щастя, не було жодної розмови з президентом, яка б виходила за рамки професійної сфери.

Я переконаний, що у нормальній країні політика — не мета, а засіб для реалізації завдань. Ідея проектів виникла ще перед виборами. Президент однозначно сказав, що він не проектує мою професійну роботу на політичну діяльність.

Від того, що я маю честь очолювати це агентство, Степан Бандера не перестав для мене бути героєм. Від мене ніхто не вимагав змінювати світогляд, тому ця робота дуже комфортна, і я вважаю, що нормально її реалізую.

Звичайно, ставши державним службовцем, я втратив можливість з природних корпоративних етичних стандартів себе позиціонувати як політик.

- Але ж ви залишилися депутатом?

— Так.

- А чому?

— Це більше пов'язано з технологічним процесом, ніж з політичними рішеннями.

- А от Володимир Литвин через суд хоче позбавити вас статусу депутата.

— Суд я виграв. Я не був сумісником, бо не приступив до виконання обов'язків. Агентство не було номінально створене, і я не отримував зарплати.

- Тобто зараз ви готові покласти на стіл мандат депутата?

— Абсолютно.

- Питання щодо Банку розвитку. Цим проектом буде займатися НБУ, бо це банк другого рівня, чи ви, а Нацбанк гратиме роль консультанта?

— Треба розуміти, яка концепція Банку розвитку. Ми не хочемо змінювати дохідну чи видаткову частини бюджету. Йде мова про інструмент, який радикально покращує ефективність і прозорість використання коштів бюджету, які спрямовані нібито на розвиток. Їх адмініструють різні відомства, і зрозуміло, як саме.

Якщо ми створимо інституцію, яка працює за міжнародними корпоративними стандартами і буде відповідно до банківських процедур приймати рішення, це значно покращить ефективність адміністрування цих видатків.

Ключова ідея: придбання чогось державою чи будівництво інфраструктури — це засіб для залучення приватних коштів. Створивши такий механізм, ми зможемо мінімально використовувати бюджетні кошти. Не доведеться також забезпечувати такі проекти державними гарантіями, бо буде спільне фінансування.

Коли цей банк буде орієнтований на вирішення стратегічних завдань, то держава буде брати участь своїми коштами лише там, де це абсолютно потрібно, і діятиме лише за прозорими та зрозумілими механізмами.

Довкола цієї ідеології вже дискусій нема. Хто це буде адмініструвати. У Нацбанку є висока адміністративна спроможність адмініструвати банківські процедури. Не виключається навіть ідея участі міжнародних фінансових організацій в капіталі Банку розвитку, якщо це збільшить ефективність управління.

Всі ці питання на фінальній стадії підготовки. Все це виллється у проект закону “Про Український банк розвитку”. У нас є доручення президента. А яка модель адміністрування буде ефективніша, і хто там буде ключовим акціонером, це другорядне чи третьорядне питання. Головне, щоб банк діяв за такими правилами.

Те, що ми не боремося за пальму першості, я можу підтвердити. Я буду підтримувати будь-який розвиток подій. Для нас важливо, щоб кошти направлялися на стратегічні цілі і, звичайно, на національні проекти.

Нацбанк — це одна з найефективніших державних установ. Хоча голова НБУ — молода людина, але з точки зору професіоналізму критиків Сергія Арбузова нині вже мало залишилося.

- Чи опрацьовуєте ви використання цільової емісії для проектів УБР?

— Я не виключаю, що такий механізм може бути застосований. Ми цей спосіб залучення коштів вже обговорювали на рівні робочих нарад в рамках реалізації національних проектів. Не обов'язково за допомогою Банку розвитку, але такий спосіб фінансування може бути дуже цікавим експериментом. Дуже сміливим, але дуже цікавим.

- Кажуть, що, незважаючи на підтримку президента, бюрократичний спротив такий, що, крім “Повітряного експресу” та LNG-терміналу, похвалитися нема чим.

