Виграє тільки перший

За політично виваженими заявами азербайджанського президента Ільхама Алієва у Києві експерти побачили прагнення стати лідером серед країн — нафтових експортерів. У тому числі — з нашою допомогою. За незвично агресивною заявою Віктора Януковича про переведення нафтогону “Одеса—Броди” в аверсний режим простежувалася рішучість цьому посприяти. Час для втілення ідеї — якнайсприятливіший: реверс нафтопроводу втрачає важливість для Росії. А оскільки вже на підході нафта з Казахстану, всі розуміють: хто перший замкне транспортний ланцюжок, той і диктуватиме правила транзитної гри наступні десятиліття.

...Українські нафтопереробні заводи відчувають нестачу сировини. Відтак вітчизняні автомобілісти змушені заправлятися імпортним пальним. Окрім цього, нафтотранспортна компанія недоотримує значні кошти: “Дружба” працює навіть не впівсили, а “Одеса—Броди” нині має реверсний режим. Вдалого діалогу з російським прем’єром Володимиром Путіним на нафтову тему минулого тижня не вийшло, тому ідею азербайджанського глави держави, котрий прибув до української столиці наступного дня після Путіна, зустріли на “ура”.

“Сьогодні Азербайджан постачає тільки один мільйон тонн нафти на єдиний — Кременчуцький — НПЗ, — пояснює екс—уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. — Хоча ще у 2008 році Віктор Ющенко домовився з Ільхамом Алієвим про 5 млн. тонн”. На заваді стало використання нафтогону “Одеса—Броди”, який сьогодні заповнений російською нафтою. Тодішній Прем’єр Юлія Тимошенко заблокувала рішення двох президентів, і “Одеса—Броди” досі продовжує працювати у зворотному режимі. Тим самим наш стратегічний партнер отримує низьку ціну за транспортування сировини та ліквідовує наші можливості диверсифікації потоків.

Але! Нині ситуація для нашої держави виглядає вже не так сумно. “Росія поступово втрачає інтерес до цього нафтогону, оскільки найближчим часом запускає свій нафтопровід “Унеча—Приморськ”, що розвантажить українські трубопроводи”, — каже Богдан Соколовський. Таким чином, Україна може отримувати каспійську нафту не тільки на свої заводи, а й продовжити “Одеса—Броди” у трьох напрямках: північному — до Польщі, південному — до Словаччини, північно—східному — до Білорусі. Останній напрямок, враховуючи розбіжності між офіційними Мінськом та Москвою, а також домовленості про постачання венесуельської нафти до Білорусі, виглядає особливо перспективним.

“Нафтогін “Одеса—Броди” нині успішно подолав міфи, які існували навколо нього, — каже  екс—керівник “Укртранснафти” Олександр Тодійчук. — Свого часу твердили, що цей маршрут ніколи не буде затребуваним та не зможе конкурувати з іншими. Сьогодні ж ми бачимо, як паралельно до нафтогону йдуть цистерни з нафтою!”. Йдеться про сировину для білоруських НПЗ, яку сьогодні перевозить “Укрзалізниця”. “Домовленості ж з Азербайджаном уже в найближчій перспективі зможуть завантажити каспійскою нафтою два західноукраїнські нафтопереробні заводи, а також, організувавши транзит, заповнити “Одеса—Броди” до 10—14 млн. тонн, — додає Богдан Соколовський. — Ті експерти, які раніше твердили, що середньоазійської нафти надто мало для великих проектів із залучення європейських споживачів, сьогодні мовчать. Реальність свідчить про зовсім інше”.

Так, інтереси продавати свої вуглеводні на Захід виявляє також Казахстан. “І якщо добудують трубопровід “Баку—Джейхан”, на Чорне море може прийти “чорне золото” і з цієї держави, — каже експерт. — Тож потенціал у “продавців” є, і він очевидний. У цій ситуації виграє той транзитер, хто опиниться першим”.

Саме в контексті “прощупування ґрунту” і сприймають останній візит Ільхама Алієва до Києва. Якщо Янукович і його команда видадуться очільнику Азербайджану самостійними гравцями, передусім від Москви, то з нами матимуть справу. І Україна може залишитися транзитною державою: поступово втрачаючи потоки газу, переорієнтуватися на нафту. Якщо ж українська влада тільки дублюватиме позицію Кремля, то Алієв, ймовірно, зупиниться на інших варіантах. Скажімо, турецькому.

“Ви ж розумієте, що навіть зменшення зацікавленості росіян до “Одеса—Броди” — це річ умовна, — резюмує Богдан Соколовський. — Адже Москву цікавить не тільки нафта, а й продаж власних нафтопродуктів”. Іншими словами, якщо наші труби сухі, а заводи стоять, то це вигідно компаніям, які продають нам пальне. А це означає, що “битва за Броди” обіцяє бути напруженою.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