Віктора Януковича поставили перед моральним вибором

Віктор Янукович опинився у складній ситуації. За кілька місяців до президентських виборів майбутньому голові держави пророкували миттєву більшість у Верховній раді, лояльний уряд і можливість вибудовування всієї владної вертикалі.

У перші ж дні після інавгурації ці прогнози миттєво розтанули: розподіл сил у парламенті не дав можливості Віктору Януковичу прийти, побачити і перемогти. Але навіть виявившись приємнішою за мрії, реальність запропонувала йому зробити особистий владний вибір.

У вівторок парламент поставив главу держави в непросту ситуацію: з одного боку, йому запропонували підписати закон, який надасть всю повноту реальної влади, з іншого — продовжити переговори і жити в реальності, яка триває в країні останні п’ять років.

Єдина різниця в тому, що Януковичу самому треба визначити: де справжня реальність, а де омана, дуже схожа на реальність.

Зміни до парламентського регламенту чекають на підпис нового гаранта Конституції. Відповідальність за свій вибір Януковичу нема з ким розділити. Тепер він одноосібний суб’єкт влади, на якого дивляться понад двісті народних обранців, які в сумі представляють інтереси набагато більшої частини країни, ніж та, що підтримала його 7 лютого 2010 року.

У вівторок серед них була і його колишня парламентська фракція. Друге читання законопроекту про внесення змін до регламенту Верховної Ради, як і перше, пройшло попри протести нової парламентської опозиції — БЮТ та НУНС. Під час погоджувальної ради представники обох фракцій висловили свої заперечення стосовно розгляду документа. Однак він без голосування був включений до порядку денного.

За минулі чотири доби було запропоновано 31 поправку до законопроекту. Таблиці зі змінами почали роздавати депутатам лише під час розгляду, а деякі народні обранці отримали їх, коли майже половина з них була вже розглянута.

З тридцяти однієї поправки зал ухвалив лише сім: п’ять — від регіонала Олександра Єфремова, одну від його однопартійця Олександра Лавриновича, і одну від комуніста Адама Мартинюка. І жодної — від опонентів.

Серед суттєвих — лише одна поправка Олександра Єфремова, згідно з якою необхідною частиною документів для реєстрації коаліції є список народних депутатів з особистими підписами. В першій редакції ця норма була виключена.

Решта ухвалених поправок не вплинули на основний зміст внесених у парламентський регламент змін. Окремо слід зазначити, що розгляд 31 поправки, майже по кожній з яких зал провів окреме голосування, пройшов у рекордний термін, зайнявши менше сорока хвилин.

Хто гартував новий регламент

Зміни до регламенту були проголосовані 235 голосами народних депутатів. Окрім 172 регіоналів, 27 комуністів, 20 членів Блоку Литвина (за винятком самого спікера) та 4 позафракційних, свої голоси за законопроект віддали 7 БЮТівців і 6 членів фракції НУНС.

Слід зазначити, що під час першого читання від БЮТ голосувало лише п’ятеро членів фракції. Втім у вівторок до них приєдналися ще два депутати, близьких до Йосипа Вінського.

Як відомо, минулого тижня вони відкрито заявили, що керівництво Партії регіонів запропонувало Йосипу Вінському посаду заступника секретаря РНБО в обмін на приєднання його депутатів до коаліції. В п’ятницю група Вінського обіцяла подумати. Очевидно, минулі три дні пішли пану Вінському на користь, і пропозиція була підтримана.

Очікувані голоси прийшли і з боку НУНС. Під час першого читання законопроект підтримали три члени фракції, а у вівторок до них приєдналися Станіслав Довгий, Ігор Палиця та Олександр Омельченко. Мотиви всіх трьох досить прозорі.

Перший — батько секретаря Київради Олеся Довгого, він навряд чи хоче стати ще одним приводом для прискорення внесення змін до закону про столицю і звільнення Леоніда Черновецького з посади голови КМДА.

Ігор Палиця зробив свій вибір як індикатор підтримки з боку Ігоря Коломойського. А Олександр Омельченко, за словами товаришів по групі “Народна самооборона”, ніколи і не приховував свого бажання не бути в опозиції. Тим більше недавній дорожній інцидент зі збитою ним людиною робить його залежним від сили, яка контролює силовиків.

Утім наразі ситуація, в якій опинилась фракція НУНС, викликає лише жаль. Президентство Віктора Януковича стало каталізатором процесу, який тривав довгих два роки з вересня 2008-го. Наразі фракція остаточно розірвана на шматки: одна частина безповоротно перейшла до БЮТ, інша, опинившись у жорнах переговорного процесу з новою владою, опинилась біля розбитого корита. Давид Жванія та Микола Мартиненко втратили цінність для керівництва Партії регіонів.

За іронією долі, на плаву тримаються лише депутати ЄЦ, які у 2008-му стали першими розкольниками. Групу Віктора Балоги давно записали в провладну коаліцію, і, здається, “регіонали” шукають лише необхідних аргументів, аби дати їм змогу зберегти обличчя.

“Єдиний центр” не підтримав внесення змін до регламенту, але й не висловив категоричної незгоди з законопроектом. В той же час група висунула єдину вимогу: в новій коаліції не повинно бути комуністів. За словами Олесі Оробець, більшість із комуністами може бути сформована лише, якщо ті увійдуть до коаліції на основі індивідуального членства.

Джерела “Української правди” в Партії регіонів засвідчили, що присутність ЄЦ у коаліції все ще залишається актуальною — перевага лише у дев’ять голосів (235 = 226+9), з яких чотири — позафракційні, не надають більшості бажаної стабільності.