— Ви б здивувалися, якби ми за чотири місяці роботи могли похвалитися більш ніж двома проектами. Цей результат навіть вищий за очікуваний. На початку року скептики називали це фантазіями, а нині вже обговорюють формати. Це дається дуже тяжко.

- Це саботаж?

— Було б дивно, якби цього не було. Мова йде не про самі національні проекти.

Система, яку ми будуємо, суперечить системі, яка існувала багато десятків років. Якщо в радянський період це було виправдано, бо вона була “заточена” під планову економіку, то сьогодні це симбіоз інтересів планової економіки, неадекватних рішень та популізму.

Все це перетворилося на монстра, який називається системою державного управління. Те, що ми будуємо, — струнке, легке і логічне. Це філософія.

А є високостатусні впливові лобісти, які борються з цим процесом. Але ж ви бачите, що найтяжче почати. Як кажуть у народі, перший крок — це півдороги. Якщо ти його подолав і маєш проміжний результат, то наступний крок робити легше.

Якщо без пафосу, то у нас шанси були невисокі, це все реально лише завдяки серйозній політичній підтримці. Якби вона зникла, нам би ци плани навряд чи вдалося реалізувати. Сподіваюся, президент не буде жалкувати, що надав таку підтримку.

- 7,5 мільярда доларів вдасться до кінця 2011 року отримати, як ви обіцяли?

— Думаю, це реалістична цифра.

- Скільки у цій сумі буде китайських грошей?

— Небагато. У нас є проекти, які реалізовуються на приватному рівні. Наприклад, проект в Калуші, пов'язаний з хімічною індустрією.

- Це теж буде нацпроект?

— Ні, це інвестиційний проект, де є пряма інвестиція і нема держави.

- А як ви до цього причетні?

— Ми ж агентство не лише з управління національними проектами, а і з залучення інвестицій. До нового року моя робота була сконцентрована на реалізації національних проектів. З нового року президент розширив мандат моєї команди, і ми об'єднали функції реалізації нацпроектів з інвестиційною сферою загалом.

Тепер ми називаємося Державне агентство з інвестицій і управління національними проектами. Нацпроекти є вершиною цього айсберга, тягловим механізмом. Ми вибудували цю систему і пішли на презентацію інвестиційної реформи.

Приблизно два місяці тому була презентація інвестиційної реформи за участю президента. Там йшла мова не лише про національні проекти, а про цілу систему інфраструктурних рішень для забезпечення інвестицій.

Що там було. Перший блок — Український банк розвитку як механізм покращення адміністрування видатків розвитку і залучення інвестицій. Другий — система єдиного інвестиційного вікна. Ми йдемо на персональний супровід інвесторів на ринку, щоб вони не стикалися з корупцією, не бігали між трьома соснами.

- А скільки це коштуватиме?

— Для інвесторів? Нічого не буде коштувати. Ми будемо виконувати функцію, яку повинна забезпечити держава.

Третій інструмент — біржа інвестиційних проектів. Це площадка, яку формує держава. На неї будуть виставлені проекти, які відповідають міжнародним стандартам, незалежно від форми власності. Це можуть бути проекти комунальні, державні чи приватні. Користуючись іменем держави, ми забезпечуємо маркетинг.

Будуть й інші інструменти. Це Фонд фінансування проектної документації — не безповоротні видатки бюджету, а поворотні. Він фінансуватиме розробку проектної документації, а потім повертатиме ці кошти за рахунок успішності проектів.

Плюс функція, яка є класичною для всіх розвинутих країн. Це так зване IPA — Investment Promotion Agency. Це функція промоушна держави. Вона використовує цілий набір інструментів. Ганьба, що Україна за 20 років не створила щорічного інвестиційного заходу високого рівня. Росіяни мають Санкт-Петербург, поляки мають, а ми — ні.

- Коли це буде? В 2012 році?

— Прототип хочемо зробити ще восени 2011 року, в взагалі планується проводити щорічно влітку. Зараз, можливо, я трохи секрети розголошу, але в робочому порядку є три теми, де Україна може на глобальному ринку позиціонувати як великий гравець.

