Ветеранам тут не місце? Якою має бути ветеранська політика в Україні

До 24 лютого 2022 року в Україні було пів мільйона учасників АТО й Операції об’єднаних сил. За останніми даними Мінсоцполітики, статус учасника бойових дій мають майже 800 тисяч осіб. І вже зараз профільні відомства прогнозують, що в країні буде до 5 мільйонів ветеранів. Це означає, що кожен українець, якщо сам або сама не буде учасником бойових дій, то матиме ветерана в близькому оточенні.

За словами Дмитра Козацького (позивний “Орест”), “ветерани — це громадяни, які заплатили більше, ніж податки”. За 10 років війни держава напрацювала певні точкові рішення, проте цілісної ветеранської політики досі немає.

Одне з найболючіших питань для військових — якраз установлення статусу ветерана війни. З мільйона людей, які служать, відповідного статусу набули десятки (!) тисяч. У парламенті й відповідних міністерствах проблему начебто розуміють і працюють над спрощенням процесів. Наскільки успішно та що тим часом переживають військовослужбовці, які мусять ставати на герць із ВЛК та іншою бюрократією?

Хто такі ветерани війни?

Україна вже стає країною ветеранів, але в чинному законодавстві досі немає чіткого визначення, хто ж такий ветеран. Де-юре це слово-парасолька об’єднує більш як пів сотні категорій громадян. Адже застарілі українські закони розглядають як ветеранів не лише тих, хто безпосередньо захищає Батьківщину, а й, скажімо, осіб, які працювали в тилу або навчалися в період Другої світової війни.

Такий підхід чітко ілюструє відірваність законів від реального життя й потреб чинних військовослужбовців. Утім, сьогодні в публічному просторі слово “ветеран” уживають здебільшого як синонім учасника бойових дій. За такою самою логікою це поняття вживається й у цьому тексті. Така синонімічність закономірна, бо хто ж більше потребує цього статусу, як не людина, котра брала участь у бойових діях?

Але відсутність чіткого юридичного визначення не дає сформувати єдиний зрозумілий державний підхід до цієї категорії громадян. А отже, після бойовища захисники мусять протистояти застарілій внутрішній системі. В найгірших випадках робити це доводиться після травм, поранень і в процесі лікування хвороб, які виникли під час служби. І замість одержати якнайбільше підтримки військовослужбовець часто мусить боротися з пекельною бюрократичною машиною.

Як дбають про ветеранів у США?

Станом на 2023 рік у Сполучених Штатах — понад 18 мільйонів ветеранів. Кожен пʼятий із них має інвалідність. Тамтешнє Мінветеранів займається головно тим, що підтримує всіх ветеранів пільгами та соціальними програмами. Залежно від статусу ветерана державна допомога є чіткою та пропорційною.

Міністерство має базу даних громадян США, які проходили військову службу або брали участь у збройних конфліктах, включно з тими, хто вже живе в інших країнах. Американських військових готують до того, що вони стануть цивільними, іще на службі. Тобто реінтеграція починається не після звільнення зі служби, а від самого її початку.

Уряд США інвестує в освіту колишніх військових — вони можуть отримати цільові виплати. Після оновлення відповідного законодавства 2009 року майже 800 тисяч ветеранів отримали освітніх пільг на 12 мільярдів доларів.

Та ключове — ветеран у США отримує низку медичних і психологічних послуг, аби розв’язувати проблеми зі здоров’ям, що виникли під час служби.

Крім того, США розмежовують поняття ветеранів збройних сил (це людина, яка відслужила не менш як 180 днів і офіційно звільнена зі служби) та військових ветеранів, які брали участь у реальних бойових діях. І вони отримують допомогу й пільги залежно від потреб.

Нова ветеранська політика

Повернення з війни, хай яке бажане, — це й далі випробування війною, а не полегшення від неї. Це одна з тез, на якій ґрунтуються напрацювання низки громадських організацій про те, якою має бути державна політика щодо ветеранів, ветеранок та їхніх родин. Концепцію на основі власного досвіду роботи, досліджень і політик інших держав представили правозахисники з ГО “Принцип”, Veteran Hub, “Юридична сотня”, “Простір можливостей” і руху VETERANKA.

