Повернути собі майбутнє

Більшість свого 2,5 річного тюремного терміну я провів у внутрішній дискусії з собою у ще царському казематі, де було п’ять напівкроків між загратованим вікном і дверима з сімома замками. Це так званий спец пост Лук’янівської вязниці.

Напевно хтось нагорі захотів застрахати мене, а через мій страх — і українське суспільство. Це б запустило самоотруєння зневірою.

Мене підтримували ваші заяви, мене гріли ваші молитви, мене надихали ваші листи. Але найбільше мене підтримував той факт, що в цьому ж блоці сиділи свого часу Донцов, Петлюра, холодноярські отамани, радянські дисиденти. В один день я зумів побачити законсервовану розстрільну камеру, її підлога мені здалася все ще масною від крові.

Під цим враженням я раптом усвідомив, що якщо знести Лук’янівську тюрму, цю Українську Бастилію, і побудувати на її місці палац юстиції — він не встоїть, завалиться. Фундамент в'язниці — не той. І тут я згадав, що й приміщення українського Кабміну — це колишній НКВС. І Адміністрація Президента перебуває в колишньому центрі репресивного ЦК. За великим рахунком, вся нинішня Україна — радянський барак, перефарбований в жовто- блакитні кольори.

“Найгірше в комунізмі — те, що приходить після нього”, — сказав у свій час Адам Міхнік.

Ступінь отруєння суспільства та еліт комуністичною ідеологією виявився значно більшим, ніж уявлялося в 1991 році. Ключова проблема — дефіцит національної та персон гідності, втопленої на початку ХХ століття в крові, а потім у конформізмі. Звідси — страх несанкціонованої, самостійної дії і навіть думки. Звідси — колоніальне мислення, духовне чужинство. Звідси — звичка перенесення відповідальності із себе на когось, на суспільство вцілому.

Незмінність радянського устрою протягом усіх років незалежності стала причиною реваншу антиукраїнських, тоталітарних сил. Правляча нині Партія регіонів — квінтесенція совка і криміналу. Їхня ДНК — грабіж і брехня.

В результаті останніх президентських виборів Донецька рабовласницька республіка перетворилася у Всеукраїнську Межигірську феодальну монархію.

Державний апарат повністю працює на інтереси правлячої Сім'ї. Закони не працюють. Країною керують злодії в законі, весь сенс життя для яких звівся до наживи і помсти. Правоохоронні органи і суди працюють у них на шухері.

Грабіж країни і безкарна корупція правлячих гангстерів набула всіх ознак стабільності. Ми закономірно опинилися в тупику радянської цивілізації. Адже неможливо збудувати сучасну європейську державу на цьому дефективному, часто кривавому радянському фундаменті.

Я впевнений, що для успішного майбутнього України потрібен не просто приплив нової крові, а повне її переливання. Україномисляча еліта має сформувати проект нової України, Третьої Української Республіки для всіх громадян, а не для кількох кланів чи їхніх представників.

Це — не просто гасло. Це пропозиція радикальної перебудови української держави на новому правовому фундаменті. Власне, саме такий підхід забезпечує шанс на євроінтеграцію України. Угода про Асоціацію України з ЄС означає, що для нас вкотре відкривається брама часу, можливість вирватися з радянського “Дня бабака”, де темне минуле ніяк не минає.

Організатори сесії просили мене зупинитися на різниці пропозицій асоціації України з Європейським та Митним Союзами.

Я міг би почати з того, що Польща отримала з моменту вступу в ЄС 51 млрд євро чистих дотацій. А ось питання, скільки отримала Білорусь від Митного союзу скидається на чорний гумор.

Проте, я обійдуся без цифр.

Це святий князь Володимир у 988 році обирав незнані цивілізійні підходи. Ми ж добре знаємо різницю між радянським і європейським світами.

Чесно кажучи, після всіх воєн, голодоморів та репресій Кремлю треба не нові Союзи пропонувати, а каятися та вчити китайську мову.

Навіть, якби в Москві випускали автомобілі, кращі ніж у Мюнхені, якби дороги в Пермі були кращими, ніж у Ліоні, якби надої молока в Саратові були вищими, ніж під Амстердамом, якби пенсії та зарплати в Рязані були вищими за празькі, все одно досвід переполовинення українського народу в ході радянського експерименту волає до нас — геть від Москви!

