Вистава з інтермедіями

У тому, що талановитого реформатора Арсенія Петровича і Ко таки завалять, певності не було ні в кого. Принаймні до моменту, коли він, закінчивши свій, як завжди, феєричний звіт про діяльність уряду, всівся в крісло й на трибуну полізли представники фракцій зі всеможливою критикою. Поливали нею уряд так рясно, що, здавалося, жодних шансів залишитися на плаву в “команди камікадзе” немає. Стало якось навіть їх трохи шкода. Єдині, хто вступився за нещасних, — соратники прем’єра по фракції, але їхні аргументи вже мало що могли змінити. Яценюк із залізним обличчям вислуховував ораторів, постійно хлебтав із пляшки воду, можливо, щоб не розплакатись, але стійко досидів годину ганьби до кінця. Отримавши останнє слово, він гордовито запропонував не відкладати момент істини на потім і винести вердикт негайно, чим викликав захопливі аплодисменти в рядах своїх прихильників та колег-“камікадзе”.

Але “страти” не сталося. Печерські боги вирішили інакше. Так, звісно, Рада визнала роботу уряду незадовільною, та коли дійшло до вердикту про профнепридатність, почалася містика. Старий битий вовк Володимир Литвин, який не один пуд солі з’їв на вітчизняній політичній кухні, мабуть, інтуїтивно відчуваючи якусь підлість, завбачливо запропонував, перш ніж ставити на голосування таке важливе рішення, дізнатися, чи не забракне раптом у залі голосів. Деякі обранці, мовляв, уже кудись позникали, а провалити відставку уряду 16 лютого означає, що повернутися до питання можна буде лише за півроку. Реакція на цю пропозицію спікера парламенту Володимира Гройсмана, котрий заявив, що в такі ігри не гратиметься, привідкрила завісу, який буде фінал, але інтрига лишалася. Система “Рада” запікала, пішло голосування, фотографи вже налаштувалися знімати трагічну гримасу поваленого Яценюка, тільки цифра в 194 голоси все зіпсувала. Дива не сталося. Гройсман швидко закрив засідання, і депутати тільки їм відомими норами покинули будівлю парламенту. Мало який відважний обранець ризикнув вийти в кулуари до журналістів і прокоментувати, що ж то було. Юрій Луценко, який особисто подавав зібрані за відставку уряду підписи й чи не найбільше критикував його діяльність, видавався розгубленим і злим, проте все ж спромігся дещо сказати. Зокрема, що результати голосування продемонстрували відсутність підтримки уряду серед коаліції й наявність такої серед олігархічних груп, необхідність глибокого його переформатування, бо він потребує підтримки парламенту, а її немає, і йому не буде на кого спиратися для проведення реформ.

Як виявилося, Петро Олексійович і не збирався кидати під бульдозер свого союзника Арсенія Петровича. Він просто розіграв блискучу багатоходівку. Чому не “злив” Яценюка? Бо він є куркою, що несе золоті яйця, точніше притягує сякі-такі гроші кредиторів, і західні партнери не раз натякали, що за всієї поваги до українського суверенітету відставка цього уряду небажана. Бажана відставка генпрокурора Шокіна, який не виправдав їхніх сподівань на реформування Генпрокуратури. А от Арсеній Петрович хоча теж мало що виправдав, але принаймні піддається впливу, до нього вже звикли, відомо, які больові точки можна в разі чого натиснути. Комфортно працювати з Яценюком й олігархам, які зберігають свої преференції. Одним словом, сіли розумні люди, зважили всі “за” та “проти” й вирішили. А щоб відволікти увагу й послабити пильність, президент, поки там нібито відбувались якісь консультації та перемовини, звернувся до народу з резонансною заявою, у якій закликав Шокіна самому піти у відставку, а уряду роз’яснив, що шанс на його косметичний ремонт уже втрачено й лишається тільки повне перезавантаження. Така позиція президента, безумовно, викликала шок і радість у суспільстві, а ще безмежну повагу. Мужик, одним словом.

Втім, уважне вивчення результатів голосування за відставку уряду кардинально руйнує приємне враження. Бо не тільки виявляє, м’яко кажучи, певну нещирість у словах гаранта, а ще й проливає світло на його справжніх друзів і союзників. Хоч як це смішно, але забракло лише 32 голосів, щоб Арсеній Петрович і його команда нарешті змогли розслабитися й відіспатись. Опорою уряду (окрім, звісно, прем’єрських “фронтовиків”) виявилася група “Відродження”, контроль над якою приписують олігархові Коломойському, майже чотири десятки наближених до президента депутатів від БПП, чиї політичні коливання зазвичай відбуваються у фарватері коливань їхнього патрона, та Опозиційний блок, член якого Рабінович навіть вибіг на трибуну з наручниками, заявивши, що уряд треба не у відставку відправляти, а садити до в’язниці. Усю цю схему фактично підтвердив правдолюб Мустафа Найєм: “Провал голосування за відставку уряду — це результат змови олігархів Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського та Сергія Льовочкіна, з одного боку, і Петра Порошенка та Арсенія Яценюка — з другого”. А сама подія — це добре зрежисована Банковою вистава, сценарій якої “був узгоджений ще напередодні вдень”, і “кількість голосів за відставку Арсенія Яценюка ретельно калібрували відповідними дзвінками з Адміністрації президента й оточення прем’єр-міністра”.

Втім, усе тільки починається. Яма, у яку політики кинули український парламент, може стати серйозною проблемою, що загрожує перевернути все з ніг на голову. Коаліція померла. Нова фактично олігархічна коаліція завідомо не здатна генерувати позитивні зрушення, а повернути все на круги своя вже нереально. Над парламентаріями невмолимо нависає сокира перевиборів, яких так нібито не бажає пан президент, про що не забув заявити у своєму зверненні.   

Звісно, дано зелене світло на часткове переформатування уряду, і Яценюк цим скористається. Але з парламентською недовірою і “дружнім” зашморгом на шиї від Банкової та олігархів він навряд чи матиме достатньо простору для маневрів. Президент також отримає своє. Його слова й раніше розбігалися з дія­ми, а віднині в них узагалі ніхто не повірить. Звісно, він талановитіший гравець, аніж два його поперед­ники, і, мабуть, відважніший. Недарма ж столиця в день звіту уряду задля відвернення терористичної загрози була так щільно напхана силовиками. Тільки ця відвага спрямована радше на стабілізацію власного трону, а не на рух уперед. І чи зможе все це звести на нуль проанонсована, але поки що не підтверджена відставка генпрокурора Шокіна — велике питання. Інтрига закручена талановито. Ми побачили лише кілька дій політичної вистави з інтермедіями.

Роман МАЛКО