Перша — аграрний сектор. Друга — транспортна інфраструктура і логістика, в тому числі енергетична, третя — енергетичний сектор. Щодо кожної буде теоретична і практична частини. Потім — роуд-шоу у світових фінансових центрах, щоб ми могли підготовлені нами проекти просувати на світові ринки як готовий продукт.

Міжнародний інвестиційний форум буде в Україні, а роуд-шоу 2012 року проведемо у 25-ти фінансових центрах. Почнемо у 2011 році. Це буде класно, з дотриманням світових стандартів. Думаю, вони всі в Європі так роблять.

- У 2011 році які проекти повезете, крім LNG-терміналу?

— Плануємо портфель з 15-ти проектів. Серед них будуть п'ять-шість національних, які ми встигнемо підготувати.

- Ваш закон про оренду землі більше ніж на 30 років під технопарки створювався для таких проектів?

— Ви, очевидно, маєте на увазі закон “Про індустріальні парки”. Чому він з'явився? Багато стратегічних інвесторів хотіли створювати в Україні виробництво, наприклад, автомобілі, але бачили тут лише формальний бік... Формально в Україні система законодавства одна з найліберальніших: і податкова, і все інше.

Друге, звичайно, це дешева і професійна робоча сила. Третє — вигідне розташування. Теоретично це стимулювало розвиток виробництва, але воно не розвивалося. Коли інвестори приїжджали, вони стикалися з таким: якщо підтримує губернатор, то заважає обласна рада, якщо не обласна рада, то якийсь міністр, якщо не міністр, то ще хтось.

Вони бігали, шукали лобістів. Одні помагають — інші заважають. А так, щоб усі заробили, та ще й на хабарах, це унікальні випадки, хоча траплялося. Тому виникали проблеми.

Ключова проблема — відсутність інфраструктури. Якщо побудувати завод, де будуть задіяні 1,5-2 тисячі людей і сучасне обладнання, це потребує величезної інфраструктури.

Повинна бути якісна площадка, вирішення всіх проблем, починаючи від цільового призначення землі і закінчуючи підведенням електрики і залізниці. Хто це буде робити? Держава за свій кошт не може, інші не мають можливості.

Тому базова ідея законопроекту “Про індустріальні парки” — це створення площадок, на які прийдуть виробники. Зараз ця ідея стає ще актуальнішою у зв'язку з нашим чітким планом приєднання до зони вільної торгівлі з Євросоюзом.

- А мені здається, що ці території використають наші ж підприємці, які через офшори заведуть сюди кошти.

— Абсолютно правильно, це по-перше. По-друге, конкуренція призведе до підвищення якості, в тому числі для українських виробників. Але найважливіше те, що, маючи зону вільної торгівлі з ЄС, багато виробників з Європи почнуть розміщувати тут свої виробництва. І не тільки з Європи. Навіть Росія, бо це буде безмитна зона.

Нам треба здобути максимум вигоди від приєднання до зони вільної торгівлі. А як? Зіграти на випередження. Створити умови для побудови інфраструктурних площадок, щоб привабити виробників. Будуть і суміжні ефекти. Вони будуть пріоритетно на правому березі Дніпра, ближче до Європи. Це традиційно депресивні регіони.

Можна додавати і додавати. Сподіваюся, невдовзі цей законопроект буде прийнятий у першому читанні, він уже включений у порядок денний. Автори теж різні: і від БЮТ, я як представник “Нашої України”, і депутати від Партії регіонів.

Зараз розглядається перспектива запровадження нацпроекту “Індустріальні парки України”, у межах якого формуватиметься система індустріальних парків. Це і робочі місця, і доходи в бюджет. Роботи багато, і ми переповнені ентузіазмом. Головне, що у нас є суперкоманда. Ми не брали чиновників, які звикли жити за рахунок держбюджету.

- А кого брали?

— Як правило, це люди з ринку.

Сергій ЛЯМЕЦЬ