Євроінтеграція — питання не вибору між двома союзами. Це вибір між минулим і майбутнім. Для кожного думаючого про комфортну державу українця має стати аксіомою : результат саміту у Вільнюсі — понад усе!

Так, я усвідомлюю, що у нас з владою різні інтереси в євроінтеграційному процесі.

Для нас це юридичний стоп-кран для Російської імперії та перехід до правового характеру держави з гарантіями прав людини і нації.

Для Януковича — це дах для сімейного бізнесу від апетитів Кремля.

Чи повинна давати такий “дах” українській кримінальній владі Європа?

На моє глибоке переконання — ТАК. Бо Угоду ЄС підписує не з Януковичем, а з Україною. Януковичі — скоро підуть. А ось Україна назавжди повернеться до свого європейського дому.

Є ще один суттєвий нюанс. Пройти дорогу до Асоціації під артобстрілом Кремля значно легше при зацікавленості в цьому процесі Януковича і його ПР.

Годі собі й уявити той рейвах проросійських сил, якби перемовини з Брюселем супроти волі Путіна вів би президент-демократ!

Сьогодні треба і це сприйняти, як шанс. Можливо, усі біди і зло від нинішньої влади є ціною за можливість зробити цей історичний ривок до Європи.

Це тим більш важливо усвідомити в умовах, коли Кремль веде неприховану холодну війну з метою змусити Україну до імперського ярма. Тож виникає питання: чи можуть порозумітися український патріот і межигірський гангстер?

На мою думку, — мусить, якщо з часів Сірка і Виговського ми навчилися відрізняти тактику соломяного вогоню і стратегію національного майбутнього.

Ми не маємо права перед предками і дітьми відступати перед диктатурою Кремля. І не маємо права дати Путіну зламати хай недемократичну, але українську владу.

В цих умовах жорсткого протистояння з Кремлем укр владі та опозиції потрібен консенсус зовнішньополітичних заяв і дій.

Треба:

 — визнати факт втручання Російської Федерації в суверенітет України;

 — звернутися до Світової організації торгівлі зі скаргою на економічний тиск РФ;

- попередити РФ про ймовірні проблеми з транзитом російського газу;

- відновити жорсткий моніторинг виконання міжнародних угод по Чорноморському Флоту РФ;

 — прийняти решту потрібних для євроінтеграції законів.

(Краще дозволити раз в рік гейпаради, ніж щодня чекати російських танків, як у Грузії 2008 року)

Але ніщо так не посилить позицію української держави в протистоянні з північним сусдом, як консолідація українського суспільства в цей час. І найкращий спосіб цього — припинення політ репресій. Конкретніше — Юлія Тимошенко має бути звільнена!

Цим кроком Янукович міг би не тільки зламати всю міжнародну гру Кремля, заточену на зрив підписання Угоди про Асоціацію. Він міг би у очах України та світу вийти з амплуагангстера, що викрадає людей, і стати самостійним політичним діячем.

Інакше смішно виходить — український президент йде проти цілого Путіна, але боїться дозволити лікування позбавленій усіх прав і можливостей Юлії Тимошенко.

Так хто він ? Терикон чи порожняк?

“Не може бути вільним світ, поки хоч одна людина залишається невільною”,- казав Кеннеді. Свобода для України пролягає через свободу для Тимошенко! Тим більше, що це саме за її косу Європа витягує нас з лабіринту Мінотавра.

На завершення теми. Мені здається важливим звернутися до українських політиків із великим проханням: хоч цього разу мислити стратегічно, побачити поле бою за європейську Україну на декілька років наперед.

Варто усвідомити: підписання Асоціації Україна- ЄС у цьому році — це ще не все. Якогось чуда цей документ сам собою не принесе. Він — лише початок самостійної домашньої роботи українських політиків та суспільства.

Водночас, холодна війна Кремля з Україною — не одноразова атака на наш суверінітет. Це початок облоги непіддатливого замку з метою змусити городян винести ключі від твердині. Попереду ще інші підривні акції проти української економіки. Ми маємо ще пройти атаку парторга Руского Міра в рясі. Агентура і вплив нинішнього Духінтерну не менша, ніж у свій час у іншого кремлівського дітища — Комінтерну.