Через патерналізм, інституційну байдужість і декларативні соціальні гарантії військові після завершення служби часто залишаються без гідної підтримки держави, резюмують автори. Іронічно, що водночас доступні програми однаково не відповідають ані потребам ветеранів, ані реальним можливостям держави.

Крім того, часто ветерани та їхні родини не можуть скористатися належними привілеями через надмірну бюрократизацію, недосконалі закони та брак зрозумілої інформації. Додайте сюди тривалість ухвалення рішень, складну логістику й відсутність мінімальної інклюзивності навіть у більших містах. Унаслідок цього людина, яка багато чим пожертвувала заради захисту Батьківщини, почувається кинутою напризволяще й зневаженою. Особливо коли справа доходить до військово-лікарської комісії (ВЛК).

“Найскладніше для військовослужбовця на ВЛК — це відсутність конкретики. Як щодо стану його здоров’я, так і щодо того, наскільки точно та якісно робили медичний огляд. Людина часто навіть не розуміє, чи робить її діагноз обмежено придатною! Досить часто військовослужбовець сумнівається в тому, чи правильно йому винесли постанову ВЛК. А оскаржити її — дуже й дуже проблемно”, — розповідає юристка ГО “Принцип” Анастасія Володенкова на основі досвіду організації.

То якою має бути нова ветеранська політика? Автори концепції виділяють кілька основних принципів. Насамперед ветерани й ветеранки та їхні сім’ї — громадяни України, й вони мають право на гідні послуги та підтримку. Це означає, що байдужість і зневага з боку всіх надавачів послуг є неприпустимою.

Держава має знати своїх ветеранів та їхні сім’ї, щоб розуміти їхні потреби. Вони повинні мати мережу підтримки впродовж усього життя. Адже наслідки війни, як фізичні, так і психологічні, залишаються з людиною назавжди.

Квест “Отримай УБД” — довго, принизливо, без гарантій

Державна ветеранська політика має спрямувати зусилля саме на людину, а не на її статус. Та проблема в тому, що й набути цього статусу в Україні — той іще виклик. “Є дуже багато військових, уже навіть звільнених зі служби, які дійсно брали участь у бойових діях і мають право претендувати на цей статус. А система не готова до такої кількості людей”, — констатує юристка.

Щоб отримати УБД, потрібна низка документів — їх повинен надати комісії безпосередній керівник військовослужбовця. І зробити він це має впродовж місяця з моменту, коли військовий виконав бойові завдання або отримав контузію чи каліцтво.

“І чому так довго не можеш отримати посвідчення? Бо командир військової частини має уповноважити когось зібрати документи щодо військовослужбовців, які підтвердять їхню участь у бойових діях, передати ці документи до комісії при Міноборони чи іншому силовому відомстві. Комісія має розглянути їх, ухвалити рішення про присвоєння УБД, відмову або надсилання документів на доопрацювання”, — пояснює Анастасія Володенкова.

Часто військовослужбовець змушений сам збирати документи — він працює таким собі “кур’єром” для себе. А той, хто бігати по кабінетах не може фізично, стає заручником бюрократичної машини.

Верховна Рада спробувала спростити отримання УБД й ухвалила зміни до закону про ветеранів. Так парламент спробував перекласти збір документів із військовослужбовця на органи, які УБД видають.

Як це працює? Якщо комісії бракує від людини якихось паперів, то ця людина чи її представник пишуть заяву, й комісія повинна витребувати всі необхідні документи у відповідних органів. На думку міністра у справах ветеранів Юлії Лапутіної, це змінює підхід до проблеми. Й тепер військовослужбовцям не треба доводити, що вони брали участь у бойових діях.

