Варшава засудить “Нафтогаз”?

Польща розраховує якомога скоріше розв'язати проблему з постачанням українського газу на її територію через розподільчий пункт поблизу Грубешіва, яке припинилося 1 січня 2011 року з ініціативи “Нафтогазу України”.

Київ мотивував своє рішення змінами внутрішнього законодавства, згідно з якими видобутий в Україні газ має йти лише на внутрішній ринок, а його експорт, у тому числі до Польщі, забороняється.

І хоча поставки блакитного палива по цьому трубопроводу були незначними й не перевищували 0,6% від обсягу споживання в країні, польська нафтогазова компанія PGNiG принципово не погоджується з аргументами Києва.

У фірмі нагадують, що контракт, який визначав умови постачання газу, був підписаний ще 2004 року, і діє він до 2020 року. У Варшаві натякають: незважаючи на дрібний масштаб проблеми, ситуація шкодить добросусідським відносинам.

Водночас, до арбітражу сусіди не йдуть — сподіваються на позитивне рішення. “Ми віримо, що вирішимо всі питання таким чином, аби угода, яка має тривати до 2020 року, була реалізована”,- йдеться у повідомленні компанії PGNiG.

За угодою, PGNiG і “Нафтогаз” створили спільне підприємство Davon, яке отримало у користування Сахалінське родовище газу у Харківській області. СП мало забезпечити паливом прилеглий до українського кордону район Польщі.

Договір передбачав, що весь видобутий Davon газ ітиме польським споживачам — прямо чи шляхом заміщення. Для цього навіть проклали окрему гілку газопроводу.

У 2009 році уряд Юлії Тимошенко раптово припинив дозвіл на роботи польсько-українського СП, а ліцензія на розробку і використання Сахалінського родовища опинилася в руках новоствореного приватного підприємства “Укрнафтобуріння”.

Його опосередкованим власником вважався Микола Злочевський, тоді голова Держкомзему. Неодноразові скарги польської сторони влада ігнорувала.

Втім, після президентських виборів, ні Віктор Янукович, ні Микола Азаров, ні новий голова “Нафтогазу” Євген Бакулін не поновили співпраці у газовій сфері.

Отже, один з небагатьох реальних проектів польсько-української економічної співпраці перебуває у глухому куті. Сусіди стверджують, що за час вимушеного простою міждержавне СП могло б видобути 102 мільйони кубометрів газу та сплатити до державного бюджету 94 мільйони гривень.

Наразі під питанням опинилася доля польських інвестицій в СП на десятки мільйонів доларів. Тимчасом дозвіл на видобуток газу на родовищі досі перебуває в руках того ж “Укрнафтобуріння”, а Злочевський несподівано з'явився у складі уряду Азарова на посаді міністра екології.

Серед польських фахівців думки щодо перспектив розвитку ситуації зводяться до одного. Так, експерт Томаш Хмаль з Інституту Собєського переконаний, що “Нафтогаз” зобов'язаний виконати умови контракту. Зміна законодавства в Україні жодним чином не має впливати на відносини між компаніями, вважає він.

“При зміні законів угоди продовжують діяти. Якщо хтось зобов'язався постачати газ, але змінилося законодавство, він повинен купити паливо в іншому місці. Це угода на постачання газу загалом, а не з конкретного джерела”,- каже експерт. Найбільш імовірним сценарієм розвитку подій він вважає вирішення справи в суді.

Інший польський експерт, Анджей Щеньсьняк, називає поведінку “Нафтогазу” недружньою. Утім, навряд чи справа дійде до судового розгляду, оскільки ціна питання занадто мала, щоб псувати добросусідські відносини.

“Політики не погодяться на таке. Вони дискутуватимуть з цього приводу, але, думаю, без жодних результатів”, — зауважив він.

Експерт додав, що Варшава, наприклад, не зверталася до суду навіть у випадку з припиненням поставок газу від “РосУкрЕнерго”, де обсяги блакитного палива були значно більшими — 2,5 мільярда кубометрів на рік.

НАК, крім аргументів про зміну законодавства, жодних інших пояснень не надає. На думку Директора енергетичних програм центру “Номос” Михайла Гончара, посилання на новий закон не витримує критики з погляду загального права.

“З юридичної точки зору, позиція України виглядає необґрунтованою. Якщо справа дійде до арбітражного суду, це загрожує стовідсотковим програшем”, — каже він.

Звичайно, газопровід “Устилуг-Грубешів” є локальним проектом, призначеним для газопостачання в окремий східний район Польщі. Однак він був реалізований на рівні національних газових монополістів України і Польщі, зауважив Гончар.

Після підписання угоди у 2004 році поляки почали інвестувати в продовження цієї нитки до Зосіна. Вони розраховували, що після 2010 року постачання газу по цьому трубопроводу збільшиться до 170 мільйонів кубометрів на рік.

Тепер, коли “Нафтогаз” припинив подачу палива, поляки будуть змушені не тільки перерозподіляти газові потоки всередині країни, що потребує додаткових видатків, але й втратять вкладені в інвестиції.

Говорячи про можливі причини конфлікту, український експерт не виключив наявності меркантильного інтересу керівництва компанії-постачальника, яке, “очевидно, хоче переглянути контракт, щоб збільшити ціну на поставки з України”.

Іншим варіантом, на думку фахівця, може стати пропозиція включити у схему транспортування газу в Польщу приватної компанії, яка діятиме в інтересах одного з представників українських бізнес-кіл, наближених до цього ринку.

Утім всі експерти в один голос наполягають, що контракти на постачання газу завжди передбачають процедуру переговорів.

Віктор БОНДАРЧУК