Віктор Янукович: Аванс за рахунок майбутніх поколінь

У березні цього року в стосунках Німеччини і Греції розгорівся скандал. Кілька німецьких політиків та періодичних видань дозволили собі саркастично прокоментувати прохання Греції про масштабну допомогу під час економічної кризи.

“Якщо Греції не вистачає грошей, вона може продати свої острови в Егейському морі”, “щоб врятуватися від кризи, Греція може спустити з молотка Акрополь” — приблизно такі поради пролунали на адресу Афін.

Зрештою, Греція залишилася при всіх своїх національних надбаннях, а європейське співтовариство почало писати план порятунку колиски своєї цивілізації.

Але не дуже коректні поради німців взяли на озброєння в Києві, де вирішили розрахуватися своєю територією за економічні поступки Росії.

Системність дій нинішньої української влади вражає. Підготовка харківських угод трималася в суворій конфіденційності.

Підписання відбулося одразу після “потрібного” вердикту Конституційного суду, озвученого в ефірі телекомпанії Інтер, що контролюється главою СБУ. Соціологічне опитування, проведене за місяць до церемонії, дало потрібний результат підтримки пролонгації оренди.

Заздалегідь анонсована зустріч з лояльними регіональними журналістами відбулася одразу після підписання угоди в Харкові — як майданчик для Януковича провести пояснення всередині країни. Спроби київських медіа прорватися на цей захід мали мінімальний ефект — слова їм все одно ніхто не планував давати.

Ратифікація харківської угоди у парламенті планується вже на наступний тиждень...

Прес-конференція Януковича та тексти його харківських угоди з Путіним, які вдалося знайти “Українській правді”, дають більше уявлення про те, що відбулося 21 квітня в першій столиці Радянської України.

Логіка оптиміста

Перше. Головний аргумент адвокатів продовження оренди — це неможливість реалізувати на практиці виведення флоту з Севастополя.

Для його збереження Кремль включив би весь арсенал своїх важелів. Дестабілізувати ситуацію в місті “російської слави” для них дуже просто, а громадська думка в самому Севастополі — на боці орендарів.

Тому уявити, що флот Росії іде з Криму, важко навіть патріотично налаштованим романтикам. Картина, де військові збирають речі, кораблі виходять з бухти, на набережній грає “Прощання слов'янки”, а засмаглі жіночки махають хустинками, час від часу витираючи ними сльози — це швидше мрія, ніж правдивий прогноз.

Щоб флот справді пішов, Україна має бути сильною, а її керівники — патріотами, готовими жертвувати власним рейтингом заради майбутнього.

Тому, щоб позбутися іноземного флоту, керівникові України довелося би іти на конфлікт з Росією. Президент Янукович на це не здатний в силу менталітету і свого розуміння пріоритетів держави. Як не здатне і населення, половина якого досі живе в Радянському Союзі.

Очевидці описують, як у Харкові піднесено поводилися українські губернатори прикордонних з Росією областей. Здається, ще трохи, і після підписання угоди вони почали би скандувати “С Россией навеки!”

Друге. Навіть якщо би флот пішов із Севастополя, виникло би інше питання — а що на його місці? Місто — це сама по собі просто інфраструктура для флоту Перетворити це на нормальний курорт в українських реаліях неможливо.

Третє. 25 додаткових років оренди видаються довгим терміном в шкалі людського життя, але не катастрофічними в шкалі держав.

База повітряних сил США у Німеччині “Рамштайн” стоїть там з 1950-х років. Більше того, на відміну від Севастополя, там зберігається ядерна зброя — на території без'ядерної Німеччини.

Четверте. Виток нинішньої здачі флоту — у наперед програшних газових контрактах Тимошенко-Путіна за січень 2009 року.

Вони були укладені несиметрично, коли Україна мала викуповувати заявлений обсяг газу, а Росія не гарантувала транзит в замовлених обсягах.

Крім того, базова ціна 450 доларів за тисячу кубометрів так і не отримала жодного пояснення від Тимошенко. Вона була константою у формулі, яка на десять років гарантувала найвищу для України ціну на газ.

Знижка на газ — це справді нагальна потреба для промисловості. Особливо для металургів та хіміків, які склали основний пул спонсорів Януковича на виборах президента: Ахметов, Фірташ, Коломойський, Ярославський.

П'ятий аргумент у прихильників оренди лежить у їх менталітеті: “Флот ніяк не обмежує суверенітет України, тому що Росія — це дружня держава/слов'янські брати”. Дискусія з носіями цих установок не має жодних перспектив.

Логіка песиміста

Перше. Ніколи в історії України та Росії так грубо не об'єднувалися економічні та політичні питання.

Відвертість Росії показує, що вона вже не соромиться декларувати Україну як зону свого ексклюзивного впливу. Враховуючи слабкість України, це створює спокуси для порушення її суверенітету і подальшої інтеграції до пострадянського проекту, організованого Москвою.

Друге. Базування іноземних військ на території України напряму заборонено Конституцією в першому розділі, який має найвищу легітимність — внесення змін до нього дозволяється не лише після ухвалення 300 депутатами, але і всеукраїнського референдуму.

