Вила Ляшка: від Тимошенко і Льовочкіна до Ахметова

“Коломойський дзвонить через день, агітує мене, щоб я пішов із Юлькою в коаліцію і щоб ми грохнули Петра. Я кажу йому: “Бєнічка, якщо ти хочеш кінчити Петра, дождися 2019-го, він у другий тур не вийде. А якщо ти хочеш зараз дострокові вибори — то він їх виграє”. 

Лідер “Радикальної партії” Олег Ляшко розповідав цю історію журналістам УП, стоячи в порожніх кулуарах Верховної Ради після закінчення пленарного дня навесні цього року. 

Перебуваючи в напрочуд доброму гуморі, у супроводі двох тілоохоронців та вірного однопартійця Андрія Лозового, Ляшко був налаштований на бесіду і продовжив розповідь:

“Він каже, що з Юлькою домовився. Я йому кажу: “Бєня, ти — лох! Хіба ти не розумієш, що вона першою почне тебе кінчати?” — гучним басом і з притаманним суржиком переказує Ляшко розмову, яку начебто мав з Коломойським.

За секунду після цих його слів з парламентської зали в супроводі депутата Олександра Абдулліна виходить згадана щойно лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко.

Окинувши оком порожні кулуари, Юлія Володимирівна голосно каже усім “до побачення”.

“До побачення, Юлічка, до побачення. Здоров’я тобі, здоров’я”, — не змигнувши оком відповідає Ляшко, який кілька хвилин тому обзивав її “московською зозулею” і “драною лисицею”.

І в цьому — весь Ляшко. Точніше — два Ляшка.

Один — публічний: ексцентричний, провокативний, різкий і непримиренний борець за “долю народу”. Другий — кулуарний: продуманий, серйозний і зосереджений виключно на власній політичній вигоді.

Як влучно висловився в розмові з УП один із лідерів “Народного фронту”, “Ляшко — це така політична істота, яка може зробити рейтинг на рівному місці, і яка ніколи нічого не робитиме, якщо не бачить електоральної вигоди для себе”.

Статтею про фракцію “Радикальної партії Олега Ляшка” УП продовжує серію матеріалів про те, як живе сьогодні український парламент, як і хто керує фракціями, та хто чиї інтереси відстоює.

“Коли Лідер говорить”

Справжній політичний успіх до Ляшка, колишнього вихованця інтернату міста Борзни Чернігівської області, прийшов після перемоги Революції Гідності. На дострокових президентських виборах він показав третій результат, отримавши підтримку 8,3% виборців.

Цей успіх він і його партія закріпили під час позачергових парламентських виборів 2014 року, коли “Радикальна партія Олега Ляшка” набрала 7,44% голосів.

Це дозволило “радикалу” завести у Раду 22 депутатів, сформувати фракцію, увійти до складу коаліції та делегувати в уряд свого віце-прем’єра Валерія Вощевського.

Але перебування у владі для РПЛ тривало менше року.

Уже першого вересня 2015 року, після скандального голосування за зміни до Конституції в частині децентралізації, Ляшко оголосив про вихід його політичної сили з коаліції та перехід в опозицію.

На умовах анонімності члени РПЛ зізналися УП, що у відносинах з фракцією Ляшко дуже авторитарний і не терпить думок, які суперечать його баченню.

З їхніх слів, у період 2014-2015 років на засіданнях фракції Ляшко ухвалював рішення одноосібно, навіть не слухаючи інших депутатів. Тепер же він “грається в демократію” і дозволяє виступити кожному охочому.

“Але на виході все одно останнє слово за лідером”, — іронізує один із соратників Ляшка.

Депутати стверджують, що єдиний раз, коли фракція змогла переконати головного “радикала”, було згадане голосування за зміни до Конституції 31 серпня 2015 року.

“Тоді Ляшко прийшов після зустрічі з президентом з готовим рішенням голосувати “за”. Але всі депутати були проти. Було настільки гостро, що деякі погрожували скласти мандат. Ляшко просто побачив, що іншого виходу немає і потрібно виходити з єдиним рішенням”, — розповів УП один із членів “Радикальної партії”.

Врешті, Ляшко не церемониться зі своїми депутатами і на публіці. Під час згаданої вище розмови з журналістами УП головний “радикал” буквально слова не давав вставити Андрію Лозовому.

“Тихо, я сказав! Не тарабань, коли лідер говорить”, — безапеляційно роздавав команди Ляшко.

“А що ви можете по фракції мене питати? Ви пишете про якісь групи — які в нас можуть бути групи? У нас немає ніяких груп!” — не менш категорично відрізав Ляшко, коли УП запропонувала поговорити про фракцію РПЛ.

 

І в цій ситуації лідер “Радикальної партії” не дуже і лукавив. Зараз у фракції РПЛ є люди Ляшка і лише люди Ляшка. Хоча так було не завжди.

