Василь Овсієнко: Росія має попереджати про заборону

“Сказано було так — ви є у списку осіб, яким не дозволено в’їзд на територію Російської Федерації”, — розповів  в інтерв’ю Бі-Бі-Сі Василь Овсієнко.

Пан Овсієнко їхав у село Кучино Пермської області до Музею історії політичних репресій і тоталітаризму, який міститься у приміщенні колонії особливо суворого режиму. Там цими днями проводився Міжнародний громадянський форум “Пилорама — 2010”, куди запросили колишніх в'язнів табору, а також відомих політологів, істориків і правозахисників.

Сам пан Овсієнко перебував у цьому таборі у 1981-1987 роках як в’язень сумління. Там загинув Василь Стус, а також відбували своє покарання Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Іван Кандиба, Іван Сокульський, Іван Гель та інші українські правозахисники.

- Чи будете ви оскаржувати цю заборону?

— Так, очевидно, бо це стосується не лише мене особисто, але й багатьох українських громадян, які бажають поїхати до Росії. Я вважаю, що якщо Російська Федерація забороняє комусь в’їзд до країни, то потрібно повідомити про це особу, аби вона не витрачала час і гроші на підготовку такої поїздки.

- Відомо, що раніше Дмитро Медведєв відмовився від практики заборони на в’їзд. Ви вважаєте, що в тому списку може бути багато осіб?

— Я не можу знати напевне, бо мені цього списку не показували. А у повідомленні про відмову від “чорних списків” сказано, що це відповідає новому характеру відносин між Москвою і Києвом.

Як я розумію, ця новизна щодо мене особисто полягає в тому, що раніше мене в Росію возили під конвоєм, а тепер навіть не пускають, щоб відвідати мою рідну тюрму. Бо я їхав туди, де колись перебував як в’язень, а тепер там Меморіальний музей історії політичних репресій “Перм-36”.

- Що ви відчували, коли вас знімали з потяга?

— Перш за все, здивування. Тому що я разів шість їздив у цей музей в попередні роки, і ніяких проблем з владою у мене не було. Також я їздив сім разів на Соловки до 2005 року. В останнє я був в Москві на відзначенні30-річчя Московської Гельсінської групи 2006 року, і теж ніяких проблем не було. А тепер виявляється, що я в чомусь винний перед Російською Федерацією, і невідомо в чому.

- Чи контактував з вами хтось із чиновників? Чи хтось із політиків пропонував вам якусь допомогу?

— Поки що до мене звертався тільки Євген Захаров, голова Харківської правозахисної групи, де я працюю. Також зверталися до мене від омбудсмена України, і теж обіцяли, що вони заявлять протест, а держані чиновники поки що ні. Я сам збираюсь звернутися до надзвичайного і повноважного посла Російської Федерації в Україні. Я ще пригадав, що владика Ігор Ісіченко, глава Української автокефальної православної церкви, такий протест уже заявив.

- То що ви збираєтесь робити найближчим часом, щоб все ж таки потрапити до Росії?

— Насамперед, я розіслав інформацію у ЗМІ, і три дні мене, можна сказати, мали за “зірку”. Тепер написав заяву до російського посольства. Не знаю, чи треба звертатися до президента, я думаю, треба звертатися до тих осіб, які за це відповідають.