В Україні хочуть спростити міжнародний розшук та екстрадицію українців. Як це працюватиме?

Чимало експертів охрестили документ таким, що спрощує оголошення особи у міжнародний розшук. Які зміни пропонують?

Діючий механізм оголошення в міжнародний розшук

Основне завдання міжнародного розшуку полягає в пошуку та затриманні осіб, які переховуються від слідства та суду. Після затримання їх передають державі (процес екстрадиції), яка здійснює або здійснювала раніше розслідування вчиненого ними злочину. Однак, крім цього завдання, в Україні факт оголошення особи в міжнародний розшук також є необхідною умовою для такого:

• задіяння можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) до розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду;

• початку спеціального (заочного) кримінального провадження стосовно осіб, які переховуються від слідства та суду.

Останні два завдання викликали появу в законопроєкті №11223 положень, які стосуються міжнародного розшуку. Зміни пропонується внести до статті 281 Кримінального процесуального кодексу України “Розшук підозрюваного”, наразі ця стаття не містить жодних згадок про такий розшук.Законопроєктом пропонується встановити, що:

• у міжнародний розшук можуть оголошувати осіб, (1) місцезнаходження яких невідоме; (2) щодо яких існують достатні підстави вважати, що вони виїхали та/або перебувають за межами України; (3) вони не з’являються без поважних причин на виклик слідчого, прокурора або суду;

• міжнародний розшук особи оголошується відповідною постановою слідчого або прокурора;

• особа вважається оголошеною в міжнародний розшук із моменту винесення слідчим або прокурором відповідної постанови.

Варто звернути увагу, що як у державний, так і в міжнародний розшук можуть оголосити лише особу, яка має статус підозрюваної, обвинуваченої або засудженої в певному кримінальному провадженні.

Чому в Україні хочуть спростити процедуру оголошення в міжнародний розшук?

Кримінальний процесуальний кодекс України і раніше містив поняття “міжнародний розшук”, проте не перелічував конкретних підстав і не наводив порядку оголошення особи в такий розшук. Ці питання доводилося вирішувати суддям, спираючись на власне розуміння та тлумачення положень законодавства.

Перша проблема пов’язана із задіюванням можливостей Інтерполу до розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду. Інтерпол, попри поширення в поп-культурі протилежної інформації, не має у своєму штаті слідчих, детективів, оперативних співробітників або співробітників силової підтримки. Ця організація забезпечує виключно збір та обмін між державами інформацією про розшукуваних осіб.

І тут виникає найбільший парадокс. Проблема полягала в тому, що для внесення до своєї бази інформації про міжнародний розшук особи Інтерпол вимагає надати йому “ордер на арешт” розшукуваної особи. В розумінні Інтерполу, ордер на арешт — це ухвала суду про обрання особі, що розшукується, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або обвинувальний вирок щодо неї. Однак, згідно з діючим українським законодавством, для отримання заочної ухвали про обрання запобіжного заходу особі, яка переховується від слідства та суду, слідчий чи прокурор має довести суду, що така особа оголошена в міжнародний розшук.

Друга проблема безпосередньо пов’язана з доведенням того, чи дійсно особа оголошена в міжнародний розшук. У цьому разі слідчий, прокурор мають довести суду цей факт уже для отримання ухвали про дозвіл на здійснення спеціального (заочного) кримінального провадження щодо особи, яка переховується від слідства та суду. У такому провадженні все розслідування та суд можуть відбуватися за відсутності обвинуваченого.

Як українців оголошують у міжнародний розшук без рішення суду?

Перший підхід полягає у тому, що суд визнає факт оголошення особи в міжнародний розшук лише у разі надання йому документів, які підтверджують внесення інформації про розшук до Інтерполу. Однак для внесення інформації про повноцінний розшук особи до бази Інтерполу (червона картка) ця організація вимагає вже згаданий “ордер на арешт”, а такий ордер можна отримати, лише довівши суду факт оголошення особи в міжнародний розшук.

Тому правоохоронці напрацювали механізм, щоб обійти це замкнене коло. Вони зверталися до Інтерполу із запитом на внесення до бази цієї організації інформації про необхідність встановити місцезнаходження розшукуваної особи (синя картка). Синя картка передбачала виключно встановлення інформації про місцезнаходження розшукуваної особи та не потребувала наявності “ордеру на її арешт”, адже розшукувана людина не підлягала затриманню, як при червоній картці. Таким чином, слідчий або прокурор надавали суду документи, які підтверджували розшук особи Інтерполом за синьою карткою.

Цей механізм працював, але не надто довго, оскільки після доведення суду факту оголошення особи в міжнародний розшук та отримання “ордера на арешт” слідчий або прокурор одразу зверталися до Інтерполу за отриманням червоної картки, адже без неї майже неможливо затримати та екстрадувати особу до України. Сам Інтерпол вважає такі дії правоохоронців порушенням своїх же правил. Порушення правил призводить до видалення з бази організації всієї інформації про розшук особи як за синьою, так і за червоною картками, а отже, зводить нанівець усю роботу слідства та суду.

Другий підхід полягає в тому, що суд визнає факт оголошення особи в міжнародний розшук у разі надання йому документів, які підтверджують направлення звернення до Інтерполу із запитом про внесення інформації про розшук до інформаційної бази організації.

Однак він також має недоліки, адже направлення такого звернення не означає моментального та гарантованого внесення інформації до бази Інтерполу. Ці звернення розглядаються нешвидко, а за результатами їхнього розгляду можуть і відмовити в задоволенні. Крім того, законодавство вимагає доведення в суді саме факту оголошення в міжнародний розшук (фактично розміщення відповідної інформації щодо розшуку в базі даних Інтерполу), а не факту ініціювання оголошення такого розшуку.

Третій підхід, який на даний момент використовують більшість судів, полягає в тому, що суд визнає факт оголошення особи в міжнародний розшук доведеним у разі винесення слідчим або прокурором відповідної постанови про оголошення особи в міжнародний розшук. Це новий підхід, який не використовувався раніше, адже Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість винесення постанови про оголошення особи в розшук, а не у міжнародний розшук.

Отже, запропонованим законопроєктом у законодавстві планують закріпити третій підхід до визначення факту оголошення особи в міжнародний розшук.

Чи вплинуть зміни на міжнародний розшук “ухилянтів”?

Насправді, хоча й суто теоретично, можливості для реального, а не формального оголошення в міжнародний розшук “ухилянтів” існують і на сьогодні. Втім, на практиці такі можливості застосовуються лише в дуже поодиноких випадках, а шансів, що практика стане масовою, взагалі немає.

Насамперед тому, що процес оголошення у міжнародний розшук доволі трудомісткий, адже передбачає роботу зі збору додаткових документів, їхнього перекладу іноземними мовами та неодноразового погодження кількома посадовими особами.

Крім цього, усі ці процедури потребують посиленого подальшого контролю, адже під час розшуку задіюють міжнародні організації та іноземні держави, серед яких Україна повинна мати репутацію надійного партнера. Тож навряд чи вона піде на оголошення в розшук десятків тисяч “ухилянтів”. Але виключати, що таких випадків узагалі не буде, теж не можна. Тим паче, якщо процедуру оголошення в міжнародний розшук буде спрощено. 

Денис ШЕВЧЕНКО, адвокат юридичної фірми “Ілляшев та партнери”