“Тільки невелика частина тих, хто служить із 24 лютого 2022 року, отримала УБД. Проблема дійсно потребує комплексного підходу, над цим працює міжвідомча група, Міноборони теж працює в цьому напрямку”, — каже юристка.

Ще одна зміна — людина може звернутися по УБД електронною поштою. Якщо ця новація працюватиме як належить, не треба буде мотатися по інстанціях у різних кінцях країни. Це особливо цінно для тих, хто фізично не може таким займатися.

Все це — гарні спроби полегшити життя захисників і захисниць. Але треба вирішити ще чимало проблемних питань, із якими стикається військовослужбовець, намагаючись отримати УБД.

Послуги мають ходити за ветераном: “єдине вікно” та цифровізація

Щоб відійти від практики збору папірців, парламент ухвалив у першому читанні ще два законопроєкти (цей і ось цей). “Ці документи зареєстрували у відповідь на запит і після посиленого обговорення законодавчих ініціатив стосовно напівавтоматизації чи автоматизації надання статусу УБД”, — зазначає співзасновниця й голова правозахисного центру “Принцип” Любов Галан.

Так, перший проєкт пропонує змінити порядок отримання УБД для військовослужбовців, які:

• виконували бойові завдання під час воєнного стану;

• через поранення в бою перебувають на лікуванні або у відпустці для лікування;

• були захоплені в полон під час бою (крім тих, хто здався добровільно);

• є заручниками;

• інтерновані до нейтральних держав;

• зникли безвісти.

В таких випадках підставою для УБД буде бойове розпорядження (або “беерка”) командира. Протягом трьох днів він має направити “беерку” в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Цей реєстр створили ще 2019 року, щоб зібрати в одному місці інформацію про ветеранів і членів їхніх сімей. Здавалося б, він має спростити життя, але ні — він працює самостійно, без привʼязки до інших систем. Тож потрібну інформацію не можна просто взяти з реєстру — її однаково треба збирати в ручному режимі. Бо він не має доступу до інших інформаційних баз, а вони — до нього.

Щоби створити єдину уніфіковану базу й заодно спростити процедуру оформлення УБД, Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт, який має встановити особливий порядок набуття УБД під час воєнного стану.

Що пропонує документ? Військовослужбовці, які воювали, отримають УБД на підставі довідки про безпосередню участь у бойових діях. Тобто замість довгої бюрократичної процедури буде достатньо лише однієї довідки. Її уповноважені особи повинні будуть сформувати протягом п’яти днів після завершення бойового завдання.

Така процедура дасть змогу отримати статус УБД автоматично — одразу ж після формування витягу разом із унікальним електронним ідентифікатором.

Чому гра в імітацію небезпечна?

Отже, обидва законопроєкти мають на меті спростити й пришвидшити процес отримання УБД. З огляду на те, що державні програми підтримки пов’язані з цим статусом, це мало б значно полегшити шлях ветеранів і їхніх родин у непростому процесі повернення в цивільне життя. Своєю чергою держава могла б системно реагувати на їхні потреби.

Точкові успішні рішення парламенту були б системнішими у взаємодії з громадським сектором, який багато років безпосередньо працює з потребами, запитами та проблемами тих, хто пройшов через війну. Особливо зважаючи на те, що всі ці системні рішення потрібні “на позавчора”.

Українські ветерани мають унікальний для ХХІ століття бойовий досвід. Саме тому ми потребуємо сильної ветеранської політики, яка реально враховуватиме потреби військових. Вона має бути людиноцентричною й визнавати заслуги ветерана перед державою. Адже ті, хто повернеться з війни, житимуть із пам’яттю про неї та всіх, хто загинув.

Варто пам’ятати, що імітація під час розроблення й реалізації державних ветеранських політик — це пряма загроза як економічній стійкості, так і національній безпеці. По-перше, ветеран — це людина, яка вміє поводитися зі зброєю. А по-друге, хто захоче стати на захист держави, коли бачитиме, як його сусіда-ветерана “списали” й кинули напризволяще? 

Юлія ПʼЄЦКО, аналітикиня Центру спільних дій