Можливі провокації кримських сепаратистів. Не заспокояться, поки не отримають доброго копняка від суспільства, різні калєснічєнкі, сімонєнки, табачники та інші кочубеї.

Все це завдання не на місяць і не на рік. Путін при будь-якому результаті Вільнюського самміту домагатиметься капітуляції України в 2017 році. Тож варто чекати постійного і наростаючого виття п'ятої колони, яка розглядатиме парламентські вибори 2017 року як механізм повернення України в імперське стійло.

Тому треба не тільки зробити європейський вибір у 2013 році, а й закріпити його перемогою демократичного кандидата на президентських виборах 2015 року.

Саме тому я так настирливо наполягаю на необхідності об'єднання опозиції навколо узгодженого опозиційного кандидата в Президенти.

Різниця партійних поглядів і окремих лідерів стане важливою у новій демократичній Україні. Зараз для правлячих гангстерів всі ми, опозиціонери, — партизани. І треба не грати в партійні ігри, а об'єднуватися в спільну команду під спільну мету. Зневіра суспільства як психологічний наслідок поразки Майдану 2004 року, має бути подолана саме об'єднавчими процесами з оприлюдненням Плану спільних дій.

Замість кампанії ненависті по лінії Схід- Захід у стилі ПР, ми маємо запропонувати об'єднуючий українське суспільство План нової країни.

Замість егоїстичної битви за крісло — змагання за право закласти правовий фундамент майбутнього. Ми маємо інвестувати суспільну енергію не в конфлікти минулого, а в плани майбутнього.

Така робота має будуватися на трьох китах:

ДЕКОМУНІЗАЦІЇ СВІДОМОСТІ

ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ

ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

На основі цих принципів треба викласти чіткий календарний план реформ, зрозумілий і вигідний кожному чесному українцю.

Зрозуміла Програма породжує пандемію надії. Лідер з командою перетворять надію на віру. Віра мільйонів — непереможна сила, яку не зупинити ні краденими мільярдами, ні кийками спецназу.

Єдиний кандидат — єдина команда — програма євроремонту — це алгоритм перемоги нової України.

В умовах протидії Кремля і його п'ятої колони у нової влади не буде часу на розкачку. Потрібен буде різкий розрив з минулим, супроводжений позитивними результатами в судово-правоохоронній системі, повагою до власності, посиленням самоврядування, соціального захисту, контролем за держчиновниками, вигідними кожному українцеві.

Люди мають відчути і кишенею, і розумом, що замість епохи рабунку настали часу розвитку, де все залежить не від чиновника і правлячої партії, а від твоєї особистої енергії та розуму.

Вибір між Європою і Мутним союзом — не одноактна дія “верхів”, а серйозна внутрішня робота всього українського суспільства. Росію нам не змінити, вона не може жити в стані рівноправних взаємовідносин із сусідами. Щоб вирватися із зони притяжіння цієї всепоглинаючої чорної діри, мусимо змінити самих себе. Передусім — змінити суспільні цінності, навчитися обєднуватися навколо національних інтересів і брати відповідальність за свою долю на себе.

Величезна роль у цьому процесі європеїзації належатиме українським інтелектуалам, моральним лідерам нації. “Політичній революції в Україні має передувати революція моральна”, — дуже влучно сказав Ярослав Грицак.

Нам гостро бракує вчителів. Але послідовний голос Ініціативи 1 Грудня дає впевненість, що після довгої ночі безвір'я Україна отримає надійне слово пастиря для відновлення внутрішньої українськості, свободи і гідності як передумови до політичних змін.

Час випробовує нас, нашу віру, нашу гідність, нашу силу духу.

Наше життя складається з вчинків свободи і несвободи.

Історія безкінечно повторюється: постійно хтось обороняє Фермопіли, постійно хтось переходить Рубікон, постійно хтось розпинає на хресті Пророка і постійно хтось у суді каже: “І все ж вона крутиться!”

Цей час — наша Реконкіста, наш щанс повернути собі своє майбутнє.

Слава Україні!

З виступу на Х Світовому конгресі українців у Львові

Юрій ЛУЦЕНКО