Курчатовці, або Чому Україна програє санкційну битву за ЗАЕС

У відповідь на юридично нікчемний путінський указ про “привласнення” Запорізької АЕС український міністр енергетики Герман Галущенко вийшов зі сміливою заявою. Він звернувся до МАГАТЕ та країн “великої сімки” із проханням запровадити санкції проти “Росатому”.

Це сміливе і яскраве рішення, яке за результативністю нагадує лист до “спортлото”. Світ сьогодні влаштований так, що для отримання санкцій проти “Росатому” готувати їх потрібно було з початку березня цього року, одразу після захоплення українських АЕС. На чому, власне, ми і наголошували навесні цього року.

Галущенко це чудово розуміє, недарма серед адресатів його гнівної заяви немає Європейського Союзу. У восьмому пакеті санкцій ЄС атомна енергетика відсутня, угорці теж сьогодні про це переможно заявили, похвалившись, що “відстояли свій інтерес”.

Відмінність між російською та українською заявами дуже неприємна. Попри всі нікчемності путінського указу, там для нього готували ґрунт. Тоді як український міністр лише намагається перекласти провину на когось, бо підготовкою санкцій його міністерство не займалося жодного дня. І коли настане час аналізувати дії посадовця, очільник Міненерго не зможе послатися на те, що “завдання працювати над санкціями не було від групи Єрмака—Макфола”. Зобов’язання це робити прописано в законах, Конституції та посадових обов’язках. І йдеться не про заяви, йдеться про дії та дипломатичну роботу. Відповідальність за них несе саме міністр енергетики. Відповідальність за їхній провал тепер намагатимуться або покласти на весь Кабмін, або перевести стрілки на “партнерів”.

До чого тут Україна?

Кожен новий пакет економічних санкцій проти Росії запроваджувати дедалі важче. На відміну від команди Галущенка, угорці працюють ефективно. Це очікувана ситуація, якщо дивитися на світову історію. Держави ЄС “втомлюються” від війни, дедалі частіше лунають голоси людей, які прагнуть “взяти і припинити” її. Не вірите? Почитайте твітер Ілона Маска.

У цій ситуації над запровадженням нових санкцій потрібно працювати багато та ретельно, залучаючи країни, які зацікавлені в зменшенні могутності Росії. Щоб говорити про це з партнерами, потрібна “домашня робота” із залучення тих, кому вигідно ослабити “Росатом” у різних сферах: постачання палива, збагачення урану, побудови та обслуговування реакторів.

Зважаючи на те, що сфера специфічна і гравців у ній не так багато, фахівці розуміють — працювати треба було зі США. Можливості були. У квітні у Сполучених Штатах відбулися слухання щодо можливості повної відмови від російського збагаченого урану. Прецедент був. Якщо зважати на інтерв’ю дипломатки Лани Зеркаль, на таких слуханнях щодо нафти були українські представники, і вони сприяли запровадженню нафтового ембарго, попри ризики інфляції та підвищення цін на пальне в США.

Результат ми бачимо. Санкції проти нафтової галузі ЄС запровадили не в останню чергу під тиском саме Білого дому. Тиском, звісно, не в той спосіб, до якого звикли на вулиці Банковій. США запровадили санкції самостійно, переконали зробити це країни “великої сімки” і дали зрозуміти, що ЄС повинен робити те саме. Угорці, давні друзі Кремля, змогли лише протиснути винятки з нафтових санкцій. Це багато, але не дуже змінює ситуацію, — удар по російських прибутках уже наступного року буде значним.

Однак і приклад зрозумілий: від розмов про нафтові санкції проти Кремля до реальних дій проходили місяці напруженої роботи дипломатів та експертів, багато раундів суперечок. А ще треба було пробиратися крізь димову завісу агентів Кремля та корисних ідіотів, які хотіли би залишити все, як є.

Аналогічні слухання щодо атомної енергетики в США пройшли без нас. Розмов у Європі про них ніхто не вів. Аж раптом — гучна заява.

Голова в піску

Заяву сприйняли з холодним нерозумінням, бо про санкції українці мовчали, незважаючи на порушення всіх можливих міжнародних договорів щодо ядерної енергетики. Підстави вимагати відповідальності Росії з’явилися ще в березні (!) цього року — після захоплення Чорнобильської та Запорізької АЕС. Щомісяця нахабство росіян зростало. Обстріли приміщень ЗАЕС і тиск на працівників. Призначення гауляйтером окупованої Херсонщини голови наглядової ради “Росатому” Кірієнка. Участь “Росатому” в незаконному тиску на працівників ЗАЕС і фактична крадіжка технологій компанії Westinghouse із Запорізької станції.