“І не буде Лідера, крім Ляшка…”

Отримання тотального контролю над своєю фракцією та партією стало результатом довгої і скрупульозної роботи самого Ляшка. Коли у 2014 році нікому не відома “Радикальна партія” пройшла до Верховної Ради, вплив Ляшка на фракцію був досить обмеженим.

Спочатку на лідера РПЛ орієнтувалися лише кілька людей. Йдеться про Андрія Лозового, Олега Купрієнка, Валерія Вощевського, Ігоря Мосійчука та Олексія Кириченка.

Лозовой, наприклад,працював помічником Ляшка, починаючи з шостого скликання Ради, коли сам лідер був ще рядовим членом фракції Тимошенко.

З Вощевським головний “радикал” знайомий близько 20 років, коли у 1998 році обоє балотувалися в народні депутати по 209 округу Чернігівщини.

Крім самого Ляшка, реальний вплив на його політсилу мав ніхто інший, як колишній голова Адміністрації Віктора Януковича Сергій Льовочкін.

У період 2011-2014 років Ляшко регулярно з’являвся в ефірі контрольованого групою Льовочкіна-Фірташа телеканалу “Інтер” ледь не у всіх політичних ток-шоу. Тоді за гостьовий склад на “Інтері” відповідав російський медіа-менеджер та політтехнолог Ігор Шувалов. Його вважають людиною саме Льовочкіна.

У 2013 році телеведучий Савік Шустер публічно зізнавався, що запрошувати Ляшка в студію йому пропонували саме в Адміністрації Януковича.

У 2012 році екс-журналіст, а тепер депутат Сергій Лещенко навіть писав, що Ляшко та Льовочкін разом грали у волейбол.

Звичайно ж, дружба цих двох гравців була корисливою.

За словами людей з оточення Льовочкіна, після того, як у 2010 році Ляшка виключили з фракції БЮТ “за співпрацю з коаліцією більшості”, він почав співпрацювати з командою колишнього глави АП Януковича.

Тоді Банкова використовувала Ляшка для тролінгу опозиції та відбору голосів у Юлії Тимошенко.

Як яскравий приклад такої “співпраці” можна згадати хоч би і відому спробу Ляшка завести до будівлі Верховної Ради корову 8 грудня 2011 року.

Саме того дня силовики Януковича проводили “судове засідання” над Тимошенко просто в камері Лук'янівського СІЗО. Люди з оточення Льовочкіна переконують, що корова Ляшка з'явилася якраз для того, щоб збити медійну хвилю навколо Тимошенко.

“Манера спілкування Олега є якраз такою, як у простого народу в селах центральної і південної України. Ми просили його і далі так говорити. Усім своїм виглядом він показує виборцям, що є таким, як вони“, — зізнався УП співрозмовник з оточення Льовочкіна.

Власне, канал “Інтер” став чи не основою медійної кампанії Ляшка на дострокових виборах до Ради у 2014 році. Помножений на непересічну харизму головного “радикала”, цей ресурс давав справді приголомшливі результати.

Рейтинг Ляшка ріс настільки швидко, що в цю гру навіть втрутився інший олігарх — Ігор Коломойський, який на противагу Льовочкіну-Фірташу почав відверту кампанію із дискредитації Ляшка на своєму каналі “1+1”.

Не дивно, що після проходження “Радикальної партії” до парламенту в 2014 році Льовочкін мав у фракції кількох підконтрольних йому людей.

До його орбіти зараховували, зокрема, Юрія Чижмаря, який у часи Януковича працював заступником губернатора Київської області Анатолія Присяжнюка, а також комбата “Айдару” Сергія Мельничука та співачку Злату Огнєвіч.

Про зв’язок Мельничука з Льовочкіним публічно зізнавався сам Ляшко, називаючи його мандат “платою” за медіапідтримку власника “Інтера”.

Але як тільки “радикали” зайшли в парламент, Ляшко дуже швидко “злив” свого колишнього покровителя.

У лютому 2015 року Ляшко дочекався зручної нагоди і просто-напросто вигнав Мельничука з фракції.

 

У свою чергу Злата Огнєвіч сама склала мандат через бажання займатися музикою, а Юрій Чижмар хоч і залишився у фракції, але партійної дисципліни не порушує.

Сам же головний “радикал” взяв на прапор публічну боротьбу зі своїми колишніми тіньовими покровителями.

Фінальним акордом у цій опері можна вважати звук від ляпаса Юрія Бойка, якого той дав Ляшку на погоджувальній раді у парламенті після чергової тиради “радикала” про “російських запроданців Бойка і Льовочкіна”.

Крім згаданого олігарха, до формування списку РПЛ на виборах 2014-го було залучено також Андрія Артеменка.

Зокрема, співрозмовники УП у середовищі “радикалів” кажуть, що саме він привів до команди Ляшка екс-командира батальйону “Луганськ-1” Артема Вітка.

Обидва ці депутати уже не входять до фракції Ляшка. При цьому обох звідти вигнано саме за ініціативи лідера.

