Ведмідь прокинувся від сплячки

Віктор Медведчук — одіозний глава адміністрації “пізнього” Президента Кучми — офіційно повідомив про своє повернення в публічну політику. Про це він заявив у відеозверненні на своїй сторінці в мережі Facebook, де в колишнього лідера СДПУ(о) станом на вчора було 984 читачі.

Медведчук — “князь тьми і темників” у 2002—2004 роках, один із керівників державної системи цензури у ЗМІ та репресій проти “помаранчевої” опозиції — випав із великої політики в 2005 році, не знайшовши місця після перемоги свого головного недруга Віктора Ющенка на президентських ви­борах. У 2006—му Медведчук ще був серед лідерів “Опозиційного блоку “Не так!”, сформованого на базі його Соціал—демократичної партії України (об’єднаної). Але блок, попри широку рекламу, зазнав нищівної поразки (1,01% голосів). Після цього СДПУ (о) фактично розвалилася, Медведчук відійшов від керівництва партією, і лише через кілька років випірнув на посаді голови ради центру “Правова держава”. У межичасся були також спроби Віктора Володимировича співпрацювати з Юлією Тимошенко та бути посередником у творенні “широкої” коаліції з “Регіонами” — ПРіБЮТ, однак і ця ставка “Князя” не спрацювала. І ось нещодавно Медведчук знову з’явився на публіці — розмістив у пресі, зокрема й регіональній, кілька однакових програмних проплачених статей. Завів сторінку у “Фейсбуці”. Висловив захоплення кількістю і якістю коментарів користувачів інтернету (на кшталт “Повертайтеся в Іршаву, будь ласка!”; “Шкода, що такі сильні люди, як ви, пішли з парламенту”). На обличчі 57—річний юрист і політик, чоловік телезірки Оксани Марченко, дуже змарнів порівняно з 2004 роком, однак чутки про хворобу заперечує. Та й тіло має підкачане, як і колись.

“Я повертаюся в публічну політику не заради ви­борів, оскільки твердо переконаний, що все, що відбувається, — це не результат виборів, а результат того, що на виборах ми дуже часто помиляємося”, — сказав Медведчук у вчорашньому відео­зверненні. “Сьогодні прийшов час не просто заявити про себе, а вийти з тими ідеями, які, на мій погляд, — і ви це підтвердили в своїх відгуках, — є актуальними”, — каже колишній есдек, котрий вісім років тому мав найбільш негативний імідж серед українських політиків. Говорячи про вибори, ВВМ зазначає, що “суть полягає не в тому, за кого ми голосуємо, а в тому, як ми можемо впливати на тих, хто в результаті нашого голосування приходить до влади і забуває про те, що обіцяв робити після виборів”. За загальними фразами він обіцяє найближ­чим часом висловити у ЗМІ свої ідеї впливу на владу.

У середовищі експертів є кілька версій щодо “прокидання ведмедя від сплячки”: 1) він таки хоче балотуватися в парламент; 2) прагне принаймні стати більш—менш впливовим гравцем у великій політиці, посівши новий, відносно незайнятий і перспективний ідеологічний напрям; 3) може стати керівником виборчого штабу “Регіонів”, котрі потребують свіжої крові, — чому б і ні?

Незалежний журналіст Вахтанг Кіпіані, відомий борець із темниками від Медведчука та автор досліджень на цю тему, говорить у коментарі “Україні молодій”: “Медведчук заявив про повернення в публічну політику через “Фейсбук” — місце, де немає цензури, дутих авторитетів і діють зовсім не закони й поняття, за якими живуть представники олігархічного класу. Перед тим він розміщував “замовні” статті в регіональній пресі. Все це свідчить про те, що йому стало “нудно” і він повернеться”. Версія Кіпіані — “аби знову стати представником крайньо проросійської групи у владі”.

“Ідеться не про гасла захисту російської мови, якими жонглюють перед виборами, а про власне російську політику як зразок для наслідування, — припускає Вахтанг. — Не секрет, що Медведчук на посаді глави АП використовував не тільки російських політтехнологів, а й намагався впровадити на нашому ґрунті ідеологеми “суверенної керованої демократії” — добрий цар, особливий шлях, антилібералізм, союз з РФ, одержавлення всього і вся, і загалом — презирство до людей, яким наперед визначено роль гвинтиків”.

Наразі щодо майбутнього Медведчука можна лише ворожити на кавовій гущі. Очевидно, що без такого величезного ресурсу — адміністративного, медіа—, фінансового, яким ВВМ володів у першій половині 2000—х років, цей пан не зможе стати помітним гравцем на нинішній політичній карті України.

Авжеж, зараз в образі “нового Медведчука” ще замало деталей, аби скласти точне враження про нього. Але в одній зі статей Медведчук фактично повторює твердження свого тезки Путіна щодо облаштування “євразійського простору”. Він був та, очевидно, залишається каналом зв’язку з Кремлем. Це може використати як козир і нова сила Медведчука, і ті самі “регіонали”, якщо він гратиме на їхньому боці.

“Одне діло, якщо він піде до Верховної Ради через “мажоритарку” десь у глибинці, інша справа — якщо реанімує СДПУ(о) під якоюсь іншою назвою, — каже Вахтанг Кіпіані. — А поки що — це людина з темного минулого, в якому є ненависть до свободи, цензура та задуха, символом чого був і залишається Медведчук”.

Дмитро ЛИХОВІЙ