В Кривому Розі на ПівнГЗК в скорботі за Інною Левченко

 То був понеділок, 866 день війни. Звичайний, наповнений робочими справами початок тижня. В управлінні ПівнГЗК людно, усі працюють: диспетчери, економісти, кадровики, соцвідділ, капбуд, ремонтники, профспілка, охорона... А потім місто розірвали звуки вибухів, а серця — жахлива звістка про загибель колег-північан. Відтоді 8 липня, мов знак нескінченності болю втрати, знак безмежної люті до нелюдів, через яких гинуть найкращі та найсвітліші люди

Уперше на Північний комбінат Інна прийшла 1996 року.

Починала з комірника в УРТО та комплектувальника на ремонтно-механічній дільниці.

Згодом перейшла до цеху підготовки виробництва на дільницю центральних складів допоміжних матеріалів, де також обіймала посаду комірника.

Багато хто з північан найбільше запам’ятав Інну Левченко як диспетчера автомобільного цеху: у відділ експлуатації вона прийшла 2017-го і пропрацювала диспетчером майже п’ять років.

Усі, хто зіштовхувався з необхідністю транспорту для організації поїздки, зверталися саме до неї. Їй дуже подобалася ця робота, та тільки нічні зміни жінці дуже важко давалися.

Диспетчер автоцеху Північного ГЗК Лариса РЕШЕТІЛО згадує: “Інна завжди була дуже добросовісною. На неї можна було сміливо покластися, вона відповідально ставилася до своїх обов’язків і завжди все робила з легкою усмішкою. От зараз намагаюся пригадати, коли вона була роздратована чи гнівалася... Але ні. Ми ніколи такою її не бачили. Знаю, що їй непросто жилося, що сама виховувала двох дітей, але вона ніколи не жалілася, навпаки, завжди намагалася концентруватися на хорошому. Допомагала доньці-студентці, яка в іншому місті навчалася в медуніверситеті, ростила сина-школяра. Віра і надія в краще, оптимізм допомагали їй торувати непростий життєвий шлях. В автоцеху, пам’ятаю, важко їй давалися нічні зміни, організм погано реагував, тому вона перейшла до СВЕЛ. Чула від неї, що в лабораторії все подобалося, і графік, і колектив, але з часом розвинулася алергія, тож Інні довелося знову змінювати робоче місце”.

“Вона з турботою ставилася до колег, легко та мудро розв’язувала всі робочі питання, — згадує старший диспетчер автомобільного цеху Північного ГЗК Віта ЛЕБІДЬ. — Завжди оптимістка, дуже порядна людина. Мила й привітна, але з хлопцями, нашими водіями, вибаглива й строга. Уміла спілкуватися з людьми, розрядити напружену ситуацію влучним словом. Світла, душевна жінка”.

Економіст за основною освітою, Інна не боялася опановувати нові професії. І коли життєві обставини змушували знову змінити місце роботи, сміливо занурювалася в нову для себе справу, заглиблювалася в тонкощі, щоб відповідати вимогам та залишатися корисною в колективі.

За пів року до війни Інна Анатоліївна скористалася можливістю перенавчання і підвищення кваліфікації та пройшла виробничо-технічні курси, опанувавши нову спеціальність — лаборанта хімічного аналізу 5 розряду і лаборанта аналізу газів та пилу 4 розряду.

Два роки працювала у спеціалізованій виробничо-екологічній лабораторії Північного комбінату, у групі контролю за промисловими викидами. Влилася в новий колектив, нові обов’язки.

Колеги зі СВЕЛ, зокрема й начальник лабораторії Північного ГЗК Ірина Маркіна, відгукуються про Інну Левченко як старанну та уважну працівницю. За невеликий проміжок часу вона теж встигла стати для них надійною колегою, доброю подругою та мудрою порадницею.

Не так давно, в листопаді 2023-го Інна Левченко повернулася до цеху підготовки виробництва: обійняла посаду завідувачки господарством і опікувалася різнобічними побутовими питаннями в управлінні комбінату. Словом і ділом підтримувала колег у вирішенні нагальних господарських питань.

Цинічна ворожа атака 8 липня залишила без мами доньку та сина.

Інні було 50 років.