Вітко пішов із фракції після “кривавого голосування” за Конституцію 31 серпня 2015 року.

“Депутат Вітко — це вже не депутат Вітко. Це політична “тушка”, яка продалася за гроші Порошенка”, — кричав тоді Ляшко.

Зараз Вітко офіційно входить до складу фракції “Радикальна партія”, але фактичного стосунку до неї не має. Він навіть пересів до сектору “Блоку Петра Порошенка”.

З Артеменком Ляшко теж порвав.

Після втрати громадянства, яке форсував саме лідер РПЛ, Артеменка позбавили мандата, і він виїхав за кордон.

Крім цього, у фракції Ляшка залишається бізнес-крило, тобто люди, які прийшли з бізнесу, або стали депутатами за “протекцією” бізнесу.

Це спонсори парламентської кампанії 2014 року: Сергій Рибалка, родині якого належить корпорація “SGroup”, та забудовник Сергій Скуратовський.

До цієї ж групи можна зарахувати ще й Віктора Галасюка, який до парламенту очолював компанію BIONIC Hill досить одіозного олігарха Василя Хмельницького, та Альону Кошелєву, доньку директора “Харківського лікеро-горілчаного заводу” Володимира Кошелєва.

Фактично, ця група забезпечує Ляшка потрібними фінансовими ресурсами, створюючи “подушку безпеки”, а натомість отримує політичне прикриття.

Однак лише своїми ресурсами “радикали”, ясна річ, обійтись не можуть. Тому, порвавши з Льовочкіним, Ляшко несподівано “здружився” з іншим олігархом — Рінатом Ахметовим.

Тепер Ляшко — частий гість ефірів на телеканалі “Україна” та “щирий фанат” футбольного клубу “Шахтар”.

“Слухайте, мене можуть бачити де завгодно. Біля одного офісу, біля іншого. Ви збираєте чутки, і хочете, щоб я їх коментував” — відреагував Ляшко на запитання УП про відносини з Ахметовим.

Говорячи про офіси, Ляшко мав на увазі розслідування журналістів програми “Схеми”, які минулого року зняли сюжет, як лідер “Радикальної партії” перебував у будівлі Кабінету міністрів у той самий час, коли там був Ахметов. Також у сюжеті журналісти показали, як кортеж Ляшка приїжджав до офісу олігарха.

“Вони регулярно спілкуються та узгоджують позиції з різних питань —  як реагувати на ті чи інші події, яка має бути позиція”, — розповідає співрозмовник УП в оточенні президента Порошенка.

Цікаво, що в команді Ляшка є людина, яку співрозмовники УП у парламенті називають близькою до бізнес-партнера Ахметова Вадима Новинського.

Йдеться про колишнього спортсмена Дениса Силантьєва, давнє знайомство з яким сам Новинський підтвердив УП. Хоч і застерігся, що він його у список Ляшка “не рекомендував”.

Але непрямим підтвердженням зворотного є те, що Силантьєв курує осередки РПЛ у Херсонській та Миколаївській областях, де зосереджені важливі бізнесові активи саме Новинського.

Чого хоче лідер?

Олег Ляшко — один із найяскравіших ораторів Верховної Ради. Він говорить диктаторським тоном, відповідно жестикулює, використовує тільки прості та зрозумілі речення.

До виступів та ефірів Ляшко готується сам. Потім уважно їх переглядає на комп’ютері, аналізує.

“Один із принципів, яких він нас навчив — важливо не те, що ти говориш, а як ти це робиш”, — ділиться з УП наукою Ляшка один із членів фракції РПЛ.

Врешті, поставлений голос і публічна активність — чи не єдині серйозні ресурси, якими володіє Ляшко. “Дружба” з владою чи котримсь із олігархів у РПЛ будуть не завжди, а яскравий лідер і його голос нікуди не подінуться.

Ці ресурси Ляшко використовує на повну й оцінює їх досить високо. Чого варта його спроба вибити собі крісло спікера Верховної Ради, коли в лютому 2016 року коаліція тріщала по швах.

Однак вершина політичних амбіцій Ляшка — крісло президента.

Можливо, саме через цю свою мрію він і зблизився з третім президентом Віктором Ющенком. Вони регулярно спілкуються та підтримують доволі хороші стосунки.

“Мені шкода, що я був залучений у процес боротьби з президентом Ющенком. Тоді я, перебуваючи в команді Тимошенко, фактично воював проти нього. Зараз мені здається, що Ющенко був першим по-справжньому українським президентом”, — розповідав якось УП Ляшко.

Зараз соратники “радикала” запевняють, що їх лідер переймає від Ющенка “президентський досвід”. 

“Ляшко черпає від нього багато світоглядного. Йому цікаво з Ющенком говорити. Ляшко дослухається до думки Віктора Андрійовича, і одночасно обдумує, що буде чи не буде робити, коли раптом  сам стане президентом”.

Роман КРАВЕЦЬ, Роман РОМАНЮК