Нагадаємо, раніше про несумісність з комуністами говорили й інші члени фракції НУНС. Нова редакція регламенту дозволяє задовольнити будь-які забаганки. Згідно з запропонованими змінами, існує необхідність входження в більшість хоча б двох фракцій.

Справа в тому, що дозволяючи індивідуальне членство в коаліції, автори нововведень не змогли повністю уникнути згадування в документі терміну “депутатські фракції”. В новій редакції статті 61 про порядок утворення коаліції цей термін записаний, як зазначають юристи, саме в множині.

Таким чином в можливій коаліції повинні бути присутніми як мінімум два суб’єкта, які увійдуть не індивідуально, а за рішенням більшості фракцій. Теоретично це можуть бути фракції Партії регіонів та Блоку Литвина. В цьому випадку комуністам можуть зробити пропозицію, від якої важко відмовитись: заради консолідації і подолання кризи взяти участь у коаліції на індивідуальній основі.

Поле битви — Конституційний суд

Зараз у Віктора Януковича і Партії регіонів є стратегічна перевага: до підписання нових змін до регламенту та його офіційної публікації опоненти законопроекту не мають можливості звернутися до Конституційного суду.

Тим не менш наразі вже дві політичні сили оголосили про готовність зробити таке подання. З трибуни парламенту про це заявив Микола Мартиненко. В той же час, за інформацією “Української правди”, у БЮТ вже майже готове звернення, розроблене Романом Зваричем. Інші джерела стверджують, що в разі підписання законопроекту “регіонали” самі першими звернуться до КС.

За інформацією джерел “Української правди”, у разі такого звернення стратегії сторін будуть базуватись на наступних аргументах.

Аргументи опозиції

Головні аргументи, на які спиратимуться опоненти змін у регламенті Верховної Ради, базуються на 83 статті Конституції та рішенні Конституційного суду від 17 вересня 2008 року.

Нагадаємо, у Основному законі наводиться наступний порядок формування коаліції: “У Верховній раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України”.

У вересні 2008 року Конституційний суд, розглянувши звернення 105 народних депутатів з приводу офіційного тлумачення окремих частин статті 83 Конституції, прийняв рішення, яке і стане головним аргументом опозиції.

Зокрема, автори звернення будуть наполягати на тому, що в різних частинах цього рішення КС містяться наступні формулювання:

— “словосполучення “коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України”, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність”;

— “…Конституція України визначила суб’єктів формування коаліції депутатських фракцій — депутатські фракції”;

І саме головне:

— “До складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію”.

У блоці Тимошенко впевнені, що суд не зможе прийняти рішення, яке би суперечило минулому висновку КС. Їх логіка полягає в тому, що з моменту ухвалення вищенаведених формулювань, Основний закон не зазнавав змін, а значить і позиція суду стосовно одного й того ж питання не може змінитися.

Аргументи Партії регіонів

Перший. Регіонали, як і їх опоненти, звертаються до 83 статті Конституції. Вони наводять ту ж норму з одним важливим акцентом: “У Верховній раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України”.

За їхньою логікою в даному випадку займенник “якої” (”коаліції депутатських фракцій”) вказує на те, що присутність у більшості фракцій є необхідним, але не єдино можливим способом її створення.

Юристи Партії регіонів стверджують, що існують дві обов’язкові умови для формування коаліції. Вона має бути створена парламентськими фракціями, і в її складі має бути більшість народних депутатів. За їхньою аргументацією, ці дві умови не є взаємовиключними і ні в якому разі не заперечують індивідуального членства в коаліції.

Другий. Регіонали вважають застарілим рішення Конституційного суду від 17 вересня 2008 року, адже на той момент був чинним ще старий регламент роботи Верховної Ради, який тим же самим рішенням був визнаний неконституційним.

Крім того, зазначають регіонали, вищезазначене рішення суду не було одностайним. У остаточному документі наводиться окрема думка судді Павла Ткачука, який зазначав, що “народний депутат України є повноважним представником українського народу у Верховній Раді України” і депутати “у здійсненні своїх повноважень, в тому числі й у Верховній Раді України, мають рівні права, які не можуть бути обмежені за умови належності чи неналежності до будь-яких депутатських груп (фракцій)”.

Слід зазначити, що суддю Павла Ткачука на той момент вважали близьким до колишнього спікера Олександра Мороза.

За інформацією джерел “Української правди”, Ткачук деякий час працював помічником лідера СПУ. Як відомо в 2007-2008 роках фракція соціалістів входила у парламентську більшість разом з “регіоналами” та комуністами. І саме за головуванням Олександра Мороза Партія регіонів намагалась досягнути парламентської більшості у 300 голосів.

***

За десять днів президентства Віктор Янукович отримав те, про що Віктор Ющенко мріяв всі п’ять років своєї каденції. Не вносячи змін до Конституції, глава держави в одну мить став єдиним джерелом влади в країні.

Ультимативні погрози з боку опозиції — рішення зі сфери піару. В разі вибору Януковича на користь запропонованого йому законопроекту, залишиться невелика робота: перевести дискусію з площини конституційного перевороту до категорії вибору між духом та буквою закону.

У будь-якому випадку, у найближчі п'ятнадцять днів, які відводяться президенту на підписання закону, у Віктора Януковича є всі важелі, аби зайнятися політичною арифметикою.

Кожен із складових пасьянсу — лояльний спікер з двадцятьма голосами, ще більш доброзичливі комуністи і розбита, розрізнена опозиція — потребують лише одного: запропонувати кожному рівно стільки влади, щоб кермо країни залишилось в Партії регіонів.

Мустафа НАЙЄМ