Нічого з цього не викликало жодної реакції української влади. І нехай вас не вводять в оману гучні заяви про українські санкції проти “Росатому” та поїздки керівників Міненерго на фотосесії біля ЧАЕС. Оголошені на початку вересня санкції проти “Росатому” так і перебувають на “підготовчому етапі”. Заяви є, а указу про запровадження санкцій немає — не встигли підготувати всі списки. На дипломатичному фронті Галущенко також не зробив абсолютно нічого. Це росіяни з методичною впертістю закидали МАГАТЕ та інші організації листами про те, як вони переймаються ядерною безпекою. Український міністр не скористався можливістю вимагати відповідальності Росії на жодному з офіційних майданчиків. Ніхто не поставив під сумнів виконання статуту МАГАТЕ, ніхто не порушив простого питання: що в цій організації роблять представники країни, яка ставить під загрозу ядерну безпеку в усьому світі? При цьому проєкт резолюції щодо відсторонення росіян в Міненерго як гуманітарну допомогу передали ще навесні. Документ так і пролежав без руху до серпня, коли вплинути на формулювання резолюції МАГАТЕ було вже неможливо. Як завжди, написали без нас.

І справді, навіщо звертати увагу на Україну, якщо місію глави МАГАТЕ допустили на ЗАЕС лише після заяви голови офісу президента Андрія Єрмака в серпні. Упродовж весни й літа міністр Галущенко категорично заявляв, що Рафаеля Гроссі пускати туди не можна, і лише після окрику з ОП перевзувся в повітрі.

Навіть на засідання Ради Безпеки ООН, присвячене Запорізькій АЕС, дані збирали в останню хвилину. Сама ініціатива провести таке засідання була запізніла. І виходила також не від Галущенка, як ви розумієте. Мабуть, через це офіційної позиції щодо санкцій проти РФ українська влада не висловила навіть там. Не промовив міністр навіть протокольних фраз про санкції під час вересневого візиту в США, де урочисто збирав обіцянки “підтримати відбудову”.

Не дивно, що американці, які не бачили жодної ініціативи з боку України, не порушували цього питання самостійно.

Нехай працює мирний атом робітником, а не солдатом

Російська атомна промисловість — це один із видів енергетичної зброї, про який не дуже хочуть говорити вголос. Йдеться не лише про 7,5 млрд дол. прибутку від міжнародних проєктів (дані за 2020 рік). Йдеться про 49 діючих і запланованих проєктів атомних станцій і блоків у Європі, Азії, Африці та Південній Америці. Тільки в ЄС “Росатом” будує станції в Болгарії та Угорщині, обслуговує німецькі та чеські реактори. Проблема з росіянами в тому, що, використовуючи радянські технології, вкрай важко від них відмовитися. Наразі лише Фінляндія та Чехія виявилися сміливими. Фіни зупинили проєкти майже завершеної станції, а чехи вигнали росіян із компанії “Шкода”, яка стала атомним плацдармом Кремля в ЄС. Решта країн досі працюють із РФ, хоча після підписання контрактів росіяни завжди поводяться по-хамськи і нікого не допускають до роботи зі станціями.

Насправді в США частина політиків вже зрозуміли, що “Росатом” потрібно зупиняти, бо дешевий збагачений уран із Росії витісняє з ринку американських виробників. Але починати ці непрості та небезпечні вправи самі американці не готові, поки не бачать ні партнерів, ні союзників.

Чому мовчать курчатовці

Чому Україна не стала таким партнером і мовчала про санкції весь цей час, знають, мабуть, тільки міністр енергетики та голова НАЕК “Енергоатом”. Я можу лише перелічити очевидні причини.

Перша — банальна некомпетентність. Робота з підготовки санкцій і порушення питання в порядку денному за кордоном — складна і невдячна. Вона передбачає мотивацію займатися цим щодня, здатність замовити (причому за кордоном) і проаналізувати гори аналітики, провести багато годин і днів у перемовинах та можливість використати контакти з партнерами. Коли всім цим займатися, якщо час витрачається на важливі обрахунки наявності газу та вугілля (яких у результаті не вистачає для проходження опалювального сезону)? Утім, знайти ресурси для такої роботи “Енергоатом” та Міненерго могли би — знайшли ж вони можливість надати кредит “єдиному” енерготрейдеру, в порушення всіх існуючих ринкових правил. Отже, питання не в коштах на команди, які могли би готувати санкції.

Друга причина — команду “Енергоатому” та Галущенка не дуже сприймають за кордоном, зважаючи на її зв’язки з токсичним депутатом Андрієм Деркачем. Навіть за час війни ця команда влізла у скандали з працівниками, яких затримували СБУ, мала радників із російськими паспортами та категорично відмовлялася пояснювати ці скандали народним депутатам. Коли ключових спеціалістів у галузі не пускають до кабінетів із міркувань захисту репутації, то важко формувати коаліцію доброї волі і точно не вдасться створити “атомний Рамштайн”.

Третя причина очевидна для всіх, але про неї говорити не прийнято. За кордоном чудово знають, що більшість атомників на пострадянському просторі — вихованці одного і того ж інституту атомної енергії імені Ігоря Курчатова. Щоб боротися з росіянами, Україна має вичистити російських агентів у цій сфері сама. А поки що їхній вплив тільки збільшується. Команда Галущенка—Котіна поставила підконтрольного керівника “незалежного” регулятора — Державної інспекції ядерного регулювання України та змістила непідконтрольного керівника Рівненської АЕС. Тому заяв ця команда може продукувати багато і надалі. Результат, на жаль, буде нікчемним.