Базування дозволяється лише перехідними положеннями Конституції. Але сама назва — “перехідні положення” — говорить про те, що застосування цих норм не може тривати вічно. Як не може “перехідний період” тривати 50 років.

Третє. Якщо все таки виходити з того, що флот в Україні залишається до 2042 року, самі домовленості покликані максимально полегшити Януковичу його перебування при владі.

Так, декларується, що з 2017 по 2042 рік Україна встановлює для Росії ринкову вартість оренди бази в Севастополі, яка складається з двох складових.

Перша складова вартості — це 40 мільярдів на 25 років. Але жодних реальних грошей Україна від Росії не отримує.

Замість цього на суму 40 мільярдів Росія надає знижку Україні на ціну газу в десятирічний період дії газового контракту Тимошенко-Путіна — з 2010 по 2019 роки.

Друга складова вартості — це 100 мільйонів на рік, які Україна з 2017 по 2042 рік отримуватиме грошима. Саме стільки реальних коштів буде надходити за харківською угодою.

Іншими словами, Янукович уже сьогодні, у 2010 році, формує умови, які вступають в дію в 2017 році. Тобто він позбавляє можливості встановити в 2017 році вартість оренди Чорноморського флоту на рівні ціни, яка буде ринковою саме у 2017 році.

Це означає, що Янукович уже сьогодні фіксує цю ціну на період з 2017 по 2042 рік.

Більше того, він бере авансовий платіж за користування флотом з 2017 по 2042 рік.

Янукович як президента отримує грошовий ресурс для управління країною, який мав би бути ресурсом для влади, яка перебуватиме на чолі України в період з 2017 по 2042 рік.

Тобто сьогодні Янукович за власним баченням витрачатиме гроші, які мали би витрачати керівники України, які стоятимуть на чолі держави в 2017-2042 роках.

І всі президенти і прем'єр-міністри, які стоятимуть на чолі України, приміром, у 2025, 2030, 2035, 2040 роках будуть заручниками харківських домовленостей Януковича. Гроші, які могли би стати ресурсом для влади в майбутні періоди в якості плати за Севастополь, будуть витрачені з 2010 по 2019 рік.

Сам цей проміжок — 2010-2019 — це два президентські терміни, які, за деклараціями Януковича, він збирається перебувати на посаді.

Іншими словами, за рахунок прийдешніх поколінь Янукович гарантує собі комфортне президентство, яке не потребуватиме непопулярних реформ чи шокової терапії з підняття цін на газ для населення до ринково обґрунтованих.

Зниження ціни на газ — це так само очевидна спокуса не проводити переоснащення та енергозбереження для металургійних підприємств, які великою мірою зосереджені у власності Ріната Ахметова. Тобто вже сьогодні його продукція отримала додаткову конкурентоспроможність за рахунок перебування росіян у Севастополі. Це само стосується хімічних підприємств Фірташа, Янковського, Ярославського і Коломойського, які потерпали від високої ціни на газ. Хоча далеко не факт, що “все що вигідно Ахметову/Фірташу — вигідно Україні”.

Загалом використання в 2010-2019 роках грошей, які мали сплачуватися до 2042 року — це безпрецедентний рівень авансу. Минулого року уряд Тимошенко брав аванс за транзит російського газу на декілька місяців наперед — що викликало обурення в тодішніх опозиціонерів Азарова і Януковича.

Севастополь — це надто болюче питання для частини українців. “За логікою галичан, краще ми б віддали Росії всі атомні електростанції, але щоб ті прибрали війська з України”, — ділиться враженнями один з нашоукраїнців у минулому.

Укладення харківських угод — це удар в серце значній частині України. І він може стати тим, чого не вистачало опозиції для початку консолідації та наступу на Януковича. Як у 2000 році цим стала справа Гонгадзе і записи Мельниченка.

Досі опозиція могла критикувати Януковича за розставлення донецьких по всій вертикалі та зґвалтуванні Конституції — це могло би виглядати вагомо, якби самі опозиціонери, будучи владою, не робили так само. Але ситуація з Севастополем надає історії зовсім іншої ваги.

Щоб втримати ситуацію, Януковичу треба шукати компенсатори західній Україні. І вони не можуть обмежитися лише рішенням не скасовувати укази по Бандері і Шухевичу, яке начебто визріває в адміністрації президента.

Якщо ж Янукович вирішить винести питання про базування флоту на референдум, його результати можуть бути непрогнозованими. Тепер зовсім не очевидно, що будуть мовчати ті 4,5% виборців, які голосували в другому турі “проти всіх” і фактично гарантували президентство Януковичу. І в підсумку цей задум може перетворитися у референдумом по довірі самому Януковичу.

...Термін дії авансу, який взяв український президент у Харкові — Чорноморський флот до 2042 року. Януковичу на той момент виповниться 92. Враховуючи середню тривалість життя в Україні, великий ризик, що чинний президент не дочекається розв'язки, чим же закінчилася його харківська оборудка.

Сергій ЛЕЩЕНКО