Відступ від доступу?

Щоправда, поки що це сталося на рівні ухвалення закону, який ще не почав реально діяти. І це справді один з дуже небагатьох успішних прецедентів, коли дії нинішньої влади в інформаційній сфері виявилися швидкими та ефективними у порівнянні з владою попередньою, і коли влада почула та підтримала ініціативи журналістів, громадського сектору та виявилася ефективною у співпраці.

Закон вступає у силу з 10 травня. За три місяці з моменту ухвалення документу органи влади мали відпрацювати всі технічні моменти, пов’язані із його реалізацією. За цей час представниками громадських організацій напрацьовані методичні довідники щодо того, як мають працювати певні норми.

Проте, хоч закон і не почав працювати, він вже багатьом не до вподоби. А дехто навіть взявся його правити.

За наявною інформацією, голова Верховної ради Володимир Литвин ініціював роботу над змінами до закону “Про доступ до публічної інформації”. Над зауваженнями та пропозиціями змін працювали завідуючі секретаріатами комітетів парламенту. Але не профільного комітету, експерти якого до цієї роботи залучені не були.

В результаті Володимир Литвин за власним підписом направив голові комітету з питань свободи слова Андрію Шевченку всі ці напрацювання із пропозицією ознайомитися та підготувати відповідні зміни до законів. Секретаріат одного з комітетів уже навіть підготував “правильні” зміни.

Литвин поки що не ризикнув реєструвати ці зміни від себе, а запропонував зробити це авторові закону.

Загалом, масштабність змін, які пропонується внести до закону, вражає.

Наприклад, якщо у новому законі є норма про 5-ти денний строк для відповіді на інформаційний запит, то пропонується залишити старі строки — 30 днів. Чи є це адекватним в цифрову епоху — питання риторичне.

Пропонується охопити категорією обмеженого доступу “службова інформація” всю інформацію, отриману “від інших суб'єктів владних повноважень, юридичних осіб, об’єднань громадян”, її перелік визначатиме сам орган влади.

При цьому в поясненнях сказано, що “фізично, технологічно, юридично неможливо надати запитувачу копії проекту землеустрою про встановлення меж, який налічує 100 і більше сторінок, біля 10 картографічних матеріалів, які зброшуровано...”. Тобто, приклад як планується ненадавати інформацію наведено саме з тієї сфери, де відбувається чимало корупційних схем з виділення землі органами місцевого самоврядування.

Далі практично всі прогресивні і нові норми пропонується просто виключити.

Наприклад, норму “не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відвідних документів, умови отримання коштів чи майна, прізвища, імена та по-батькові фізичних осіб чи найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти та майно” пропонується вилучити.

Пояснення такі: “це паралізує роботу на місцях управлінь пенсійного фонду, соціального захисту, юстиції, земельних ресурсів, фінансових органів тощо”. І це при тому, що закон чітко передбачає: наданням відповідей на запити мають займатися визначені в кожному органі особи, тому гіпотетична “лавина” інформаційних запитів зачепить лише їх.

Пропонується виключити таку прогресивну новелу, запозичену з європейського законодавства, як трискладовий тест, без якого закрити інформацію не можна: порівняння потенційної шкоди від оприлюднення інформації з суспільним інтересом в її поширенні.

Чиновники бояться, що поняття суспільного інтересу є оціночним, називають його неправовим, хоча, наприклад, поняття безпечної дистанції між авто згідно з Правилами дорожнього руху є не менш оцінними, від цих правових понять щодня залежать сотні тисяч життів людей, але дане правове поняття нормально “працює” на практиці.

Пропонується викинути головний механізм практичної реалізації закону — пункт про створення спеціального структурного підрозділу, який організовує доступ до публічної інформації. А це означає, що управлінський механізм не працюватиме без визначення відповідальних за цей сектор роботи.

Крім виключень, є й цікаві та дуже неоднозначні доповнення. Наприклад, “рішення та дії запитувачів, спрямовані на ускладнення або дискредитацію діяльності розпорядника інформації, честі, гідності, ділової репутації їх службовців і працівників можуть бути оскаржені розпорядником інформації до суду”.

Звісно, кожен має право звернутися до суду, якщо вважає своє право порушеним, але який сенс писати це в законі? Щоби відбити в запитувачів бажання критикувати керівництво органів влади, якщо відповідь на запит раптом виявиться надто відвертою?

В законі прямо пропонується вказати про “недопущення зловживання правом на отримання та поширення публічної інформації, в тому числі з метою ускладнення або дискредитації діяльності суб’єктів владних повноважень, їх службовців та працівників”. Вище вже зазначалося, що запитами неможливо ускладнити роботу установи, оскільки їх опрацюванням займатиметься окремий підрозділ.

Доповнення стосуються і того, як саме можна ставити питання в запиті. Пропонується в інформаційному запиті вказувати “мотиви, що стали причиною подання запиту”. Відсутність такого пояснення може бути підставою для відмови в запиті.

Також, пропонується відтермінувати вступ закону у дію до 1 січня 2012.

Все вищеперераховане — вже напрацьовані та оформлені у талицю поправки до закону “Про доступ до публічної інформації”. Невиключено, що якийсь із депутатів візьметься їх реєструвати, і ми отримаємо ситуацію аналогічну тій, яка мала місце з авральним скасуванням антикорупційного пакету законів 2009 року.

Очевидно, що у разі ухвалення таких змін до закону “Про доступ до інформації”, нівелюються будь-які позитивні новації, які є в документі. Ці зміни перетворюють закон в ніщо.

Вони можуть повністю знищити всі ті позитиви, які з’явилися в законодавчому полі країни завдяки синергії журналістів, громадських організацій, представників влади і представників опозиції. І це може вбити ту довіру і віру у можливість спільних позитивних дій, яка виникла після прийняття закону.

Проте, ці пропозиції чітко демонструють, наскільки чиновники та деякі представники влади не усвідомлюють принципів взаємодії влади та суспільства в демократичних країн. Немає базового розуміння як має працювати така система і чому суспільство має повне право отримувати всю інформацію від обраної та утримуваної ним влади.

Окрім нерозуміння, там багато цілком зрозумілого бажання і далі приховувати ті схеми, які в основі чиновницької та владної корупції і які можна витягнути завдяки такому інструменту як відкритий доступ до інформації.

Тож якщо декларація про боротьбу з корупцією від Віктора Януковича не була пустим звуком, ці зміни не можуть мати шансів знайти підтримку в найчисельнішій провладній фракції. Інакше — поле довіри до влади може не просто зменшитися, воно може зникнути взагалі.

Вікторія СЮМАР